Рішення № 86096359, 02.12.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2019 р. Справа№200/11320/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чучка В.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Донецькій області (надалі - ГУ ДФС у Донецькій області, відповідач) про:

- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «Ф» від 12.02.2018 року №5881-42 у сумі 6 534,40 грн. за 2017 рік;

- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «Ф» від 12.02.2018 року №5882-42 у сумі 33 496,00 грн. за 2017 рік;

- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «Ф» від 28.11.2018 року №1-42 у сумі 25 498,83 грн. за 2015 рік;

- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «Ф» від 28.11.2018 року №2-42 у сумі 4 974,31 грн. за 2015 рік. (в подальшому за текстом - Спірні ППР).

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача сума податкових зобов`язань із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 та 2017 роки визначена у спірних податкових повідомленнях-рішеннях, є незаконною, оскільки позивач набув права власності на нерухоме майно у 2019 році, а отже відсутні правові підстави для нарахування такого податку за попередні роки. А отже, позивач вважає спірні податкові повідомлення-рішення незаконними та просить їх скасувати у судовому порядку.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25.09.2019 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

03.10.2019 року ухвалою Донецького окружного адміністративного суду заяву Головного управління ДФС у Донецькій області про розгляд адміністративної справи № 200/11320/19-а за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.

Відповідачем позовні вимоги не визнані, в матеріалах справи наявний відзив на позов у якому зазначено, що позивач фактично є власником нерухомого майна з 2001 року, а тому наявні правові підстави для нарахування йому податкових зобов`язань із податку на нерухоме майно за 2015 та 2017 роки. А отже, на думку відповідача позов є необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Згідно біржовій угоді № 371-Н, укладеній 28.11.2001 року між позивачем, ОСОБА_1 , (покупець) та ВАТ «Маштехносервіс» (продавець), придбано нежитлове приміщення (склад для зберігання), розташоване за адресою: АДРЕСА_1. Договір зареєстрований в Артемівській філії Донецької товарної біржі 28.11.2001 року за № 371-Н. В подальшому наведений договір зареєстрований в Бюро технічної інвентаризації, що також встановлено рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 08.07.2019 року у справі № 219/6871/19) (а.с. 7-11).

Разом з цим, у 2019 року позивач звернувся до Артемівського міськрайонного суду Донецької області із позовом до Сіверської міської ради, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці позивача - Донецької товарної біржі, про визнання біржового контракту дійсним. Вказаний позов обґрунтований тим, що наведена біржова угода № 371-Н від 28.11.2001 року є нікчемною, оскільки нотаріально не посвідчена, а тому повинна бути у судовому порядку визнана дійсною.

Як слідує з рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 08.07.2019 року у справі № 219/6871/19 (а.с. 8-9), позов ОСОБА_1 задоволено, визнано дійсним біржовий контракт № 371-Н від 28.11.2001 року, укладений між ВАТ «Маштехносервіс» та ОСОБА_1 .

В подальшому позивачем зареєстроване право власності на вказане вище нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06.09.2019 року (а.с. 11).

При цьому, на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформаційна довідка (витяг) від 22.11.2018 року № 146349620, щодо об`єкта нерухомого майна встановлено, що у власності позивача на праві власності обліковано об`єкти нерухомості:

- житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 62,0 кв.м. (не є об`єктом оподаткування);

- нежиле приміщення за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 408,4 кв.м. (підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу №1839 від 03.07.2006р., завірений нотаріусом Кудінова О.А.);

- нежиле приміщення (склад для сховища інвентаря ін.№ 141), за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 2093,5 кв.м. (підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу 371-Н від 28.11.2001р., Артемівська філія Донецької товарної біржи). Додатково - згідно розділу «відомості з єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомості» зареєстровано іпотечний договір б/н від 13.04.2007р. завірений приватним нотаріусом Кудінова О.А. об`єкт обтяження - склад для зерносховища ін.№ 141 за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 2093,5 кв.м. Власник ОСОБА_1 код. НОМЕР_1 (а.с. 32-38).

Рішенням Сіверської міської ради Бахмутського району Донецької області від 28 лютого 2017 року № 7/21-216 «Про внесення змін до рішення міської ради від 09.06.2016 № 7/9-104 «про встановлення ставок місцевих податків і зборів у м. Сіверську» ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2017 рік встановлено у розмірі 0,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати за 1 кв.метр загальної площі об`єкту нерухомого майна, відповідно сума податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік складає: 3200.0 х 0,5 : 100= 16,00 грн./ кв.м. (а.с. 76-82).

12 лютого 2018 року Бахмутським управлінням ГУ ДФС були нараховані суми податкових зобов`язань податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік на загальну суму 40030,40 грн., в т.ч.:

- ппоодаткове повідомлення-рішення (ППР) № 5881-42 від 12.02.2018 р. на суму 6534,40 грн., об`єкт - нежиле приміщення в АДРЕСА_1 , загальною площею 408,4 кв.м. (408,4x16,00=6534,40грн.)

- ППР № 5882-42 від 12.02.2018 р. на суму 33496,00 грн., об`єкт - нежиле приміщення в АДРЕСА_1 , загальною площею 2093,5 кв.м. (2093,5x16,00=33496,00грн.) (а.с. 13, 39).

08.05.2018 року зазначені вище Спірні ППР направлено на поштову адресу позивача рекомендованим повідомленням, які вручено особисто ОСОБА_1 08.05.2018 року (а.с. 13, 39).

У відзиві на позов відповідач зазначив, що рішенням Сіверської міської ради Бахмутського району Донецької області від 23 січня 2015 року № 6/48-686 «Про внесення змін до рішення міської ради від 17.06.2014 №6/42- 604 «про встановлення ставок місцевих податків і зборів у м. Сіверську» ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік встановлено у розмірі 1,0% розміру мінімальної заробітної плати за 1 кв.метр загальної площі об`єкту нерухомого майна, відповідно сума податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік складає: 1218.0 х 1,0 : 100 = 12,18 грн./ кв.м.

28 листопада 2018 року Бахмутським управлінням ГУ ДФС на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно були нараховані суми податкових зобов`язань податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік та сформовано ППР на загальну суму 30473,14 грн., в т.ч.:

- ППР № 2-42 від 28.11.2018 р. на суму 4974,31 грн., об`єкт - нежиле приміщення в АДРЕСА_1 , загальною площею 408,4 кв.м. (408,4x12,18=4974,31 грн.)

- ППР № 1-42 від 28.11.2018 р. на суму 25498,83 грн., об`єкт - нежиле приміщення в АДРЕСА_1 , загальною площею 2093,5 кв.м. (2093,5x12,18=225498,83 грн.) (а.с. 13, 40).

13.12.2018 року зазначені вище Спірні ППР направлено на поштову адресу позивача рекомендованим повідомленням. Згідно поштовому повідомлення 09.01.2019 року поштове відправлення повернуто на адресу контролюючого органу з відміткою «за закінченням встановленого терміну зберігання» (а.с. 13, 40).

Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи і не є спірними.

Як слідує з заявленого позову позивач вважає, що право власності не нерухоме майно у нього фактично виникло на підставі рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 08.07.2019 року у справі № 219/6871/19, а не згідно біржовій угоді № 371-Н, укладеній 28.11.2001 року, а тому відсутні правові підстави для нарахування йому податку на нерухоме майно до 2019 року.

Вирішуючи даний спір, суд зазначає наступне.

1. Як зазначалося судом в описовій частині даного судового рішення, згідно біржовій угоді № 371-Н, фактично укладеній 28.11.2001 року між позивачем (покупець) та ВАТ «Маштехносервіс» (продавець), позивачем придбано нежитлове приміщення (склад для зберігання), розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (надалі за текстом - Нерухоме майно). Договір зареєстрований в Артемівській філії Донецької товарної біржі 28.11.2001 року за № 371-Н. В подальшому наведений договір зареєстрований в Бюро технічної інвентаризації, що також встановлено рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 08.07.2019 року у справі № 219/6871/19.

У відповідності до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, прийнятого 16 січня 2003 року № 435-IV, його норми застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

А отже, в регулюванні правовідносин з приводу виникнення у позивача права власності на Нерухоме майно необхідно керуватися приписами Цивільного кодексу Української РСР від 18 липня 1963 року (надалі - ЦК УРСР), із змінами та доповненнями, станом на листопад 2001 року (момент придбання позивачем вказаного вище нерухомого майна).

У зв`язку з наведеним, судом не приймаються посилання позивача но Цивільний кодекс України, прийнятий 16 січня 2003 року, оскільки його норми не діяли на момент виникнення права власності позивача на нежитлове приміщення.

Надалі за текстом судового рішення нормативно-правові акти в частині виникнення у позивача права власності на Нерухоме майно застосовуються судом в редакції, що діяла на момент виникнення такого права.

В силу положень ст. 86 ЦК УРСР та ст. 2 Закону України «Про власність» право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Згідно ст. 128 цього ж Кодексу, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Разом з цим, в силу ст. 47 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі.

При цьому, згідно ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

Таким чином, позивач фактично став власником нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , з моменту укладення біржової угоди № 371-Н, тобто 28.11.2001 року. Наведене також підтверджується і пунктом 2.2 вказаної біржової угоди, за яким покупець набуває права розпорядження будівлею з моменту укладення даного договору.

Додатково до наведеного суд також вважає за необхідне відмітити наступне.

В силу ст. 650 ЦК України особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства. А згідно ч. 4 ст. 656 ЦК України до договору купівлі-продажу на біржах застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

За ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (ч. 1 ст. 209 ЦК України).

На підставі ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Таким чином, з системного аналізу приписів ст.ст. 650, 656 ЦК України та ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» вбачається, що навіть за правилами Цивільного кодексу України в редакції 2003 року договори купівлі-продажу, зареєстровані на біржі, не підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, а отже до них не можуть застосовуватися правила нікчемності правочинів у зв`язку із дефектом форми, як-то передбачено ст.ст. 203, 215 та 219 ЦК України.

Як слідує з положень ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення, а права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Разом з цим, у відповідності до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

А отже, судом також не приймаються посилання позивача на те, що право власності на нерухоме майно у нього виникло тільки 13.09.2019 року, оскільки:

- біржова угода № 371-Н від 28.11.2001 року не підлягає нотаріальному посвідченню і на час укладення вказаної угоди право власності на нерухомість виникло у позивача з моменту укладення такої угоди,

- вимог щодо обов`язкової державної реєстрації права власності на нерухоме майно закон на той час не містив.

З урахуванням наведеного, на думку суду, вільно трактуючи норми діючого законодавства, що не відповідає їх змісту, позивач у заявленому позові намагався ввести суд в оману в цілях уникнення сплати податкового зобов`язання із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки право власності на нерухомість, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, виникло у позивача 28.11.2001 року.

2. Порядок нарахування та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, регламентовано розділом ХІІ Податкового кодексу України.

Так, відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

За нормами підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка, а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України).

На підставі підпункту 266.5.1 пункту 5 статті 266 Податкового кодексу України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Базовим податковим (звітним) періодом є календарний рік (підпункту 266.6.1 пункту 6 статті 266 Податкового кодексу України).

Порядок обчислення суми податку визначений підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України. Зокрема, обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості. Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). На підставі підпункту 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 Податкового кодексу України податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення (підпункт 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України).

Податкове зобов`язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу (підпункт 266.10.3 пункту 266.10 статті 266 Податкового кодексу України), тобто не пізніше закінчення 1095 дня з моменту, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом.

Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Підпунктом 16.1.4. пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Таким чином, зважаючи на те, що:

1)наявність податкового зобов`язання підтверджується роздруківкою облікової картки платника податків - позивача та розрахунком суми боргу,

2)ставка податку підтверджується відповідним рішенням органу місцевої влади,

3)доказів сплати такого зобов`язання суду не надано,

4)позивач є власником нежитлової будівлі з 28.11.2001 року,

спірні податкові повідомлення-рішення сформовані та направлені на адресу позивача правомірно.

З урахуванням наведеного, у суду відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки спірні ППР відповідають обставинам справи та нормам матеріального права.

На думку суду, у спірних правовідносинах відповідач діяв без порушення меж повноважень, визначених Законами України, а також обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. 18 Конституції України та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, в тому числі, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доказів, які б доводили обґрунтованість заявленого позову, суду не надані, а отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Приймаючи до уваги відмову у задоволенні позову, розподіл судових витрат у відповідності до положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судом не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити повністю.

Повне судове рішення складене 02 грудня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.М. Чучко