Рішення № 86096079, 27.11.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2019 року Справа № 160/8455/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЮркова Е.О. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про застосування арешту коштів платника податків, -

ВСТАНОВИВ:

02 вересня 2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про застосування арешту коштів на рахунках платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 у банках, обслуговуючих такого платника.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час здійснення контролюючим органом перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовлено у допуску до перевірки посадових осіб контролюючого органу, про що складено акт № 1367/08-01-14-3167019092 від 01.08.2019 року. У зв`язку із не допуском до проведення перевірки було прийнято рішення про застосування адміністративного арешту платника податків, тому, у відповідності до ст. 94 Податкового кодексу України, позивач просить суд про застосування арешту коштів на рахунках платника податків.

Ухвалою суду від 27.09.2019 року було відкрито провадження у справі, та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

28.10.2019 року представником відповідача надано до суду заяву, згідно якої від імені ФОП ОСОБА_1 подано до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області заяву про проведення фактичної перевірки, чим виконано умови п.п.94.19.3 п. 94.19 ст. 94 Податкового кодексу України.

Дослідивши матеріали, справи, з`ясувавши всі фактичні обставини на яких ґрунтуються вимоги заяви, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) був зареєстрований як фізична особа-підприємець, та перебував на обліку в Державній податковій інспекції у Новокодацькому районі м.Дніпра Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Наказом Головного управління ДФС у Запорізькій області № 2657 від 29.07.2019 року “Про проведення фактичної перевірки”, на підставі п.п.75.1.3 п.75.1 ст.75, п.п.80.2.2, п.п.80.2.7 п.80.2 ст.80 Податкового кодексу України, наказано провести з 30.07.2019 року по 02.08.2019 року фактичну перевірку суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність у місцях масового відпочинку громадян протягом курортного сезону 2019 року, зокрема ФОП ОСОБА_1 за період з 17.07.2019 року, за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного наказу Головним управлінням ДФС у Запорізькій області виписано направлення на проведення фактичної перевірки № 1288 від 29.07.2019 р., № 1290 від 29.07.2019 р., № 1289 від 29.07.2019 р.

З метою проведення перевірки Головним управлінням ДФС у Запорізькій області 01.08.2019 р. здійснено вихід за адресою ФОП ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 .

При цьому, представником ФОП Сіпалова Сергія Миколайовича Азацькою С.А. у допуску для проведення перевірки було відмовлено, про що 01.08.2019 року інспекторами Головного управління ДФС у Запорізькій області складено акт від 01.08.2019 року № 000606 відмови платника податків у допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки.

29.08.2019 року в.о. заступника начальника Головного управління ДФС у Запорізькій області прийнято рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків ФОП ОСОБА_1 .

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюється Податковим кодексом України.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (п.п.75.1.3 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України).

Згідно приписів пункту 80.1, 80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки.

Відповідно до пункту 94.1 статті 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом.

У пункті 94.2 цієї статті передбачені обставини, за наявності яких може бути застосовано адміністративний арешт майна, до яких згідно підпункту 94.2.3 віднесено таку обставину як: платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Відповідно до пункту 94.4 статті 94 Податкового кодексу України арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Положеннями підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України передбачено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Таким чином, на законодавчому рівні, положеннями норм податкового законодавства розрізнені правові поняття щодо арешту майна та арешту на кошти, що знаходяться в банківських установах платника податків.

Не зважаючи на те, що кошти є також складовою майна платника податків, що складає загальний об`єкт, в той же час має свої особливості та різницю виникнення підстав для вчинення відповідних дій пов`язаних із встановленням певного виду обмеження щодо такого майна (коштів), у вигляді арешту, а також можливим порядком його застосування. Обидва види арешту розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). В зв`язку з чим, має місце різна правова природа виникнення та регулювання цих предметів, які не можна вважати тотожними в межах спірних правовідносинах.

Відповідно до пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Отже, якщо платник податків вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, то він має захищати свої права, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки.

Тобто, відсутність законних підстав для проведення перевірки нівелює наслідки для платника податку, передбачені підпунктом 94.6.2 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, у разі недопуску посадових осіб органу державної податкової служби до проведення перевірки.

Судом встановлено, що наказ Головного управління ДФС у Запорізькій області № 2657 від 29.07.2019 року “Про проведення фактичної перевірки” у встановленому законом порядку не скасовано.

Поряд з тим, з матеріалів справи вбачається, що представником ФОП Сіпалова ОСОБА_2 .М. Азацькою С.А. подано до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області заяву про проведення фактичної перевірки діяльності ФОП ОСОБА_1 .

Тому, враховуючи, що у Головного управління ДФС у Запорізькій області були наявні законні підстави для проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 , призначеної згідно наказу № 2657 від 29.07.2019 року, суд приходить висновку про наявність підстав для задоволення позову про застосування арешту коштів на рахунках ФОП ОСОБА_1 ..

Особливості застосування арешту коштів на рахунках платника податків як різновиду адміністративного арешту майна передбачено Порядком застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.07.2017 року № 632.

Розділом VII Порядку встановлено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду у разі звернення контролюючого органу до суду.

Для застосування арешту коштів на рахунку платника податків контролюючий орган подає до суду позовну заяву в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на правовий зміст та аналіз наведених норм матеріального права у їх взаємному зв`язку, суд вважає, що законодавством чітко встановлена не тільки процесуальна можливість на звернення до суду з законодавчо визначеним предметом позову, що складає суть вимог, але ж і за наявністю підстав (умов), за яких існує правова можливість для задоволення таких вимог.

Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб`єкта владних повноважень. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За сукупності викладених обставин позовна заява Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 8, 9, 72-77, 90, 242-246, 250, 255, 258, 262 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про застосування арешту коштів платника податків задовольнити повністю.

Застосувати арешт коштів на рахунках платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у банках, обслуговуючих такого платника.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 27 листопада 2019 року.

Суддя Е.О. Юрков