Ухвала суду № 86095674, 02.12.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

м. Вінниця

02 грудня 2019 р. Справа № 120/3270/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка Михайла Васильовича, розглянувши у порядку письмового провадження клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якій позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непоновлення виплати пенсії за вислугу років шляхом призначення її знову відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та зобов`язати провести відповідне призначення з подальшою виплатою індексації та компенсації втрати частини доходів пенсії починаючи з 21.02.2014 року.

Ухвалою суду від 01.11.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

19.11.2019 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 54197), у якому останній заперечує проти задоволення адміністративного позову посилаючись на його необґрунтованість. Одночасно із поданням відзиву на позовну заяву, представником відповідача подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду (вх. №54194) у зв`язку із пропуском позивачем строку звернення до суду визначеного ст. 122 КАС України, що, на думку відповідача, свідчить про безпідставність заявленої ОСОБА_1 вимоги провести поновлення виплати пенсії з 21.02.2014 року.

Розглянувши заявлене клопотання суд приходить до висновку про наявність підстав для його часткового задоволення з огляду на наступне.

Особливості застосування строків звернення до адміністративного суду врегульовані статтею 122 КАС України.

Відповідно до частин першої та другої цієї статті адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків спрямоване на досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними.

До таких висновків дійшов і Конституційний Суд України у своєму рішенні №17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року, у якому визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Як свідчать обставини справи, позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з метою захисту прав та інтересів шляхом надіслання адміністративного позову із доданими до нього документами через засоби поштового зв`язку 08.10.2019 року, що підтверджується відбитком поштового штемпеля на конверті.

Так, однією із позовних вимог є вимога про визнання бездіяльності відповідача щодо непоновлення виплати пенсії за вислугу років шляхом призначення її знову відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з метою поновлення виплати раніше призначеної пенсії, звернувся до органу пенсійного фонду із відповідною заявою від 13.05.2019 року.

Проте, Іллінецьке ОУ ПФУ Вінницької області (правонаступником якого є ГУ ПФУ у Вінницькій області) листом № 702/09-44/02-1 від 15.05.2019 року відмовило позивачу у поновлені виплати пенсії у зв`язку з тим, що постійним місцем проживання позивача, є Держава Ізраїль, про що свідчить паспорт громадянина України для виїзду за кордон PU 189675 від 08.09.2017 року. Також посилається на те, що міжнародний договір між Україною та Державою Ізраїль в сфері соціального забезпечення громадян не ратифіковано, тому права на відновлення раніше призначеної пенсії у ОСОБА_1 не має.

Відтак, саме з відповіді відповідача від 15.05.2019 року позивач офіційно дізнався про підстави зупинення виплати пенсії, та про причини відмови у поновлені виплати пенсії. Доказів іншого відповідачем не надано.

Відтак, зважаючи на приписи частини 2 статті 122 КАС України, позивач не пропустив шестимісячний строк звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог про визнання бездіяльності відповідача щодо непоновлення виплати пенсії за вислугу років шляхом призначення її знову, який в даному випадку обчислюється з дня, коли особа дізналася про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас, адміністративний позов містить також і позовну вимогу про зобов`язання відповідача поновити позивачу виплату пенсії за віком, починаючи із 21.02.2014 року. Про те, що на правовідносини, які виникли, в частині поновлення виплати пенсії поширюється інститут строків звернення до адміністративного суду свідчить й судова практика Верховного Суду (зокрема, постанова від 31 січня 2019 року у справі № 520/9721/16-а, постанова від 03 квітня 2019 року у справі № 266/804/15-а, постанова від 12 березня 2019 року у справі № 441/1239/17, постанова від 12 березня 2019 року у справі № 308/6229/16-а).

Звертаючись до суду із вказаною вимогою позивачем не дотримано строку звернення до адміністративного суду, що передбачений частиною 2 статті 122 КАС України.

При цьому, жодних доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовними вимогами за період з 21.02.2014 року по 07.10.2019 року позивач не надав, підстав неможливості своєчасного звернення до суду із зазначеними вимогами у встановлений КАС України строк не зазначив.

Рішенням Конституційного суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Отже, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 (07.10.2009 року) виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону, а позивач повинен був дізнатися про порушення свого права. При обґрунтуванні такого висновку, судом враховується, що порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен дізнатися», що містяться в ч. 2 ст. 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Відтак, з цього часу (07.10.2009 року) орган пенсійного фонду мав відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, а для позивача розпочинається відлік строку звернення до суду.

Судом враховується, що поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов`язаних з поновленням виплат, серед яких: подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати.

Тому, у випадку вирішення спору про поновлення права на виплату пенсії, суд за наявності підстав, може зобов`язати відповідача поновити позивачу виплату пенсії за віком у межах шестимісячного строку звернення до суду, але не раніше дня звернення із заявою про поновлення виплати пенсії.

Наслідки пропущення строку звернення до суду передбачені ст. 123 КАС України.

Так, згідно частини 3 статті 123 КАС України якою якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. А згідно частини 4 статті 123 КАС України, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Так, при відкритті провадження у адміністративній справі суд дійшов передчасного висновку про дотримання позивачем строків звернення до суду.

При цьому суд не приймає до уваги аргументи позивача із посиланням на статтю 46 Закону № 1058, частиною другої якої визначено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь - якими строками з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, оскільки в даному випадку пенсія позивачу не нараховувалася.

З огляду на вищевказане, з урахуванням часу звернення ОСОБА_1 з позовом до суду (08.10.2019 року), позовні вимоги в частині поновлення виплати його пенсії за період із 21.02.2014 року по 07.04.2019 року включно, підлягають залишенню без розгляду.

Керуючись ст. ст. 122, 123, 194, 205, 240, 243, 248, 250 КАС України,

УХВАЛИВ

Клопотання Головного управління Пенсійного фонду України у Віннницькій області про залишення адміністративного позову без розгляду задовольнити частково.

Позовну заяву в частині позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести ОСОБА_1 поновлення та виплату пенсії із 21.02.2014 року по 07.04.2019 року включно шляхом призначення її знову відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів залишити без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Слободонюк Михайло Васильович