Рішення № 86095451, 02.12.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

02 грудня 2019 р. Справа № 120/3270/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободонюка М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якій позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непоновлення виплати пенсії за вислугу років шляхом призначення її знову відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та зобов`язати провести відповідне призначення з подальшою виплатою індексації та компенсації втрати частини доходів пенсії починаючи з 21.02.2014 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 2011 році позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік посольства України в державі Ізраїль. При цьому, виплату призначеної по закону пенсії було припинено. З метою реалізації свого права на поновлення пенсії, позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою, за результатами розгляду якої відповідач листом від 15.05.2019 року відмовив у поновленні виплати пенсії з підстав відсутності міждержавної пенсійної угоди між Україною та Ізраїлем, у зв`язку з чим позивач вважає, що відповідачем порушено його конституційне право як громадянина України на отримання пенсії, тому просить відновити порушене право у спосіб, визначений в позовних вимогах.

Ухвалою від 15.10.2019 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, які усунуто 28.10.2019 року.

Ухвалою суду від 01.11.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Також відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

19.11.2019 року відповідач подав відзив на позов, в якому проти його задоволення заперечив, пояснив, що позивачем при зверненні до Пенсійного фонду 19.01.2011 року у відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій № 22-1, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 за № 22-1 (далі Порядок №22-1) надано документи про виїзд, де місцем реєстрації/проживання вказано державу Ізраїль. Так, згідно наданої заяви від 19.01.2011 року позивачу було проведено розрахунок за 6 місяців наперед перед виїздом за кордон з 01.01.2011 року по 30.06.2011 року, тому вимога про поновлення виплати пенсії з дати її припинення є безпідставною та необґрунтованою. Разом із тим, з огляду на відсутність укладення договору стосовно соціального забезпечення громадян цих двох країн, підстав для поновлення виплати пенсії немає.

У відзиві та одночасно у поданому цього ж дня клопотанні (вх. № 54194), відповідач додатково вказав, що позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду, що суперечить нормам статті 122 КАС України, за таких обставин просив суд залишити без розгляду позовну заяву.

Ухвалою суду від 02.12.2019 року позовну заяву в частині позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести ОСОБА_1 поновлення та виплату пенсії із 21.02.2014 року по 07.04.2019 року включно шляхом призначення її знову відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів залишено без розгляду.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з вимогами ч. 2, 3 ст. 263 КАС України розгляд справ за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи здійснюється судом у письмовому провадженні в строк не більше 30 днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до 2011 року проживав на території України в м. Іллінці Вінницької області та отримував пенсію у відповідності до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Згідно з копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон від 08.09.2017 PU 189675 року, позивачу оформлено виїзд на постійне проживання до країни Ізраїль.

Атестатом № 49251 стверджено, що позивачу з 30.06.2011 року припинено виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне проживання до країни Ізраїль.

Після звернення до Іллінецького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області (правонаступником якого наразі є ГУ ПФУ у Вінницькій області) із заявою про поновлення виплати пенсії, позивач отримав лист-відповідь від 15.05.2019 року за № 698/09-44/02-1, у якому повідомлено, що згідно ст. 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. У зв`язку з виїздом на постійне проживання до держави Ізраїль, з якою Україна не ратифікувала міжнародну угоду у сфері соціального забезпечення громадян, відсутні підстави для відновлення виплати пенсії. Водночас, за даними закордонного паспорту ОСОБА_1 , місцем постійного проживання є Ізраїль. Враховуючи, вищевикладене, управління не має підстав для поновлення пенсії за віком.

Не погоджуючись із відмовою відповідача, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Щодо відмови відповідача у поновленні виплати пенсії.

Частиною 2 ст. 3 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.

Згідно з положеннями статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За правилами ч. 1 ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі Закон від 11.12.2003 № 1382-IV) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі Закон від 09.07.2003 №1058-ІV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України

Статтею 51 Закону від 09.07.2003 №1058-ІV визначено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Однак, положення п. 2 ч. 1 ст. 49 та положення другого речення ст. 51 вказаного Закону визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009.

Рішенням Конституційного суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

Згідно пункту 54 вказаного рішення та наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Частиною другою статті 6 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Як уже зазначалось судом вище, згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Україна гарантує піклування та захист своїх громадян, які перебувають за її межами (стаття 25 Конституції України).

Отже, особа має право на отримання заробленої та призначеної пенсії незалежно від місця проживання. Суд звертає увагу, що ОСОБА_1 є громадянином України та відсутні дані про те, що позивачем припинено громадянство України у відповідності з вимогами, доказів протилежного відповідачем не надано.

При цьому, суд зазначає, що відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв`язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, не може бути підставою для позбавлення такої особи права на соціальний захист, встановленого статтею 46 Конституції України.

Відтак, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

За наведених обставин, а також враховуючи рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV, суд вважає, що відповідач протиправно відмовив позивачу у поновленні виплати пенсії.

Що ж до визначеного позивачем способу захисту порушеного права у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо непоновлення виплати пенсії, то суд зазначає, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач розглянув звернення позивача про поновлення виплати пенсії та відмовив у вчинені таких дій, про що проінформував позивача листом від 15.05.2019 року за № 698/09-44/02-1. Відповідно, саме така відмова органу пенсійного фонду і стала підставою для звернення позивача до суду. Отже, в даному випадку фактичним предметом судового оскарження є не бездіяльність відповідача, а його відмова у поновленні виплати пенсії.

Таким чином суд доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог у цій частині позову шляхом визнання протиправною відмову УПФУ у Вінницькій області щодо непоновлення виплати раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 , що викладена у листі від 15.05.2019 року за № 698/09-44/02-1.

Визначаючись з приводу того, з якого часу позивачу слід поновити виплату пенсії, суд зважає на таке.

Відповідно до ухвали суду від 02.12.2019 року позовні вимоги щодо зобов`язання ГУ ПФУ у Вінницькій області провести поновлення виплату пенсії за віком з 21.02.2014 року по 07.04.2019 року відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів залишено без розгляду.

З огляду на вищевказане, підлягають задоволенню позовні вимоги в частині поновлення виплати пенсії з 08.04.2019 року.

З приводу вимог про проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, то суд розглядаючи її виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Водночас, ч. 2 ст. 46 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV, до якої відсилає ч. 2 ст. 49 цього Закону, передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів; компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі Закон від 19.10.2000 № 2050-III) та Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (далі Порядок від 21.02.2001 № 159).

Так, статтями 1, 2 Закону від 19.10.2000 № 2050-III передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Статтею 3 Закону від 19.10.2000 № 2050-III встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі й пенсії.

Використане у статті 3 Закону від 19.10.2000 № 2050-III формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Аналогічний висновок міститься у постанові ВСУ від 11.07.2017 року по справі № 21-2003а16.

Відповідно до п. 1, 2 Порядку від 21.02.2001 № 159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Згідно з п. 3 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру як, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Верховний Суд у п. 49 рішення від 10 квітня 2019 року (справа № 686/13725/17) зазначив, що правове значення при виплаті компенсації має те, чи був виплачений нарахований дохід, та чи виплачений він із порушенням строків, чи нараховувався і виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Отже, основними умовами для виплати суми компенсації є 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Як встановлено судом, позивач просить поновити виплату пенсії із компенсацією втрати частини доходів. Однак на момент розгляду цієї справи не набули об`єктивної форми не нараховані та не визначені суми коштів (у вигляді пенсійних виплат), які б могли бути об`єктом нарахування компенсації, так як поновлення виплати пенсії позивачу матиме місце лише після виконання цього судового рішення.

Відтак, позовна вимога про нарахування позивачу компенсації втрати частини доходів, задоволенню не підлягає. При цьому, обов`язок нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію на відповідача покладено в силу Закону. Такий обов`язок виникає після поновлення виплати та проведення виплати раніше призначеної пенсії.

Вимога щодо проведення індексації при поновленні виплати пенсії також не підлягає задоволенню з огляду на те, що порядок індексації та перерахунку пенсій визначений ст. 42 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV. Однак, питання розміру виплати пенсії, як і визначення базового місяця, належить до компетенції органу Пенсійного фонду при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум.

Отже, звернення до суду з такими вимогами є передчасними, оскільки задоволення позову в цій частині свідчитиме про вирішення спору, який ще не виник, що суперечить засадам адміністративного судочинства.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовну заяву належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується частинами 1 та 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та зважає на те, що позивач звернулася до суду із позовними вимогами, які співвідносяться між собою як основна та похідна, сплативши при цьому судовий збір в розмірі 768,40 гривень, як за звернення до суду з позовом з однією немайновою вимогою. А тому, задовольняючи частково позов, суд вважає, що половина від суми сплаченого судового збору є пропорційною до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області у поновлені виплати раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 , що викладена у листі від 15.05.2019 року за № 698/09-44/02-1.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області поновити ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії та виплатити її із 08.04.2019 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 сплачений ним при зверненні до суду судовий збір в розмірі 384,20 грн. (триста вісімдесят чотири гривні 20 копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ 13322403)

Суддя Слободонюк Михайло Васильович