Рішення № 86095294, 27.11.2019, Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

Справа № 520/10491/19

Провадження № 2/520/4091/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.11.2019 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Петренка В.С.,

за участю секретаря – Швець А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Одесі цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест»

про захист прав споживача банківських послуг,

ВСТАНОВИВ:

15.05.2019 року ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», в якій, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просить суд

визнати припиненим з 13.04.2010 року договір про відкриття кредитної лінії № к-2154/л від 30 січня 2007 року, укладений між нею - ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит»;

визнати незаконним нарахування будь-яких відсотків, штрафних санкцій та застосування курсової різниці за договором про відкриття кредитної лінії № к-2154/л від 30 січня 2007 року у зв`язку з його припиненням з 13.04.2010 року, окрім застосування частини другої статті 625 ЦК України;

зобов`язати Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» відобразити в бухгалтерському обліку банку заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № к-2154/л від 30 січня 2007 року відповідно до рішення Приморського районного суду м. Одеси в справі № 2-7009/10 від 13.04.2010 року, а саме у розмірі 900 945 (дев`ятсот тисяч дев`ятсот сорок п`ять) гривень 12 копійок.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що 30 січня 2007 року між нею - ОСОБА_1 та відповідачем - ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» (на теперішній час - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит») було укладено договір про відкриття кредитної лінії № к-2154/л, за яким відповідач надав їй кредит (невідновлювальна кредитна лінія) на таких умовах: сума кредиту 290000,00 доларів США, плата за користування кредитом 14 % процентів річних, які вона зобов`язалась повністю повернути до 30.01.2022 року.

31 січня 2007 року, як вказує позивач, у забезпечення кредитних зобов`язань було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т.М., зареєстрований за р. № 721, предметом якого виступало нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 , площею 101,6 кв. м., та належала їй - ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К. 10.06.2005 року, зареєстрований за р. № 1-212, та зареєстроване в КП «ОМБТІ та РОН» у книзі 168 доп. на стор.193 номер запису № 1517, реєстраційний № 7363586.

Позивач зазначає, що 30 травня 2008 року між нею та відповідачем також було укладено додаткову угоду № 1 до Кредитного договору, якою, зокрема, збільшено плату за користування кредитом з 14 % на 15 % процентів річних, а 16 грудня 2009 року між нею та відповідачем було укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору, якою, зокрема, зменшено суму кредиту (невідновлювальної кредитної лінії) з 290000,00 доларів США до 104 484,08 долара США, та зменшено плату за користування кредитом з 15 % на 13 % процентів річних, передумовою укладання цієї додаткової угоди став продаж іпотечної квартири (предмета іпотеки) та направлення отриманих грошових коштів в рахунок погашення частини боргу за кредитним договором.

Всього, як вказує позивач, в рамках кредитного договору вона отримала від відповідача 287 500,00 доларів США, при цьому, взагалі, сплатила за кредитним

договором 301 268,59 доларів США, в тому числі, враховуючи грошові кошти від

реалізації предмета іпотеки.

Також, позивач зазначає, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13.04.2010 року у справі №2-7009/10, яке набрало законної сили, з неї - ОСОБА_1 на користь відповідача стягнуто 900 945,12 грн. боргу за кредитним договором та 1 820,00 грн. судових витрат.

23.12.2015 року, як стверджує позивач, в газеті «Голос України» № 242 (6246) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повідомив, що у відповідача відкликано банківську ліцензію, розпочато ліквідацію банку, призначення уповноваженої особи Фонду та розпочато відшкодування коштів вкладникам, а на офіційному порталі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за посиланням http://torai.fa.aov.ua/cataioa/krediti/at -bank -f-nansi ta kredit/147254/index.php опубліковано Публічний паспорт активу (права вимоги фізичних осіб - індивідуальні позичальники) щодо права вимоги за кредитним договором №к-2154/л від 30.01.2007р., що укладено з фізичною особою без забезпечення.

Відповідно до паспорту розміщено наступну інформацію: назва банку АТ «Банк «Фінанси та кредит», номер кредитного договору №к-2154/л, дата отримання кредиту 30.01.2007 року, дата погашення кредиту 30.01.2022 року, сума видачі 290 000,00, ставка відсотків 15,00 %, ставка комісій 0,00%, тип кредитного договору – кредит з погашенням рівними частинами основного боргу USD, цільове призначення - споживчі цілі, загальний залишок заборгованості 3 855856,02 грн., залишок по тілу кредиту 2 932 577,98 грн., залишок по процентам 923 278,04 грн., залишок по пені і штрафам 33 517,04 грн., залишок заборгованості у валюті кредиту (без штрафів та пені) 137 379,32 грн., дата останнього платежу 16.12.2009 року.

Однак, позивач вважає, що інформація, наведена в цьому паспорті, є необґрунтованою, такою, що порушує її законні права та інтереси як споживача банківських послуг, вводить в оману необмежену кількість третіх осіб, а також фактично не відображує дійсного розміру заборгованості за кредитним договором.

Так, позивач стверджує, що кредитний договір відповідає всім ознакам споживчого кредиту, а саме: відповідач є банком, а вона є споживачем, цільове призначення кредиту - споживчі цілі, правовідносини, породження яких є метою кредитного договору, регулюються Законом України «Про захист прав споживачів» та Законом України «Про споживче кредитування».

Відповідно до статті 21 ЗУ «Про захист прав споживачів», крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо ціну продукції визначено неналежним чином.

При цьому, позивач звертає увагу, що норми про споживче кредитування треба розуміти так, що їх дія поширюється на правововідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, котрі виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Крім того, як на підставу для звернення з позовом до суду, позивач посилається на порушення його прав споживача, що виявилось у вигляді необґрунтовано нарахованої суми заборгованості за кредитним договором, оскільки рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13.04.2010 року у справі № 2-7009/10, яке набрало законної сили, було стягнуто з позивача на користь відповідача 900 945,12 грн. боргу за кредитним договором. Зазначений розмір заборгованості було розраховано безпосередньо відповідачем, і відповідач сам визначив заборгованість у валюті - гривні України, погодився з судовим рішенням (не оскаржив його), неодноразово пред`являв до виконання виконавчі листи до Другого Приморського ВДВС, яке відкривало виконавчі провадження № 33314016, № 39109128, № 42453607, № 44846423.

Таким чином, на думку позивача, після 13.04.2010 року (дата ухвалення рішення Приморського районного суду м. Одеси у справі № 2-7009/10 про стягнення всієї суми заборгованості з позивача), відповідач не мав права ні нараховувати відсотки за кредитним договором, ні будь-які штрафні санкції, оскільки кредитний договір припинив свою дію.

З урахуванням викладеного, з посиланням на постанови Верховного Суду від 14.02.2018 року у справі № 564/2199/15-ц, від 24.10.2018 року у справі № 346/3105/15-ц, від 28.01.2019 року у справі № 127/4103/16-ц, ст.ст. 625, 1050 ЦК України, ОСОБА_1 звернулася до суду з відповідним позовом.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Київського районного суду м. Одеси Петренку В.С.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Петренка В.С. від 17.05.2019року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі за позовною заявоюОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про захист прав споживача банківських послуг. Розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.

02.08.2019 року від представника позивача до канцелярії суду надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, яку, у підготовчому засіданні 29.08.2019 року було прийнято до розгляду.

Крім того, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 29.08.2019 року було частково задоволено заяву представника позивача про витребування доказів. Витребувано у Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», у разі наявності, відомості відносно того, чи було продано кредитне зобов`язання за договором про відкриття кредитної лінії № к-2154/л від 30 січня 2007 року, якщо так, надати належним чином завірені копії документів щодо цього відчуження.

16.10.2019 року на виконання вимог ухвали суду про витребування доказів на електрону адресу суду надійшли копії документів про відступлення прав вимоги за кредитним договором № к-2154/л від 30 січня 2007 року, від АТ «Банк «Фінанси та Кредит» новому кредитору ТОВ «Гефест».

У зв`язку з зазначеним, у підготовчому засіданні 17.10.2019 року судом було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест».

Крім того, у підготовочому засіданні 17.10.2019 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання 27.11.2019 року позивач не з`явилась, однак її представник надав до канцелярії суду заяву, в якій просив розглянути справу за його та позивача відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд їх задовольнити, а також вказав, що не заперечує проти заочного розгляду справи.

Представник відповідача - Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про час та місце підготовчих та судових засідань повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, які наявні у матеріалах справи, у підготовчі та судові засідання не з`явився, про поважність причин відсутності суд не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.

Представник третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, у судове засідання 27.11.2019 року не з`явився, однак надіслав на адресу суду заяву, в якій просив розглянути справу за відсутності представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест».

Відповідно до ст.ст. 280, 281 ЦПК України за згодою представника позивача Київським районним судом м. Одеси постановлена ухвала про заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом у судовому засіданні, 30 січня 2007 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та Кредит», назву якого в подальшому було змінено на Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», було укладено договір про відкриття кредитної лінії № к-2154/л, відповідно до умов якого, ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» надав ОСОБА_1 кредит на таких умовах: сума кредиту 290000,00 доларів США під 14 % процентів річних строком до 30.01.2022 року.

В якості забезпечення повернення кредитних коштів, 31.01.2007 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та Кредит», назву якого в подальшому було змінено на Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т.М., зареєстрований за р. № 721, предметом якого виступало нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 , площею 101,6 кв. м., що належала ОСОБА_1 на праві приватної власності.

30.05.2008 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та Кредит», назву якого в подальшому було змінено на Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, якою, зокрема, змінено відсоткову ставку користування кредитом з 14 % на 15 % процентів річних.

16.12.2009 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та Кредит», назву якого в подальшому було змінено на Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», було укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору, якою, зокрема, змінено суму кредиту з 290000,00 доларів США на 104 484,08 долара США, та зменшено плату за користування кредитом з 15 % на 13 % процентів річних. Передумовою укладання цієї додаткової угоди став продаж іпотечної квартири (предмета іпотеки) та направлення отриманих грошових коштів в рахунок погашення частини боргу за кредитним договором.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за вказаним кредитним договором, Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 900 945,12 гривень заборгованості за кредитним договором та 1820,00 гривень судових витрат.

Так, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13.04.2010 року у справі № 2-7009/10, яке набрало законної сили 22.04.2010 року, позов Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором у розмірі 900 945,12 гривень та 1820,00 гривень судових витрат.

З матеріалів справи також вбачається, що 23.08.2019 року між відповідачем - Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» було укладеного договір про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого, Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» відступило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» набуло права вимоги банку до позичальників та поручителів, зокрема, права вимоги за кредитним договором №к-2154/л від 30 січня 2007 року.

Згідно реєстру кредитних договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами, позичальник - ОСОБА_1 , номер кредитного договору №к-2154/л, дата отримання кредиту 30.01.2007, станом на 23.08.2019 року залишок по тілу кредиту 2 616 563,15грн., залишок по відсоткам 823 785,53 грн., залишок по пені і штрафам 33 517,04 грн.

Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків (стаття 611 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Звертаючись з позовною заявою до Приморського районного суду м. Одеси, Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» використало своє право вимагати дострокове повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою з боку ОСОБА_1 в рамках кредитного договору, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, із чим погодився й суд, який задовольнив позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит».

Тобто, суд зазначає, що звернення з позовом до ОСОБА_1 про дострокове стягнення кредиту змінило порядок, умови і строк дії договору про відкриття кредитної лінії № к-2154/л від 30 січня 2007 року, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13.04.2010 року про стягнення заборгованості засвідчує такі зміни та припиняє кредитне зобов`язання.

Право Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» нараховувати передбачені договором проценти, штрафні санкції та застосування курсової різниці за договором про відкриття кредитної лінії № к-2154/л від 30 січня 2007 року припинилося у зв`язку з припиненням дії кредитного договору з 13.04.2010 року.

В той же час, суд зазначає, що якщо за рішенням про стягнення заборгованості за кредитним договором, заборгованість указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, що викладені в постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 564/2199/15-ц (провадження № 61-2404св18); від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12 (провадження N 14-10цс18); від 04 липня 2018 року у справі N 310/11534/13-ц (провадження N 14-154цс18); від 28 січня 2019 року у справі № 127/4103/16-ц (провадження № 61-46751св18).

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У пункті 8 статті 16 ЦК України зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Суд зазначає, що Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, визначивши заборгованість у валюті - гривні України.

В подальшому, відповідач погодився з рішенням Приморського районного суду м. Одеси в справі № 2-7009/10 від 13.04.2010 року, не оскаржив його та неодноразово звертався до виконавчої служби для його примусового виконання.

Таким чином, системно аналізуючи наведені положення закону та обставини, що стали підставою для подання позовної заяви, суд доходить до висновку, що в процесі розгляду справи, знайшло своє підтвердження часткове порушення прав позивача.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦПК України, до загальних засад цивільного судочинства віднесено справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст. 1 ЦПК України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, суд вважає, що оскільки кредитор реалізував своє право на дострокове стягнення всієї заборгованості за кредитним договором із нарахованими процентами, комісіями, пенями, пред`явивши позов до суду, рішення суду про стягнення з позичальника заборгованості за кредитом, в тому числі і дострокової заборгованості, набрало законної сили, тим самим кредитор змінив строк виконання зобов`язання за кредитним договором і кінцевий строк повернення кредиту, договір про відкриття кредитної лінії № к-2154/л від 30 січня 2007 року є припиненим з моменту ухвалення Приморським районним судом м. Одеси відповідного рішення, а саме з 13.04.2010 року, а тому позов ОСОБА_1 в частині вимог про визнання припиненим договору про відкриття кредитної лінії № к-2154/л від 30 січня 2007 року укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» з 13.04.2010 року, та в частині визнання незаконним нарахування будь-яких відсотків, штрафних санкцій та застосування курсової різниці за договором про відкриття кредитної лінії № к-2154/л від 30 січня 2007 року у зв`язку з його припиненням з 13.04.2010 року, окрім застосування частини другої статті 625 ЦК України, є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Щодо вимог ОСОБА_1 про зобов`язання Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» відобразити в бухгалтерському обліку банку заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № к-2154/л від 30 січня 2007 року відповідно до рішення Приморського районного суду м. Одеси в справі № 2-7009/10 від 13.04.2010 року, а саме у розмірі 900 945 (дев`ятсот тисяч дев`ятсот сорок п`ять) гривень 12 копійок, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як було встановлено судом вище, що 23.08.2019 року між відповідачем - Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» було укладеного договір про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого, Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» відступило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» набуло права вимоги банку до позичальників та поручителів, зокрема, права вимоги за кредитним договором №к-2154/л від 30 січня 2007 року.

Таким чином, в рамках кредитного договору відбулося відступлення прав вимоги від відповідача до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест», у зв`язку з чим, суд доходить до висновку, що вимога про зобов`язання відповідача відобразити у власному бухгалтерському обліку заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № к-2154/л від 30 січня 2007 року відповідно до рішення Приморського районного суду м. Одеси в справі № 2-7009/10 від 13.04.2010 року, а саме у розмірі 900 945,12 гривень, задоволенню не підлягає, оскільки право вимоги за кредитним договором перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест».

Приймаючи до уваги, що позивачем не заявлені вимоги про відшкодування витрат по сплаті судового збору, відповідно до ст. 141 ЦПК України у суду відсутні підстави для покладення витрат на відповідача.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» про захист прав споживача банківських послуг– задовольнити частково.

Визнати припиненим договір про відкриття кредитної лінії № к-2154/л від 30 січня 2007 року укладений між ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» (місцезнаходження: 04050, м. Київ, вул. Артема, 60 (вул. Cічових Стрільців, 60), код ЄДРПОУ: 09807856), з 13.04.2010 року.

Визнати незаконним нарахування будь-яких відсотків, штрафних санкцій та застосування курсової різниці за договором про відкриття кредитної лінії № к-2154/л від 30 січня 2007 року у зв`язку з його припиненням з 13.04.2010 року, окрім застосування частини другої статті 625 ЦК України.

В решті вимог – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Петренко В. С.