Рішення № 86084425, 25.11.2019, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 25.11.2019

Справа № 320/6675/19

2/320/3187/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2019 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі головуючого - судді Ковальової Ю.В., секретар судового засідання - Левандовська О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Мелітополі, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальних витрат,

за участі:

позивача - ОСОБА_1 (у дистанційному режимі відеоконференції з Шевченківським районним судом м. Запоріжжя),

представника відповідача - Державної казначейської служби України - Орлової О.О. (у дистанційному режимі відеоконференції з Шевченківським районним судом м. Запоріжжя),

представника відповідача - Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Мелітополі - Бурашнікової О.С.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень просить: стягнути з Державної казначейської служби України на його користь 500 (п`ятсот) грн. 30 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, завданої йому внаслідок протиправної бездіяльності Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Мелітополі (далі-ТУ ДБР у м. Мелітополі) за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання цієї суми з єдиного казначейського рахунку; стягнути з Державної казначейської служби України на його користь судові витрати на правничу допомогу у розмірі 700 (сімсот) грн. за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання цієї суми з єдиного казначейського рахунку; стягнути з Державної казначейської служби України на його користь судові витрати, пов`язані з підготовкою та розглядом справи у розмірі 300 (триста) грн. за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання цієї суми з єдиного казначейського рахунку.

В обґрунтування зазначених вимог вказував, що повісткою його було викликано на допит у якості свідка по кримінальному провадженню № 42019080000000146 до ТУ ДБР у м. Мелітополі. У повістці було роз`яснено наслідки неявки, передбачені ст.ст. 138,139 КПК України. Слідчі дії відбулися. Хоча при допиті його як свідка він заперечував та звертав увагу слідчого Першого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР у м. Мелітополі (далі-Першого СВ СУ ТУ ДБР у м. Мелітополі) Коротаєвої Ю.В., що він є потерпілим по вказаному кримінальному провадженню, відкритому за його заявою на підставі ухвали суду. Він мешкає у м. Запоріжжі, тому скористався міжміським транспортом для того, щоб виконати вимоги слідчого. З метою відшкодування витрат, пов`язаних з прибуттям на допит до слідчого він звернувся з заявою до начальника Першого СВ СУ ТУ ДБР у м. Мелітополі П. Орешина. Листом № 4462/4.1/19 від 21.06.2019 року йому офіційно було відмовлено у задоволенні його законних вимог. Крім того, йому помилково роз`яснювалось, що він у кримінальному провадженні є лише заявником, а тому не наділений правом подавати клопотання. Також вказує на те, що поніс витрати на правничу допомогу, надану йому фахівцем у галузі права ОСОБА_2 , пов`язані з розглядом справи, які підтверджуються: дипломом спеціаліста, договором про надання правової допомоги від 20.02.2017 № 1/20/02/17, дублікатом чеку ІІриватБанку від 12.08.2019 на 700 грн, актом здавання-приймання юридичних послуг від 15.08.2019, розрахунком витрат на правничу допомогу, а тому є належним та достатнім документальним підтвердженням понесення ним витрат на правову допомогу під час розгляду даної цивільної справи. Також до судових витрат, пов`язаних з підготовкою та розглядом справи належать й його витрати на ксерокопіювання позовної заяви від 15.08.2019 із доданими до неї документами, які склали 300 гр = 50 грн. (25 X 2гр - для суду) + 50 грн. (25 х 2гр - для позивача/архів/) + 50 грн. (25 х 2гр - для відповідача ТУ ДБР м. Мелітополь) + 50 грн. (25 х 2р - для відповідача ДКСУ) + 50 грн. (25 х. 2гр- для відповідача ГУ ДБР м. Київ) + 50 грн.(25 х 2гр - для представника/правозахисника/), де 25 - кількість сторінок позовної заяви з додатками від 15.08.2019 із доданими до неї документами, 2гр - вартість ксерокопіювання однієї сторінки аркуша, що підтверджується товарним чеком від 08.08.2019.

Ухвалою судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області 21.08.2019 року провадження по справі відкрито, розгляд призначено проводити у порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін.

17.09.2019 від представника ТУ ДБР у м. Мелітополі до суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с.43-47). Так, вказують, що жодних доказів щодо визнання протиправної бездіяльності відповідача позивач не надає.

Натомість, як на підставу для стягнення витрат позивач посилається на Інструкцію про порядок і розміри компенсації (відшкодування) витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів досудового розслідування, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, затверджену Постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.1996 №710 (надалі Інструкція № 710). Яка за змістом не регулює відшкодування матеріальної шкоди, завданої протиправними діями, рішеннями чи бездіяльністю посадових осіб або органу державної влади.

В позовній заяві, позивач зазначає «Такі витрати не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження» та зазначає граничну норму добових для відрядження у 2019 році в сумі 417,30 грн.

Але норми добових витрат на відрядження за рахунок бюджетних коштів, встановлено у додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України №98 від 02.02.2011 та складають 60 грн., що теж не враховано позивачем.

Як вбачається з норм ст. ст. 1166,1173,1174 ЦК України, якими обгрунтовує позов позивач, саме держава як самостійний учасник цивільних відносин несе відповідальність за шкоду, завдану неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних органів та їх посадових і службових осіб.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факт неправомірних дій чи бездіяльності цього органу, його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою.

В даному випадку Позивач не надає жодного доказу неправомірних дій чи бездіяльності жодного з трьох відповідачів, визначених ним у позовній заяві.

Листом № 4462/4.1/19 від 21.06.2019 року, на який посилається позивач, слідчим Першого СВ СУ ТУ ДБР у м.Мелітополі Коротаєвою Ю . В . надано відповідь на заявлене клопотання позивачем від 12.06.2019 (вх. № 2638вх119 від 19.06.2019 року), в якому позивач не ставить питання відшкодувати йому добові, а лише просить долучити до справи клопотання, розглянути його, скерувати справу до суду та додає документи (копію акту приймання-здавання юридичних послуг на 703 грн. та копії платіжних документів ПриватБанку на 703 грн. 52 коп. (копія клопотання з додатками додається).

Відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 118 КПК України процесуальні витрати складаються із: витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів.

Відповідно до частини третьої статті 122 Кримінального процесуального кодексу України «Витрати, пов`язані із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів» визначено, що свідкам оплачується проїзд, наймання житла та добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту).

Стаття 125 КПК України визначає, що лише суд за клопотанням осіб має право визначити грошовий розмір процесуальних витрат, які повинні бути їм компенсовані.

Відповідно до вимог частини першої статті 126 Кримінального процесуального кодексу України лише суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.

Дані норми кореспондуються з вимогами, викладеними в Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженій наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 № 333.

Під процесуальними витратами розуміють витрати на забезпечення кримінального провадження, відшкодування яких покладається на певних суб`єктів процесу.

Більшу частину матеріальних витрат у зв`язку із кримінальним провадженням держава бере на себе, іншу частину відшкодовують певні суб`єкти процесу.

При віднесенні тих чи інших витрат до процесуальних, варто виходити з правової сутності даного процесуального інституту. Стягнення процесуальних витрат - не є додатковим заходом покарання за вчинене кримінальне правопорушення. Не є воно i цивільно-правовим заходом, оскільки стягнення витрат відбувається не за договором чи цивільно-правовим зобов`язанням. Слід враховувати i безпосередню причину їх виникнення: процесуальні витрати виникають у результаті здійснення кримінального провадження, а не в результаті кримінального правопорушення. Кримінальне правопорушення є загальною причиною виникнення самого провадження і не може розглядатися як безпосередня причина витрат.

Процесуальні витрати - це юридичне поняття, межі якого встановлюються кримінальним процесуальним правом. Віднесення до них витрат, пов`язаних з кримінальним провадженням, але не передбачених статтею 118 КПК України, недопустимо.

Розмір процесуальних витрат є обставиною, що підлягає доказуванню у кримінальному провадженні (п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України), причому обов`язок доказування даних щодо розміру процесуальних витрат закон покладає на сторону, що їх надає (ч. 2 ст. 92 КПК України).

Ухвалити остаточне рішення щодо розміру процесуальних витрат має право лише суд. Учасники кримінального провадження мають право звернутися до суду із клопотанням щодо визначення розміру процесуальних витрат. Суд вправі вимагати від цих учасників надання документів на підтвердження розміру таких витрат.

Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 700 (сімсот) грн. за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання цієї суми з єдиного казначейського рахунку зазначає, що всі документи, додатки до позову, позовна заява, - підписані позивачем, докази складання вказаних документів саме адвокатом відсутні. Також, при обґрунтуванні предмету позову позивачем визначено про самостійне звернення до ТУ ДБР у м. Мелітополі. Вказують, що наданими до суду документами обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу у конкретній справі не підтверджено належними та допустимими доказами, вважають, що судові витрати на правову допомогу не підлягають стягненню.

Щодо відшкодування витрат, пов`язаних з підготовкою та розглядом справи у розмірі 300 (триста) грн. за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання цієї суми з єдиного казначейського рахунку зазначають наступне. Так, долучений до матеріалів товарний чек містить докази надання послуги ксерокопія на суму 2 гривні, без зазначення найменування послуги - ксерокопія цієї або іншої позовної заяви та доданих до неї документів, або інших документів, що не мають жодного відношення до суті спору та не може слугувати доказом здійснення правочину позивачем по цій справі на суму 300 грн.

Просять відмовити в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 в повному обсязі.

11.10.2019 позивачем надано відповідь на відзив (а.с.73-74), в якому він просить не розглядати відзив на позов, поданий представником ТУ ДБР, розташованого в місті Мелітополі як такий, що поданий з порушенням строків. Також зазначає, що відповідно до ст. 122 КПК України, саме держава компенсує витрати на прибуття до суду або слідчого органу для проведення відповідних дій згідно повістки про виклик або судової повістки з іншого міста , тому в якості відповідача позивачем вказано Державну казначейську службу України як розпорядника коштів. У свою чергу, саме кошторис ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі повинен мати відповідну статтю витрат.

Від представника Державної казначейської служби України Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Мелітополі до суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с.87-90). Так, вказують, що відповідно до статті 176 Цивільного кодексу України держава не відповідає за зобов`язаннями створених нею юридичних осіб та юридичні особи не відповідають за зобов`язаннями держави. При зверненні до суду та формулюванні позовних вимог позивачем помилково ототожнено поняття «Держава» та «Державна казначейська служба України». Відповідно до Положення Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, Державна казначейська служба України є юридичною особою публічного права та самостійно несе відповідальність за своїми зобов`язаннями. Державна казначейська служба України не порушувала прав позивача по цій справі і жодним нормативним актом не передбачено її відповідальності за дії або бездіяльність посадових осіб інших органів державної влади. Викладення позовних вимог про стягнення коштів з юридичної особи ? Державної казначейської служби України, а не з Державного бюджету України не відповідає діючому законодавству. Механізм виконання органами Державної казначейської служби України рішень про стягнення коштів державного бюджету визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі по тексту - Порядок № 845). Пунктом 38 Порядку № 845 передбачено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень в Державній казначейській службі України відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Зазначений рахунок є рахунком, на якому обліковуються кошти державного бюджету, передбачені на певну мету, а не власним рахунком Державної казначейської служби України, передбаченого на утримання установи. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. Згідно з додатком 3 до Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» на поточний рік передбачено державні видатки за бюджетною програмою КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб», яка закріплена за Державною казначейською службою України. Таким чином Державна казначейська служба України є учасником судового процесу по справах про відшкодування шкоди лише у зв`язку з тим, що здійснює відповідно до наданих повноважень виконання судових рішень по такій категорії справ і не повинна відповідати коштами, передбаченими на утримання установи, за дії або бездіяльність органів державної влади.

Крім того, притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини заподіювача шкоди. При цьому обов`язок довести наявність цих умов має сам позивач. При зверненні з позовною заявою позивачем не доведено належними та допустимими доказами протиправність або бездіяльність відповідачів 1, 3 по справі та наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і діями відповідачів 1, 3. Будь-яких рішень суду щодо визнання незаконними дій або бездіяльності посадових осіб відповідачів 1, 3 до позовної заяви не додано.

Крім того, розмір відшкодування матеріальної шкоди, заявленої позивачем до відшкодування по цій справі, становить менше ніж зазначений ним розмір сплати за послуги правника. До позовної заяви позивачем додано дублікат чеку від 12.08.2019 щодо сплати коштів за договором

від 20.02.2017 № 1/20/02/2017, умовами якого передбачено надання юридичної допомоги без її конкретизації. В провадженні Шевченківського районного суду

м. Запоріжжя наразі перебуває декілька справ за позовами ОСОБА_1 до Прокуратури Запорізької області та Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, крім того в рамках зазначеного договору позивачу могла надаватись інша правова допомога. Зазначення у платіжних документах лише дати та номеру договору не дає підстав вважати, що за ними проведено оплату за актом здавання-приймання юридичних послуг від 15.08.2019 за надання послуг, пов`язаних саме з розглядом цивільної справи № 320/6675/19.

Крім того, позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факт проведення оплати за копіювання документів по цій справі.

Вважають, що підстави для задоволення позовної заяви відсутні.

21.10.2019 позивачем надано відповідь на відзив ДКСУ (а.с.113-115), в якому він просить не розглядати відзив на позов, поданий представником ДКСУ як такий, що поданий з порушенням строків. Також зазначає, що відповідно до ст. 122 КПК України, саме держава компенсує витрати на прибуття до суду або слідчого органу для проведення відповідних дій згідно повістки про виклик або судової повістки з іншого міста , тому в якості відповідача позивачем вказано Державну казначейську службу України як розпорядника коштів.

21.10.2019 представником ТУ ДБР, розташованого в м. Мелітополі надано заперечення (а.с.99-101), в яких зазначено про відсутність підстав для задоволення позову аналогічно вказаному у відзиві на позов. Крім того, щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, представник вказує, що позивач так і не надав обґрунтування щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, позивач самостійно зазначає, що до витрат, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги є копіювання документів. Отже позивач намагається двічі з бюджету отримати витрати на правову допомогу.

В позовній заяві не ставились вимоги відшкодування витрат на проїзд. З цього приводу позивачем не надано жодного доказу.

Позивач не дав належних доказів понесенням ним витрат на проїзд до місця досудового провадження й назад, які передбачені чинним законодавством.

Згідно пункту 6 розділу І Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997 № 176 зі змінами та доповненнями вартість проїзду - сума, за якою автомобільний перевізник, автомобільний самозайнятий перевізник здійснює перевезення, що включає вартість за тарифом, страховий платіж та податок на додану вартість.

Вартість проїзду підтверджується квитком в якому вказується вартість проїзду, автостанційний збір, плати за послуги з попереднього продажу квитків (за наявності такої).

Така ж норма міститься в Правилах перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом міністерства транспорту та зв`язку від 27.12.2006 № 1196 «Приміський квиток - проїзний документ, що засвідчує укладання договору між перевізником і пасажиром на проїзд або перевезення ручної поклажі, живих тварин, рослин в приміському сполученні на визначений проміжок часу. Приміські квитки бувають повними - для проїзду дорослого пасажира за повну вартість та пільговими - для проїзду окремих категорій пасажирів, що мають право на пільги та знижки, встановлені законодавством (безоплатні, дитячі, студентські тощо), відповідно до затверджених тарифів».

Враховуючи те, що наданими до суду документами обґрунтованість та фактичний обсяг витрат у даній справі не підтверджено належними та допустимими доказами, вважає, що позовні вимоги не підлягають стягненню.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позовну заяву за обставинами, в ній викладеними, просив задовольнити позов в повному обсязі. Також просив задовольнити його клопотання, подані протягом судового розгляду даної цивільної справи про компенсування витрат, пов`язаних з його участю в судових засіданнях за викликом суду, а саме, витрат на проїзд до м. Мелітополя та повернення до м. Запоріжжя та добових. Зазначив, що до суми в 500,30 грн. відносяться витрати на проїзд електротранспортом з м. Запоріжжя до м. Мелітополя та у зворотньому напрямку та добові. Для підтвердження вартості проїзду надає копію довідки вартості проїзду АТ «Українська залізниця» (а.с.111) . Що стосується розміру добових, вважає, що визначення такого розміру є прерогативою суду. До 300 грн. судових витрат, пов`язаних з підготовкою та розглядом справи у суді входить копіювання документів, для чого надає в якості довідки чек про вартість послуги копіювання аркуша. Крім того, пояснив, що він не звертався до слідчого про відшкодування йому вартості добових, оскільки раніше слідчим листом № 4462/4.1/19 від 21.06.2019 року йому офіційно було відмовлено у задоволенні його законних вимог. Крім того, йому помилково роз`яснювалось, що він у кримінальному провадженні є лише заявником, а тому не наділений правом подавати клопотання.

Представник відповідача - Державної казначейської служби України - Орлова О.О. в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову за обставинами, викладеними у відзиві на позов та запереченні.

Представник відповідача - ТУ ДБР, розташованого в м. Мелітополі - Бурашнікова О.С. в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову за обставинами, викладеними у відзиві на позов та запереченні.

Суд, вислухавши думку сторін та їх представників, вивчивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, давши оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному з`ясуванні обставин справи, прийшов до висновку, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не доведено ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми, обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що передбачено статтею 12 ЦПК України. Частина 2 даної статті встановлює, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Крім цього, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 3 статті 12 ЦПК України). Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 12 ЦПК України).

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст..76,78 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Позивач має довести, а суд встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог чи відмову в їх задоволенні.

Позивач не довів ані протиправності поведінки відповідачів, ані наявності шкоди та, відповідно, причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Так, позивач посилається на те, що звертався до начальника Першого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР, розташованого м. Мелітополі П. Орешина з заявою про відшкодування витрат, пов`язаних з прибуттям на допит слідчого Першого СВ СУ ТУ ДБР у м. Мелітополі Коротаєвої Ю.В. за її викликом у м. Мелітополь згідно зі ст. 122 КПК України. Листом № 4462/4.1/19 від 21.06.2019 року позивачу було офіційно відмовлено у задоволенні його законних вимог.

Але, як встановлено у судовому засіданні, 12.06.2019 ОСОБА_1 звернувся до слідчого Першого слідчого відділу слідчого управління ТУ ДБР, розташованого м. Мелітополі Ю.Коротаєвої з клопотанням про достатність доказів щодо злочину, здійсненого слідчим СВ ПЗО Балицьким М.С. В клопотанні заявник висловлює свою думку щодо необхідності пред`явлення підозри слідчому ОСОБА_4 , допиту його в якості підозрюваного та скерування справи до суду. Просить здійснити певні дії щодо скерування справи № 42018080000000146 до суду, розробити обвинувальний акт з урахуванням витрат заявника-потерпілого щодо правової допомоги у судах при відкритті провадження та скасувань неправомірних постанов. В якості додатків додає копію акту приймання-здавання юридичних послуг на 703 грн. та копії платіжних документів ПриватБанку на 703 грн. 52 коп. (а.с.49-51).

Відомостей та доказів щодо звернення до ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополі з будь-якими іншими клопотаннями щодо відшкодування витрат на проїзд та добових позивачем суду не надано.

Листом № 4462/4.1/19 від 21.06.2019 слідчого Першого СВ СУ ТУ ДБР у м. Мелітополі Коротаєвої Ю.В., наданим на заявлене клопотання позивачем від 12.06.2019 (вх. № 2638вх119 від 19.06.2019 року), в якому позивач не ставить питання відшкодування йому добових та витрат на проїзд роз`яснено, що досудовим розслідуванням не встановлено достатніх підстав вважати, що вчинення службового підроблення завдало йому майнової шкоди, а можливі матеріальні затрати, пов`язані з отриманням правової допомоги, безпідставно вважати прямою матеріальною шкодою у кримінальному провадженні. Зазначено, що ОСОБА_1 на даний час у кримінальному провадженні є заявником, а тому не наділений правом подавати клопотання (а.с.6).

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивач не звертався до ТУ ДБР, розташованого в м.Мелітополі з питання відшкодування йому витрат на проїзд та добових, доказів протилежного суду не надано.

Отже, позивач належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги стосовно спричинення йому майнової шкоди протиправною бездіяльністю ТУ ДБР у м. Мелітополі , суду не надав, жодної майнової шкоди, в розумінні вимог ст. 22 ЦК України, позивачу не завдавалось, оскільки ніякого цивільного права або інтересу ОСОБА_1 не порушувалось, що вказує на відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з його недоведеністю.

Більш того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, витрати, які поніс позивач ОСОБА_1 , пов`язані з його викликом до ТУ ДБР у м. Мелітополі на допит в якості свідка по кримінальному провадженні №62019080000000377 за підставами виникнення є процесуальним витратами свідка в кримінальному провадженні та пов`язані із прибуттям до органу, який проводить досудове розслідування, а тому не є шкодою в розумінні ст. 1174 ЦК України.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 118 КПК України процесуальні витрати складаються в тому числі із витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42018080000000146 в якості свідка викликався ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.1 ст. 122 КПК України витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів, несе сторона кримінального провадження, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучила спеціаліста, перекладача чи експерта, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 3 ст. 122 КПК України передбачено, що свідкам оплачується проїзд, наймання житла та добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять.

Як вбачається з вимог ч.5 вказаної статті граничний розмір компенсації витрат, пов`язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів та експертів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Інструкції про порядок і розміри компенсації (відшкодування) витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів досудового розслідування, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.1996 р. №710 встановлено, що відповідно до законодавства (статті 121, 122 Кримінального процесуального кодексу України (4651-17), стаття 275 Кодексу України про адміністративні правопорушення (80732-10)) за свідками, потерпілими, законними представниками потерпілих, цивільними позивачами, представниками цивільних позивачів, а також експертами, спеціалістами і перекладачами зберігається середня заробітна плата за весь час, затрачений ними у зв`язку з явкою та викликом до органів досудового розслідування, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення (далі - орган, який зробив виклик).

Крім того, всім зазначеним у цьому пункті особам, якщо виконання їх процесуальних функцій пов`язане з перебуванням за межами населеного пункту постійного проживання, компенсуються (відшкодовуються) такі витрати: вартість проїзду до місця виклику і назад; витрати, пов`язані з найманням жилого приміщення; добові.

Згідно п.7 вказаної Інструкції у кримінальних провадженнях і справах про адміністративні правопорушення виплати, зазначені в пункті 1 цієї Інструкції, провадяться органом, який зробив виклик, із коштів, що передбачаються кошторисом на зазначені цілі.

Разом з тим, як вбачається з позову, позивач ОСОБА_1 пред`являє свої вимоги до Державної казначейської служби в України, оскільки просить в рахунок відшкодування спричиненої йому майнової шкоди стягнути з Державної казначейської служби в України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку суму в розмірі 500 грн. 30 коп.

Вищевикладене вкотре вказує на необгрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , внаслідок чого суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 76,78,81, 82, 280 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

У позові ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Мелітополі, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальних витрат - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області шляхом подачі в 30-денний строк апеляційної скарги.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідачі:

Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване в м. Мелітополі, ЄДРПОУ 42348993, місце розташування за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Індустріальна, 89.

Державна казначейська служба України, ЄДРПОУ 37567646, місце розташування за адресою: м. Київ, вул. Бастіонна, 6.

Повний текст рішення складено 02.12.2019.

СУДДЯ: Ю.В. Ковальова