Рішення № 86082491, 20.11.2019, Вишгородський районний суд Київської області

20.11.2019 Справа № 363/3425/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2019 року Вишгородський районний суд Київської області у складі:

головуючого - судді Котлярової І.Ю.,

за участі секретаря - Палій Л.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Вишгород цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІН-ТАЙМ» про захист прав споживача та стягнення шкоди за втрату вантажу і моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Вишгородського районного суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІН-ТАЙМ» про захист прав споживача та стягнення шкоди за втрату вантажу і моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог після їх уточнення зазначив, що 16 вересня 2016 року на його ім`я було відправлено вантаж, а саме торгове обладнання який було відправлено з м. Бердянськ, відділення № 1 до м. Києва, відділення № 28. Відповідно до декларації про прийняття вантажу № 0812007420 від 16.09.2016 року оголошена цінність вантажу на день відправлення становила 9 999, 00 грн., вартість послуги склала 634, 33 грн. Даний вантаж ним отримано не було, на звернення до відповідача про надання інформації де знаходиться вантаж, та як позивач його може отримати, відповідач інформації не надає. Відповідно до публічного договору про надання послуг з організації перевезення відправлень ТОВ «ІН-ТАЙМ», замовник надає для перевезення відправлення, експедитор-перевізник організовує та забезпечує їх транспортування та видачу одержувачу на умовах, передбачених цим договором, регламентом та правилами перевезень вантажу автомобільним транспортом в Україні. Договір є публічною офертою, текст якої розміщено на офіційному сайті підприємства. Відповідач не виконав взяті на себе обов`язки, як перевізник чим грубо порушив права позивача, як споживача. В зв`язку із чим змушений звернутися до суду та посилаючись на ст. ст. 908, 909, 906, 920, 614, 633 ЦК України, ст. 10, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» просив стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду у розмірі 9 999, 00 грн. згідно ст. 906 ЦК України, провізну плату у розмірі 634, 33 грн., а також моральну шкоду у розмірі 5 000, 00 грн.

Позивач в судове засідання не з`явився, про місце, день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі. Будучи присутнім у судовому засіданні позовні вимоги підтримував та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, направив до суду заяву, в якій розгляд справи просив провести за відсутності їх представника. Крім того, подав до суду заяву про застосування строків позовної заяви. Вказала, що договірні зобов`язання щодо перевезення вантажу виникли в момент передачі вантажу до перевезення 14.09.2016 року. Дата доставляння вантажу згідно декларації вказана 16.09.2016 року. По даній декларації з 16.09.2016 року по теперішній час жодних претензій щодо недоставляння вантажу від позивача не було, а тому строк позовної давності почав свій відлік з 16.09.2016 року. Відповідно до укладеного публічного договору граничний строк зберігання 60 діб, після його закінчення експедитор-перевізник має право розпоряджатись не витребуваним відправленням на власний розсуд, зокрема з метою покриття витрат, пов`язаних із наданням послуг та зберігання відправлення. На момент укладення публічного договору замовник був ознайомлений та згодний з умовами викладеними в договорі, але до моменту подання позову до суду, позивач так і не звернувся до відповідача за отриманням свого вантажу. Відповідно до вимог п. 6 ч. 2 ст. 258 ЦК України, строк позовної давності сплинув 16.09.2017 року, натомість позивач звернувся до суду з позовом 28.09.2018 року. А тому просив засотувати позовну давність, яка є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог позивача.

В свою чергу позивачем було подано до суду письмові пояснення, в яких зазначив, що до заявлених ним позовних вимог застосовується загальна позовна давність тривалістю в три роки.

Суд враховуючи вимоги ст. 210 ЦПК України, щодо строків розгляду справи, вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.

Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступного.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У ст.12 ЦПК України, говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Позивач посилаючись на ст. ст. 908, 909, 906, 920, 614, 633 ЦК України, ст. 10, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» просить суд стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду у розмірі 9 999, 00 грн. згідно ст. 906 ЦК України, провізну плату у розмірі 634, 33 грн., а також моральну шкоду у розмірі 5 000, 00 грн.

Згідно ст. 906 ЦК України, збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом. Збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про безоплатне надання послуг, підлягають відшкодуванню виконавцем у розмірі, що не перевищує двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо інший розмір відповідальності виконавця не встановлений договором.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Зі змісту ч.ч. 1-2 ст. 633 ЦК України слідує, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно п. 3.1 публічного договору, долученого представником відповідача до матеріалів справи, замовник надає для перевезення відправлення, експедитор-перевізник організовує та забезпечує їх транспортування та видачу одержувачу на умовах, передбачених цим договором, регламентом та правилами перевезень вантажу автомобільним транспортом в Україні.

Згідно п. 3.2. публічного договору, експедитор-перевізник надає замовнику послуги з організації перевезення відправлення на умовах договору та згідно регламенту, який розміщений па офіційному сайті.

Згідно п. 3.3. публічного договору, прийом відправлення до перевезення від замовника оформлюється разовим договором у вигляді декларації, в якій наводяться відомості про тип та кількість відправлення, пункт призначення, строк доставки, відомості про відправника та одержувача відправлення, платника послуг експедитора-перевізника. Декларація оформлюється експедитором-перевізником за місцем відправки відправлення. Замовник зобов`язаний перевірити вірність вказаних у Декларації даних та завірити її своїм підписом.

Згідно п. п. 3.4., 3.5 публічного договору, шляхом передачі замовником відправлення до перевезення, замовник підтверджує, що приймає повно та беззастережно умови викладені в даному договорі, незалежно від наявності або відсутності підпису замовника на декларації. Строк доставки відправлення за цим договором визначається згідно графіка експедитора-перевізника.

Статтею 924 ЦК України встановлено, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Стаття 920 ЦК України, яка встановлює, що у разі порушення зобов`язань, що випливають з договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено ЦК України, іншими законами України, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 925 ЦК України, до пред`явлення перевізникові позову, що випливає із договору перевезення вантажу, пошти можливим є пред`явлення йому претензії у порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами). Позов до перевізника може бути пред`явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк.

Позивачем на обґрунтування своїх вимог долучено копію декларації про прийняття вантажу № 0812007420 від 14.09.2016 року. З даної декларації вбачається, що через перевізника ТОВ «ІН-ТАЙМ» було замовлено перевезення вантажу, а саме: пункт навантаження АДРЕСА_1 , вул АДРЕСА_2 , відправник ОСОБА_3 , назва вантажу «торговое оборудование б/у», пункт розвантаження № НОМЕР_1 Київ, Марко Вовчок, 18-а, одержувач: ОСОБА_4 , вага 198,00 кг., об`єм 0,426 м3, дата доставляння 16.09.2016 року, оголошена цінність вантажу 9 999, 00 грн., кількість місць 1 одиниця, провізна плата 634, 33 грн. (а.с. 7).

Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи положення ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Доказами в розумінні ч. 1 ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Позивач окрім декларації, будь яких інших доказів на підтвердження своїх вимог суду не надав. З матеріалів справи не вбачаться, що позивач звертався з відповідною претензією або заявою до відповідача щодо втрати вантажу. Долучена позивачем до матеріалів справи роздруківка з сайту відповідача, щодо відстеження вантажу, судом не приймається, як належний та допустимий доказ, оскільки в даній роздруківці вбачаються розбіжності в даті відправлення, одержання, ваги, об`єму, місце прибуття та окрім іншого зазначено,що видано одержувачу 21 травня, в той час як декларація від 14.09.2016 року.

Позивачем жодними належними та допустимими доказами не обґрунтовано вимоги щодо стягнення матеріальної шкоди, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що між відправником та одержувачем у визначеному законом порядку були укладені відповідні договори, та те, що позивач оплатив кошти за вказаний вантаж, що унеможливлює встановити особу, яка дійсно зазнала б збитків, відправник чи одержувач, у випадку його втрати відповідачем.

В ході судового розгляду позивачем не було доведено факту того, що вантаж відправлений згідно долученої декларації, в якій він же був і одержувачем, не повернутий відправнику у зв`язку із його неодержанням одержувачем. Позивачем не доведено розміру фактично завданої шкоди, що є обов`язковою умовою для відшкодування останньої. Позивач звертаючись з вимогою про стягнення з відповідача шкоди за втрату вантажу зобов`язаний довести відповідність розміру фактичної шкоди оголошеній вартості вантажу, оскільки в декларації не зазначив навіть опис багажу, що унеможливлює встановити дійсну його вартість.

Разом з тим, позивачем будь яких належних та допустимих доказів того, що саме ним було оплачено провізну плату, яку окрім іншого просить стягнути, а не відправником, суду не надано.

Позивачем під час розгляду справи в суді не доведено, що вантаж було втрачено відповідачем під час перевезення, матеріали справи також не містять доказів протилежного.

Крім того, в даному випадку вимоги про стягнення моральної шкоди є похідними від вимог про стягнення матеріальної шкоди, оскільки в судовому засіданні доводи позову про спричинення матеріальної шкоди позивачу відповідачем не знайшли свого підтвердження та враховуючи, що законом та договором не передбачено відшкодування моральної шкоди, у вимогах про її стягнення слід відмовити.

Отже, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності та взаємному зв`язку, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі з підстав його необґрунтованості.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України та компенсує їх за рахунок держави, оскільки відповідно до ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач звільнений від сплати судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-77, 81, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІН-ТАЙМ» про захист прав споживача та стягнення шкоди за втрату вантажу і моральної шкоди – відмовити у повному обсязі.

Повний текст рішення суду виготовлений 29 листопада 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення через Вишгородський районний суд Київської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ІН-ТАЙМ» (код ЄДРПОУ 31316718, адреса: 69063, м. Запоріжжя, пр.-т Соборний, буд. 17).

Суддя І.Ю. Котлярова