Рішення № 86076720, 04.12.2019, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/8763/18

провадження 2/201/767/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2019 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Плевако О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Дніпропетровської області і державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 13 серпня 2018 року звернувся до суду з позовом до відповідачів прокуратури Дніпропетровської області і державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, позовні вимоги не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах посилається на те, що 05 червня 2013 року Солонянський районний суд Дніпропетровської області застосував відносно нього міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. З ст. 289 Кримінального кодексу України. 10 червня 2013 року позивач був поміщений в Дніпропетровський слідчий ізолятор (на сьогодні - державна установа «Дніпровська установа виконання покарань № 4» - ДУ «ДУВП № 4»). 27 січня 2015 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська визнав позивача винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 289 КК України та призначив йому покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 6 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08 квітня 2014 року № 1185 -VII скорочено позивачу невідбуту частину покарання, призначеного даним вироком, яка склала 4 роки 1 місяців 16 днів, наполовину, тобто на 2 роки 23 дні.

25 березня 2015 року позивач вибув для подальшого відбування покарання до Менської виправної колонії (№ 91) Чернігівської області. 12 червня 2015 року Менський районний суд Чернігівської області задовольнив клопотання позивача про умовно - дострокове звільнення від відбування покарання. Але підчас перебування позивача під вартою були неналежні умови його тримання в ДУ «ДУВП № 4»: з 10 червня 2013 року по 25 березня 2015 року позивач тримався в ДУ «ДУВП № 4» - установі для тримання осіб під вартою, в якій, за твердженням позивача, були неналежні умови, що принижували честі і гідність громадянина. Позивач стверджує, що умови тримання в ДУ «ДУВП № 4» суперечили нормам національного законодавства та статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як вбачається з довідки ДУ «ДУВП № 4» від 07 серпня 2017 року у зазначеній установі позивач тримався в таких камерах: камера № 620, площею 6.71 квадратних метрів, розрахована на двох ув`язнених; камера № 631, площею 6.71 квадратних метрів, розрахована на двох ув`язнених; камера № 627, площею 6.71 квадратних метрів, розрахована на двох ув`язнених; камера № 618, площею 6.71 квадратних метрів, розрахована на двох ув`язнених; камера № 824, площею 12.21 квадратних метрів, розрахована на чотирьох ув`язнених; камера № 626, площею 12.46 квадратних метрів, розрахована на двох ув`язнених; камера № 629, площею 6.71 квадратних метрів, розрахована на двох ув`язнених; камера № 636, площею 6.75 квадратних метрів, розрахована на двох ув`язнених; камера № 630, площею 6.71 квадратних метрів, розрахована на двох ув`язнених; камера № 817, площею 12.52 квадратних метрів, розрахована на чотирьох ув`язнених; камера № 826, площею 12.46 квадратних метрів, розрахована на чотирьох ув`язнених; камера № 614, площею 6.71 квадратних метрів, розрахована на двох ув`язнених; камера № 625, площею 6.71 квадратних метрів, розрахована на двох ув`язнених.

Позивач скаржився на те, що вищевказані камери не провітрювалися: вікна в камерах не відкривались, а штучна вентиляція ніколи не працювала. При цього співкамерники позивача постійно палили цигарки, в результаті в камерах постійно стояли клуби тютюнового диму і позивач змушений був бути пасивним курцем; камери знаходились в антисанітарних умовах. Стіни покривали цвіль. В камерах мешкали миші, шури, клопи, воші, павуки, таргани. Незважаючи на неодноразові скарги позивача в усній та письмовій формі, ніяких заходів щодо їх виведенню адміністрацією не було вжито. У камерах були відсутні необхідні санітарні зручності. Унітазна чаша не була обладнана зливним бачком, а слабий напір води не дозволяв змити нечистоти в каналізацію. Унітазна чаша була вмурована в кутку камери на узвишші 40 сантиметрів від рівня підлоги і нічим не відгороджена від житлової зони, до того ж, вона перебувала в 1 метрі від єдиного в камері стола, на якому вони змушені були харчуватися, в 70 сантиметрах від найближчого ліжка. Справляння природніх потреб відбувалось на очах осіб, які перебували в камері, що змушувало користуватись туалетом як можна рідше. У камерах не було гарячої води; предмети першої необхідності та особистої гігієни, в тому числі туалетний папір, зубна щітка і паста, мило, не видавались. Постільна білизна видавалась в дуже поганому стані і не змінювалась протягом перебування в слідчому ізоляторі, у випадку позивача - 1 року 9 місяців та 16 днів. Простирадла і ковдри видавались в порваному вигляді, і всі в не випраних плямах. Від тривалого використання м`яка начинка матраців була ущільнена по їх краях, що фактично не дозволяло використовувати матраци за їх призначенням. Харчування було погане, їжа була одноманітна, якість її приготування була дуже низька, нерідко використовувались зіпсовані продукти. У зв`язку з цим, їжа була непридатна до вживання. Свіжі фрукти або овочі не видавались. Капуста, картопля, цибуля, морква, надавалась в мінімальній кількості тільки в супах. М`ясо не видавалось. Риба надавалась, але не більше 30 грам на добу на одного ув`язненого. Позивачу, як і іншим ув`язненим його камери, надавалось право митися один раз на тиждень. При цьому, на прийняття душу відводилось - 15 хвилин. Санітарно - гігієнічні умови в душі були відсутні - на стінах був наліт невідомого походження. Неодноразові усні скарги позивача на вищевказані порушення умов утримання, висловлювання прокурору по нагляду за додержанням законності в місцях попереднього ув`язнення при прокурорських обходах та керівництва установи, були залишені без уваги, і не призвели до покращення умов тримання в ДУ « ДУВП № 4».

Проводилося розслідування, за твердженнями позивача, про жорстоке поводження з ним під час тримання під вартою: 21 жовтня 2015 року позивач подав до прокуратури Дніпропетровської області заяву про вчинення кримінального правопорушення, яке мало місце в період часу з 10 червня 2013 року по 25 березня 2015 року, коли позивач перебував під вартою в ДУ «ДУВП № 4». 29 жовтня 2015 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська зобов`язав слідчого прокуратури Дніпропетровської області порушити кримінальне провадження за заявою позивача від 21 жовтня 2015 року про жорстоке поводження з ним в ДУ «ДУВП № 4». 23 грудня 2015 року прокуратура Дніпропетровської області порушила кримінальне провадження щодо працівників ДУ «ДУВП № 4», за ч. 1 ст. 127 КК України.

Під час досудового розслідування позивача було визнано потерпілим у цьому кримінальному провадженні. Тобто, слідчим прокуратури Дніпропетровської області встановлено, що неправомірними діями працівників Дніпропетровського слідчого ізолятор позивачеві завдано моральної шкоди. 22 лютого 2016 року постановою слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Звездіної Н.Л. закрито кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 420150400000001031 від 23 грудня 2015 року за заявами позивача і ОСОБА_2 щодо неправомірних дій працівників Дніпропетровського слідчого ізолятору, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в їх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 127 КК України. Позивач оскаржив цю постанову до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2016 року скаргу позивача задоволено, скасовано постанову слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Звездіної Н.Л. від 22 лютого 2016 року про закриття кримінального провадження. 30 березня 2016 року постановою слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Звездіної Н.Л. закрито кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 420150400000001031 від 23 грудня 2015 року за заявами позивача і ОСОБА_2 щодо неправомірних дій працівників Дніпропетровського слідчого ізолятору, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в їх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 127 КК України. Позивач оскаржив цю постанову до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 травня 2016 року скаргу позивача задоволено, скасовано постанову слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Звездіної Н.Л. від 30 березня 2016 року про закриття кримінального провадження. Жовтневий районний суд встановив, що підставою для скасування постанови слідчого є те, що органом досудового розслідування не було дотримано вимог ст. 9, 91, 110 КПК України, оскільки висновки щодо обставин, які обумовлюють закриття кримінального провадження у справі були зроблені передчасно, без належної перевірки обставин викладених в заяві позивача і ОСОБА_2 та не надавши відповідної оцінки доказам, які були здобуті під час проведення досудового розслідування у всій сукупності, не дослідив і не перевірив тих обставин, про які вказував позивач і ОСОБА_2 , і не надав оцінки з посиланням на відповідні приписи законодавства щодо наявності або відсутності в діях злочину. Жовтневий районний суд постановив направити матеріали кримінального провадження в прокуратури Дніпропетровської області для організації виконання вказаних дій.

16 червня 2016 року постановою слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Гені П.М. закрито кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 420150400000001031 від 23 грудня 2015 року за заявами позивача і ОСОБА_2 щодо неправомірних дій працівників Дніпропетровського слідчого ізолятору, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в їх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 127 КК України. Позивач оскаржив цю постанову до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2016 року відмовлено у задоволенні скарги Позивача на постанову слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Гені П.М. від 16 червня 2016 року про закриття кримінального провадження. Жовтневий районний суд встановив, що слідчий в повному обсязі провів досудове розслідування у кримінальному провадженні. В ході якого, на думку слідчого, не було здобуто об`єктивних даних щодо причетності працівників Дніпропетровського слідчого ізолятору до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення. Позивач оскаржив цю ухвалу до апеляційного суду Дніпропетровської області.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2016 року апеляційну скаргу позивача задоволено, скасовано ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2016 року та постанову слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Гені П.М. від 16 червня 2016 року про закриття кримінального провадження.

20 грудня 2016 року постановою слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Гені П.М. закрито кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 420150400000001031 від 23 грудня 2015 року за заявами позивача і ОСОБА_2 щодо неправомірних дій працівників Дніпропетровського слідчого ізолятору, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в їх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 127 КК України. Позивач оскаржив цю постанову до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2017 року скаргу позивача задоволено, скасовано постанову слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Гені П.М. від 20 грудня 2016 року про закриття кримінального провадження. Жовтневий районний суд встановив, що органом досудового розслідування не було дотримано вимог ст. 9, 91, 110 КПК України, оскільки висновки щодо обставин, які обумовлюють закриття провадження у справі були зроблені передчасно, без належної перевірки обставин викладених в заяві позивача та не надавши відповідної оцінки доказам, які були здобуті під час проведення досудового розслідування у всій їх сукупності, зокрема, слідчим не у повному обсязі були здійснені слідчі дії, направлені на перевірку фактів застосування до позивача і ОСОБА_2 працівниками Дніпропетровського слідчого ізолятора тортур під час утримання їх під вартою, а отже, вказані обставини свідчили про досудового розслідування даного кримінального провадження. Жовтневий районний суд постановив направити матеріали кримінального провадження в прокуратури Дніпропетровської області для організації виконання вказаних дій.

27 квітня 2017 року постановою слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Гені П.М. закрито кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 420150400000001031 від 23 грудня 2015 року за заявами позивача і ОСОБА_2 щодо неправомірних дій працівників Дніпропетровського слідчого ізолятору, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 0 КПК України у зв`язку з відсутністю в їх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 127 КК України. Позивач оскаржив цю постанову до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 липня 2017 року скаргу позивача задоволено, скасовано постанову слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Гені П.М. від 27 квітня 2017 року про закриття кримінального провадження.

12 вересня 2017 року постановою слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Гені П.М. закрито кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 420150400000001031 від 23 грудня 2015 року за заявами позивача і ОСОБА_2 щодо неправомірних дій працівників Дніпропетровського слідчого ізолятору, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в їх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 127 КК України. Позивач оскаржив цю постанову до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2018 року скаргу позивача задоволено, скасовано постанову слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Гені П.М. від 12 вересня 2017 року про закриття кримінального провадження. Жовтневий районний суд встановив, що ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2016 року, у якій були надані чіткі вказівки про необхідність вчинення відповідних процесуальних дій на досудовому слідстві, виконані слідчим не були, мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення КПК України, тощо. Жовтневий районний суд постановив направити матеріали кримінального провадження в прокуратури Дніпропетровської області для організації виконання вказаних дій. Станом на 13 липня 2018 року досудове розслідування у кримінальному провадженні триває.

25 липня 2015 року позивач звернувся до Європейського суду з прав людини із заявою проти України. Він скаржився за статтею 3 Конвенції про захист прав людини, зокрема на неналежні умови тримання під вартою в ДСІЗО № 3. Справі було присвоєно назву - «Ігнатов проти України», заява № 40579/15. Після цього, справу було об`єднано зі справою «Білозор та інші проти України», заява № 9207/09. Рішенням Європейського суду з прав людини «Білозор та інші проти України», заява № 9207/09, яке набуло статусу остаточного 20 липня 2017 року, встановлено порушення у справі позивача: стаття 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв`язку з неналежними умовами тримання позивача під вартою в ДСІЗО № 3, а саме: обмеження заявника у вільному просторі, нестача свіжого повітря, перебування курців в камері (у зв`язку з цим, позивач був пасивним курцем), неналежні санітарні умови, несправний туалет, відсутність гарячої води в камері, обмежений доступ денного світла, погане харчування та інші, та присудив йому 6000 євро відшкодування моральної шкоди.

Позивач скаржиться на те, що прокуратура Дніпропетровської області не проводить ретельного та ефективного розслідування тверджень про жорстоке поводження за його скаргами, а саме: неналежні умови тримання під вартою в ДСІЗО № 3. Розслідування зазначеної події проводилось шість разів, оскільки постанови про закриття кримінального провадження шість разів скасовувалось судом у зв`язку з виявленими недоліками. Незважаючи на вказівки, надані Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська від 02 березня 2017 року, 31 липня 2017 року та 24 січня 2018 року та апеляційним судом Дніпропетровської області від 21 жовтня 2016 року, провести окремі слідчі дії так і не було проведено. Зокрема, не був проведений повторний допит позивача і ОСОБА_2 у якості потерпілих та відтворення подій. Більш того, прокуратура Дніпропетровської області не надала належної оцінки як доказу рішенню Європейського суду з прав людини у справі «Білозор та інші проти України», заява № 9207/09, з тексту якого вбачається, що ЄСПЛ констатував порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини, а саме: факт неналежного утримання Позивача під вартою в ДСІЗО № 3. Цим самим, Європейський суд з прав людини підтвердив доводи позивача які були викладені в заяві від 21 жовтня 2015 року про жорстоке поводження. Рішення ЄСПЛ є беззаперечним доказом у цивільній справі про те, що позивача було піддано жорстокому поводженню.

Позивач вважає, що він був позбавлений ретельного та ефективного розслідування його небезпідставної заяви про те, що він зазнав нелюдського поводження і такого, що принижує честь і гідність громадянина з боку працівників ДСІЗО № 3. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Між тим, бездіяльність прокуратури Дніпропетровської області як уповноваженого органу у вказаних правовідносинах свідчить не лише про те, що вона не дотримувалось конституційних положень та покладених на неї державою обов`язків, а, взагалі, їх ігнорувала. Тим самим, як державний орган, вона не сприяла зміцненню авторитету держави як у міжнародній формі, так і у її відношенні до своїх громадян, реалізації їх конституційних прав і свобод. Допущені прокуратурою Дніпропетровської області як державним органом прояви байдужості, що призвело до виникнення у позивача відчуття приниження людської та громадської гідності, до втрати віри у можливість захисту з боку держави, гарантування йому безпеки, захищеності. Позивачеві були спричинені моральні страждання, що безумовно змінило його нормальний життєвий ритм, оскільки позивача визнано потерпілим у кримінальному провадженні, йому тривалий час довелося захищати свої порушені права, оскаржувати дії щодо вирішення його заяв, клопотань, заявлених під час досудового слідства для проведення слідчих дій. Оскаржувати постанови про закриття кримінального провадження, які лише після звернення до суду були скасовані, однак, вказівки, які були зазначені у рішеннях суду на сьогоднішній день не виконані.

З урахуванням вищевикладеного позивач приходить до висновку, що є факт заподіяння моральної шкоди діями відповідача - уповноваженими особами прокуратури Дніпропетровської області, а саме винесення незаконних рішень, а в подальшому і постійне закриття кримінального провадження. Враховуючи характер правопорушення, глибину фізичних та душевних страждань, ступень вини особи, яка завдала моральної шкоди, вважає що йому завдано моральної шкоди у розмірі 180 000.00 ( сто вісімдесят тисяч) грн. Отже позивачу завдана значна моральна шкода, йому спричинені душевні страждання, відповідачі відшкодовувати її відмовилися. Вважає такі дії відповідачів не законними, просив стягнути з відповідача казначейської служби зазначену моральну шкоду, задовольнивши позов в повному обсязі.

Представники відповідачів прокуратури Дніпропетровської області і державної казначейської служби України в судове засідання не з`явилися, про день та час слухання справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили, вказаним і матеріалами справи, на думку суду, в письмовому зверненні до суду позовні вимоги не визнали, заперечувала проти них, вважаючи ці вимоги безпідставними і не підтвердженими. Все ними зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов`язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх інших прав не порушували, матеріальної чи моральної шкоди більше не завдавали. Позовні вимоги не доведені, немає підтвердження завдання моральної шкоди. Вважають позовні вимоги до них безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі, а справу розглянути без їх участі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представників вказаних відповідачів згідно ст. 223 ЦПК України.

З`ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими частковому задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українець, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . 05 червня 2013 року Солонянський районний суд Дніпропетровської області застосував відносно позивача міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. З ст. 289 Кримінального кодексу України. 10 червня 2013 року позивач був поміщений в Дніпропетровський слідчий ізолятор (на сьогодні - державна установа «Дніпровська установа виконання покарань № 4» - ДУ «ДУВП № 4»)». 27 січня 2015 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська визнав позивач винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 289 КК України та призначив йому покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 6 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08 квітня 2014 року № 1185 -VII скорочено позивачу невідбуту частину покарання, призначеного даним вироком, яка склала 4 роки 1 місяців 16 днів, наполовину, тобто на 2 роки 23 дні. 25 березня 2015 року позивач вибув для подальшого відбування покарання до Менської виправної колонії (№ 91) Чернігівської області. 12 червня 2015 року Менський районний суд Чернігівської області задовольнив клопотання позивача про умовно - дострокове звільнення від відбування покарання.

Отже з 10 червня 2013 року по 25 березня 2015 року позивач тримався в ДУ «ДУВП № 4» - установі для тримання осіб під вартою, в якій, за твердженням позивача, були неналежні умови, що принижували честі і гідність громадянина. Позивач стверджує, що умови тримання в ДУ «ДУВП № 4» суперечили нормам національного законодавства та статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як вбачається з довідки ДУ «ДУВП №4» від 07 серпня 2017 року у зазначеній установі позивач тримався в таких камерах: камера № 620, площею 6.71 квадратних метрів, розрахована на двох ув`язнених; камера № 631, площею 6.71 квадратних метрів, розрахована на двох ув`язнених; камера № 627, площею 6.71 квадратних метрів, розрахована на двох ув`язнених; камера № 618, площею 6.71 квадратних метрів, розрахована на двох ув`язнених; камера № 824, площею 12.21 квадратних метрів, розрахована на чотирьох ув`язнених; камера № 626, площею 12.46 квадратних метрів, розрахована на двох ув`язнених; камера № 629, площею 6.71 квадратних метрів, розрахована на двох ув`язнених; камера № 636, площею 6.75 квадратних метрів, розрахована на двох ув`язнених; камера № 630, площею 6.71 квадратних метрів, розрахована на двох ув`язнених; камера № 817, площею 12.52 квадратних метрів, розрахована на чотирьох ув`язнених; камера № 826, площею 12.46 квадратних метрів, розрахована на чотирьох ув`язнених; камера № 614, площею 6.71 квадратних метрів, розрахована на двох ув`язнених; камера № 625, площею 6.71 квадратних метрів, розрахована на двох ув`язнених.

Позивач скаржився на те, що вищевказані камери не провітрювалися: вікна в камерах не відкривались, а штучна вентиляція ніколи не працювала. При цього співкамерники позивача постійно палили цигарки, в результаті в камерах постійно стояли клуби тютюнового диму і позивач змушений був бути пасивним курцем; камери знаходились в антисанітарних умовах. Стіни покривали цвіль. В камерах мешкали миші, шури, клопи, воші, павуки, таргани. Незважаючи на неодноразові скарги позивача в усній та письмовій формі, ніяких заходів щодо їх виведенню адміністрацією не було вжито. У камерах були відсутні необхідні санітарні зручності. Унітазна чаша не була обладнана зливним бачком, а слабий напір води не дозволяв змити нечистоти в каналізацію. Унітазна чаша була вмурована в кутку камери на узвишші 40 сантиметрів від рівня підлоги і нічим не відгороджена від житлової зони, до того ж, вона перебувала в 1 метрі від єдиного в камері стола, на якому вони змушені були харчуватися, в 70 сантиметрах від найближчого ліжка. Справляння природніх потреб відбувалось на очах осіб, які перебували в камері, що змушувало користуватись туалетом як можна рідше. У камерах не було гарячої води; предмети першої необхідності та особистої гігієни, в тому числі туалетний папір, зубна щітка і паста, мило, не видавались. Постільна білизна видавалась в дуже поганому стані і не змінювалась протягом перебування в слідчому ізоляторі, у випадку позивача - 1 року 9 місяців та 16 днів. Простирадла і ковдри видавались в порваному вигляді, і всі в не випраних плямах. Від тривалого використання м`яка начинка матраців була ущільнена по їх краях, що фактично не дозволяло використовувати матраци за їх призначенням. Харчування було погане, їжа була одноманітна, якість її приготування була дуже низька, нерідко використовувались зіпсовані продукти. У зв`язку з цим, їжа була непридатна до вживання. Свіжі фрукти або овочі не видавались. Капуста, картопля, цибуля, морква, надавалась в мінімальній кількості тільки в супах. М`ясо не видавалось. Риба надавалась, але не більше 30 грам на добу на одного ув`язненого. Позивачу, як і іншим ув`язненим його камери, надавалось право митися один раз на тиждень. При цьому, на прийняття душу відводилось - 15 хвилин. Санітарно - гігієнічні умови в душі були відсутні - на стінах був наліт невідомого походження. Неодноразові усні скарги позивача на вищевказані порушення умов утримання, висловлювання прокурору по нагляду за додержанням законності в місцях попереднього ув`язнення при прокурорських обходах та керівництва установи, були залишені без уваги, і не призвели до покращення умов тримання в ДУ « ДУВП № 4».

Розслідування за твердженнями позивача про жорстоке поводження: 21 жовтня 2015 року позивач подав до прокуратури Дніпропетровської області заяву про вчинення кримінального правопорушення, яке мало місце в період часу з 10 червня 2013 року по 25 березня 2015 року, коли позивач перебував під вартою в ДУ «ДУВП № 4».

29 жовтня 2015 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська зобов`язав слідчого прокуратури Дніпропетровської області порушити кримінальне провадження за заявою позивача від 21 жовтня 2015 року про жорстоке поводження з ним в ДУ «ДУВП № 4». 23 грудня 2015 року прокуратура Дніпропетровської області порушила кримінальне провадження щодо працівників ДУ «ДУВП № 4», за ч. 1 ст. 127 КК України.

Відповідно до вимог статті 127 КК України, склад даного злочину буде мати місце, якщо катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання заподіяно шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, або з метою покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, а також з метою Залякування чи диспозиції його або інших осіб.

Під час досудового розслідування позивача було визнано потерпілим у цьому кримінальному провадженні. Тобто, слідчим прокуратури Дніпропетровської області встановлено, що неправомірними діями працівників Дніпропетровського слідчого ізолятор позивачеві, на його думку, завдано моральної шкоди.

22 лютого 2016 року постановою слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Звездіної Н.Л. закрито кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 420150400000001031 від 23 грудня 2015 року за заявами позивача і ОСОБА_2 щодо неправомірних дій працівників Дніпропетровського слідчого ізолятору, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в їх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 127 КК України. Позивач оскаржив цю постанову до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2016 року скаргу позивача задоволено, скасовано постанову слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Звездіної Н.Л. від 22 лютого 2016 року про закриття кримінального провадження. Жовтневий районний суд встановив, що підставою для скасування постанови слідчого є те, що надані докази і матеріали свідчать про те, що в даній справі вказаним слідчим не були вжито всіх процесуальних дій для всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин кримінального правопорушення, встановлення об`єктивних обставин по справі, у тому числі стосовно розгляду клопотань, допиту позивача, ознайомлення з матеріалами справи та інші), не надано правової оцінки його доводам в частині порушення прав потерпілого та громадянина. Жовтневий районний суд постановив направити матеріали кримінального провадження в прокуратури Дніпропетровської області для організації виконання вказаних дій.

30 березня 2016 року постановою слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Звездіної Н.Л. закрито кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 420150400000001031 від 23 грудня 2015 року за заявами позивача і ОСОБА_2 щодо неправомірних дій працівників Дніпропетровського слідчого ізолятору, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в їх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 127 КК України. Позивач оскаржив цю постанову до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 травня 2016 року скаргу позивача задоволено, скасовано постанову слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Звездіної Н.Л. від 30 березня 2016 року про закриття кримінального провадження. Жовтневий районний суд встановив, що підставою для скасування постанови слідчого є те, що органом досудового розслідування не було дотримано вимог ст. 9, 91, 110 КПК України, оскільки висновки щодо обставин, які обумовлюють закриття кримінального провадження у справі були зроблені передчасно, без належної перевірки обставин викладених в заяві позивача і ОСОБА_2 та не надавши відповідної оцінки доказам, які були здобуті під час проведення досудового розслідування у всій сукупності, не дослідив і не перевірив тих обставин, про які вказував позивач і ОСОБА_2 , і не надав оцінки з посиланням на відповідні приписи законодавства щодо наявності або відсутності в діях злочину. Жовтневий районний суд постановив направити матеріали кримінального провадження в прокуратури Дніпропетровської області для організації виконання вказаних дій.

16 червня 2016 року постановою слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Гені П.М. закрито кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 420150400000001031 від 23 грудня 2015 року за заявами позивача і ОСОБА_2 щодо неправомірних дій працівників Дніпропетровського слідчого ізолятору, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в їх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 127 КК України. Позивач оскаржив цю постанову до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2016 року відмовлено у задоволенні скарги Позивача на постанову слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Гені П.М. від 16 червня 2016 року про закриття кримінального провадження. Жовтневий районний суд встановив, що слідчий в повному обсязі провів досудове розслідування у кримінальному провадженні. В ході якого, на думку слідчого, не було здобуто об`єктивних даних щодо причетності працівників Дніпропетровського слідчого ізолятору до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення. Позивач оскаржив цю ухвалу до апеляційного суду Дніпропетровської області.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2016 року апеляційну скаргу позивача задоволено, скасовано ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2016 року та постанову слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Гені П.М. від 16 червня 2016 року про закриття кримінального провадження. Апеляційним судом надано вказівки, зокрема, під час проведення досудового розслідування, органу слідства необхідно ретельно перевірити доводи позивача і ОСОБА_2 про те, хто саме, та з якою метою застосовував до них тортури, які від цього наслідки настали. За наявності отриманих даних провести відповідне експертне дослідження. Органу слідства необхідно дати аналіз проведеним актам службової перевірки пенітенціарною службою про умови тримання позивача. Мотивувати свої висновки про те, чи можуть вони відповідати об`єктивності. При необхідності провести відповідні процесуальні дії з метою перевірки та встановлення причино - наслідкового зв`язку між застосування тортур та неналежним утриманням в умовах слідчого ізолятора. Апеляційний суд постановив направити матеріали кримінального провадження в прокуратури Дніпропетровської області для організації виконання вказаних дій.

20 грудня 2016 року постановою слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Гені П.М. закрито кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 420150400000001031 від 23 грудня 2015 року за заявами позивача і ОСОБА_2 щодо неправомірних дій працівників Дніпропетровського слідчого ізолятору, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в їх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 127 КК України. Позивач оскаржив цю постанову до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2017 року скаргу позивача задоволено, скасовано постанову слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Гені П.М. від 20 грудня 2016 року про закриття кримінального провадження. Жовтневий районний суд встановив, що органом досудового розслідування не було дотримано вимог ст. 9, 91, 110 КПК України, оскільки висновки щодо обставин, які обумовлюють закриття провадження у справі були зроблені передчасно, без належної перевірки обставин викладених в заяві позивача та не надавши відповідної оцінки доказам, які були здобуті під час проведення досудового розслідування у всій їх сукупності, зокрема, слідчим не у повному обсязі були здійснені слідчі дії, направлені на перевірку фактів застосування до позивача і ОСОБА_2 працівниками Дніпропетровського слідчого ізолятора тортур під час утримання їх під вартою, а отже, вказані обставини свідчили про досудового розслідування даного кримінального провадження. Жовтневий районний суд постановив направити матеріали кримінального провадження в прокуратури Дніпропетровської області для організації виконання вказаних дій.

27 квітня 2017 року постановою слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Гені П.М. закрито кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 420150400000001031 від 23 грудня 2015 року за заявами позивача і ОСОБА_2 щодо неправомірних дій працівників Дніпропетровського слідчого ізолятору, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 0 КПК України у зв`язку з відсутністю в їх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 127 КК України. Позивач оскаржив цю постанову до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 липня 2017 року скаргу позивача задоволено, скасовано постанову слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Гені П.М. від 27 квітня 2017 року про закриття кримінального провадження. Жовтневий районний суд встановив, що органом досудового розслідування не було дотримано вимог ст. 9, 91, 110 КПК України, оскільки висновки щодо обставин, які обумовлюють закриття провадження у справі були зроблені передчасно, без належної перевірки обставин викладених в заяві позивача та не надавши відповідної оцінки доказам, які були здобуті під час проведення досудового розслідування у всій їх сукупності. Жовтневий районний суд зазначив, що ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2016 року, а також подальшими ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська неодноразово скасовувалися постанови слідчого про закриття цього кримінального провадження, при цьому, підставою для прийняття таких рішень була неповнота досудового розслідування, у якому слідчого було зобов`язано додатково детально допитати позивача і ОСОБА_2 про обставини неправомірних дій працівників Дніпропетровського слідчого ізолятору та вирішити питання щодо призначення експертного дослідження щодо встановлення факту здійснення відносно останніх катування збоку працівників ДСІЗО, однак зазначені вимоги були проігноровані слідчим, оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні відомості, які б підтверджували належний виклик для допиту потерпілих, а також здійснення слідчим процесуальних дій, спрямованих на вирішення питання щодо призначення експертного дослідження, а отже, вказані обставини свідчили про неповноту досудового розслідування даного кримінального провадження. Жовтневий районний суд постановив направити матеріали кримінального провадження в прокуратури Дніпропетровської області для організації виконання вказаних дій.

12 вересня 2017 року постановою слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Гені П.М. закрито кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 420150400000001031 від 23 грудня 2015 року за заявами позивача і ОСОБА_2 щодо неправомірних дій працівників Дніпропетровського слідчого ізолятору, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в їх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 127 КК України. Позивач оскаржив цю постанову до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2018 року скаргу позивача задоволено, скасовано постанову слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Гені П.М. від 12 вересня 2017 року про закриття кримінального провадження. Жовтневий районний суд встановив, що ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2016 року, у якій були надані чіткі вказівки про необхідність вчинення відповідних процесуальних дій на досудовому слідстві, виконані слідчим не були, мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення КПК України, тощо. Жовтневий районний суд постановив направити матеріали кримінального провадження в прокуратури Дніпропетровської області для організації виконання вказаних дій.

Станом на 13 липня 2018 року досудове розслідування у кримінальному провадженні триває.

25 липня 2015 року позивач звернувся до Європейського суду з прав людини із заявою проти України. Він скаржився за статтею 3 Конвенції про захист прав людини, зокрема на неналежні умови тримання під вартою в ДСІЗО № 3. Справі було присвоєно назву - «Ігнатов проти України», заява № 40579/15. Після цього, справу було об`єднано зі справою «Білозор та інші проти України», заява № 9207/09. Рішенням Європейського суду з прав людини «Білозор та інші проти України», заява № 9207/09, яке набуло статусу остаточного 20 липня 2017 року, встановлено порушення у справі позивача: стаття 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв`язку з неналежними умовами тримання позивача під вартою в ДСІЗО № 3, а саме: обмеження заявника у вільному просторі, нестача свіжого повітря, перебування курців в камері (у зв`язку з цим, позивач був пасивним курцем), неналежні санітарні умови, несправний туалет, відсутність гарячої води в камері, обмежений доступ денного світла, погане харчування та інші, та присудив йому 6000 євро відшкодування моральної шкоди.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Частиною другою цієї статті встановлено, що Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального

провадження. Частиною п`ятою цієї статті чітко зазначено, що Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Частиною 1 статті 11 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження повинна бути забезпечена повага до людської гідності, прав і свобод кожної особи. Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач скаржиться на те, що прокуратура Дніпропетровської області не проводить ретельного та ефективного розслідування тверджень про жорстоке поводження за його скаргами, а саме: неналежні умови тримання під вартою в ДСІЗО № 3. Розслідування зазначеної події проводилось шість разів, оскільки постанови про закриття кримінального провадження шість разів скасовувалось судом у зв`язку з виявленими недоліками. Незважаючи на вказівки, надані Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська від 02 березня 2017 року, 31 липня 2017 року та 24 січня 2018 року та апеляційним судом Дніпропетровської області від 21 жовтня 2016 року, провести окремі слідчі дії так і не було проведено. Зокрема, не був проведений повторний допит позивача і ОСОБА_2 у якості потерпілих та відтворення подій. Більш того, прокуратура Дніпропетровської області не надала належної оцінки як доказу рішенню Європейського суду з прав людини у справі «Білозор та інші проти України», заява № 9207/09, з тексту якого вбачається, що ЄСПЛ констатував порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини, а саме: факт неналежного утримання Позивача під вартою в ДСІЗО № 3. Цим самим, Європейський суд з прав людини підтвердив доводи позивача які були викладені в заяві від 21 жовтня 2015 року про жорстоке поводження. Рішення ЄСПЛ є беззаперечним доказом у цивільній справі про те, що позивача було піддано жорстокому поводженню.

Позивач посилається також на те, що ЄСПЛ нагадує, що коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке з нею поводження з боку представників держави, яке було таким, що порушує статтю 3 Конвенції, це положення, взяте у поєднанні із загальним обов`язком держави за статтею 1 Конвенції, за своїм змістом вимагає проведення ефективного офіційного розслідування. Таке розслідування має бути ретельним призвести до встановлення та покарання винних осіб. В іншому випадку загальна юридична заборона катування та нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження та покарання, незважаючи на свою фундаментальну важливість, була б неефективною на практиці, і в деяких випадках представники держави могли б фактично безкарно порушувати права тих, хто перебуває під їхнім контролем (див. рішення у справі «Ассенов та інші проти Болгарії» від 28 жовтня 1998 року, п. 102 і «Лабіта проти України», заява № 26772/95, п. 131).

Позивач посилається і на те, що Європейський суд з прав людини констатував порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини у справі «Григор`єв проти України» (рішення від 15 грудня 2012 року, заява № 51671/07, п. п. 68 -79) в її процесуальному аспекті було визнано у зв`язку з неефективністю розслідування за скаргою заявника про жорстоке поводження зі сторони працівників міліції, яка була спричинена неодноразовим закриттям справи органами прокуратури та подальшим скасуванням відповідних постанов судом через недоліки слідства і неврахуванням всіх наявних у справі медичних документів. Таким чином, до порушення процесуальних вимог ст. З Конвенції призвело неефективне розслідування скарг заявника, які були підтверджені доказами. Практика ЄСПЛ щодо застосування ст. З Конвенції вказує на такі обов`язки умови дотримання конвенційних зобов`язань у цій частині: 1) імперативний обов`язок щодо проведення розслідування скарг осіб у кримінальному судочинстві про жорстоке поводження; 2) обов`язок щодо встановлення усіх фактичних обставин, за яких особа була піддана конкретному поводженню, з винесенням конкретного рішення за результатами розгляду відповідних скарг.

У зв`язку з вищевказаним позивач вважає, що він був позбавлений ретельного та ефективного розслідування його небезпідставної заяви про те, що він зазнав нелюдського поводження і такого, що принижує честь і гідність громадянина з боку працівників ДСІЗО № 3. Як постановив ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Каверзін проти України» на національному рівні ця ситуація має в своїй основі проблеми систематичного характеру, існування яких дозволяє суб`єктам владних повноважень, що несуть відповідальність за таке жорстоке поводження, залишатися безкарними ( заява № 23893/03 рішення від 15 травня 2012 року, пп. 169-182, це рішення набрало статусу остаточного).

Висновки викладені ЄСПЛ у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є одним з джерел національного права, а отже є обов`язковими до виконання державою України.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Між тим, бездіяльність прокуратури Дніпропетровської області як уповноваженого органу у вказаних правовідносинах свідчить не лише про те, що вона не дотримувалось конституційних положень та покладених на неї державою обов`язків, а, взагалі, їх ігнорувала. Тим самим, як державний орган, вона не сприяла зміцненню авторитету держави як у міжнародній формі, так і у її відношенні до своїх громадян, реалізації їх конституційних прав і свобод. Допущені прокуратурою Дніпропетровської області як державним органом прояви байдужості, що призвело до виникнення у позивача відчуття приниження людської та громадської гідності, до втрати віри у можливість захисту з боку держави, гарантування йому безпеки, захищеності. Позивачеві були спричинені моральні страждання, що безумовно змінило його нормальний життєвий ритм, оскільки позивача визнано потерпілим у кримінальному провадженні, йому тривалий час довелося захищати свої порушені права, оскаржувати дії щодо вирішення його заяв, клопотань, заявлених під час досудового слідства для проведення слідчих дій. Оскаржувати постанови про закриття кримінального провадження, які лише після звернення до суду були скасовані, однак, вказівки, які були зазначені у рішеннях суду на сьогоднішній день не виконані.

У зв`язку з цим, позивач відзначає, що визначення розміру відшкодування моральної шкоди завжди матиме відносний характер, оскільки немає (і не бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, а тому взагалі неможливо «точно визначити матеріальний еквівалент моральних страждань». Згідно зі ст. 46 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (в редакції Протоколу № 11), рішення Європейського суду є обов`язковими для держав-учасниць Конвенції. При цьому Україна офіційно визнала юрисдикцію Європейського суду з питань тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї. Отже, суду необхідно враховувати в своїй діяльності прецедентну практику Європейського суду з прав людини.

Отже, як стверджує позивач, йому завдана значна моральна шкода, йому спричинені душевні страждання, відповідачі відшкодовувати її відмовилися. Вважає такі дії відповідачів не законними, просив стягнути з відповідача казначейської служби зазначену моральну шкоду, в добровільному порядку питання не вирішене, виник спір і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 56 Конституції України Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 121 Конституції України передбачено, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються: 1) підтримання державного обвинувачення в суді і представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно - розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах. Відповідно до статті 3 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що повноваження прокурорів, організація, засади та порядок діяльності прокуратури визначаються Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами. Органи прокуратури у встановленому порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що випливають із загальновизначених норм міжнародного права, а також укладених Україною міжнародних договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань, зокрема, гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально - економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина. Боротьба зі злочинами та іншими правопорушеннями, що посягають на честь, гідність, життя та здоров`я, власність громадян та юридичних осіб, є однією з основних функцій держави. Успішність такої боротьби значною мірою залежить від ефективної діяльності, спеціально уповноважених на те органів прокуратури. Саме тому, що ця боротьба повинна вестися не довільними, а лише законними методами, - Конституцією України, на прокуратуру покладено функцію нагляду за додержанням законів органами, які проводять дізнання, досудове слідство. При цьому прокурор зобов`язаний сприяти розкриттю злочинів, захисту особи, її прав, свобод, власності, виконанню вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинений злочин.

У відповідності до статті 30 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює нагляд за додержанням законів при проведенні досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням. Повноваження прокурора при здійсненні нагляду за додержанням законів органами, що здійснюють досудове розслідування, визначаються кримінальним процесуальним законодавством. Прокурор має право в необхідних випадках доручити керівникам органів досудового розслідування, внутрішніх справ, національної безпеки проведення у підвідомчих їм підрозділах перевірок з метою усунення порушень та забезпечення повторного розкриття діянь, що містять ознаки кримінального правопорушення.

Судом з`ясовано, що дійсно 05 червня 2013 року Солонянський районний суд Дніпропетровської області застосував відносно позивача міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. З ст. 289 Кримінального кодексу України. 10 червня 2013 року позивач був поміщений в Дніпропетровський слідчий ізолятор (на сьогодні - державна установа «Дніпровська установа виконання покарань № 4» - ДУ «ДУВП № 4»)». 27 січня 2015 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська визнав позивач винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 289 КК України та призначив йому покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 6 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08 квітня 2014 року № 1185 -VII скорочено позивачу невідбуту частину покарання, призначеного даним вироком, яка склала 4 роки 1 місяців 16 днів, наполовину, тобто на 2 роки 23 дні. 25 березня 2015 року позивач вибув для подальшого відбування покарання до Менської виправної колонії (№ 91) Чернігівської області. 12 червня 2015 року Менський районний суд Чернігівської області задовольнив клопотання позивача про умовно - дострокове звільнення від відбування покарання.

Отже з 10 червня 2013 року по 25 березня 2015 року позивач тримався в ДУ «ДУВП № 4» - установі для тримання осіб під вартою, в якій, за твердженням позивача, були неналежні умови, що принижували честі і гідність громадянина. Позивач стверджує, що умови тримання в ДУ «ДУВП № 4» суперечили нормам національного законодавства та статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: вікна в камерах не відкривались, а штучна вентиляція ніколи не працювала; при цього співкамерники позивача постійно палили цигарки, в результаті в камерах постійно стояли клуби тютюнового диму і позивач змушений був бути пасивним курцем; камери знаходились в антисанітарних умовах. Стіни покривали цвіль. В камерах мешкали миші, шури, клопи, воші, павуки, таргани. Незважаючи на неодноразові скарги позивача в усній та письмовій формі, ніяких заходів щодо їх виведенню адміністрацією не було вжито. У камерах були відсутні необхідні санітарні зручності, унітазна чаша не була обладнана зливним бачком, а слабий напір води не дозволяв змити нечистоти в каналізацію. Унітазна чаша була вмурована в кутку камери на узвишші 40 сантиметрів від рівня підлоги і нічим не відгороджена від житлової зони, до того ж, вона перебувала в 1 метрі від єдиного в камері стола, на якому вони змушені були харчуватися, в 70 сантиметрах від найближчого ліжка. Справляння природніх потреб відбувалось на очах осіб, які перебували в камері, що змушувало користуватись туалетом як можна рідше. У камерах не було гарячої води; предмети першої необхідності та особистої гігієни, в тому числі туалетний папір, зубна щітка і паста, мило, не видавались. Постільна білизна видавалась в дуже поганому стані і не змінювалась протягом перебування в слідчому ізоляторі, у випадку позивача - 1 року 9 місяців та 16 днів. Простирадла і ковдри видавались в порваному вигляді, і всі в не випраних плямах. Від тривалого використання м`яка начинка матраців була ущільнена по їх краях, що фактично не дозволяло використовувати матраци за їх призначенням. Харчування було погане, їжа була одноманітна, якість її приготування була дуже низька, нерідко використовувались зіпсовані продукти. У зв`язку з цим, їжа була непридатна до вживання. Свіжі фрукти або овочі не видавались. Капуста, картопля, цибуля, морква, надавалась в мінімальній кількості тільки в супах. М`ясо не видавалось. Риба надавалась, але не більше 30 грам на добу на одного ув`язненого. Позивачу, як і іншим ув`язненим його камери, надавалось право митися один раз на тиждень. При цьому, на прийняття душу відводилось - 15 хвилин. Санітарно - гігієнічні умови в душі були відсутні - на стінах був наліт невідомого походження. Неодноразові усні скарги позивача на вищевказані порушення умов утримання, висловлювання прокурору по нагляду за додержанням законності в місцях попереднього ув`язнення при прокурорських обходах та керівництва установи, були залишені без уваги, і не призвели до покращення умов тримання в ДУ « ДУВП № 4».

21 жовтня 2015 року позивач подав до прокуратури Дніпропетровської області заяву про вчинення кримінального правопорушення, яке мало місце в період часу з 10 червня 2013 року по 25 березня 2015 року, коли позивач перебував під вартою в ДУ «ДУВП № 4». 29 жовтня 2015 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська зобов`язав слідчого прокуратури Дніпропетровської області порушити кримінальне провадження за заявою позивача від 21 жовтня 2015 року про жорстоке поводження з ним в ДУ «ДУВП № 4». 23 грудня 2015 року прокуратура Дніпропетровської області порушила кримінальне провадження щодо працівників ДУ «ДУВП № 4», за ч. 1 ст. 127 КК України. Під час досудового розслідування позивача було визнано потерпілим у цьому кримінальному провадженні. Тобто, слідчим прокуратури Дніпропетровської області встановлено, що неправомірними діями працівників Дніпропетровського слідчого ізолятор позивачеві, на його думку, завдано моральної шкоди.

22 лютого 2016 року постановою слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Звездіної Н.Л. закрито кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 420150400000001031 від 23 грудня 2015 року за заявами позивача і ОСОБА_2 щодо неправомірних дій працівників Дніпропетровського слідчого ізолятору, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в їх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 127 КК України. Позивач оскаржив цю постанову до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2016 року скаргу позивача задоволено, скасовано постанову слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Звездіної Н.Л. від 22 лютого 2016 року про закриття кримінального провадження.

30 березня 2016 року постановою слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Звездіної Н.Л. закрито кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 420150400000001031 від 23 грудня 2015 року за заявами позивача і ОСОБА_2 щодо неправомірних дій працівників Дніпропетровського слідчого ізолятору, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в їх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 127 КК України. Позивач оскаржив цю постанову до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 травня 2016 року скаргу позивача задоволено, скасовано постанову слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Звездіної Н.Л. від 30 березня 2016 року про закриття кримінального провадження.

16 червня 2016 року постановою слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Гені П.М. закрито кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 420150400000001031 від 23 грудня 2015 року за заявами позивача і ОСОБА_2 щодо неправомірних дій працівників Дніпропетровського слідчого ізолятору, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в їх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 127 КК України. Позивач оскаржив цю постанову до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2016 року відмовлено у задоволенні скарги Позивача на постанову слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Гені П.М. від 16 червня 2016 року про закриття кримінального провадження.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 жовтня 2016 року апеляційну скаргу позивача задоволено, скасовано ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2016 року та постанову слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Гені П.М. від 16 червня 2016 року про закриття кримінального провадження. Апеляційним судом надано вказівки, зокрема, під час проведення досудового розслідування, органу слідства необхідно ретельно перевірити доводи позивача і ОСОБА_2 про те, хто саме, та з якою метою застосовував до них тортури, які від цього наслідки настали. За наявності отриманих даних провести відповідне експертне дослідження.

20 грудня 2016 року постановою слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Гені П.М. закрито кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 420150400000001031 від 23 грудня 2015 року за заявами позивача і ОСОБА_2 щодо неправомірних дій працівників Дніпропетровського слідчого ізолятору, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в їх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 127 КК України. Позивач оскаржив цю постанову до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 березня 2017 року скаргу позивача задоволено, скасовано постанову слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Гені П.М. від 20 грудня 2016 року про закриття кримінального провадження.

27 квітня 2017 року постановою слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Гені П.М. закрито кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 420150400000001031 від 23 грудня 2015 року за заявами позивача і ОСОБА_2 щодо неправомірних дій працівників Дніпропетровського слідчого ізолятору, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 0 КПК України у зв`язку з відсутністю в їх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 127 КК України. Позивач оскаржив цю постанову до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 липня 2017 року скаргу позивача задоволено, скасовано постанову слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Гені П.М. від 27 квітня 2017 року про закриття кримінального провадження.

12 вересня 2017 року постановою слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Гені П.М. закрито кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 420150400000001031 від 23 грудня 2015 року за заявами позивача і ОСОБА_2 щодо неправомірних дій працівників Дніпропетровського слідчого ізолятору, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в їх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 127 КК України. Позивач оскаржив цю постанову до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2018 року скаргу позивача задоволено, скасовано постанову слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Гені П.М. від 12 вересня 2017 року про закриття кримінального провадження. Станом на 13 липня 2018 року досудове розслідування у кримінальному провадженні триває.

25 липня 2015 року позивач звернувся до Європейського суду з прав людини із заявою проти України. Він скаржився за статтею 3 Конвенції про захист прав людини, зокрема на неналежні умови тримання під вартою в ДСІЗО № 3. Справі було присвоєно назву - «Ігнатов проти України», заява № 40579/15. Після цього, справу було об`єднано зі справою «Білозор та інші проти України», заява № 9207/09. Рішенням Європейського суду з прав людини «Білозор та інші проти України», заява № 9207/09, яке набуло статусу остаточного 20 липня 2017 року, встановлено порушення у справі позивача: стаття 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв`язку з неналежними умовами тримання позивача під вартою в ДСІЗО № 3, а саме: обмеження заявника у вільному просторі, нестача свіжого повітря, перебування курців в камері (у зв`язку з цим, позивач був пасивним курцем), неналежні санітарні умови, несправний туалет, відсутність гарячої води в камері, обмежений доступ денного світла, погане харчування та інші, та присудив йому 6000 євро відшкодування моральної шкоди.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. У частині першій статті 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, вдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до положень частини другої статті 1167 ЦК України моральна сода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до [кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, «законного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Отже, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Вказані норми не звільняють позивача від обов`язку доказування неправомірності дій посадових осіб органів досудового розслідування як підстави для відшкодування моральної шкоди.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок вести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювана годи та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 01 березня 2005 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою необхідно зуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній собі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Оскільки для наявності зобов`язання по відшкодуванню шкоди відповідно до статей 1176, 1167, 1173, 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дій чи бездіяльності органу дізнання, досудового слідства, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв`язок між його діями та шкодою підлягають доказуванню на загальних підставах та відповідно до ст. 81 ЦПК України є обов`язком позивача.

Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого та прокурора, що можуть бути оскаржені слідчому судді на етапі досудового провадження, визначений у частині першій ст. 303 КПК України. Скарги на іншій рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу (частина друга статті 303 КПК України).

Доводи ОСОБА_1 про те, що сама по собі наявність рішень слідчого судді про скасування постанов слідчого про закриття кримінального провадження № 4201504000000103 свідчить про бездіяльність прокуратури області не є відповідним доказом щодо доведеності усіх обов`язкових складових цивільно-правової відповідальності, оскільки таким чином позивач скористався своїм процесуальним правом на оскарження рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, що гарантоване ост. 303 КПК України і його порушені права були відновлені. Крім того, підставами для скасування постанов про закриття кримінального провадження були відсутність мотивації прийнятих рішень, а не допущені незаконні дії або бездіяльність слідчого, які були встановлені судом.

Ч. 6 ст. 82 ЦПК України встановлено виключний перелік рішень суду кримінальної юрисдикції, які є обов`язковими для суду. Такими рішеннями є вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили. Вказані рішення є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. При цьому, частина 7 цієї статті містить застереження про те, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Посилання позивача на наявність ухвал слідчого судді про скасування постанов про закриття кримінального провадження не свідчить про бездіяльність прокуратури області. Рішення слідчого судді не є преюдиційними, та позивачем залишено поза увагою висновки, які викладені в рішенні ЄСПЛ «Гарнага проти України», згідно яких Європейський суд вважає, що констатація порушення сама по собі становить достатню справедливу сатисфакцію за будь-яку моральну шкоду, якої зазнав заявник. Отже, з урахуванням висновків, викладених у рішенні Європейського задоволення скарги є достатньою та справедливою сатисфакцією, а тому відсутні підстави для відшкодування позивачу шкоди із врахуванням ухвал слідчих суддів.

Крім того, постановою слідчого в ОВС першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області Глущенка В.А. від 13 серпня 2018 року закрито кримінальне провадження № 42015040000001031 від 23 грудня 2015 року, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 127 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

У позові не зазначено співвідношення розміру моральної шкоди позивача залежно від характеру та обсягу його душевних страждань, характеру майнових втрат, можливості їх відновлення, тяжкість вимушених змін у суттєвих і виробничих стосунках, ступеню зниження його престижу, ділової репутації, час та зусилля, які необхідні для відновлення попереднього стану. З урахуванням принципу змагальності, встановленому ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Проте, позивачем не надано доказів на підтвердження його моральних страждань.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першої ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Зважаючи на те, що підставою для відшкодування шкоди позивач зазначив бездіяльність прокуратури Дніпропетровської області в частині неналежного виконання своїх службових обов`язків, пов`язаних неналежним розслідуванням кримінальної справи за його заявою і неналежне реагування на його скарги, то відсутні спеціальні підстави для застосування ст. 1176 ЦК України.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Частинами 1, 2 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. З постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня1995 року № 4 (зі змінами), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст. 1167 ЦК України доказуванню підлягають такі обставини: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з перелічених елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивачем не доведено належними та допустимим доказами факту заподіяння йому моральних страждань, причинно-наслідкового зв`язку між заподіянням моральних страждань і оціненою позивачем шкодою.

Самі по собі факти неправомірності певних дій чи бездіяльності, порушення способу звернення і примусу до погашення боргу за рішенням суду, встановленої процедури розгляду звернень громадянина, за відсутності доведеного факту наявності вищезазначених втрат немайнового характеру, не є підставою для відшкодування моральної шкоди. Наявність такої шкоди відповідно до загальних засад змагальності цивільного процесу, підлягає доведенню особою, що порушує питання про її відшкодування.

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої постановлене рішення.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що сторони в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до ст. 84, 117 ЦПК України, могли б скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.

Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача на позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджена. Позовні вимоги не уточнювалися, зустрічні вимоги не заявлено.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до Дніпропетровської області і державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури відмовити. Судові витрати слід віднести за рахунок держави.

Таким чином, викладені позивачем обставини не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, переконливих доказів на підтвердження своєї позиції позивач суду не надав, позовна заява не ґрунтується на законі та не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 1, 3, 8, 9, 19, 41, 33, 55, 56, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 22, 23, 1166, 1167, 1174 ЦК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-82, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Дніпропетровської області і державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено 04 грудня 2019 року.

Суддя -