Рішення № 86073864, 20.11.2019, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20.11.2019р. Справа №905/1289/19

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» (84302, Донецька область, м.Краматорськ, вул.Комерційна, 8, код ЄДРПОУ 31018149)

до відповідача: Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» (87547, Донецька область, м.Маріуполь, вул.К.Лібкнехта, 177А, код ЄДРПОУ 00191678)

про стягнення 9170452,59 грн

Суддя: Паляниця Ю.О.

Секретар судового засідання: Клименко Ю.О.

У засіданні брали участь:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі», м.Краматорськ звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу», м.Маріуполь про стягнення заборгованості за договором №10031000 від 22.06.2006р. у розмірі 7231012,70 грн, пені – 1411025,58 грн, 3% річних – 126743,84 грн, інфляційних втрат – 401670,47 грн, всього 9170452,59 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору про постачання електричної енергії №10031000 від 22.06.2006р. в частині проведення своєчасної та в повному обсязі оплати електричної енергії, що стало підставою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних.

Ухвалою суду від 22.07.2019р. за вказаним позовом відкрито провадження у справі №905/1289/19, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

У відзиві №0.03.01/1358 від 31.07.2019р. Комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу» позовні вимоги в частині стягнення 7231012,70 грн основного боргу визнало; проти задоволення вимог про стягнення пені заперечувало з посиланням на те, що нарахування неустойки за простроченими зобов`язаннями споживача суперечить приписам п.2 ст.2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств – виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси». При цьому, відповідач вказував на недоліки розрахунку інфляційних, та, згідно з представленим Комунальним підприємством «Компанія «Вода Донбасу» контррозрахунком позовних вимог, розмір інфляційних становить 263158,72 грн; розрахунок процентів річних є арифметично вірним.

Крім того, за змістом клопотання №0.03.01/1362/1 від 31.07.2019р. відповідач просив суд відстрочити виконання рішення суду на 1 рік.

У відповіді №08-18/1434-вих від 12.08.2019р. на відзив Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» позивач зазначав, що норми ст.2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств – виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» має посилання на дату, встановлену ст.1 вказаного нормативно-правового акту України, яку зупинено до завершення антитерористичної операції згідно із законами №928-VIII від 25.12.2015р., №1801-VIII від 21.12.2016р., №2246-VIII від 07.12.2017р., внаслідок чого підстави застосування Закону України №85-VIII від 13.01.2015р. до спірних правовідносин та відмови у задоволенні вимог про стягнення неустойки відсутні.

Крім того, позивач заперечував проти задоволення клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення.

Комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу» не погодилось із твердженнями позивача, викладеними у відповіді на відзив з посиланням на те, що зупинення дії ст.1 Закону України №85-VIII від 13.01.2015р. до завершення антитерористичної операції не зупиняє приписи ст.2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств – виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси», оскільки законодавець пов`язував час дії мораторію на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції не з кінцевою датою погашення заборгованості із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а саме з часом проведення антитерористичної операції (заперечення №0.03.01/1523 від 23.08.2019р.).

Ухвалою суду від 21.10.2019р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.11.2019р.

Представники сторін у судове засідання 20.11.2019р. з розгляду справи по суті з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми ст.43 вказаного кодексу зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Як визначено у ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки (п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи суть спору, загальну тривалість розгляду справи, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а відсутність учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення позивача, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно із ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Як свідчать матеріали справи, 22.06.2006р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (споживач) було підписано договір №10031000 на постачання електричної енергії, згідно із п.1.1 якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю 36300 кВт, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Відповідно до п.9.4 договору №10031000 від 22.06.2006р. останній набирає чинності з дня його підписання сторонами і укладається на строк до 31.12.2006р. включно. Договір вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Приймаючи до уваги, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази припинення дії спірного правочину, суд дійшов висновку, що зобов`язання сторін за вказаною угодою автоматично продовжувались кожний наступний рік та були чинними на момент виникнення спірних правовідносин.

За правилами п.п.2.2.2, 2.3.3 договору №10031000 від 22.06.2006р. позивач зобов`язався постачати споживачу електроенергію, як різновид товару, а споживач зобов`язався оплачувати постачальнику вартість електричної енергії, знімати та надавати постачальнику відомості про покази розрахункових приладів обліку згідно з умовами додатків «Порядок розрахунків» та «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії споживача».

Як свідчать матеріали справи, у вересні, листопаді, грудні 2018 року постачальник поставив споживачу електроенергії на загальну суму 8977048,41 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами про покази розрахункових приладів обліку, обсяги та вартість активної електроенергії, а саме:

- за вересень 2018 року на суму 1808651,47 грн (961390 кВт/год),

- за листопад 2018 року на суму 3473590,03 грн (184672 кВт/год),

- за грудень 2018 року на суму 3694806,91 грн (19644278 кВт/год).

Як вказує позивач, відповідач встановлений договором обов`язок по оплаті електричної енергії у повному обсязі та у передбачений договором строк не виконав, внаслідок чого Товариством з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» заявлено вимоги про стягнення боргу за активну електроенергію в сумі 7231012,70 грн.

Згідно із вимогами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу норм ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За змістом п.3.1 додатку №2 до договору №10031000 від 22.06.2006р. (в редакції від 27.03.2008р.) постачальник зобов`язався 01 числа щомісячно при здійсненні розрахунків за попередній розрахунковий період надавати споживачу рахунок за фактично спожиту в попередньому розрахунковому періоді активну електроенергію, за мінусом сум рахунків, виданих на цей розрахунковий період: рахунків на оплату планового платежу, додаткового рахунку, виданого споживачу у зв`язку з коригуванням договірних обсягів споживання електричної енергії на цей розрахунковий період.

Як свідчать матеріали справи, позивач надав, а споживач прийняв наступні рахунки за спожиту електроенергію:

- за вересень 2018 року на суму 5147547,12 грн, що складається з суми сальдо розрахунків на початок звітного (попереднього) періоду – 3338895,65 грн та суми, нарахованої за звітний (попередній) розрахунковий період – 1808651,47 грн;

- за листопад 2018 року на суму 7415754,24 грн, що складається з суми сальдо розрахунків на початок звітного (попереднього) періоду – 6197219,79 грн, суми, сплаченої споживачем у звітному (попередньому) розрахунковому періоді – 2255055,58 грн та суми, нарахованої за звітний (попередній) розрахунковий період – 3473590,03 грн;

- за грудень 2018 року на суму 3694806,91 грн, що складається з суми, нарахованої за звітний (попередній) розрахунковий період.

Згідно із п.2.3.3 договору №10031000 від 22.06.2006р. споживач зобов`язався, зокрема, оплачувати постачальнику вартість електричної енергії.

Одночасно, за змістом п.3.2 додатку 2 до вказаної угоди (в редакції додаткової угоди №2 від 27.03.2008р.) споживач здійснює оплату отриманих від постачальника рахунків самостійно, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання постачальника у наступні терміни та в наступних розмірах:

- до 10 числа поточного місяця сплачує суму остаточного розрахунку за попередній розрахунковий період;

- до 20 числа поточного місяця здійснює оплату поточного споживання електроенергії у розмірі 40% від суми одержаного планового рахунку;

- до передостаннього банківського дня поточного місяця здійснює оплату поточного споживання електроенергії у розмірі 60% від суми одержаного планового рахунку таким чином, щоб сума оплати на цю дату складала не менш ніж 100% суми рахунку на оплату планового платежу.

Як свідчать матеріали справи, рахунки на оплату електричної енергії вручені представнику відповідача згідно із умовами договору №10031000 від 22.06.2006р. Факт отримання відповідних рахунків відповідачем в порядку норм ст.ст.13, 74 Господарського процесуального кодексу України не заперечується.

Відтак, з урахуванням змісту п.3.2 додатку 2 до договору №10031000 від 22.06.2006р., (в редакції додаткової угоди №2 від 27.03.2008р.), зобов`язання з оплати електричної енергії, спожитої у вересні, листопаді, грудні 2018 року на загальну суму 8977048,41 грн мали бути виконані наступним чином:

- за поставкою вересня 2018 року на суму 1808651,47 грн – 10.10.2018р.,

- за поставкою листопада 2018 року на суму 1808651,47 грн – 10.12.2018р.,

- за поставкою грудня 2018 року на суму 3694806,91 грн – 10.01.2019р.

Проте, за поясненнями позивача, які відповідачем в порядку норм ст.ст.13, 74 Господарського процесуального кодексу України не спростовані, всупереч умовам укладеного договору і положенням ст.ст.526, 692 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, Комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу» за одержану електричну енергію у повному обсязі не розрахувалося. На теперішній час заборгованість відповідача становить 7231012,70 грн.

Як зазначалось вище, відповідач у відзиві №0.03.01/1358 від 31.07.2019р. позовні вимоги в частині стягнення 7231012,70 грн основного боргу визнав.

За змістом п.1 ч.2 ст.46, ч.1 ст.191 Господарського процесуального кодексу України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до ч.4 ст.191 вказаного нормативно-правового акту, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Наразі, судом не встановлено в діях відповідача, пов`язаних з визнанням позову в частині вимог про стягнення основного боргу, конкретних порушень закону, а також фактів, які б доводили порушення визнанням позову прав і законних інтересів інших осіб.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що позивач зобов`язання за договором №10031000 від 22.06.2006р. виконав належним чином, зауважень щодо кількості та якості спожитої електричної енергії від відповідача не надходило, враховуючи, що відповідачем порушені взяті на себе за спірним договором обов`язки в частині строку їх виконання та у повному обсязі, суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення з Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» на користь позивача суми основного боргу у розмірі 7231012,70 грн, підлягають задоволенню у повному обсязі.

За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст.611 зазначеного нормативно-правового акту у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В силу норм ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 3 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України).

Пунктом 4.2.1 договору №10031000 від 22.06.2006р. встановлено, що за внесення платежів, передбачених умовами цього договору, з порушенням термінів, визначених додатком «Порядок розрахунків», споживач сплачує постачальнику електричної енергії штрафну неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Відтак, позивачем заявлено до стягнення 1411025,58 грн пені за загальний період з 11.10.2018р. по 08.07.2019р.

За приписами ст.1 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» метою останнього є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція.

Частиною 2 ст.2 зазначеного нормативно-правового акту встановлено мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції. Вказаний нормативно-правовий акт набрав чинності 07.02.2015р.

Виходячи зі змісту приписів наведеного нормативно-правового акту, можливість застосування останнього до спірних правовідносин вимагає дотримання наступних умов: наявність визначеного законом кола суб`єктів такого спеціального права (енергопостачальні компанії та підприємства - виконавці/виробники житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції), існування між ними договірних відносин з постачання енергетичних ресурсів.

Відповідно до інформації, яка наявна у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності позивача, зокрема, є розподілення електроенергії та торгівля електроенергією.

Разом з тим, відповідно до наявної копії ліцензії (яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), що видана Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» є постачальником електричної енергії за регульованим тарифом (а.с.41).

Законом України «Про енергозбереження» визначено, що «енергозбереження» - це діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів; «паливно-енергетичні ресурси» – це сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві.

Відповідно до п.1.5 ст.1 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» енергоносії - це кам`яне і буре вугілля, торф, інші види первинного твердого палива, кам`яновугільні брикети, інші види вторинного твердого палива, буровугільні і торф`яні брикети, газ нафтопереробки, нафтопродукти, природний газ, природні енергетичні ресурси (ядерна, гідравлічна та геотермальна енергія, інші природні ресурси), електрична і теплова енергія.

Електрична енергія – енергія, що виробляється на об`єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу (ст.1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).

Відтак, електрична енергія як матеріальний об`єкт придатна для практичного використання та є одним з видів енергетичних ресурсів.

З урахуванням наведеного, в силу приписів чинного законодавства Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» є енергопостачальною компанією в розумінні ст.2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси».

Згідно із ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

За змістом відомостей, які наявні у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності відповідача є забір, очищення та постачання води.

У відповідності до п.3.1 статуту Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» підприємство створено, зокрема, з метою централізованого забезпечення технічною та питною водою населення, підприємств, міст, інших населених пунктів та споживачів води; забезпечення подачі води у маловодні регіони каналами та водопроводами для внутрішньо басейнового перерозподілу водних ресурсів Донецької області та утримання водосховищ; надання послуг споживачам води на договірній основі для забору води з водосховищ, які знаходяться на балансі підприємства, та мають дозвіл на спеціальне водокористування, виданий відповідними державними органами; збору та очищення стічних вод; виконання виробничої, комерційної, та іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством України; надання послуг водовідведення. Комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу» є підприємством житлово-комунального господарства.

Відтак, з урахуванням того, що відповідач є виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг, діяльність та потужності якого спрямовані на надання/вироблення відповідних послуг на території проведення антитерористичної операції, приймаючи до уваги, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК високовольтні мережі» є енергопостачальною компанією, положення ч.2 ст.2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» розповсюджують свою дію на правовідносини сторін, які виникли внаслідок невиконання відповідачем умов договору про постачання електричної енергії №10031000 від 22.06.2006р.

При цьому, встановлений законодавцем мораторій на вимоги позивача до відповідача щодо спірної суми пені за своєю сутністю є компенсаційним засобом держави для виробників/виконавців житлово-комунальних послуг, так само як і ст.8 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» запроваджено мораторій на вимоги щодо нарахування та стягнення пені зі споживачів за прострочення платежів за житлово-комунальні послуги.

Тією мірою, якою виконавці/виробники житлово-комунальних послуг обмежені законодавчо у нарахуванні пені по відношенню до споживачів таких послуг, які знаходяться на території проведення антитерористичної операції, держава пропорційно та з урахуванням забезпечення суспільного інтересу відносно обставин, які в силу ст.ст.2, 17 Конституції України відносяться до виключної сфери компетенції/відповідальності держави (проведення АТО), позивач, також обмежений в цьому праві відносно виробників/виконавців житлово-комунальних послуг на території проведення антитерористичної операції (зокрема відповідача), що в повній мірі відповідає критеріям правомірного втручання в право мирного володіння у розумінні ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Виходячи з наведеного, вимоги про стягнення 1612018,46 грн пені за загальний період з 11.10.2018р. по 08.07.2019р. за несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати електричної енергії, спожитої у вересні, листопаді, грудні 2018 року за договором №10031000 від 22.06.2006р. є такими, що не підлягають задоволенню.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Керуючись приписами вказаної норми, позивач нарахував та заявив до стягнення 3% річних у розмірі 126743,84 грн (період з 11.10.2018р. по 08.07.2019р.).

Перевіривши розрахунок 3% річних, господарським судом встановлено, що їх сума за визначений період дійсно становить 126743,84 грн.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» просить стягнути інфляційну складову боргу у розмірі 401670,47 грн, а саме:

- 74028,95 грн за період з 11.10.2018р. по 08.07.2019р. (поставка вересня 2018 року на суму 1808651,47 грн);

- 173685,21 за період з 11.12.2018р. по 08.07.2019р. (поставка листопада 2018 року на суму 3473590,03 грн);

- 153956,31 грн за період з 11.10.2019р. по 08.07.2019р. (поставка грудня 2018 року на суму 3694806,91 грн).

Дослідивши розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, суд зазначає про наступне.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з огляду на вищенаведене, базою для нарахування інфляційної складової боргу є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення – лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Поставка вересня 2018 року на суму 1808651,47 грн.

Як встановлено судом вище, платіж за зобов`язаннями вересня 2018 року мав бути здійснений не пізніше 10.10.2018р. включно. Відтак, період прострочення для нарахування інфляційних втрат за ним починається з листопада 2018 року.

Як встановлено судом, відповідна заборгованість відповідача за вказаною поставкою залишалась незмінною протягом періоду часу з 11.10.2018р. по 26.12.2018р. включно. Відтак, позивач мав право на відшкодування інфляційних збитків на суму 1808651,47 грн, в тому числі, за листопад 2018 року (у якому заборгованість існувала повний місяць).

Водночас, з огляду на те, що у грудні 2018 року року відповідачем було сплачено в рахунок погашення заборгованості за даною поставкою 1746035,71 грн (27.12.2018р. – 1046980,89 грн, 28.12.2018р. – 35989,47 грн, 28.12.2018р. – 647362,78 грн, 29.12.2018р. – 15702,57 грн), базою для нарахування інфляційних у зазначеному місяці є заборгованість в розмірі 62615,76 грн. При цьому, вказана сума заборгованості є також базою для нарахування інфляційних у період з січня по червень 2019 року.

Разом з цим, хоча позивач і здійснив нарахування інфляційних втрат у цій справі не за повний місяць (липень 2019 року, період з 01.07.2019р. по 08.07.2019р.), проте, він мав право на нарахування інфляційних у заявлений період на суму боргу 62615,76 грн.

Відтак, за розрахунком суду, інфляційні збитки за поставкою вересня 2018 року становлять 28026,33 грн, виходячи з наступного:

– 1808651,47 грн (сума боргу) * 1,014 (індекс інфляції листопада 2018 року) = 1833972,59 грн; 1833972,59 грн – 1808651,47 грн = 25321,12 грн (інфляційне збільшення боргу у вказаний період);

– 62615,76 грн (сума боргу) * 1,0447516338 (сукупний індекс інфляції за період з грудня 2018 року по червень 2019 року) = 65417,92 грн (інфляційне збільшення боргу у вказаний період); 65417,92 грн – 62615,76 грн = 2802,16 грн;

– 62615,76 грн (сума боргу) * 0,994 (індекс інфляції липня 2019 року) = 62240,07 грн; 62240,07 грн – 62615,76 грн = – 375,69 грн (інфляційне зменшення боргу у липні 2019 року); – 375,69 грн (інфляційне зменшення боргу у липні 2019 року) / 31 (кількість днів у липні) * 8 (кількість заявлених днів прострочення) = – 96,95 (інфляційне зменшення боргу за період з 01.07.2019р. по 08.07.2019р.).

Поставка листопада 2018 року на суму 3473590,03 грн.

Платіж за зобов`язаннями листопада 2018 року мав бути здійснений не пізніше 10.12.2018р. включно. Відтак, період прострочення для нарахування інфляційних втрат за ним починається з січня 2019 року. При цьому, позивачем відповідне нарахування здійснено, в тому числі, за період з 11.12.2018р. по 31.12.2018р. (неповний місяць). При цьому, як встановлено судом, відповідна заборгованість відповідача за вказаною поставкою є непогашеною станом на теперішній час.

Відтак, за розрахунком суду, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні збитки (в межах визначених позивачем періодів) в сумі 121268,47 грн, виходячи з наступного:

– 3473590,03 грн (сума боргу) * 1,0364599542 (сукупний індекс інфляції за період з січня по червень 2019 року) = 3600236,96 грн; 3600236,96 грн – 3473590,03 грн = 126646,93 грн (інфляційне збільшення боргу у вказаний період);

– 3473590,03 грн (сума боргу) * 0,994 (індекс інфляції липня 2019 року) = 3452748,49 грн; 3452748,49 грн – 3473590,03 грн = – 20841,54 грн (інфляційне зменшення боргу у липні 2019 року); – 20841,54 грн (інфляційне зменшення боргу у липні 2019 року) / 31 (кількість днів у липні) * 8 (кількість заявлених днів прострочення) = – 5378,46 (інфляційне зменшення боргу за період з 01.07.2019р. по 08.07.2019р.).

Поставка грудня 2018 року на суму 3694806,91 грн.

Платіж за зобов`язаннями грудня 2018 року мав бути здійснений не пізніше 10.01.2019р. включно. Відтак, період прострочення для нарахування інфляційних втрат за ним починається з лютого 2019 року. При цьому, позивачем відповідне нарахування здійснено, в тому числі, за період з 11.01.2019р. по 31.01.2019р. (неповний місяць). При цьому, як встановлено судом, відповідна заборгованість відповідача за вказаною поставкою є непогашеною станом на теперішній час.

Відтак, за розрахунком суду, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні збитки (в межах визначених позивачем періодів) в сумі 91075,47 грн, виходячи з наступного:

– 3694806,91 грн (сума боргу) * 1,0261979744 (сукупний індекс інфляції за період з січня по червень 2019 року) = 3791603,37 грн; 3791603,37 грн – 3694806,91 грн = 96796,46 грн (інфляційне збільшення боргу у вказаний період);

– 3694806,91 грн (сума боргу) * 0,994 (індекс інфляції липня 2019 року) = 3672638,07 грн; 3672638,07 грн – 3694806,91 грн = – 22168,84 грн (інфляційне зменшення боргу у липні 2019 року); – 20841,54 грн (інфляційне зменшення боргу у липні 2019 року) / 31 (кількість днів у липні) * 8 (кількість заявлених днів прострочення) = – 5720,99 (інфляційне зменшення боргу за період з 01.07.2019р. по 08.07.2019р.).

Отже, загальна сума належних до стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат становить 240370,27 грн відповідно до наведених вище розрахунків та висновків суду.

Відносно клопотання відповідача про надання відстрочки виконання рішення суду у справі на 1 рік, викладеного у клопотанні №0.03.01/1362/1 від 31.07.2019р., суд зазначає наступне:

В обґрунтування вказаного клопотання, відповідач посилається на наявність обставин непереборної сили, які призвели до різкого падіння рівня надходження грошових коштів від контрагентів, скорочення надходження грошових коштів, необхідність систематичних фінансових витрат на забезпечення безперебійного виробництва та відновлення пошкоджених виробничих об`єктів водопостачання, утворення заборгованості по виплаті працівникам заробітної плати, заборгованості по оплаті обов`язкових платежів. Відтак, надання відстрочки підприємству, яке здійснює господарську діяльність у вищевказаних умовах, строком на 1 рік є вкрай необхідним заходом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Згідно з зазначеною нормою, надання заявникові відстрочки або розстрочки виконання рішення є правом господарського суду, при цьому, закон не обмежує це право точним переліком господарських спорів або обставин, за яких суд має право надання відстрочки, проте визначальним фактором при наданні відстрочки є винятковість цих випадків та їх об`єктивний вплив на виконання судового рішення.

Як вбачається з вищевказаної норми, питання задоволення заяви сторони у справі про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч.ч.3, 4 ст.331 Господарського процесуального кодексу України).

На підтвердження свого клопотання відповідачем представлено до матеріалів справи висновок №2005/12.12-03 від 03.07.2014р. Донецької торгово-промислової палати; сертифікати (висновки) №1735 (вих. №5270/05-4 від 25.11.2014р.), №1196 (вих. №4266/05-04 від 29.10.2014р.) Торгово-промислової палати України про настання обставин непереборної сили; інформацію про організаційну структуру підприємства; перелік пошкоджених об`єктів КП «Компанія «Вода Донбасу» в результаті озброєного конфлікту станом на 01.08.2016р.; наказ №503 від 13.05.2015р. Міністерства соціальної політки України «Про включення юридичних осіб до Єдиного реєстру отримувачів гуманітарної допомоги», до переліку якого включено відповідача; звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за І півріччя 2019 року з розшифровкою; баланс (звіт про фінансовий стан) на 30.06.2019р.; структуру тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» (додаток 105 до постанови №1141 від 16.06.2016р. Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики ат комунальних послуг).

За висновками суду, наведений відповідачем у заяві про відстрочку виконання рішення перелік обставин не є тими обставинами, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідач, як юридична особа, що здійснює підприємницьку діяльність на власний ризик, враховуючи принципи, закріплені в ст.6 Цивільного кодексу України, взяв на себе відповідні зобов`язання (прийняти природний газ та здійснити своєчасний/повний розрахунок з постачальником), і об`єктивно усвідомлював усі можливі ризики ведення господарської діяльності та виконання зобов`язань за договором.

Згідно з положеннями ст.42 Господарського кодексу України підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику (п.1, абз.4 ст.44 Господарського кодексу України).

Ризики при збитковій підприємницькій діяльності несе сам суб`єкт господарювання, а відповідно нерентабельність та неприбутковість відповідача стосується діяльності самого відповідача, у зв`язку з чим наведені ризики не можуть бути ризиками іншої сторони, оскільки в протилежному випадку порушується принцип збалансованості інтересів сторін.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 19.02.2018р. у справі №910/15430/16, від 27.04.2018р. у справі №910/313/17 та від 02.05.2018р. у справі №910/3816/16.

В свою чергу, представлені відповідачем копії звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід) за І півріччя 2019 року, балансу (звіту про фінансовий стан) на 30.06.2019р. не можуть бути доказами скрутного фінансового становища, а є тільки одними з елементів, які свідчать про незадовільний фінансовий стан підприємства.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 12.02.2018р. у справі №906/434/17, в якій зазначено: «балансом (звіт про фінансовий стан) за І півріччя 2017 року підтверджується, що підприємство є збитковим за результатами господарської діяльності у І півріччі 2017 року, оскільки він відображає дані лише на конкретну дату та не показує проміжні дані ведення відповідачем господарської діяльності».

Водночас, згідно з положеннями ч.1 ст.115 Цивільного кодексу України господарське товариство є власником:

- майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;

- продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;

- одержаних доходів;

- іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

У відповідності до положень чинного законодавства, останньому як юридичній особі можуть належати не лише отримані доходи, а й майно - суто нерухомі та рухомі речі - будівлі, споруди, земельні ділянки, засоби виробництва, активи, однак і грошові кошти, цінні папери, майнові права, тощо.

Належними доказами відсутності коштів та майна, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості, зокрема є довідки з банківських установ, в яких відкриті рахунки відповідача, довідки про рух коштів за період з моменту виникнення заборгованості по теперішній час; інвентаризаційні відомості, що містять інформацію про його майнові активи (рухоме, нерухоме майно, основні засоби виробництва на яке можливо звернути стягнення), які заявником до матеріалів справи не представлено.

Таким чином, обставини, на які посилається відповідач, не є винятковими та такими, що відповідають визначеним в ст.331 Господарського процесуального кодексу України обставинам, за наявності яких надається відстрочка або розстрочка виконання рішення.

З огляду на те, що вимоги заявника позбавлені належного доказового обґрунтування та правових підстав, суд відмовляє у задоволенні клопотання №0.03.01/1362/1 від 31.07.2019р. Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу».

Щодо розподілу судових витрат, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.130 Господарського процесуального кодексу України, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічна норма міститься в ч.3 ст.7 Закону України «Про судовий збір».

Як встановлено, у відзиві №0.03.01/1358 від 31.07.2019р., який було подано до суду до початку розгляду справи по суті (07.08.2019р.), Комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу» позовні вимоги в частині стягнення 7231012,70 грн основного боргу визнало.

Тобто, враховуючи наведене, з огляду на викладені вище положення закону, 50% суми судового збору (в частині вимоги про стягнення основного боргу) в розмірі 54232,59 грн (7231012,70 *1,5% = 108465,19 грн; 108465,19 грн / 2 = 54232,59 грн) підлягають поверненню позивачу з Державного бюджету України.

В той же час, згідно із ст.129 Господарського процесуального кодексу України 50% судового збору в сумі 54232,60 грн, сплаченого по відношенню до вимог про стягнення основного боргу, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Судовий збір у розмірі 29091,61 грн, сплачений щодо вимог про стягнення відсотків річних, інфляційних та пені підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.86, 129, 210, 233, 331, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» (87547, Донецька область, м.Маріуполь, вул.К.Лібкнехта, 177А, код ЄДРПОУ 00191678) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» (84302, Донецька область, м.Краматорськ, вул.Комерційна, 8, код ЄДРПОУ 31018149) заборгованість за договором №10031000 від 22.06.2006р. у розмірі 7231012,70 грн, 3% річних – 126743,84 грн, інфляційні втрати – 240370,27 грн, а також судовий збір в сумі 59739,31 грн.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» (84302, Донецька область, м.Краматорськ, вул.Комерційна, 8, код ЄДРПОУ 31018149) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 54232,59 грн, сплачений на підставі платіжного доручення №52996 від 11.07.2019р.

Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Вступну та резолютивну частини рішення складено та підписано 20.11.2019р.

Повний текст рішення складено та підписано 02.12.2019р.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.О.Паляниця