Рішення № 86072785, 29.03.2019, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/14764/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" березня 2019 р. м. Київ

Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого - судді САВЛУК Т. В.

За участі секретарів: Бурячек О. В., Головатюк І.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

представник третьої особи - Муханов А.І. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , тертя особа Служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про збільшення розміру аліментів, присуджених за рішенням суду, та позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , звертаючись з позовом до суду з вимогами до відповідача ОСОБА_2 просила суд змінити розмір стягнення аліментів, визначених рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 19 вересня 2005 року (виконавчий лист №2-2777 від 26 вересня 2005 року) та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 3000,00 гривень щомісячно, починаючи з дня подачі даної позовної заяви до суду та до досягнення дитиною повноліття, та позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , що є предметом позову.

30 листопада 2018 року Дніпровським районним судом міста Києва відкрите провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя Служба у справах дітей Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації про збільшення розміру аліментів та позбавлення батьківських прав, та призначено розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

22 березня 2019 року Дніпровським районним судом міста Києва постановлено ухвалу про закінчення підготовчого провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду.

Положеннями ст.174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

28 березня 2019 року до суду надійшов відзив на позов від відповідача ОСОБА_2 , виходячи зі змісту відзиву відповідач просив відмовити у задоволені позову в повному обсязі.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, обґрунтовуючи підстави звернення з цим позовом до суду з вимогою про зміну розміру аліментів та позбавлення відповідача батьківських прав, позивач посилається на те, що після припинення шлюбу з відповідачем, за взаємною згодою батьків дитина залишилась проживати разом з матір`ю, перебуває на повному її утриманні, дитини має хронічні захворювання, потребує постійного медикаментозного лікування, присуджені за рішенням суду аліменти не можуть забезпечити належний рівень для проживання дитини та задовольнити її потреби, в свою чергу відповідач ухиляється від участі у вихованні дитини, не приймає участі у додаткових витрат на утримання дитини, що спонукало позивача звернутись до суду з вимогою збільшити розмір аліментів, присуджений за рішенням суду, та позбавити відповідача батьківських прав.

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечував, просив в позові відмовити з підстав, викладених у відзиві на позов, пояснив, що він, будучи обізнаним про рішення суду про стягнення з нього аліментів на дитину, добровільно виконує рішення суду та сплачує визначений судом розмір аліментів, має бажання приймати активну участь у вихованні дитини, спілкуватись з дитиною та надавати матеріальну допомогу на її утримання, однак враховуючи розмір заробітної плати, який на разі відповідач отримує за основним місцем роботи не дає йому змоги виплачувати аліменти в розмірі, який визначено позивачем, також відповідач вважає, що позивачем не доведено наявність обставин, які б свідчити про ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, визначених сімейним кодексом України, тому вимоги про позбавлення його батьківських прав є надуманими та не доведено належними доказами.

Представник третьої особи - Муханов А.І. , в судовому засіданні просив задовольнити вимоги позивача в частині позбавлення відповідача батьківських прав, та підтримав висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, в частині вимог щодо збільшення аліментів покладається на розгляд суду.

Вислухавши думку учасників справи, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Відповідно до ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Судом встановлено, що з 27 березня 2044 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який припинено 12 жовтня 2006 року, про що внесено запис в Книгу реєстрації розірвань шлюбу (актовий запис №322).

Під час перебування у шлюбі у подружжя народилась дитина - донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини.

На підставі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 вересня 2005 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - задоволено.

Присуджено до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитина - донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 300 гривень щомісячно починаючи з 19 вересня 2005 року до досягнення нею повноліття.

Виходячи з положень ст. 192 Сімейного кодексу України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст.192 Сімейного кодексу України наведено перелік обставин, за яких суд може винести рішення, зокрема, про збільшення (зменшення) розміру аліментів. Такими обставинами є: зміна матеріального стану, зміна сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я особи з якої стягуються аліменти, та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, тому виходячи з вимог чинного законодавства, вказані обставини повинні бути суттєвими і відігравати значну роль у житті заявника, платника аліментів, при розгляді спору про зменшення або збільшення розміру аліментів, встановлених рішенням суду.

Як роз`яснено у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», відповідно до ст.192 СК України розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.

Таким чином, положення ст. 192 Сімейного кодексу України регулює зміну розміру аліментів, тобто їх зменшення або збільшення.

При цьому, частиною 3 ст. 181 Сімейного кодексу України встановлено способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину: у частці від доходу платника аліментів і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до частини 4 ст. 183 Сімейного кодексу України, якщо після збільшення встановленого законом мінімального розміру аліментів на дитину розмір аліментів, визначений судом у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини, буде менший ніж мінімальний розмір аліментів, передбачений частиною другою статті 182 цього Кодексу, одержувач аліментів має право звернутися до суду із позовом про відповідне збільшення розміру аліментів до платника аліментів.

Виходячи з положень ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік», встановлено з 01 липня 2018 року прожитковий мінімум на дітей віком від 6 до 18 років: - 1944,99 гривень, з 1 грудня 2018 року - 2027,00 грн., на одну особу в розрахунку на місяць, який визначає вартісну величину достатнього для забезпечення нормального функціонування організму дитини, збереження її здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Як з`ясовано судом, відповідач є особою працездатного віку, має постійне місце роботи - працює менеджером з продажу ТОВ «Бізнес Медіа Лтд», середньомісячна заробітна плата складає 3673,01 грн., добровільно виконує рішення суду та щомісячно перераховує позивачу кошти на утримання неповнолітньої дитини в розмірі, визначеному судом, про наявність інших утриманців та соціальних зобов`язань відповідач не має.

Виходячи зі змісту положень ст. ст. 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Відповідно до ст. ст. 183, 184 СК України за рішенням суду розмір аліментів визначається у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Зокрема, до підстав визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі (що фактично є зміною розміру) ст. 184 СК України відносить: нерегулярний, мінливий дохід платника аліментів, одержання частини доходу в натурі та інші обставини, що мають істотне значення.

Право вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, визначених ст. ст. 182 - 184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини, на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі, та навпаки).

Даний висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України в постанові від 5 лютого 2014 року (справа № 6-143цс13).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року № 037-VIII частину другу статті 182 СК України викладено в такій редакції: «Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Отже, вказаним законом збільшено мінімальний розмір аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів. Визначаючи розмір аліментів на дитину (дітей), суд не може визначити їх розмір на одну дитину менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (до внесення змін у статтю 182 СК України, яким визначався розмір - 30 %).

Таким чином, зміна закону, яким встановлюється мінімальний розмір аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України.

Суд не визначає мінімальний розмір аліментів на одну дитину, оскільки такий встановлюється законом, а не судовим рішенням. При присудженні аліментів, суд враховує, що їх розмір на одну дитину не може бути меншим, ніж визначений законом, зокрема, частиною другою статті 182 СК України.

Пунктами 3-1 та 3-2 ч.1 ст.182 СК України визначено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При оцінці аргументів та доводів сторін суд керується рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010, no. 4241/03, в якому вказується, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Таким чином, враховуючи встановлений законодавцем прожитковий мінімум для дітей відповідного віку та беручи до уваги матеріальне становище відповідача, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача щодо збільшення розміру аліментів, ухвалюючи рішення суд присуджує збільшити розмір аліментів присуджених за рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 19 вересня 2005 року у цивільній справі №2-2777/1-05 р. до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 300,00 гривень до 900,00 гривень щомісячно, з проведенням індексації у порядку, передбаченому Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до повноліття дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до положень статті 164 Сімейного кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом 6 місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно статті 165 Сімейного кодексу України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до ч.4 ст. 19 Сімейного Кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав тощо обов`язковою є участь органу опіки та піклування, який згідно з ч.5 ст. 19 подає суду письмовий висновок щодо розв`язування спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

При цьому, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст. 19 СК України).

Згідно Висновку Органу опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації (протокол засідання комісії №5 від 13.03.2019 року), Орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно його неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з тим, що він ухиляється від виховання та утримання дитини.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

При розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

У справі відсутні докази застосування до відповідача заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.

З наведених обставин, суд критично ставиться до викладених у позові пояснень позивача щодо негативної характеристики відповідача, оскільки вони не найшли своє підтвердження в судовому засіданні та не доведено належними та допустимими доказами.

Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч.1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідача відносно своєї дитини в матеріалах справи відсутні.

Як роз`яснено у пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року за №3 «Про застування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Відповідно до положень ст.81 ч.1 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно його доньки є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками, не бажання брати участь у вихованні дитини та невиконання рішення суду про визначення відповідачу графіку зустрічей з дитиною, згідно ухвали Печерського районного суду міста Києва від 07 липня 2006 року, якою затверджено мирову угоду між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною.

В свою чергу, покази свідка ОСОБА_5 , яка надавала пояснення в судовому засіданні, не можуть слугувати беззаперечним доказом ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків відносно неповнолітньої дитини та ухилення від виховання дитини, оскільки покази свідки суд оцінює в сукупності з іншими доказами у справі та їх переконливості та доведеності.

Не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків по утриманню дитини факт стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно його доньки не забезпечуватиме інтересів самої дитини.

Позивач не довів та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення її батька по відношенню до неї батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна, а тому вважає за необхідне в цій частині заявлених вимог відмовити.

Пунктом 6 ст.141 ЦПК України визначено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційна до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи те, що позивач при зверненні до суду з цим позовом звільнена від сплати судового збору в силу п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому суд присуджує стягнути з відповідача в дохід держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 51 Конституції України, ст.7, 141, 150, 164, 166, 180, 181,182, 184, 191, 192 Сімейного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», ст. 10, 49, 76, 77-81, 89, 141, 209, 247, 265, 272, 274-279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , тертя особа Служба у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про збільшення розміру аліментів, присуджених за рішенням суду, та позбавлення батьківських прав, - задовольнити частково.

Збільшити розмір аліментів присуджених за рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 19 вересня 2005 року у цивільній справі №2-2777/1-05 р. до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 300,00 гривень до 900,00 гривень щомісячно, з проведенням індексації у порядку, передбаченому Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до повноліття дитини.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 704 грн. 80 коп.

Стягувач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка міста Києва, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Боржник: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець міста Києва, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до ст. 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

С у д д я