Рішення № 86071115, 27.11.2019, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27.11.2019 Справа №607/9664/16-ц

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

в складі :

головуючого Ромазана В.В.

з участю секретаря Мотиль Б.І.

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_4 у вересні 2016 року звернулася до Тернопільського міськрайонного суду із позовними вимогами до відповідача ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів відповідно до якого просила стягнути із відповідача 244 863 гривні 06 копійок, з яких: 100 570 гривень отриманих за договором доручення, 53 802 гривні 06 копійок - проценти за користування грошовими коштами, 9632 гривні 72 копійки - три проценти річних, 80858 гривень 28 копійок - інфляційні втрати, за період з 21.03.2013 року по 30.08.2016 року. Крім цього, у жовтні 2016 року, ОСОБА_4 звернулась із позовом до ОСОБА_2 відповідно до якого просить суд стягнути, кошти, а саме: 8000 доларів США, отриманих 29.01.2011року, 5908,06 доларів США - проценти за користування грошовими коштами отриманими 29.01.2011, 1363,89 доларів США - три проценти річних за час прострочення виконання грошового зобов`язання по поверненню грошових коштів отриманих 29.01.2011 за період з 29.01.2011 року по 05.10.2016 року; 60000 доларів США отриманих 04.04.2011року, 43482,30 доларів США - проценти за користування грошовими коштами від 04.04.2011року, 9908,58 доларів США - три проценти річних за час прострочення виконання грошового зобов`язання по поверненню грошових коштів від 04.04.2011року, за період з 04.04.2011 року по 05.10.2016 року; 9000 доларів США отриманих 02.02.2012року, 5941,58 доларів США - проценти за користування грошовими коштами отриманими 02.02.2012року, 1261,47 доларів США - три проценти річних за час прострочення виконання грошового зобов`язання по поверненню грошових коштів отриманих 02.02.2012року, за період з 02.02.2012 року по 05.10.2016 року, а всього на загальну суму 144 865,88 доларів США, у гривнях згідно офіційного курсу гривні до долара США, встановленого Національним банком України на день ухвалення рішення у справі. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 22 листопада 2016 року зазначені вимоги ОСОБА_4 об`єднані в одне провадження.

В обґрунтування зазначених вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_2 упродовж 2011-2012 років отримав від неї через систему міжнародних грошових переказів, грошові кошти на загальну суму 77000 доларів США, які повинен був внести на її банківський рахунок для зберігання, оскільки вона мала на меті придбати собі в майбутньому житло в Україні після повернення із-за кордону. Однак, після приїзду в Україну у 2016 році зазначені кошти відповідач не повернув. Крім цього, 15.08.2011 року вона видала на ім`я відповідача ОСОБА_2 довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Магдич О.О., зареєстровану в реєстрі за №1935, з метою отримання відповідачем пенсійних виплат. У серпні 2016 року ОСОБА_4 повернувшись в Україну із Сполучених Штатів Америки довідалася, що ОСОБА_2 21 червня 2013 року продав, а ОСОБА_5 , на ім`я малолітньої доньки ОСОБА_6 купила належну позивачу 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 . Проте, кошти отриманні відповідачем за договором купівлі-продажу зазначеної частини квартири у розмірі 100 570 не було негайно повернуто позивачу. На вимогу позивачки повернути кошти відповідач відповів відмовою. Крім того, позивачу стало відомо, що за грошові кошти одержані від продажу частини квартири та за кошти, які вона передавала ОСОБА_2 грошовими переказами з метою їх зберігання, останній придбав на своє ім`я квартиру АДРЕСА_2 .

Представник відповідача ОСОБА_2 подав відзив на позов відповідно до якого зазначив, що позивач є рідною матір`ю відповідача та з 1995 року проживала у США. Зазначив, що позивач переказувала кошти відповідачу 21 січня 2011 року у розмірі 8000 доларів США, 31 січня 2011 року та 09 березня 2011 року у розмірі 8000 доларів США та 60 000 доларів США відповідно, у якості допомоги з метою придбання ним житла. 21 квітня 2011 року за отримані кошти від позивача, відповідач придбав квартиру АДРЕСА_2 . Зазначив, що у серпні 2011 року позивач приїзджала в Україну та їй стало відомо про придбану відповідачем квартиру на його ім`я. Крім цього, позивач 15 серпня 2011 надала відповідачу довіреність та вчинила заповіт у його користь щодо належної їй 1/2 частки у квартирі АДРЕСА_1 . Також, під час перебування в Україні у серпні 2011 року відповідач із позивачем дійшли згоди, що квартиру по АДРЕСА_3 вони передадуть у власність неповнолітньої дочки ОСОБА_2 02 лютого 2012 року позивач переказала відповідачу 9000 доларів США з метою проведення ремонту у придбаній відповідачем квартирі. Під час перебування у серпні 2011 року позивача в Україні, остання не повідомляла ОСОБА_2 про намір відкриття банківського рахунку в Україні з метою зберігання її коштів. 21 червня 2013 року відповідач діючи від імені ОСОБА_4 на підставі довіреності від 15 серпня 2011 року продав 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 на користь малолітньої доньки ОСОБА_6 . У липні 2013 року позивач відвідувала Україну та гостювала у відповідача в квартирі по АДРЕСА_4 , під час якого їй стало відомо про відчуження належної їй Ѕ частки квартири АДРЕСА_5 на користь дочки відповідача. У серпні 2016 року, позивач знову приїхала в Україну під час якого між сторонами виник сімейний конфлікт, який призвів до погіршення відносин із позивачем, внаслідок чого ОСОБА_4 скасувала вчинений нею заповіт, а також видану довіреність від 15 серпня 2011 року. Відтак, вважає, що позивачу було добре відомо про придбання відповідачем квартири у серпні 2013 року виключно за кошти отримані від позивачки на протязі 2011 року, а не за кошти отримані від реалізації Ѕ частки квартири АДРЕСА_5 . Зазначив, що твердження позивача про те, що спірні кошти, отримані банківськими переказами, зберігались у відповідача буз достатньої правової підстави вважає недоведеними, оскільки позивач з 2011 року по вересень 2016 року не пред`являла до відповідача жодних вимог про повернення переказаних нею коштів та не зверталась до банківської установи про повернення таких коштів. Також, вимоги позивача про стягнення із відповідача процентів за користування коштами відповідно до ст..536 ЦК України за період з 21.06.2013 року по 30.08.2016 року вважає безпідставними, оскільки їх нараховано не з часу, коли позивач дізналась про безпідставність набуття та збереження відповідачем коштів, тобто з серпня 2016 року. Також зазначив, що за відсутністю договору доручення або будь-якого іншого документу, у якому було б чітко передбачено дії відповідача по відчуженню 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 відсутні підстави для стягнення коштів, отриманих на виконання договору доручення. Крім цього, вказав, що довіреність видана позивачем 15.08.2011 року свідчить про укладення між сторонами усного договору доручення, без визначених умов такого уповноваження. Умовами довіреності, виданої позивачем обов`язок про повернення довірителю грошових коштів, отриманих відповідачем через грошові перекази чи отриманих після реалізації квартири, не визначався. Також вважає, що позивач, переказуючи кошти на користь відповідача вчинила реальну дію, яка з точки зору природи такої дії виступає правомірним вольовим актом, тобто правочином. Між сторонами був вчинений правочин у письмовій формі, оскільки воля сторін, зокрема позивача, щодо його укладення виражена за допомогою електронного засобу зв`язку, так як позивач перерахував відповідачу кількома міжнародними електронними платежами на його рахунок суму в загальному розмірі 77 000 доларів США, що підтверджується запитом переказу грошових коштів від 28.01.2011 року. У даній справі набуття відповідачем грошових коштів відбулось внаслідок самостійних, вольових дій та поведінки самої позивачки із використанням електронних засобів зв`язку (міжнародних електронних переказів), і відповідач, за відсутності у нього зобов`язань прийняв такі перекази (вчинив конклюдентні дії) у не заборонений цивільним законодавством спосіб, при цьому позивач у жодний спосіб не відкликала власних переказів на користь відповідача, а відтак правові підстави набуття відповідачем коштів за такими переказами не відпали та продовжують існувати.

Представник позивача подав відповідь на відзив у якому зазначив, що матеріали справи не містять жодних належних, допустимих та достатніх доказів, які б свідчили про волевиявлення позивача ОСОБА_4 на дарування відповідачу ОСОБА_2 грошових коштів в доларах США, оскільки доказів про досягнення між ними домовленості з означеного приводу відсутні. Відсутній у матеріалах справи письмовий правочин між сторонами, як це вимагає ст..208 ЦК України. Також зазначив, що позивач не пропустила строк позовної давності на звернення із позовом до суду, оскільки визначення строків повернення надісланих позивачем та отриманих відповідачем коштів не було, що в свою чергу надає позивачу право звернутись з вимогою до відповідача в будь-який момент, з котрого вона вважатиме порушене власне право власності на зароблені кошти, які зберігались у відповідача без достатньої правової підстави. Вимоги ОСОБА_4 було заявлено після погіршення відносин з відповідачем ОСОБА_2 з дотриманням строків позовної давності з часу прибуття позивача в Україну в 2016 році.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 22 листопада 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 об`єднані в одне провадження.

11 червня 2019 року у даній справі проведено підготовче судове засідання за наслідками якого закрито підготовче провадження, а справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_4 позовні вимоги підтримали та просять їх задовольнити. Також суду уточнили, що підставою для стягнення із відповідачів коштів у розмірі 244 863 гривні 06 копійок, з яких: 100 570 гривень отриманих за договором доручення, 53 802 гривні 06 копійок - проценти за користування грошовими коштами, 9632 гривні 72 копійки - три проценти річних, 80858 гривень 28 копійок - інфляційні втрати, за період з 21.03.2013 року по 30.08.2016 року є наслідок не виконання відповідачем обов`язку повіреного згідно п.3 ч.1 ст.1006 ЦК України, який виник у нього на підставі договору доручення від 15 серпня 2011 року. Щодо коштів, які позивачем було перераховано відповідачем на рахунок у банку, відкритий останньому протягом 2011-2012 років на загальну суму 77 000 доларів США зазначили, що їх було пререховано позивачем з метою їх зберігання, в подальшому відповідач ними розпорядився самостійно, а тому вони є такими, що набуті відповідачем без достатньої правової підстави. Відтак, в силу вимог ст..1212 ЦК України підлягають стягненню із відповідача. Крім цього, просять стягнути проценти на підставі ст..536 ЦК України за користування чужими коштами та на підставі ч.2 ст.625 ЦК України три відсотки річних за невиконання грошового зобов`язання.

Представник відповідача Капія Т ОСОБА_7 А., а також відповідач ОСОБА_2 судовому засіданні відносно задоволення позовних вимог заперечив, оскільки вказує що факти зазначені позивачкою є надуманими, кошти отримані відповідачем грошовими переказами як матеріальна допомога його сім`ї згідно добровільної волі самої позивачки, яка є матір`ю відповідача, крім того позивачем пропущено строк позовної давності, а тому просить відмовити в задоволенні позовних вимог за безпідставністю, з підстав викладених у відзиві на позов та заяві про застосування строків позовної давності. Крім цього, ОСОБА_2 суду пояснив, що кошти надавались позивачем з метою придбання йому житла у дарунок. Довіреність на його ім`я було видано позивачем з метою реалізації 1/2 частки належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_1 . Також, зазначив, що грошові кошти від реалізації зазначеної частки він не отримував. Стосунки із позивачем погіршилися у 2016 році, після чого остання скасувала довіреність, видану на його ім`я, а також заповіт. У позові просить відмовити.

Дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, суд встановив.

28 січня 2011 року ОСОБА_4 , перебуваючи в Сполучених Штатах Америки, через банківську установу «Ваnk of Аmеrіса» здійснила грошовий переказ на ім`я ОСОБА_2 в сумі 8 000 доларів США, що підтверджується запитом переказу грошових коштів та авторизації від 28.01.2011року.

04 березня 2011 року ОСОБА_4 через банківську установу «Ваnk of Аmеrіса» здійснила грошовий переказ на ім`я ОСОБА_2 в сумі 60000 доларів США, що підтверджується запитом переказу грошових коштів та авторизації від 04.03.2011року.

01 лютого 2012 року ОСОБА_4 через банківську установу «Ваnk of Аmеrіса» здійснила грошовий переказ на ім`я ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 9000 доларів США, що підтверджується запитом переказу грошових коштів та авторизації від 01.02.2012року.

Як вбачається із договору банківського рахунку №213 від 21 січня 2011 року, ПАТ «Державно експортно-імпортний банк» та ОСОБА_2 уклали договір банківського рахунку, відповідно до якого Банк відкриває клієнту банківський рахунок № НОМЕР_1 , проводить за рахунком операції, визначені положеннями чинного законодавства України та внутрішніми правилами Банку, а також надає інші банківські послуги, а клієнт зобов`язується оплачувати банківські послуги на умовах визначених договором.

15 серпня 2011 року ОСОБА_4 видала на ім`я відповідача ОСОБА_2 довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Магдич О.О., зареєстровану в реєстрі за №1935, терміном дії - 5 років.

Як вбачається із зазначеної довіреності позивач уповноважила відповідача бути її представником з усіма необхідними повноваженнями в усіх державних, громадських, господарських та інших установах, органах та організаціях, товариствах та підприємствах, незалежно від підпорядкування, форм власності, галузевої належності, органах державної влади та місцевого самоврядування, державних адміністраціях, перед фізичними особами-підприємцями, само зайнятими особами, діючими на території України та за кордоном, з усіма необхідними повноваженнями з питань: у тому числі, придбання (купівля, міна, прийняття в дар тощо) на її ім`я, відчуження (продаж, міна тощо) від її імені, здачі в оренду, заставу, іпотеку, позичку, а також вчинення будь-яких інших дій щодо належного їй рухомого та нерухомого майна, визначаючи в усіх випадках суми, терміни та інші умови на власний розсуд уповноваженого; одержання належного їй майна, включаючи грошові суми (пенсію, перекази, вклади тощо) цінні папери, а також документи від усіх підприємств, установ, організацій, громадян та юридичних осіб, в тому числі з відділень зв`язку та телеграфу, набувати цінні папери; відкриття від її імені рахунків в банківських та інших фінансових установах, в тому числі в валютних чи цінних паперах; користування та розпорядження належними їй рахунками (в тому числі картковими рахунками), грошовими вкладами та цінними паперами у вітчизняних та іноземних банках, депозитними вкладами тощо, одержання з будь-яких фінансових (банківських) установ належних їй коштів, відкриття та закриття рахунків у банківських установах, переведення її коштів на інші рахунки в будь-яких фінансових установах та розпорядження новоствореними рахунками; укладання всіх дозволених законом договорів (угод) цивільно-правового характеру, а також договорів (угоди) про внесення змін та доповнень до раніше укладених договорів, їх розірвання та припинення. Представнику також надається право на оформлення від її імені односторонніх правочинів – надання згоди на розпорядження (відчуження) майна, що перебуває у спільній сумісній власності, а також згоди на придбання майна у спільну сумісну власність; представлення її інтересів в органах Пенсійного фонду України, тощо.

ОСОБА_4 належала 1/2 частка квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності па житло, виданого Міським бюро технічної інвентаризації 04 травня 1995 року на підставі розпорядження (наказу) органу приватизації №10632 від 26 квітня 1995 року, зареєстрованого 4 травня 1995 року за №10674, що підтверджується довідкою ТзОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» від 29 серпня 2016 року № 2362.

21 червня 2013 року відповідач ОСОБА_2 , діючи від імені позивачки ОСОБА_4 на підставі зазначеної довіреності від 15 серпня 2011 року, продав, а ОСОБА_5 , на ім`я малолітньої доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 купила належну позивачці 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу 1/2 частки квартири від 21.06.2013 року посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Магдич О.О., зареєстрованого в реєстрі за номером 908.

Згідно пункту 4 даного договору продаж вчинено за 100 570 гривень, які Покупець передала Продавця, а Продавець одержав від Покупця вказану суму під час підписання договору.

Будучи допитаним у якості свідка ОСОБА_8 суду пояснила, що вона є дочкою позивача та була очевидцем того, як у 2016 році після повернення із-за кордону ОСОБА_4 довідалася, що за кошти, які вона пересилала відповідачу протягом 2011-2012 років з метою відповідач придбав собі житло. У зв`язку із цим, позивач вчинила дії по скасуванню довіреності від 15 серпня 2011 року, звернувшись до відповідача з вимогою про повернення коштів.

У серпні 2016 року ОСОБА_4 стало відомо, що ОСОБА_2 за грошові кошти одержані від продажу частини квартири та за кошти, які вона передавала останньому грошовими переказами, придбав на своє ім`я квартиру АДРЕСА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №68372051 від 19 вересня 2016 року.

ОСОБА_4 у серпні 2016 року звернулася до ОСОБА_2 , що визнається останнім, з вимогою про повернення належних їй коштів, однак відповідач добровільно повернути отримані кошти відмовився.

Відповідно до ч.1 ст.1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного (ч.2 ст.1000 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.1006 Цивільного кодексу України повірений зобов`язаний: повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення, після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення, негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.

Відповідно до частин 1,3 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, падати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно вимог статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту ( частина 1 статті 527 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст..536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

В силу вимог ч.2 ст.625 ЦПК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із ч.1 ст.8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

В силу вимог ч.1 ст.1048 ЦК України, якщо договором не встановлено розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Таким чином, ОСОБА_2 маючи зобов`язання передати кошти у розмірі 100 570 гривень, отриманих від реалізації Ѕ частки квартири по АДРЕСА_3 , належної ОСОБА_4 , у зв`язку з виконанням ним договору доручення від 15 серпня 2011 року, зобов`язання не виконав. Крім цього, суд зазначає, що із змісту зазначеної довіреності вбачається, що позивач уповноважив відповідача бути її представником з усіма необхідними повноваженнями з питань придбання (купівля, міна, прийняття в дар тощо) на її ім`я, відчуження (продаж, міна тощо) від її імені, здачі в оренду, заставу, іпотеку, позичку, а також вчинення будь-яких інших дій щодо належного їй рухомого та нерухомого майна, визначаючи в усіх випадках суми, терміни та інші умови на власний розсуд уповноваженого.

Крім цього, суд зазначає, що загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави (частина 1 статті 1214 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 1 та 3 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В той же час, відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд, проаналізувавши матеріали даної справи, оцінивши та дослідивши докази надані сторонами, вважає, що позовні вимоги позивача ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів підлягають до часткового задоволення. Задовольняючи частково позовні вимоги позивача, суд вважає, що слід стягнути із відповідача у користь ОСОБА_4 грошові кошти, одержані ним у зв`язку із виконанням ним доручення від 15 серпня 2011 року щодо реалізації належної позивачу 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 у розмірі 100 570 гривень. Також, суд вважає, що підлягають до часткового задоволення вимоги позивача щодо стягнення із відповідача відсотків та трьох процентів річних за користування зазначеною сумою коштів, а саме 52 233 грн.. 81 коп. процентів за користування коштами за період з 22.06.2013 року по 30.08.2016 року, нарахованих у розмірі облікової ставки Національного банку України в силу вимог ч.1 ст.536, ч.1 ст.1048 ЦК України, а також 9632 грн..70 коп. три проценти річних та 80 858 грн.. 28 коп. інфляційних витрат, нарахованих в силу вимог ч.2 ст.625 ЦПК України, а всього на суму 243 294 грн.. 79 коп.

Крім цього, суд вважає, що вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення 8000 доларів США, отриманих відповідачем 29.01.2011року, 60000 доларів США отриманих відповідачем 04.04.2011року, 9000 доларів США отриманих відповідачем 02.02.2012року, а також процентів та три відсотки річних, а всього на загальну суму 144 865,88 доларів США підлягають до часткового задоволення. При цьому суд вважає, що кошти, які були перераховані позивачем ОСОБА_2 та отримані ним 29.01.2011 року на суму 8000 доларів США, 60 000 доларів США, 9000 доларів США, які було отримано відповідачем 04.04.2011 року та 02.02.2012 року відповідно, є такими, що набуті відповідачем без достатньої правової підстави, а тому в силу вимог ст..1212 ЦК України, підлягають стягненню із відповідача у користь позивача. При цьому, суд відкидає твердження відповідача та його представника, що зазначена сума коштів була подарована позивачкою з метою придбання житла відповідачу, оскільки доказів щодо цього суду не надано. Суд погоджується із твердженнями позивача та його представників, що зазначена сума коштів була перерахована відповідачу з метою їх зберігання та в подальшому повернення позивачу на його першу вимогу. Також, частково задовольняючи позовні вимоги позивача, суд вважає, що не підлягають до задоволення його вимоги в частині стягнення із відповідача відсотків за користування чужими коштами у відповідності до ч.3 ст.1214 ЦК України, а також трьох процентів річних в силу вимог ч.2 ст.625 ЦК України. Так, Верховним Судом України висловлено правову позицію щодо стягнення грошових коштів відповідно до положень статті 1212 ЦК України, яку викладено у постанові від 02 березня 2016 року у справі №6-2491цс15, відповідно до якої встановлено, що ст..625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання, її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші (як готівкові, так і безготівкові), на них нараховуються відсотки згідно статтею 536 ЦК України. Крім цього, в силу вимог ч.1 ст.1214 ЦК України, обов`язок особи, яка набула майно або зберігала його у себе без достатньої правової підстави відшкодувати усі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна, виникає з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. Оскільки позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення зазначених сум коштів лише у серпні 2016 року, тому із цього часу відповідачу стало відомо про володіння зазначеною сумою коштів без достатньої правової підстави. Таким чином, враховуючи наведене, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення із відповідача процентів за користування зазначеною сумою коштів не підлягають до задоволення. Враховуючи наведені обставини, суд вважає, що слід стягнути із ОСОБА_2 у користь ОСОБА_4 коштів у розмірі 77 000 доларів США, набутих ним без достатньо правової підстави, що еквівалентно 1 846 668 (один мільйон вісімсот сорок шість тисяч шістсот шістдесят вісім) грн. по курсу Національного Банку України на момент ухвалення судового рішення.

Крім цього, суд вважає, що позивачем не пропущено строк позовної давності звернення її із позовом до суду, оскільки судом не встановлено домовленості сторін спору щодо визначення строків повернення надісланих позивачкою та отриманих відповідачем коштів, що в свою чергу надає позивачці право звернутися з вимогою до відповідача в будь - який момент, з котрого вона вважатиме порушене власне право на зароблені кошти. Вимоги ж позивачкою було заявлено після погіршення відносин з відповідачем, з дотриманням строків позовної давності з часу прибуття в Україну в 2016 році за місцем безпосереднього одержання відповідачем спірних коштів.

Також, відповідно до вимог ст..141 ЦПК України, суд вважає, що слід стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 9 338 грн.. 64 коп. судового збору сплаченого позивачем при зверненні із позовом в суд, пропорційно до задоволених позовних вимог.

Виходячи з вище наведеного, керуючись ст.ст. 4, 13, 82, 263, 265 ЦПК України ЦПК України, ст.ст. 8, 11, 536, 625, 1212, 1214 ЦК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 у користь ОСОБА_4 100 570 (сто тисяч п`ятсот сімдесят) грн. коштів, одержаних у зв`язку із виконанням доручення, 52 233 (п`ятдесят дві тисячі двісті тридцять три) грн.. 81 коп. проценти за користування коштами, 9632 (дев`ять тисяч шістсот тридцять дві) грн.. 70 коп. три проценти річних та 80 858 (вісімдесят тисяч вісімсот п`ятдесят вісім) грн.. 28 коп. інфляційних витрат, а всього на суму 243 294 (двісті сорок три тисячі двісті дев`яносто чотири) грн.. 79 коп.

Стягнути із ОСОБА_2 у користь ОСОБА_4 77 000 (сімдесят сім тисяч) доларів США, що еквівалентно 1 846 668 (один мільйон вісімсот сорок шість тисяч шістсот шістдесят вісім) грн. по курсу Національного Банку України на момент ухвалення судового рішення, як майно набуте без достатньої правової підстави.

В решті позовних вимог, відмовити

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 9 338 (дев`ять тисяч триста тридцять вісім) грн.. 64 коп. судового збору сплаченого позивачем при зверненні із позовом в суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Судове рішення у повному обсязі складене 03 грудня 2019 року.

Головуючий суддяВ. В. Ромазан