Рішення № 86066476, 22.11.2019, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/748/19

Провадження № 2/487/1067/19

РІШЕННЯ

Іменем України

22.11.2019 року м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Карташевої Т.А.,

за участю секретаря Кожина В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Савченко Ігор Миколайович про визнання договору позики недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Савченко І.М., в якому просила визнати договір позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений праватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Савченком І.М. 19.09.2012 року, зареєстрованого в реєстрі за №2012 недійсним.

В обгрунтування позову ОСОБА_4 вказала, що 19.09.2012 року між нею та ОСОБА_2 був укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Савченком І.М. та зареєстрований в реєстрі за №2012. Згідно з п. 1 вказаного договору позивач отримала від відповідача гроші в сумі 260 252 грн., що еквівалентно 32 560 дол. США. З метою забезпечення зобов`язань за договором позики між позивачкою та відповідачкою був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Савченком І.М. та зареєстрований в реєстрі за №2013, накладена заборона відчуження за реєстраційним №2014/26. Згідно з п. 1.1 розділу 1 іпотечного договору позивач передала відповідачу трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Позивач вважає, що це не відповідає дійсності, виходячи з наступного.

Так, в силу тяжких життєвих осбтавин за неможливості оформити кредит в банку вона змушена була звернутися до ОСОБА_3 з метою позики грошей. 04.12.2010 року між нею та ОСОБА_3 укладений договір позики, посвідчений привтаним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Савченко І.М. та зареєстрований в реєстрі за №1999, відповідно до якого вона отримала в позику 12 000 доларів США, однак фактично отримала від ОСОБА_3 лише 10 000 доларів США. З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики №1999 між позивачкою та ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Савченком І.М., зареєстрований в реєстрі за №2000, та накладена заборона відчуження за реєстраційним №2001/123. Відповідно до розписок, складених власноруч ОСОБА_3 , вона сплатила останньому 15 140 доларів США.

Потім ОСОБА_3 запропонував, в разі потреби у грошових коштах, надати ще позику, переуклавши договір. Позивач вказує, що в цей час вона дійсно потребувала грошей, оскільки у її матері весною та влітку 2012 року сталося два інсульта, а потім мати померла. Гроші були потрібні для дуже коштовного та тривалого лікування, тому вона змушена була взяти у ОСОБА_3 6500 доларів США, він при цьому пропонував позичити ще більше, але позивач відмовилась. Через деякий час був укладений повторний договір позики зі знайомою ОСОБА_3 - ОСОБА_2 . Однак грошей у ОСОБА_2 вона не брала, всі гроші позичала тільки у ОСОБА_3 , сума, зазначена в договорі, 32560 доларів США не відповідає дійсності. Приблизно в січні 2015 року вона повернула ОСОБА_3 отримані від нього в позику 6500 доларів США. Позивач вказує, що у ОСОБА_2 фактично грошей в позику не брала, що підтверджується розпискою за період з 19.09.2012р. по 19.10.2012р. За таких обставин позивач вважає договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Савчкенком І.М. 19.09.2012 року та зареєстрований в реєстрі за №2012, укладеним під впливом тяжких обставин і на край невигідних дя неї умовах.

04.03.2019 року від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позов не визнала, зазначивши, що дійсно між нею та позивачкою 19.09.2012 року укладений договір позики 260 252,08 грн., посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Савченко І.М., та зареєстрований в реєстрі за №2012. Посилання позивача на те, що вона не отримувала вказану суму, спростовуються п. 1 договору, де зазначено, що передачу грошей здійснено до підписання договору позики. Посилання позивачки на розписки за період з 19.09.2012р. по 19.10.2012р. як на доказ неотримання грошових коштів, є безпідставні, оскільки розписки не стосуються предмету заявленого позову. З тексту договору позики, зокрема з п. 3, також вбачається, що позивач усвідомлювала зміст умов договору, а відтак безпідставним є посилання на ст. 233 ЦК України для визнання договору позики недійсним. Крім того, відповідачем було подано заяву про застосування строку позовної давності, який сплинув 20.09.2015 року.

В судовому засіданні 05.07.2019 року представник позивача - адвокат Дідух К.О. підтримала позовні вимоги, просила визнати недійсним договір позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Савченком І.М. 19.09.2012 року, зареєстрований в реєстрі за №2012, посилаючись на те, що грошей від ОСОБА_2 . ОСОБА_1 не отримувала, відносини з приводу позики грошей існували лише між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а договір був укладений під впливом тяжкої обставини і на вкрай невігдних для ОСОБА_1 умовах. Надала пояснення, аналогічні змісту позовної заяви.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Фуртатов К.М. в судовому засіданні 05.07.2019 року просив відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позов.

В подальшому представники позивача та відповідача надали заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Третя особа ОСОБА_3 був належним чином повідомлений про судові засідання, проте не з`явився, про прични неявки суд не повідомив.

Приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Савченко І.М. не був присутнім в судовому засіданні, надавши заяву про розгляд справи у його відсутність.

Заслухавши сторони, дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК).

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

У частині другій ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

' Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з вимогами ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Відповідно до ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Частиною 1 ст. 233 ЦК встановлено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 23 Постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі ст. 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Правочин, про визнання якого недійсним ставиться питання за статтею 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі обставини і на вкрай невигідних для неї умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.

Підставами визнання правочину недійсним за статтею 233 ЦК України та предметом доказування у справі є: наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа і яка вимусила її вчинити правочин; правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах.

Наявність тяжкої обставини, що вимусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Тяжкі обставини мають вплинути на особу таким чином, що спонукають її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин. Обставина, яка вплинула на особу, має бути наявною саме в момент вчинення правочину.

Судом встановлено, що 19.09.2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір позики, відповідно до п. 1 якого ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 гроші в сумі 260252 грн. 08 коп., що є еквівалентом 32560 долларм 00 центів США за курсом НБУ на день посвідчення цього договору. Передачу грошей було здійснено до підписання цього договору.

Відповіднодо п. 2 договору остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 19.09.2013 року (включно). Договір був посвідчений Савченко І.М., приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу, зареєстровано в реєстрі за №2012.

З метою забезпечення зобов`язань за договором позики між позивачкою та відповідачкою 19.09.2012 року був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Савченком І.М. та зареєстрований в реєстрі за №2013. Відповідно до п. 1.1 іпотечного договору іпотекодавець, з метою забезпечення належного виконання зобов`язання, що випливає з договору позики, передає в іпотеку, а іпотекодержатель цим приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених у цьому договорі, предмет іпотеки, який належить іпотекодавцю на праві особистої приватної власності, що підтверджується документами, що вказані в п. 1.3 цього договору, а саме: трикімнатна квартира АДРЕСА_1 .

Суд вважає, що позивач ОСОБА_1 , укладаючи договір позики 19.09.2012 року з ОСОБА_2 , діяла у добровільному порядку, з наміром отримати в позику грошові кошти в сумі 260252 грн. Сторони договору засвідчили особистими підписами про відсутність заперечень щодо кожної з умов договору.

Доводи позивача та її представника про те, що позивач не отримувала від ОСОБА_2 кошти в сумі 260252 грн. 08 коп. не заслуговують на увагу, оскільки у тексті договору позики від 19.09.2012 року в пункті 1 містяться відомості, що позичальник отримав від позикодавця, а позикодавець передав у власність позичальникові гроші в сумі 260252 грн. 08 коп., передачу грошей було здійснено до підписання цього договору.

Саме на позивача ОСОБА_1 як на позичальника за договором покладено обов`язок довести, що грошові кошти насправді не були одержані нею від позикодавця, а сам факт заперечення про неотримання коштів від позикодавця, а також покази свідка ОСОБА_5 , на які посилалась в судовому засіданні представник позивача, не можуть свідчити про таке.

Не заслуговують на увагу і посилання позивача та її представника на розписки за період з 19.09.2012 р. по 19.10.2012 року про повернення грошових коштів ОСОБА_3 , як на доказ неотримання позики ОСОБА_1 від ОСОБА_2 . Зазначені розписки можуть свідчити лише про існування відносин з приводу договору позики між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , і такий договір був укладений між цими особами 04.11.2010 року зі строком виконання зобов`язань не пізніше 04.11.2012 року.

Матеріали справи не містять інших доказів на підтвердження доводів позивача про неотримання нею грошових коштів від відповідача у борг.

У позовній заяві позивач також посилалась на положення ст. 233 ЦК України, як на підставу визнання недійсним договору позики від 19.09.2012 року. Так, і в позові, і в судовому засіданні представником позивача зазначалось, що вказаний договір позики укладений на вкрай невигідних умовах для ОСОБА_1 , оскільки мати позивачки перенесла 2 інсульта у 2012 році, а у грудні 2014 року - померла. Під час хвороби мати позивачки потребувала дорогого лікування. Проте ні позивачкою, ні її представником не надано доказів, які вказують, що мати позивачки хворіла на тяжку хворобу в період укладенння договору позики від 19.09.2012 року.

Доказів, які б свідчили про те, що оспорюваний правочин укладено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, позивачем не надано.

Основною ознакою правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах, є те, що він повинен бути вчинений саме для усунення або зменшення цих тяжких обставин. Необхідною умовою для визнання правочину недійсним є доведення причинно-наслідкового зв`язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин.

Позивачем не доведено, яким чином укладення договору позики з ОСОБА_2 19.09.2012 року спрямовано на усунення або зменшення обставин, на які вона посилається як на тяжкі. Крім того, в судовому засіданні не встановлено, що ОСОБА_2 була обізнана про існування, нібито, тяжких обставин, які могли спонукати ОСОБА_1 до укладення договору, і скористалася їх наявністю на свою користь.

Також позивачем так і не було наведено, які ж саме умови договору позики від 19.09.2012 року були вкрай невигідними для неї при його укладенні.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Судом встановлено, що права позивача при укладенні договору позики від 19.09.2012 року не були порушені, тому суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Оскільки в задоволенні позову ОСОБА_1 суд відмовляє, судові витрати позивача відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 13, 76, 78, 80, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст. ст. 202-204, 233, 256, 257, 267, 638, 1046, 1047, 1049, 1051 ЦК України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Савченко Ігор Миколайович про визнання договору позики недійсним відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне судове рішення складено 02.12.2019 року.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Третя особа: ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Третя особа: Приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Савченко Ігор Миколайович, адреса місцезнаходження: АДРЕСА_5 .

Суддя Т.А.Карташева