Рішення № 86065098, 29.11.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 листопада 2019 року № 640/3920/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні без проведення судового засідання та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України у м. Києві провизнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 42098368) (далі - відповідач або ГУ ПФУ), в якому просить суд:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови в проведенні перерахунку пенсії державного службовця у зв`язку з підвищенням заробітної плати державних службовців згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до де яких нормативно-правових актів" - протиправними;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , пенсії державного службовця з 31 серпня 2018 року та сплачувати її у подальшому без обмеження максимальним розміром, у зв`язку з підвищенням заробітної плати державних службовців згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" на підставі довідки про заробітну плату від 21.08.2018 № 10/33/10799, виданої Головним територіальним управлінням юстиції в місті Києві, без обмеження максимального розміру пенсії.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено у перерахунку пенсії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.03.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання; витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві належним чином завірені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує на відсутність підстав для проведення перерахунку пенсії позивача відповідно до ст.ст. 37,37-1 Закону України "Про державну службу"; довідка для здійснення перерахунку пенсії для непрацюючих державних службовців суперечить нормам чинного законодавства; наявність відповідної практики Верховного Суду.

У відповіді на відзив позивач не погоджується з доводами відповідача та також посилається на судову практику, зокрема у справах № 554/3669/17, 42/971/19 та 240/2576/19.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 перебуває на обліку у ГУ ПФУ у м. Києві і отримує пенсію, відповідно до Закону України "Про державну службу" (у редакції Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, яка була чинна станом на час призначення пенсії) з 04.05.2000.

31.08.2018 позивач звернулася з письмовою заявою до відповідача з проханням провести перерахунок пенсії.

Листом від 19.09.2018 за № 79816/03 ГУ ПФУ відмовив позивачу в проведенні перерахунку пенсії

Не погоджуючись з вказаними діями відповідача, вважаючи їх необґрунтованими та протиправними, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд вказує таке.

Правовідносини у дані справі регулюються Конституцією України, Законом України "Про державну службу" від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII та відповідними нормативно-правовими актами ( у редакціях, які чинні на момент виникнення спірних правовідносин"

Згідно зі статтею 37 Закону України "Про державну службу" (у редакції станом на час виходу позивачки на пенсію) (далі Закон) пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80% від сум їх заробітної плати, на які нараховується збір на обов`язкове державне пенсійне страхування. За кожний повний рік роботи понад 10 років на державній службі пенсія збільшується на один відсоток заробітку, але не більше 90 відсотків заробітної плати.

Відповідно до статті 37-1 Закону України "Про державну службу" (далі - Закон №3723-ХІІ; в редакції, чинній до 1 січня 2015 року), у разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв`язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсії здійснюється виходячи із сум заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування працюючого державного службовця відповідної посади та рангу на момент виникнення права на перерахунок пенсії.

Разом з тим, 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014р. №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (далі Закон № 76-VIII), яким, зокрема, статтю 37-1 Закону № 3723-ХІІ викладено у новій редакції, згідно з якою умови та порядок перерахунку призначених пенсій державним службовцям визначаються Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення заробітної плати для перерахунку пенсії державного службовця був встановлений постановою Кабінету Міністрів України "Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії" № 865 від 31.05.2000 року, проте на час звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії дана постанова втратила чинність на підставі Постанови КМ N 622 "Про деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб" від 14.09.2016.

У ході реформування системи державного управління 10.12.2015 прийнято новий закон, який регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, - Закон України від 10.12.2015р. № 889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон №889-VIII) .

Зазначений Закон набув чинності 01.05.2016, у зв`язку з чим положення Закону України від 16.12.1993р. №3723-XII "Про державну службу" частково втратили чинність, у тому числі втратили чинність норми, якими було врегульоване пенсійне забезпечення державних службовців.

Натомість у ст. 90 Закону №889-VIII закріплено правило, за яким пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" стаття 42 якого визначає підстави перерахунку призначених пенсій, підвищення розміру заробітку працюючих державних службовців до яких не віднесено.

Отже, на момент звернення позивача за перерахунком пенсії Законом №889-VIII не передбачено перерахунок пенсії державного службовця у зв`язку із підвищенням окладів.

Посилання позивача на порушення положень Конституції України у зв`язку зі зміною правого регулювання спірних правовідносин є безпідставними, адже ані Закон №76-VIII, яким, зокрема, статтю 37-1 Закону № 3723-ХІІ викладено у новій редакції, ані стаття 90 Закону №889-VIII, не визнані неконституційними і підлягали виконанню відповідними суб`єктами.

Оскільки законодавством, чинним на час звернення позивача за перерахунком розміру пенсії, не було передбачено можливість її перерахунку у зв`язку з підвищенням розміру заробітку працюючих державних службовців, зважаючи на практику Верховного Суду України (справа № 21-953а17) та Верховного Суду (справа №359/5905/16-а) у подібних правовідносинах, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Посилання позивача на судову практику у справах № 554/3669/17, 42/971/19 та 240/2576/19 суд не приймає до уваги, оскільки правовідносини у вказаних справах склалися щодо перерахунку пенсії у зв`язку з невключенням певних складових грошового забезпеченням при призначенні пенсії державного службовця.

Згідно з частиною першою статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до частин 1, 2, 4 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 6, 72- 77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко