Рішення № 86065096, 29.11.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 листопада 2019 року № 640/3434/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні без проведення судового засідання та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доІрпінської міської ради Київської областіпро скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Ірпінської міської ради Київської області (адреса: 08200, м. Київ, вул. Шевченка, 2-а, ідентифікаційний код 05408846) (далі - відповідач або міська рада), в якому просить суд:

- визнати бездіяльність протиправною щодо порушення строку розгляду клопотання від 30 листопада 2018 року гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва орієнтовною площею 0,050 га, яка розташована на території Ірпінської міської ради Київської області;

- визнати протиправним та скасувати рішення №4793-63-УІІ від 24 січня 2019 року Ірпінської міської ради Київської області в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва орієнтовною площею 0,050 га, яка розташована на території Ірпінської міської ради Київської області;

- зобов`язати Ірпінську міську раду Київської області повторно розглянути клопотання від 30 листопада 2018 року гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва орієнтовною площею 0,050 га, яка розташована на території Ірпінської міської ради Київської області.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем прийнято протиправне рішення про відмову позивачу у отримання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянка у власність для індивідуального дачного будівництва, що розташована на території Ірпінської міської ради Київської області, чим порушено право позивача на отримання земельної ділянки, як учасника бойових дій.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.03.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито спрощене провадження в адміністративній справі у порядку письмового провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує на те, що міською радою не порушено строку розгляду клопотання позивача; ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки рішенням міської ради надано дозвіл на відведення зазначеної земельної ділянки у власність іншій особі. Також відповідач зазначає, що позивачу вже було виділено земельну ділянку на території Вишенківської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

01.12.2018 ОСОБА_1 було направлено до міської ради клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва орієнтовною площею 0,050 га, яка розташована на території Ірпінської міської ради Київської області. Вказане клопотання вручене 15.12.2018 за довіреністю уповноваженою особою відповідача (відповідно до інформації з веб-сайту Укрпошта).

Позивач зазначає, що до 04.02.2019 на його адресу жодних листі від міської ради не надходило.

31.01.2019 представником позивача - Татунець В.В., було направлено на адресу відповідача адвокатський запит № 19-01-2019 з прохання надати належним чином завірені копії документів, а саме: копію рішення Ірпінської міської ради Київської області щодо розгляду клопотання від 30.11.2018 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва орієнтовною площею 0,050 га, яка розташована на території Ірпінської міської ради Київської області.

04.02.2019 на адресу позивача надійшов лист міської ради № 01-15/342 від 25.01.2019 та копія рішення міської ради № 4793-63-VІІ від 24.01.2019 про відмову у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва орієнтовною площею 0,050 га, яка розташована на території Ірпінської міської ради Київської області та витяг з додатку № 1 до вказаного рішення.

21.02.2019 на адресу представника позивача - Татунець В.В., надійшла відповідь міської ради на адвокатський запит та відповідні копії документів.

Вважаючи рішення відповідача від 24.01.2019 частково протиправним та таким, що порушує права ОСОБА_1 , позивач звернулася з даним позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги таке.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ЗК України, завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

За змістом ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі їх із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (пункт "б" ч.1 ст. 121 Земельного кодексу України).

Отже, надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність.

При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

Як зазначалося вище, ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на вказану норму Конституції України суд зазначає, що неправомірною є відмова відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав інших ніж передбачено законом, а саме: невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (аналогічна позиція викладена у постанові КАС у складі ВС № 814/1239/16 від 24.09.2018).

Судом встановлено відсутність жодної з підстав, передбачених ч. 7 ст. 118 ЗК України, за яких позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Відповідачем не надано до суду документи, що підтверджують правомірність оскаржуваного рішення, а тому, за встановлених судом обставин, вказане рішення підлягає частковому скасуванню.

Щодо вимоги позивача про визнання бездіяльності протиправною щодо порушення строку розгляду клопотання від 30 листопада 2018 року гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва орієнтовною площею 0,050 га, яка розташована на території Ірпінської міської ради Київської області, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно штампу вхідної кореспонденції Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області, клопотання ОСОБА_1 було зареєстровано за вх. № С-14282.2 19.12.2018.

Листом від 09.01.2019 за вих № С-14282.2 відповідач повідомив позивача про те, що його клопотання буде розглядатися на черговому засіданні постійної депутатської комісії із земельних відносин, лісових та природоохоронних питань. Факт відправки даного листа підтверджується Реєстром на відправлену кореспонденцію за 09.01.2019.

11.01.2019 в.о. міського голови - секретарем Попсуй А.В. було видано та розміщено на офіційному сайті Ірпінської міської ради розпорядження № 6 від 11.01.2019 про скликання 63-ої сесії Ірпінської міської ради Київської області на 24.01.2019 о 09:00.

17.01.2019 клопотання позивача було розглянуто на засіданні постійної депутатської комісії із земельних відносин, лісових та природоохоронних питань.

Згодом, рішенням Ірпінської міської ради Київської області № 4973-63-VІІ від 24.01.2019 позивачу було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Таким чином, суд, враховуючи викладене, дійшов висновку, що відповідач здійснював усі залежні від нього заходи по розгляду клопотання позивача, а тому позовні вимоги в частині визнання бездіяльності протиправною щодо порушення строку розгляду клопотання від 30 листопада 2018 року гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва орієнтовною площею 0,050 га, яка розташована на території Ірпінської міської ради Київської області задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання від 30 листопада 2018 року гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва орієнтовною площею 0,050 га, яка розташована на території Ірпінської міської ради Київської області, суд виходить з такого.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 КАС України).

У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, суду надано право прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), згідно якої під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Також судом зауважується, що у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 Конституційний Суд України зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках

порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Отже, суд вважає, що в даному випадку, зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання від 30 листопада 2018 року гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва орієнтовною площею 0,050 га, яка розташована на території Ірпінської міської ради Київської області є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, та належним способом захисту порушеного права.

У відповідності до частин 1, 2, 4 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову.

Щодо стягнення судових втрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

В частині вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд керується наступними мотивами.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах першій і другій ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу позивач надав суду акт здачі-прийняття наданих послуг, квитанцію до прибуткового касового ордеру № 30, додатковий договір № 2 до договору про надання правових послуг адвоката № 23/11-2015 від 23.11.2015, прайс-лист вартості послуг правової допомоги.

у відповідності до акту здачі-прийняття наданих послуг загальна вартість послуг, складає 6 420,00 грн.

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру № 30, позивачем сплачено 6 420,00 грн. за правову допомогу, що надана адвокатом.

Враховуючи наведене, суд вважає доведеним факт оплати правничої допомоги, наданої позивачу, а тому вимоги про стягнення судових витрат з відповідача в сумі 6 420,00 грн. підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення №4793-63-УІІ від 24 січня 2019 року Ірпінської міської ради Київської області в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва орієнтовною площею 0,050 га, яка розташована на території Ірпінської міської ради Київської області.

3. Зобов`язати Ірпінську міську раду Київської області повторно розглянути клопотання від 30 листопада 2018 року гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва орієнтовною площею 0,050 га, яка розташована на території Ірпінської міської ради Київської області.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з Ірпінської міської ради Київської області (адреса: 08200, м. Київ, вул. Шевченка, 2-а, ідентифікаційний код 05408846) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) понесені ОСОБА_1 витрати за надання правничої допомоги у розмірі 6 420 (шість тисяч чотириста двадцять) грн.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко