Ухвала суду № 86064298, 27.11.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

27.11.2019 № 520/6544/19

Харківський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого судді - Білової О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Ділбаряна А.А.,

за участю представників: позивача - Сорокіна В.Г., відповідача - Гиляки І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Харківської міської ради (майдан Конституції, буд. 7, м. Харків, 61003, код ЄДРПОУ 04059243), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ), про скасування рішення, зобов`язати вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернулася позивачка, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Харківської міської ради, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Харківської міської ради від 19.12.2018 №1373/1842 "Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок" в частині п.42 додатку 1 щодо відмови у затвердженні проекту землеустрою та передачі у власність земельної ділянки у АДРЕСА_1 , для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1000 га (ділянка 1) та ведення садівництва площею 0,1010 га (ділянка 2), та зобов`язати відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки їй у власність.

Ухвалою суду від 08.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження.

Ухвалою суду від 25.09.2019 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ).

Протокольною ухвалою суду від 06.11.2019 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 27.11.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що Рішенням від 19.11.2003 №233/03 відповідач надав дозвіл на розробку проекту землеустрою по АДРЕСА_1 , погодивши таким чином місце розташування об`єкта, на чотирьох осіб, у тому числі для позивача, а також для її дядьки, матері та сестри. Під час розробки проекту з`ясувалось, що ОСОБА_2 вже використав своє право на безоплатну приватизацію, а ОСОБА_5 та ОСОБА_3 не мають намірів на приватизацію цього об`єкта у їх власність та усі троє не заперечують проти передачі земельної ділянки по АДРЕСА_1 у власність позивача, про що були складені нотаріально завірені заяви на ім`я Харківського міського голови. Після цього проект землеустрою був розроблений на ОСОБА_1 . Рішенням від 19.12.2018 №1373/1842 «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок» у п.42 додатку 1 відповідач відмовив в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення та в передачі позивачеві у власність земельної ділянки у АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1000 га та ведення садівництва площею 0,1010 га. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки стверджує, що має право за наявності згоди співвласників будинку реалізувати право на безоплатну приватизацію землі замість вказаних осіб.

Представник відповідача не погодився з позовними вимогами та надав відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що відповідач діяв в межах повноважень, на підставі та у спосіб, визначений чинним законодавством, оскільки дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки був наданий всім співвласникам будинку відповідно до вимог ст.89 ЗК України, отже і набути право власності мають всі ці особи.

Представник позивача, ОСОБА_1, Сорокін В.Г. - в судовому засіданні просив задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача, Харківської міської ради, Гиляка І.С. - в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позов.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, встановив такі обставини.

Рішенням 17 сесії Харківської міської ради 4 скликання «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» від 19.11.2003 № 233/03 (п. 1.70) надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею, орієнтовно, 2200 кв.м (площею 1000 кв.м для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 1200.0 кв.м для ведення садівництва) по АДРЕСА_1 , громадянам: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , за якими було зареєстровано право власності на житловий будинок відповідно до довідки КП Харківське міськБТІ від 09.10.2003 № 1803002 ( ОСОБА_2 - 32/100 частки, ОСОБА_3 - 1/12 часток, ОСОБА_1 - 1/12 та 43/100 часток, ОСОБА_4 - 1/12 часток).

Рішенням Харківської міської ради від 19.12.2018 №1373/1842 "Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок" (п.42 додатку 1) позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою та передачі у власність земельної ділянки у АДРЕСА_1 , для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1000 га та ведення садівництва площею 0,1010 га (ділянка 2).

Так, відповідач у спірному рішенні, відмовляючи в задоволенні заяви позивача, зазначив про таке: відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (номер інформаційної довідки 142251116 від 23.10.2018) в актуальній інформації про об`єкт нерухомого майна зазначено, що житловий будинок літ.«А-1» по вул АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1209983663101) на праві спільної часткової власності належить: - ОСОБА_2 - 32/100 (номер запису про право власності 20023063 від 13.04.2017); - ОСОБА_3 - 1/12 (номер запису про право власності 20023242 від 13.04.2017); - ОСОБА_1 - 1/12 (номер запису про право власності 19699123 від 02.03.2017) і 43/100 (номер запису про право власності 19698988 від 02.03.2017); - ОСОБА_4 - 1/12 (номер запису про право власності 20023168 від 13.04.2017).

Рішенням 17 сесії Харківської міської ради 4 скликання «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» від 19.11.2003 № 233/03 (п. 1.70) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею, орієнтовно, 2200 кв.м (площею 1000 кв.м для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 1200.0 кв.м для ведення садівництва) по АДРЕСА_1 було надано громадянам: ОСОБА_2 . ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 . Заяв від власників житлового будинку щодо внесення змін до п.1.70 зазначеного рішення в зв`язку зі зміною прав власності на житловий будинок до Харківської міської ради не надходило. Заява (клопотання) від 29 жовтня 2015 року про передачу земельних ділянок у приватну власність надійшла тільки від ОСОБА_1 , що суперечить ч.1 ст. 89 Земельного кодексу України. Також у рішенні зазначено, що згідно з актом обстеження земельної ділянки № 475/17 від 11.05.2017 Департаменту територіального контролю Харківської міської ради конфігурація житлового будинку не відповідає технічному паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду по АДРЕСА_1 від 11.02.1999 № 1843/12 (влаштовано прибудову до житлового будинку літ. «А-1», яка частково вийшла за межі земельної ділянки, передбаченої проектом землеустрою, та частково розташована на суміжній земельній ділянці по АДРЕСА_4 ). На суміжну земельну ділянку по АДРЕСА_4 обліковується державний акт на право приватної власності на землю, зареєстрований за №4511 від 10 липня 2002 р. за ОСОБА_2 .

Згідно зі статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Згідно зі статтею 210 Цивільного кодексу України правочин, який підлягає державній реєстрації у випадках, встановлених законом, є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Відповідно до статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, які розміщено на території України, що належить фізичним особам, в тому числі: право власності на нерухоме майно; право володіння; право користування (сервітут); право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Відповідно до статті 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) та може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Частиною 1 статті 356 Цивільного кодексу України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Згідно з частиною 2 статті 89 Земельного кодексу України у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки співвласників жилого будинку. Враховуючи вимоги ч.2 ст.89 Земельного кодексу України, передача у власність земельних ділянок одному із співвласників житлового будинку не передбачена. Передача у власність земельних ділянок одному із співвласників житлового будинку суперечить вимогам ч.2 ст.89 Земельною кодексу України, оскільки зазначена земельна ділянка за своїм статусом відноситься до земель, що перебувають у спільній сумісній власності співвласників житлового будинку, а діюче законодавство не передбачає набуття права власності у порядку приватизації одним із них, у тому числі і в разі відмови інших співвласників від передачі їм у власність земельних ділянок. Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок по АДРЕСА_1 розроблено в супереч рішення 17 сесії Харківської міської ради 4 скликання «Про надання дозволу громадянам на розробку проектів відведення земельних ділянок» від 19.11.2003 № 233/03, яке згідно зі ст. 50 Закону України «Про землеустрій» є його складовою частиною і передбачає дозвіл на розробку проекту землеустрою всім співвласникам житлового будинку за адресою - АДРЕСА_1 з метою передачі їм у власність земельних ділянок, а не одному співвласнику, що є підставою для відмови в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення та передачі земельної ділянки гр. ОСОБА_1 за адресою - АДРЕСА_1 у приватну власність.

Як вбачається зі змісту спірного рішення та підтверджується доводами відзиву на позов, відмовляючи у затвердженні проекту землеустрою та у передачі земельної ділянки у власність позивачу, відповідач виходив з того, що набуття права власності на всю земельну ділянку одним із співвласників будинку, який на ній розташований, буде суперечити частині 2 статті 89 Земельного кодексу України щодо правовому режиму такої земельної ділянки, яка за законом перебуває у спільній сумісній власності співвласників жилого будинку.

Зазначене свідчить про виникнення спору між сторонами щодо наявності або відсутності у позивача речового права відносно всієї земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , а також наявних речових прав інших осіб на частини такої земельної ділянки.

Так, позивач вважає, що за наявності нотаріально посвідчених заяв ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про те, що вони не претендують на передачу їм у власність земельної ділянки площею орієнтовно 2200 кв. АДРЕСА_1 , і не заперечують проти її передачі у власність ОСОБА_1 за умови надання їм на їх вимогу права сервітуту на земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 1000 кв.м . для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, вона має право набути у власність всю земельну ділянку під житловим будинком, який перебуває у спільній власності вказаних осіб.

Тобто, відповідач прийнявши спірне рішення, заперечує право позивача на отримання у власність всієї земельної ділянки під житловим будинком по АДРЕСА_1 , а вважає, що таким правом наділені в силу закону також інші особи, а саме, співвласники житлового будинку, залучені до участі у цій справі як треті особи.

Враховуючи вказані підстави прийняття спірного рішення, суд вважає за необхідне звернутися до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 21.03.2018 по справі № 536/233/16-ц при розгляді питання юрисдикції земельних спорів.

Так, у вказаній справі предметом оскарження також було рішення органу місцевого самоврядування про відмову позивачу у затвердженні проекту землеустрою та відміну рішення від 10 грудня 2012 року «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці ОСОБА_3 для ведення фермерського господарства».

Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні зазначила, що реалізуючи дискрецію при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Тобто рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Якщо ж особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

У справі, яка розглянута Великою Палатою Верховного Суду, позивачка звернулася до суду з позовом на захист свого інтересу в отриманні земельної ділянки для ведення фермерського господарства, який не було реалізовано внаслідок відмови місцевої ради в погодженні проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки та скасування раніше прийнятого місцевою радою рішення про надання позивачці дозволу на розробку проекту землеустрою. Наявність існуючого речового права позивачки або інших осіб на цю земельну ділянку судами не встановлено.

Крім того, Великою Палатою Верховного Суду 03 жовтня 2018 року було прийнято постанову по справі № 820/4149/17 за позовом ОСОБА_3 про визнання протиправною відмови Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Харківській області у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства загальною площею 1,59 га, із земель державного резервного фонду, та про передачу позивачу зазначеної ділянки у власність; зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про затвердження проекту землеустрою та передачу позивачу зазначеної вище ділянки у власність з урахуванням висновків суду по даній справі.

За обставинами вказаної справи ГУ Держгеокадастру у Харківській області листом від 21 серпня 2017 року повідомило позивача про встановлення невідповідностей у проекті землеустрою, а саме: матеріали геодезичних вишукувань частково не відповідають вимогам Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 (ГКНТА-2.04-02-98), затвердженої наказом Головного управління геодезії картографії та кадастру при Кабінеті Міністрів України від 09 квітня 1998 року № 56; перелік обмежень не відповідає додатку 6 до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого становою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 зі змінами; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість привести у відповідність до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками затвердженої наказом Держкомзему України від 18 травня 2010 року № 376; експлікація земельних угідь складена не вірно. У зв`язку з наведеним відповідач повернув зазначений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та матеріали до нього позивачу на доопрацювання.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду, у вказаній справі позивач звернувся до суду з позовом на захист свого інтересу в отриманні земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Його право не було реалізовано внаслідок відмови відповідача в погодженні проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки. Наявність існуючого речового права позивача або інших осіб на цю земельну ділянку судами не встановлено.

Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що позивач в своєму позові не порушує питання щодо визнання за ним права власності на земельну ділянку, а заявляє вимоги про визнання протиправним рішення суб`єкту владних повноважень, яке перешкоджає йому в оформленні документів на земельну ділянку. Приватний інтерес ОСОБА_3 на час звернення до суду з цим адміністративним позовом відсутній.

Обґрунтовуючи віднесення вказаного спору до юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що наліз наведених у постанові норм Земельного кодексу України дає підстави для висновку, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та визначені органи, уповноважені розглядати ці питання. Законодавчі норми передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її власність. А відмова особі у наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність в неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.

З огляду на вказані висновки Великої Палати Верховного Суду, суд прийшов до висновку, що в даній справі № 520/6544/19 відповідачем при прийнятті спірного рішення встановлено наявність існуючого речового права інших, ніж позивачка, осіб на спірну земельну ділянку, отже, встановлені обставини, які свідчать про наявність в інших заінтересованих осіб (третіх осіб по справі) відповідного речового права щодо такої земельної ділянки. З огляду на зазначене, поданий позов направлений на захист приватного інтересу позивачки щодо набуття права власності на всю земельну ділянку, на якій розташований будинок, в якому позивачка має лише частку у власності.

Таким чином, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду по справах № 536/233/16-ц та № 820/4149/17, суд вважає, що в даному випадку спір не є публічно правовим, тому належить до юрисдикції місцевого загального суду та має розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Згідно з п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав, визначених ст.238 КАС України, для закриття провадження по даній справі.

Статтею 239 КАС України визначено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 238, 243, 248 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Закрити провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Харківської міської ради (майдан Конституції, буд. 7, м. Харків, 61003, код ЄДРПОУ 04059243), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ), про скасування рішення, зобов`язати вчинити певні дії.

Роз`яснити позивачу, що даний спір має розглядатися в порядку цивільного судочинства.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд, з подачею її копії до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Повний текст ухвали складений 02 грудня 2019 року.

Суддя Білова О.В.