Рішення № 86063649, 18.11.2019, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/4702/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2019 року Залізничний районний суд м. Львова у складі:

головуючого – судді Палюх Н.М.

при секретарі Шморгун Ю.М.

з участю позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки – ОСОБА_2 , представника відповідача – Коцая О.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго», третя особа Львівська міська рада про зобов`язання перенести електричну опору

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду із позовом, у якому просить зобов`язати відповідача перенести електричну опору з земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності позивачці, за межі її земельної ділянки.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що рішенням виконкому Залізничної районної ради трудящих №1 від 02.01.1959 року надано ОСОБА_3 (батькові позивачки) земельну ділянку розміром 600м.кв. для індивідуальної забудови по АДРЕСА_1 . У 1992-1993 роках на земельній ділянці по АДРЕСА_1 було встановлено електричну опору. Вважає, що встановленням електричної опори на земельній ділянці, власником якої вона є, грубо порушено її інтереси та права на право володіти, користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою. Під час встановлення вказаної електричної опори у червені 1992-1993 року грубо порушено норми Земельного кодексу Української РСР (в ред. 01.01.1971 року). Зазначає, що відповідно до ст. 16 Земельного кодексу Української РСР (в ред. 01.01.1971 року) надання земельної ділянки, що є в користуванні іншому землекористувачеві проводиться тільки після вилучення даної земельної ділянки в порядку передбаченому статтями 37-41 цього Кодексу. Згідно із ст. 31 ЗК України (в ред. 18.12.1990 року) вилучення, викуп земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям проводиться за згодою власника землі, землекористувача на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів. Між тим, її батько ОСОБА_3 , а також вона згоди на вилучення земельної ділянки не давали, а відтак, встановлення електричної опори носить незаконний характер. Разом з тим, в своєму листі щодо перенесення опори за кошти позивача відповідач відображає факт визнання ним порушення прав та інтересів позивачки. За наведеного просить позов задовольнити.

В судовому засіданні позивачка та її представник позов підтримали, надали пояснення аналогічні наведеним у позовній заяві та просять позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, зазначивши, що електрична опора, яка розташована на земельній ділянці позивачки, перебуває у межах охоронної зони, яка передбачає певні обмеження для власників і землекористувачів. Вважає, що дії ПАТ «Львівобленерго» є правомірними і жодним чином не порушують права позивача, а натомість ОСОБА_1 , звертаючись з даним позовом, зловживає правом забудови і намагається обійти норми закону стосовного спеціальних зон об`єктів енергетики. Зазначає, що у відповідача не було передано проектної документації щодо встановленої спірної електричної опори, яка була побудована у 1974 році і до якої підключено два житлових будинки, однак дана опора перебуває на балансі ЛМЕМ ПрАТ «Львівобленерго», яке було створене на початку 2000 років. Згідно пункту 18 ст. 21 Закону України «Про ринок електричної енергії» у разі якщо замовник має намір спорудити або реконструювати будівлі, дороги, мости, інші об`єкти архітектури, що потребує перенесення повітряних і підземних електричних мереж та інших об`єктів електроенергетики, послуги з перенесення електричних мереж та інших об`єктів електроенергетики надаються оператором системи передачі та/або операторами систем розподілу у порядку, визначеному кодексом системи передачі та кодексом систем розподілу. Плата за надані послуги визначається згідно з кошторисом, який є невід`ємною частиною відповідної проектної документації, розробленої замовником. Таким чином, відповідач не заперечує щодо можливості проведення робіт перенесення спірної опори за межі земельної ділянки позивачки, за умови розроблення нею за свій кошт і погодження у встановленому порядку відповідної проектно-кошторисної документації, а також перерахуванням коштів для виконання робіт. Просить в позові відмовити.

Суд, постановив справу розглядати за відсутності представника третьої особи - Львівської міської ради, який в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про час і місце розгляду справи, однак про причину неявки не повідомив.

Заслухавши пояснення позивача і її представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 04.11.2015 року, яке ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 10.12.2015р. залишено без змін, в задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго» про зобов`язання не чинити перешкод в користуванні земельною ділянкою, площею 0,0305 га, по АДРЕСА_1 та перенесення електричної опори за межі земельної ділянки відмовлено.

Як встановлено судовими рішеннями, позивачка ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки, площею 0,0305 га, по АДРЕСА_1 , цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно № 37311719 від 08.05.2015 року і витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 37311801 від 08.05.2015 року. На земельній ділянці розташований житловий будинок, який належить на праві власності позивачу. Також на належній позивачу земельній ділянці розміщений об`єкт енергетики – електрична опора лінії електропередач, яка перебуває на балансі ПАТ «Львіволенерго». З метою перенесення електричної опори, яка розташована на вказаній земельній ділянці, ОСОБА_1 звернулася до відповідача. Листом №289-013 від 04.06.2015 року за підписом начальника РЕМ-5 позивача повідомлено про те, що Залізничний РЕМ ЛМЕМ ПАТ «Львівобленерго» не заперечує проти перенесення опори лінії електропередач з урахуванням згоди інших власників, які підключені до цієї опори, та технічної можливості виносу даної опори, але за кошти замовника.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд зазначив, що на земельній ділянці площею 0,0305 га по АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , встановлена охоронна зона об`єкта електроенергетики, що передбачено законом, відображено у витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4601968422015, в якому містяться відомості про встановлені безстроково обмеження згідно містобудівельних обмежень та сервітутів щодо користування цією земельною ділянкою Управління архітектури Львівської міської ради площею 0,0006 га та 0,0002 га. Доводи позивача про порушення її права у зв"язку з вимогою відповідача оплатити вартість перенесення електричної опори є безпідставними, оскільки законом передбачено перенесення електричних мереж за рахунок замовника.

Конституцією України (ст.41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України).

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Між тим, згідно ст.375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Відповідно до ч.1 статті 112 ЗК України охоронні зони створюються уздовж ліній зв`язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об`єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об`єкти.

Згідно з ч.1 статті 76 ЗК України землями енергетичної системи визнаються землі, надані під електрогенеруючі об`єкти (атомні, теплові, гідроелектростанції, електростанції з використанням енергії вітру і сонця та інших джерел), під об`єкти транспортування електроенергії до користувача. У ч.3 статті 76 ЗК вказано, що уздовж повітряних і підземних кабельних ліній електропередачі встановлюються охоронні зони.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів» охоронні зони об`єктів енергетики встановлюються вздовж повітряних та кабельних ліній електропередачі та навколо електростанцій, електропідстанцій, струмопроводів і пристроїв, для забезпечення нормальних умов експлуатації об`єктів енергетики, запобігання ушкодженню, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об`єкти.

Охоронні зони уздовж повітряних ліній електропередачі встановлюються у вигляді земельної ділянки і повітряного простору, обмежених вертикальними площинами, що віддалені по обидва боки ліній від крайніх проводів за умови невідхиленого їх положення на певній відстані залежно від напруги ліній електропередачі.

У статті 24 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів» передбачено, що розміри охоронних та санітарно-захисних зон об`єктів енергетики залежно від їх конструкції та напруги встановлюються Кабінетом Міністрів України. Межі охоронних та санітарно-захисних зон об`єктів енергетики зазначаються в містобудівній документації, документації із землеустрою та кадастрових планах. Розмір охоронних та санітарно-захисних зон уздовж повітряних ліній електропередачі визначається паралельними прямими по обидва боки ліній від крайніх проводів на відстані від 2,0 до 40,0 метра залежно від напруги.

Згідно з статтею 25 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів» спеціальні зони об`єктів енергетики - території навколо об`єктів енергетики із спеціальним режимом господарської та іншої діяльності, що забезпечує безпечне функціонування цих об`єктів, які встановлюються у формі зон спостереження, охоронних, режимних та санітарно-захисних зон.

Зі змісту ч.ч.2,4 статті 25 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів» вбачається, що спеціальні зони об`єктів енергетики зазначаються у схемах землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектах землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань, проектах землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, спеціальних тематичних картах і атласах стану земель та їх використання, проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); технічній документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, іншій документації із землеустрою та кадастрових планах. Власникам і користувачам земельних ділянок, на які встановлено обмеження та обтяження, видається кадастровий план їх земельних ділянок з нанесеними межами спеціальних зон, а також письмовий перелік обмежень та обтяжень щодо використання земель у цих зонах. Власники і користувачі земельних ділянок, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, що експлуатують об`єкти енергетики, повинні вживати заходів щодо охорони об`єктів енергетики та дотримання встановлених обмежень та обтяжень у використанні земель у межах спеціальних зон, передбачених документацією із землеустрою.

Відповідно до статті 32 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів» у межах охоронних зон об`єктів енергетики забороняється: будувати житлові будинки, будинки громадського призначення; розміщати споруди іншого призначення на меншій відстані від елементів електричних мереж, ніж встановлена нормами.

Таким чином, на земельній ділянці позивача встановлена охоронна зона об`єкта електроенергетики, що передбачено законом, відображено у відповідних документах щодо земельної ділянки.

ОСОБА_1 звернулася з даним позовом, у якому просить зобов`язати відповідача перенести електричну опору з земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності позивачці, за межі її земельної ділянки, покликаючись на те, що спірна електрична опора незаконно встановлена за земельній ділянці в 1994 році, оскільки згоди на встановлення електричної опори та вилучення земельної ділянки землекористувач ОСОБА_3 , а також вона не давали.

Між тим, посилання позивачки на положення статті 31 Земельного кодексу України (в ред. від 18.12.1990 року) про те, що її батько ОСОБА_3 у свій час та вона згоди на вилучення земельної ділянки не давали для встановлення електроопори не знайшли свого підтвердження ні у судовому засіданні ні у матеріалах зібраних у справі.

Як вбачається з пояснень представника відповідача даними у судовому засіданні та підтвердженими листом та довідкою ПрАТ «Львівобленерго» Львівські міські електричні мережі від 18.11.2019 року, на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 розташована існуюча дерев`яна опора АДРЕСА_2 існуючої ПЛ-0.4кВ Л-2 вул. Дубнівська, Дальня від ТП-1040. Вказана ПЛ-0.4 кВ перебуває у власності ЛМЕМ ПрАТ «Львівобленерго». Дана ПЛ-0.4 кВ побудована у 1974 році і на даний час перебуває у задовільному технічному стані. Від зазначеної опори №13 існуючої ПЛ-0.4кВ Л-2 вул. АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 від ТП-1040 підключені житловий будинок по АДРЕСА_3 , а також опора №14 цієї ж ПЛ-0,4кВ, від якої, в свою чергу, підключений житловий будинок по по АДРЕСА_4 , при цьому згідно інформації наявної у ПрАТ «Львівобленерго» за вказаними адресами споживання та оплата за електричну енергію здійснюється з 80-х років минулого століття. Документація на приватизацію вказаної земельної ділянки не погоджувалася з ПрАТ «Львівобленерго».

Суд не приймає до уваги покликання позивачки на те, що спірна електрична опора була побудована в 1993-1994 роках без згоди землекористувача ОСОБА_3 , оскільки суду не надано належних доказів на підтвердження цього і таке спростовується вище наведеними доказами.

Дана електрична мережа ПЛ-0.4 кВ побудована у 1974 році, відтак на правовідносини які існували на час встановлення вказаної електричної мережі поширювалися норми Земельного кодексу Української РСР ( в ред. 1970 р.).

Земельним кодексом Української РСР (в ред. 1970 р.) визначалося, що земля є виключною власністю держави і надається тільки в користування. Дії, які в прямій або прихованій формі порушують право державної власності на землю, забороняються.

Відповідно до приписів глави 8 цього Кодексу порядок вилучення земель для державних або громадських потреб провадиться на підставі постанови Ради Міністрів Української РСР або рішення виконавчого комітету відповідної Ради депутатів трудящих у порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок для державних або громадських потреб провадиться: 1) Радою Міністрів Української РСР - з усіх земель, незалежно від розміру земельної ділянки; 2) виконавчими комітетами обласних Рад депутатів трудящих - при розмірі земельних ділянок до п`яти гектарів для кожного об`єкта, крім випадків, передбачених статтею 41 цього Кодексу. При необхідності розширення площі вилучених ділянок понад п`ять гектарів додаткове вилучення земель провадиться відповідно до пункту 1 цієї статті; 3) виконкомами міських (селищних) Рад депутатів трудящих - з земель населених пунктів (крім земель, закріплених за колгоспами, радгоспами і іншими сільськогосподарськими підприємствами, організаціями і установами в безстрокове користування) незалежно від розміру земельних ділянок у відповідності з генеральним планом забудови населених пунктів. Підприємства, організації і установи, заінтересовані у вилученні земельних ділянок для несільськогосподарських потреб, повинні до початку проектних робіт заздалегідь погодити з землекористувачами і органами, які здійснюють державний контроль за використанням земель, місце розташування об`єкта і приблизні розміри намічуваної до вилучення площі. Порядок попереднього погодження вибору земельної ділянки, порушення клопотань та вирішення питань про вилучення земельних ділянок встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Вилучення ділянок із земель, які є у користуванні колгоспів, радгоспів, інших сільськогосподарських підприємств, організацій і установ, із земель, що мають культурне або наукове значення, допускається лише у випадках особливої необхідності. Вилучення ділянок із земель, які є у користуванні колгоспів, може провадитися тільки за згодою загальних зборів членів колгоспів або зборів уповноважених, а земель, які є в користуванні радгоспів, інших державних, кооперативних, громадських підприємств, організацій, установ союзного або республіканського підпорядкування, - за погодженням із землекористувачами та з відповідними міністерствами і відомствами Союзу РСР, Української РСР або іншої союзної республіки. Вилучення зрошуваних і осушених земель, ріллі, земельних ділянок, зайнятих багаторічними плодовими насадженнями і виноградниками, для несільськогосподарських потреб, а також земель, зайнятих водоохоронними, захисними та іншими лісами першої групи, для використання в цілях, не зв`язаних з веденням лісового господарства, земель заповідників, курортів і зон санітарної охорони курортів, провадиться у виняткових випадках і тільки за постановою Ради Міністрів Української РСР.

Спірні правовідносини сторін виникли у 1974 році на час дії Земельного кодексу Української РСР (в ред. 1970р.), так як предмет спору дерев`яна опора №13 існуючої ПЛ-0.4кВ Л-2 вул.Дубнівська, Дальня від ТП-1040 була побудована у 1974 році, відтак надання згоди землекористувачем на вилучення земельної ділянки для встановлення дерев`яної електричної опори не передбачалося чинним на той час законодавством.

За наведеного, покликання позивачки, що ні вона ні її батько ОСОБА_3 згоди на вилучення земельної ділянки для встановлення дерев`яної електричної опори не давали, електрична опора не перебуває в охоронній зоні і відповідачем не представлено жодних доказів законності встановленої цієї електричної опори суд вважає необґрунтованими.

Крім того, позивачка покликається на те, що відповідач безпідставно вимагає кошти за перенесення електричної опори за межі земельної ділянки.

Суд зазначає, що згідно ч.4 ст.18 Закону України «Про електроенергетику» у разі спорудження або реконструкції будівель, доріг, мостів, інших об`єктів архітектури роботи з перенесення повітряних і підземних електричних мереж, теплових мереж та інших об`єктів електроенергетики виконуються власником цих об`єктів електроенергетики за рахунок замовників будівництва або реконструкції будівель, доріг, мостів, інших об`єктів архітектури відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації, а відтак доводи позивача про порушення її прав у зв`язку з вимогою відповідача оплатити вартість перенесення електричної опори є безпідставними.

Зі змісту ст.12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Положеннями ч.1 ст.13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Згідно ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено підставність та обґрунтованість позовних вимог, натомість встановлено, що відповідач не чинить позивачу перешкод в користуванні власністю, а тому приходить до висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 81, 258-259, 264-265 ЦПК України, суд –

у х в а л и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Львівобленерго», третя особа Львівська міська рада про зобов`язання перенести електричну опору – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Публічне акціонерне товариство «Львівобленерго», знаходиться з адресою: м.Львів, вул. Козельницька, 3.

Третя особа: Львівська міська рада, знаходиться за адресою: м.Львів, пл.Ринок, 1.

Повний текст рішення складений 22.11.2019 року.

Суддя: