Рішення № 86062277, 03.12.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2019 р. № 520/11409/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Єгупенка В.В.,

розглянувши у приміщенні суду в м. Харкові у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (вул. Є. Котляра, 4, м. Харків) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з вищевказаним позовом, в якому позивач просив скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 06.09.2019 №004573 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. Зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з 07 червня 2019 року.

Відповідно до положень ст.ст.171, 257, 263 КАС України розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи адміністративного позову, суд дійшов наступного.

Судовим розглядом встановлено, що 07.06.2019 ОСОБА_1 звернувся до УПФУ в Харківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Рішенням відділу з питань призначення та перерахунків № 16 управління застосування пенсійного законодавства від 06.09.2019 № 004573 ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до п.2.2 ст.114 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за відсутності необхідного страхового стажу роботи, а саме 27 років та необхідного пільгової роботи 12 років 6 місяців.

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законами України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII), «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року№1058-IV (далі - Закон 1058-IV).

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV особам, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Cписком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно з пунктом «б» частини 1 статті 13 Закону № 1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.

За приписами статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 01.12.2005 № 1451/11731, встановлено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Списки № 1, 2 затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173 застосовуються до пільгової роботи до 31 грудня 1991 року; якщо пільгова робота продовжується після 01 січня 1992 року (або тільки почалася після цієї дати), але не більше як до 11 березня 1994 року, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року № 10; якщо пільгова робота продовжується після 11 березня 1994 року (або тільки почалась після цієї дати), але не більше як до 16 січня 2003 року, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162.

Розділом XXXII "Загальні професії" Списку № 2 виробництв, цехів, професій і посад з важкими умовами праці, роботи в яких надає право на пенсію на пільгових умовах і у пільгових розмірах, затвердженою постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року №1173, передбачалися професії "газозварювальник", "електрозварювальник".

Розділом XXXIII "Загальні професії" Списку № 2 виробництв, цехів, професій і посад з важкими умовами праці, роботи в яких надає право на пенсію на пільгових умовах і у пільгових розмірах, затвердженою постановою Ради Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року №2 10, передбачалися професії "газозварювальник", "електрозварювальник".

Постановою Кабінету Міністрів від 11 березня 1994 року № 162 "Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах" затверджено Список № 2 виробництв, цехів, професій, посад і показників з шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, в якому у розділі XXXIII "Загальні професії" передбачені професії "електрозварники" та "газозварники".

Відповідно до п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Тобто, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17 та від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17.

З трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 вбачається, що позивач з 01 вересня 1979 року по 11 липня 1982 року проходив навчання в професіонально-технічному училищі, здобув загальну середню освіту, закінчив повний курс середнього професіонально-технічного училища з професії електрогазозварник.

27 липня 1982 року прийнятий на роботу до Коростишівського кар`єру обласного виробничого об`єднання «Житомирнерудпром» слюсарем з ремонту технологічного устаткування 4 розряду; 12 серпня 1982 року був переведений електрогазозварником 4 розряду ремонтної дільниці; 10 жовтня 1982 року звільнений за ч.3 ст. 36 КЗпП України у зв`язку з проходженням строкової служби в Збройних Силах з 15 листопада 1982 року по 30 листопада 1984 року.

З 15 січня 1985 року позивач прийнятий на роботу до Коростишівського кар`єру обласного виробничого об`єднання «Житомирнерудпром» газоелектрозварника 4 розряду ремонтно-механічного цеху.

З 01 липня 1987 року на підставі рішення кваліфікаційної комісії 18 червня 1987 року позивачу присвоєно 6 розряд газоелектрозварника.

На Коростишівському кар`єрі обласного виробничого об`єднання «Житомирнерудпром» позивач працював до 26 жовтня 1987 року, був звільнений за власним бажанням у зв`язку з переміною місця проживання.

09 листопада 1987 року прийнятий на роботу до Харківського заводу «Електромашина» посаду електрогазозварника - врізчика, звільнений 05 квітня 1990 року за власним бажанням.

З 16 квітня 1990 року по 20 вересня 1990 року працював в НПО «Електромашина» електрогазозварником 6 розряду в цеху ЕЦ, звільнений за власним бажанням.

З 25 вересня 1990 року по 11 травня 1999 року працював електрозварником ручного зварювання по 6 розряду енергосилової дільниці Харківського електроапаратного заводу, був звільнений за власним бажанням

З 01 березня 2000 року позивач прийнятий електрогазозварником 6 розряду в РСО ЗАТ «Інститут Укроргстанкинпром», 27 травня 2002 року звільнений за згодою сторін.

У відзиві на адміністративний позов відповідачем зазначено, що згідно з наданими позивачем документами Головним управлінням до пільгового стажу позивача не зарахований період роботи в ЗАТ «Інститут Укроргстанкинпром» з 01.03.2000 по 27.05.2002 у зв`язку з відмовою позивачем надати довідку для підтвердження пільгового стажу на зазначених роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком 3 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим КМУ та за результатами атестації робочих місць за вказаний період роботи.

З матеріалів справи судом встановлено, що протягом періоду часу з 01 березня 2000 року по 27 травня 2002 року, який відповідач не врахував до пільгового стажу, ОСОБА_1 працював в ЗАТ «Інститут Укроргстанкинпром» на посаді газоелектрозварника 6 розряду в РСО, що підтверджується архівною довідкою від 04.04.2019 №274.

16 листопада 2011 року ЗАТ «Інститут Укроргстанкинпром» зареєстровано рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради як ПрАТ «Інститут Укроргстанкинпром» (архівна довідка № 275 від 04.04.2019).

Відповідно до витягу з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 15 серпня 2016 року ПрАТ «Інститут Укроргстанкинпром» перебуває у стані припинення за судовим рішенням про банкрутство.

Професія «електрогазозварник» передбачена розділом XXXIII Загальні професії Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 26 січня 1991 року№ 10.

Крім того, на підтвердження пільгового стажу за вищевказаний період часу позивачем надано трудову книжку, де записами №№ 17-18 підтверджується, що

ОСОБА_1 з 01 березня 2000 року прийнятий електрогазозварником 6 розряду в РСО ЗАТ

«Інститут Укроргстанкинпром», 27 травня 2002 року звільнений за згодою сторін; архівну довідку «Міжрегіонального комерційного архіву» у формі приватного підприємства від 04.04.2019 року № 274; архівну довідку «Міжрегіонального комерційного архіву» у формі приватного підприємства від 04.04.2019 року № 275 про перейменування підприємства; архівну довідку «Міжрегіонального комерційного архіву» у формі приватного підприємства від 01.08.2019 року № 811 щодо відомостей про нарахування заробітної плати за 2000-2002 роки; архівну довідку «Міжрегіонального комерційного архіву» у формі приватного підприємства від 01.08.2019 року № 812 про те, що відомості про простої, відпустки у зв`язку з навчанням, відпустці без утримання та неповному робочому часі в архів не передавалися; архівні копії відомостей про атестацію робочих місць ПрАТ «Інститут Укроргстанкинпром».

Таким чином, посади, на яких працював позивач у спірний період з 01.03.2000 по 27.05.2002 передбачені Списком № 2, який був чинним у зазначені періоди роботи, а тому ці періоди слід зарахувати до стажу ОСОБА_1 , який дає право на пенсію на пільгових умовах.

Оскільки у трудовій книжці позивача наявні усі відповідні записи про роботу у вказані періоди, позивачем надані документи на підтвердження пільгового стажу за 2000-2002 роки, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що відсутні докази зайнятості позивача на роботах у цей період, з мотивів ненадання пільгової довідки, у якій би було зазначено, що позивач працював на зазначених роботах повний робочий день.

За таких обставин період роботи з 01.03.2000 по 27.05.2002 підлягає зарахуванню до стажу, який дає право на пенсію на пільгових умовах.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення заявлених позовних вимог в повному обсязі.

Разом з тим, позивачем в адміністративному позові заявлено клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу (п.1 ч.1 ст.132 КАС України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб`єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Згідно ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.

Крім того, з 15 грудня 2017 року КАС України запроваджено нові правила компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Для підтвердження понесених витрат на оплату правничої допомоги позивачем подано: ордер серії ХВ № 482-20 від 25.10.2019, опис наданих послуг з правової допомоги, договір про надання правової допомоги від 25.10.2019, додаткову угоду від 25.10.2019, квитанцію від 28.10.2019 на суму 5000 грн.

За змістом статті 30 Закону України від 05.07.2012 № 5076-УІ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови поверненню тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Верховний Суд в постанові від 05.06.2018 у справі № 904/8308/17 дійшов висновків про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Верховний Суд погодився, що в висновками апеляційного суду про те, що наявні в матеріалах справи акт, платіжне доручення про сплату коштів, а також встановлений у договорі про надання правової допомоги фіксований розмір адвокатських послуг не с безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмір з іншої сторони, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Також Верховний Суд в додатковій постанові від 08.05.2018 у справі № 810/2823/17 зробив висновок, що надані позивачем первинні документи на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу повинні:

відповідати вимогам первинного документа встановленим вимогам частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема, містити посаду особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення та інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції;

зміст послуг (зазначених в договорі про надання правової допомоги та актах) повинен мати посилання на конкретні дії та/або документи вчинені/складені адвокатом;

платіжний документ має утримувати в собі належне, повне призначення платежу та відмітки банку його проведення відповідно до пунктів 1.22, 2.3, 2.24 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Національного банку України від 21 січня 2004 № 22.

Також в постанові від 22.05.2018 у справі № 826/8107/16 Верховний Суд прийшов до висновків про те, що склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.

Крім того, в постанові від 22.05.2018 у справі № 826/8107/16 Верховний Суд зазначив, що у поданих документах позивачем жодним чином не обґрунтовано заявлену Фахівцем у галузі права та адвокатом вартість послуг з посиланням на первинні документи.

З огляду на запровадження нових правил відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, для підтвердження та обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу необхідне доведення відображення Фахівцем у галузі права та адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, -як самозайнятої особи шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Мінлохолів від 16 вересня 2013 року № 481 "Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення", зареєстрованим у в Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 р. за № 1686/24218.

Також Європейській суд з прав людини прийшов до висновків про те, що у випадку якщо підприємство-заявник уклало договір з юридичною фірмою щодо її гонорару, який можна порівняти з угодою про умовний адвокатський гонорар. Така угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (рішення у справі "Ятрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), № 31107/96).

Адвокатом позивача у даній справі до суду були подані ордер серії ХВ № 482-20 від 25.10.2019, опис наданих послуг з правової допомоги, договір про надання правової допомоги від 25.10.2019, додаткову угоду від 25.10.2019, квитанцію від 28.10.2019 на суму 5000 грн.

Отже, слід звернути увагу на те, що позивачем не подано доказів відображення адвокатом Лаєвською М .Л. доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятих осіб, отриманих від позивача шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16 вересня 2013 року № 481 "Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення", зареєстрованим у в Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 р. за № 1686/24218.

Крім того, відповідно до ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2019 справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, тобто у відповідності до положень частини 2 статті 57 КАС України не потребувала обов`язкової участі адвоката.

У відповідних рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Баришевський проти України» від 26.02.2015, заява № 71660/11 (п.95) , «Гімайдуліна та інші проти України від 10.12.2009 року ( п.п.34-36) , «Двойних проти України» від 12.10.2006 року, заява 72277/01 (п.80), «Меріт проти України» від 30.03.2004 року (п.88), Суд зазначив, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Таким чином, суд, враховуючи, що справа не є складною та відсутність розумної необхідності позивачу у справі додатково отримувати ще адвокатські послуги, дійшов висновку, що наведені послуги не відповідали принципу необхідності у спірних правовідносинах.

Судовий збір підлягає розподілу за правилами ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 8, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 262, 263 КАС України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (вул. Є. Котляра, 4, м. Харків) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 06.09.2019 №004573 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 07 червня 2019 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

У відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В. Єгупенко