Рішення № 86062238, 02.12.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

02 грудня 2019 р. справа № 520/11490/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., за участі: секретаря - Стрєлка О.В., позивача - не прибув, представника відповідача - не прибув, розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку ст. 287 КАС України адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області про скасування постанови, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, боржник, громадянин) у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу (з урахуванням уточнень) про визнання протиправною і скасування постанови старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 23.07.2019 р. ВП №34479219, якою стягнуто 285.488,82 грн. виконавчого збору.

Аргументуючи цю вимогу зазначив, що виконавчий лист суду по цивільній справі у порядку Закону України «Про виконавче провадження» залишився не виконаним, адже був повернутий за заявою стягувача. Стверджував, що за таких обставин, відсутні підстави для стягнення виконавчого збору.

Відповідач, Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУ юстиції у Харківській області (далі за текстом - владний суб`єкт, адміністративний орган, Відділ) з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що рішення про стягнення виконавчого збору є правильним.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

11.11.2011р. Новозаводським районним судом м. Чернігова по цивільній справі №6-4889 було видано виконавчий лист про стягнення із заявника на користь ПАТ «Альфа-Банк» 1.130.204,57грн. боргу за кредитом, 348.301,97грн. боргу за відсотками, 1.376.281,64грн. пені, 100,00грн. витрат по сплаті третейського збору.

27.09.2012 р. за цим виконавчим листом старшим державним виконавцем Київського ВДВС Харківського міського управління юстиції було винесено постанову ВП №34479219 про відкриття виконавчого провадження.

Постановою старшого державного виконавця Київського ВДВС ХМУ юстиції від 15.05.2013р. виконавче провадження №34479219 було приєднано до зведеного виконавчого провадження №39039513.

Постановою старшого державного виконавця Київського ВДВС ХМУ юстиції від 03.04.2014р. матеріали виконавчого провадження №34479219 були передані до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУ юстиції у Харківській області.

11.04.2014 р. старшим державним виконавцем Відділу була видана постанова при прийняття до свого провадження матеріалів виконавчого провадження №34479219.

03.05.2019 р. до відділу надійшла заява стягувача про повернення виконавчого документу.

Постановою старшого державного виконавця Відділу від 23.07.2019р. матеріали виконавчого провадження №34479219 були виведені із зведеного виконавчого провадження №390395513.

23.07.2019р. старшим державним виконавцем Відділу була прийнята постанова про повернення стягувачу виконавчого листа Новозаводського районного суду м. Чернігова по цивільній справі №6-4889 від 11.11.2011р.

І в цей же день, 23.07.2019р. старшим державним виконавцем Відділу була прийнята постанова ВП №34479219 про стягнення із заявника 285.488,82грн. виконавчого збору.

Не погодившись із правомірністю постанови про стягнення виконавчого збору, заявник ініціював даний спір.

Оскільки матеріали справи не містять доказів звернення заявника до суду поза межами установленого процесуальним законом строку, то суд вважає, що цей строк слід визнати дотриманим.

Тому вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених судом обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зміст та обсяг повноважень державного виконавця з приводу виконання рішень судів, а також спосіб та порядок реалізації цих повноважень визначені, насамперед, приписами Закону України «Про виконавче провадження», у розумінні ч.1 ст.1 якого виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.

Судом з`ясовано, що виконавче провадження у спірних правовідносинах було відкрито 27.09.2012р.

Станом на указану календарну дату діяли положення Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. №606-ХIV (далі за текстом - Закон від 21.04.1999р. №606-ХIV), згідно з ч.1 ст.28 якого виконавчий збір стягувався у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений ч.2 ст. 25 цього ж закону для самостійного його виконання.

Отже, обов`язковою кваліфікуючою умовою для винесення рішення про стягнення виконавчого збору законодавцем була визначена обставина отримання боржником виконавчого документа і незабезпечення його виконання без поважних причин у визначений державним виконавцем строк.

При цьому, за правилом ч.1 ст.31 Закону від 21.04.1999р. №606-ХIV обставина одержання боржником постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження могла підтверджуватись виключно повідомленням про вручення.

Проте, матеріали справи не містять такого документа.

Окремо суд зважає, що ч.7 ст.28 Закону від 21.04.1999р. №606-ХIV містила спеціальне правило, у силу якого виконавчий збір підлягав стягненню у разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених ст.49 цього ж закону.

Суд вважає, що слід розмежовувати процедуру закінчення виконавчого провадження у порядку ст.49 Закону від 21.04.1999р. №606-ХIV від процедури повернення виконавчого документу стягувачу у порядку ст.47 Закону від 21.04.1999р. №606-ХIV, адже ці процедури є абсолютно різними як за підставами, так і за наслідками.

05.10.2016р. набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. №1404-VIII (далі за текстом - Закон від 02.06.2016р. №1404-VIII), п.7 розділу ХІІІ якого було визначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

За визначенням ч.1 ст.27 Закону від 02.06.2016р. №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

У положеннях Закону від 02.06.2016р. №1404-VIII збереглося відмежування процедури закінчення виконавчого провадження у порядку ст.39 Закону від 02.06.2016р. №1404-VIII від процедури повернення виконавчого документу стягувачу у порядку ст.37 Закону від 02.06.2016р. №1404-VIII.

Таким чином, у даному конкретному випадку має місце ситуація, коли згідно з діючим законом залишились існувати дві окремі процедури припинення виконавчого провадження, а саме: тимчасового за ст.37 Закону від 02.06.2016р. №1404-VIII (повернення виконавчого документа) та остаточного за ст.39 Закону від 02.06.2016р. №1404-VIII (закінчення виконавчого провадження), проте чітко визначене законом правило неможливості стягнення виконавчого збору поза межами процедури закінчення виконавчого провадження втратило чинність.

Розглядаючи справу, суд зважає, що відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та у рішенні Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) Європейським судом з прав людини фактично надане тлумачення змісту ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та змісту верховенства права, згідно з яким національне законодавство має бути чітким та узгодженим, відповідати вимозі «якості» закону, забезпечувати адекватний захист осіб від свавільного втручання у права заявника, а у разі протилежного (тобто у разі неоднозначного трактування норми права) підлягає застосуванню найбільш сприятливий для заявника підхід.

Відтак, суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли ураховуючи дату початку виконавчого провадження стягнення виконавчого збору поза межами процедури закінчення виконавчого провадження слід визнати надмірним тягарем для приватної особи у розумінні ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Критерії законності рішення (діяння, тобто волевиявлення як такого) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України.

Суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб`єктом не подано доказів відповідності закону оскарженого рішення (діяння), а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу оскарженого рішення.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Підтверджений у ході розгляду справи факт порушення прав та інтересів заявника у галузі примусового виконання рішення суду за виконавчим провадженням є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом – Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст.241-243, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Клопотання позивача про поновлення строку на звернення до суду - залишити без задоволення.

Позов - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУ юстиції у Харківській області від 23.07.2019 р. ВП №34479219, якою стягнуто 285.488,82 грн. виконавчого збору.

Роз`яснити, що судове рішення виготовлено у повному обсязі і проголошено 2 грудня 2019 року; набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч.6 ст.287 КАС України (протягом 10 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя А.В. Сліденко