
ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
справа №1.380.2019.005695
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 листопада 2019 року зал судових засідань №11
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Лізогуб В.В.,
представника позивача Ситника С.Р.,
представника відповідача Комаревцева О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А0998 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-
в с т а н о в и в :
01.11.2019 до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до військової частини А0998 код ЄДРПОУ 07652444, місцезнаходження: 81001, Львівська обл., м. Яворів, вул. Івана Хрестителя, в якому позивач просить:
-визнати протиправною бездіяльність військової частини А0998 щодо ненарахування та невиплати їй грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та як військовослужбовцю-жінці, яка є одинокою матір`ю, за період з 2016 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.07.2019;
-зобов`язати військову частину А0998 нарахувати та виплатити їй грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.07.2019;
-зобов`язати військову частину А0998 нарахувати та виплатити їй грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як військовослужбовцю-жінці, яка є одинокою матір`ю, за період з 2016 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.07.2019.
Ухвалою від 04.11.2019 суддя прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач не провів з нею розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як військовослужбовцю-жінці, яка є одинокою матір`ю.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якій проти позову заперечив, просив суд відмовити в задоволенні позову повністю. Відзив обґрунтований тим, що грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки. Позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за не отриману додаткову відпустку, оскільки частиною 19 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію, надання військовослужбовцям інших видів відпусток припиняється.
Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначає, що у зв`язку з настанням особливого періоду він не мав змоги скористатися додатковою відпусткою із збереженням заробітної плати. Натомість Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, встановлено можливість виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, за минулі роки.
Крім того, зазначає, що право на додаткову відпустку мають лише військовослужбовці-жінки, які не перебувають у шлюбі, і у свідоцтві про народження дитини відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблений у встановленому порядку за вказівкою матері, або вдові, або іншій жінці, яка виховує у утримує дитину сама. Відтак вважає, що право на таку відпустку у позивача не виникає, оскільки в свідоцтві про народження її дитини є запис про батька дитини.
Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав. Просив суд позов задовольнити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив. Просив суд відмовити в задоволенні позову повністю.
Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Суд встановив, що наказом командира військової частини А0998 (по стройовій частині) від 16.07.2019 №143 старшого солдата ОСОБА_1 звільнено в запас за пунктом «ґ» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовець висловив бажання продовжувати військову службу) наявність у військовослужбовця-жінки дитини віком до 18 років) відповідно до пункту 2 частини 5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, а також вважати, що справи та посаду здала і направити для зарахування на військовий облік до Яворівського РВК Львівської області, виключено зі списків особового складу військової частини та знято з усіх видів забезпечення.
Згідно з довідкою відповідача від 24.07.2019 № 1004/1 позивач в період з 08.05.2016 по 23.06.2016, з 13.10.2016 по 28.02.2017, з 19.03.2017 по 24.07.2017, з 16.01.2018 по 30.04.2018 безпосередньо брала участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.
Згідно з довідкою відповідача від 24.07.2019 № 1004/2 позивач в період з 30.04.2018 по 02.05.2018, з 09.06.2018 по 15.08.2018, з 03.02.2019 по 01.07.2019 брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації в Донецькій і Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо у районах та в періодах зазначених заходів.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 22.08.2016 управлінням персоналу штабу військової частини А0796, позивач є учасником бойових дій.
Станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідач не провів з нею розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також ст.16-2 Закону України «Про відпустки».
Крім того, на утриманні позивача перебуває неповнолітня дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 та витягом з Державного реєстру тактів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України №00011266979 від 26.10.2012.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулась з відповідним позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює порядок надання відпусток, є Закон України «Про відпустки», відповідно до якого встановлено такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 вказаного Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 вказаного Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 вказаного Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Крім того, статею 16-2 вказаного закону передбачено додаткові відпустки окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності. Зокрема, такі відпустки встановлюються для: учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік».
Відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що учасникам бойових дій, якими є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час, надаються такі пільги як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік».
Згідно із ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Також нормами вказано закону передбачено, що у рік звільнення зазначених військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою вказаної статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою вказаної статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 вказаної статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 вказаної статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»): визначає, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій».
Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, наведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17.03.2014 №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Відповідно до частини 8 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, відповідно до частини 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому вказаного пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Тому, суд зазначає, що норми Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідач протиправно не провів з нею усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2016 по 2019 роки.
Зважаючи на викладений аналіз, суд критично оцінює і відхиляє доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.
Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки, позов в цій частині необхідно задовольнити.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постанові 16.05.2019 у зразковій справі № 620/4218/18.
Суд також зазначає, що згідно з частиною першою статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. Таким чином, виплата грошової компенсації за додаткову відпустку допускається лише при звільненні.
Як вже встановив суд, наказом командира військової частини А0998 (по стройовій частині) від 16.07.2019 №143 позивача звільнено в запас за пунктом «ґ» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовець висловив бажання продовжувати військову службу) наявність у військовослужбовця-жінки дитини віком до 18 років) відповідно до пункту 2 частини 5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ. Таким чином, позовну вимогу про нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як військовослужбовцю-жінці, яка є одинокою матір`ю, за період з 2016 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.07.2019, необхідно задовольнити.
З огляду на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій і як військовослужбовцю-жінці, яка є одинокою матір`ю, за період з 2016 по 2019 роки позов необхідно задовольнити повністю.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Щодо судових витрат суд зазначає, що позивач звільнений від сплати судового збору, докази понесення інших судових витрат сторони не надали, а тому судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.
Керуючись ст.ст. 6, 9, 73-76, 242, 244, 245 КАС України, суд, -
в и р і ш и в:
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0998 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та як військовослужбовцю-жінці, яка є одинокою матір`ю, за період з 2016 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.07.2019.
Зобов`язати військову частину А0998 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.07.2019.
Зобов`язати військову частину А0998 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як військовослужбовцю-жінці, яка є одинокою матір`ю, за період з 2016 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 16.07.2019.
Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Повне рішення суду складене 02.12.2019.
Суддя А.Г. Гулик
Судове рішення № 86061718, Львівський окружний адміністративний суд було прийнято 27.11.2019. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 1.380.2019.005695. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: