Рішення № 86061487, 02.12.2019, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2019 року м. Кропивницький Справа № 340/2621/19

Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі судді Казанчук Г.П. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 2269 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність та стягнення коштів, -

ВИКЛАД ОБСТАВИН:

ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Шило А.О., звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини 2269 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 14322859) щодо невиплати на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) грошової компенсації за неотримане речове майно на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі №18 від 06.06.2019 року;

- стягнути з військової частини 2269 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 14322859) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за недоотримане речове майно в сумі 15659,50 грн.

Також представник ОСОБА_1 просить суд встановити судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання військову частину 2269 Національної гвардії України (ЄДРПОУ 14322859) подати у місячний строк з дня набрання законної рішення суду сили звіт про його виконання.

В обґрунтування вимог представником позивача зазначено, що ОСОБА_1 відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2018 №178 звернувся до відповідача із заявою щодо виплати належної йому компенсації вартості за не отримане речове майно, однак відповідачем за відсутності на те правових підстав відмовлено у задоволені його заяви й відповідну виплату здійснено не було. Представник позивача стверджує, що така бездіяльність відповідача є протиправною та просить суд стягнути з військової частини 2269 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за недоотримане речове майно в сумі 15659,50 грн.

Ухвалою судді від 28.10.2019 р. позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін, сторонам встановлено порядок та строки для виконання процесуальних дій (а.с.1).

Представником відповідача до суду надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що військова частина по відношенню до позивача діяла у межах, котрі чітко визначені діючим законодавством. Так, вказує, що на момент звільнення позивача та до 30.09.2019 року ОСОБА_1 до військової частини взагалі не подано рапорту (заяви) щодо видачі неотриманого речового майна у натуральній формі або грошової компенсації за нього. Водночас наголошує, що заяву позивача від 30.09.2019 року слід розцінювати як прохання надання відповідного роз`яснення. Дана заява за своїм змістом не відповідає вимогам пункту 4 Порядку №178, абзацу 2 пункту 15 Інструкції №475 тощо. Представник відповідача стверджує, що вимоги, котрі містились у заяві позивача від 30.09.2019 року, військовою частиною виконані у повному обсязі, оскільки у даній заяві ОСОБА_1 просив надати йому письмову відповідь щодо можливості отримання грошової компенсації за неотримане речове майно, на що у відповідь військовою частиною було надано письмову відповідь позивачу (вих.№69/23-4351 від 07.10.2019 року), згідно якої ОСОБА_1 роз`яснено, що він має право на отримання як неотриманого речового майна у натурі, так і грошової компенсації за нього, але на даний момент військова частина у зв`язку з недостатнім фінансуванням може розрахуватись за даним зобов`язанням тільки у натуральній формі. Вказане свідчить про відсутність незаконної бездіяльності військової частини після 30.09.2019 року по відношенню до позивача. Відтак, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити у повному обсязі (а.с.29-32).

Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, дослідивши письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) проходив військову службу у військовій частині 2269 Національної гвардії України (надалі - відповідач), має військове звання старшого прапорщика, начальника пожежної обслуги пожежної команди.

Наказом командувача Національної гвардії України від 10.04.2019 року №53 о/с позивач звільнений з військової служби у відставку відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

На підставі наказу командира військової частини 2269 Національної гвардії України від 24.06.2019 року №145 по стройовій частині, позивача з 24.06.2019 року виключено із списків особового складу та з 25.06.2019 року з усіх видів забезпечення. Одночасно з виключенням із списків особового складу військової частини, з позивачем проведено остаточний розрахунок (а.с.10-11).

Відповідно до довідки №18 від 06.06.2019 року, яка видана старшому прапорщику ОСОБА_1 , вартість речового майна, що належить до видачі складає 15659,50 грн. (а.с.12-14).

30.09.2019 року позивач звернувся із заявою до командира військової частини 2269 з проханням надати письмову відповідь щодо отримання грошової компенсації за неотримане речове майно (а.с.15).

Листом військової частини від 07.10.2019 р. №69/23-4351 позивачу повідомлено, що на даний час у зв`язку з відсутністю коштів для виплати компенсації на рахунку частини, військова частина може розрахуватись за заборгованість майном у натуральному вигляді на суму нараховану на предмети речового майна за цінами на момент звільнення. Також вказано, що при надходженні коштів, за вказаним напрямком, йому буде здійснено виплату грошової компенсації за чергою, що утворилась у зв`язку з недостатнім фінансуванням (а.с.16).

Не погоджуючись із вказаною відмовою, вважаючи бездіяльність відповідача щодо не виплату йому грошової компенсації за не отримане речове майно протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Отже, у даній справі бездіяльність відповідача щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане речове майно є предметом спору, який передано на розгляд адміністративного суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (надалі - Закон №2011-XII).

Статтею 1 Закону №2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону №2011-XII).

Згідно з частиною 1 статті 9-1 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі - Порядок №178).

Вказаний Порядок №178 визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація).

Так, пунктами 2, 3 Порядку №178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Відповідно до пункту 1 статті 9-1 Закону №2011-XII, абзацу четвертого частини третьої статті 20 Закону України "Про Національну гвардію України" та з метою впорядкування речового забезпечення Національної гвардії України Міністерство внутрішніх справ України наказом від 07.06.2017 року № 475 затверджено Інструкцію з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, яка визначає завдання, організацію та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах (підрозділах), вищих військових навчальних закладах, навчальних військових частинах (центрах), базах, закладах охорони здоров`я та установах Національної гвардії України (далі - військові частини), курсантів, військовозобов`язаних, призваних на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори, резервістів, військовослужбовців, призваних під час мобілізації, на особливий період (далі - військовослужбовці) та працівників.

Згідно з пункту 15 розділу ІІІ Інструкції №475 військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».

З аналізу вищенаведених норм слідує, що грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку №178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Отже у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, №при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

На користь зазначеного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Аналогічна правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 03.10.2018 у справі № 803/756/17 (адміністративне провадження № К/9901/38716/18) та від 23.08.2019 року у справі №2040/7697/18 (адміністративне провадження №К/9901/16211/19).

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У відповідності до абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно статті 3 Преамбули вказаного Указу Президента України, дія Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України поширюється й на військовослужбовців Національної гвардії України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

У свою чергу відповідач у своєму листі від 07.10.2019 року №69/23-4351 посилається на той факт, що Військова частина 2269 є бюджетною організацією, джерелом коштів для грошової компенсації за неотримане речове майно є виключно Державний бюджет України, а тому при надходженні коштів, буде здійснено виплату грошової компенсації за чергою, що утворилась у зв`язку з недостатнім фінансуванням.

Проте суд вважає необґрунтованим вищевказане посилання відповідача, оскільки у відповідності до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом загальними принципами міжнародного права.

У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності Військової частини 2269 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі №18 від 06.06.2019 року, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з військової частини 2269 Національної гвардії України на користь позивача грошову компенсацію за недоотримане речове майно в сумі 15659,50 грн., то остання також підлягає задоволенню, оскільки є похідною від основної позовної вимоги, яка була задоволена судом.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Поряд з цим суд враховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.

Приймаючи до уваги обставини даної справи, підстави зобов`язувати суб`єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення відсутні.

Згідно пунктом 5 частини статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема як розподілити між сторонами судові витрати.

Частиною 1 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, здійснені позивачем документально підтверджені витрати на оплату судового збору у сумі 768,40 грн. (а.с.2), підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 263 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини 2269 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльність та стягнення коштів - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 2269 Національної гвардії України щодо невиплати на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі №18 від 06 червня 2019 року.

Стягнути з військової частини 2269 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 14322859) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за недоотримане речове майно в сумі 15659,50 грн. (п`ятнадцять тисяч шістсот п`ятдесят дев`ять гривень п`ятдесят копійок).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати на сплату судового збору в сумі 748,40 грн. (сімсот сорок вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини 2269 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ 14322859).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Г.П. Казанчук