Рішення № 86061096, 02.12.2019, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2019 року м. Кропивницький Справа № 340/2715/19

Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Казанчук Г.П. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини 2269 Національної гвардії України про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВИКЛАД ОБСТАВИН:

ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Шило А.О., звернувся до суду з позовною заявою в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини 2269 Національної гвардії України щодо не виплати ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби;

- зобов`язати військову частину 2269 Національної гвардії України, ЄДРПОУ 14322859, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.

Також ОСОБА_1 просить суд встановити судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання Військову частину 2269 Національної гвардії України, ЄДРПОУ 14322859, подати у місячний строк з дня набрання рішення законної сили звіт про його виконання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з часу набуття статусу учасника бойових дій і до звільнення з військової служби він не користувався додатковою відпусткою передбаченою пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Позивач вказує, що наказом командира військової частини 2269 Національної гвардії №175 від 23.08.2019 року його виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, однак не проведено усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. При цьому позивач, посилаючись на правову позицію Верховного Суду викладену в рішенні від 16.05.2019 р. у справі №620/4218/18 (провадження №Пз/9901/4/19), вважає, що норми Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Ухвалою судді від 05.11.2019 р. позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.1).

Представником відповідача 26.11.2019 року подано відзив на позовну заяву відповідно до якого позовні вимоги не визнаються в повному обсязі (а.с.35-39). Зазначає, що позивача звільнено на законних підставах та у встановленому порядку, претензій до військової частини з його боку не заявлено. Також відповідач наголошує на тому, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду, грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки, однак позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотриману додаткову відпустку, оскільки пунктом 19 статті 10-1Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки.

Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, дослідивши письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 з 01.08.1993 року по 23.08.2018 року проходив військову службу у в\частині 2269 Національної гвардії України, має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії АБ № НОМЕР_2 від 01.07.2000 року (а.с.11, 18).

Наказом командира в/частини 2269 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 23.08.2018 р. №175, підполковника ОСОБА_1 , начальника служби озброєння технічної частини, звільненого з військової служби у запас за пунктом “б” (за станом здоров`я) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” наказом командувача Національної гвардії України (по особовому складу) від 19.07.2018 року №104 о/с, з 23.08.2018 р., та виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.10).

Вказаним наказом вирішено виплатити позивачу премію за період з 01 по 23 серпня 2018 року в розмірі 55 відсотків посадового окладу; надбавку за особливості проходження служби в розмірі 25 відсотків посадового окладу з урахуванням оклад) за військовим званням та надбавки за вислугу років за період з 01 по 23 серпня 2018 року; одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, а також грошову компенсацію за невикористані 31 календарний день щорічної основної відпустки за 2018 рік (а.с.10).

Зі змісту вказаного наказу суд убачає, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивачу при звільненні не нараховувалася. Вказане також підтверджується довідкою відповідача від 08.10.2019 року №389 (а.с.12).

10.10.2019 року позивач звернувся із заявою до командира військової частини 2269 з проханням нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2014 - 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 24.08.2018 року (а.с.13).

Листом військової частини від 15.10.2019 р. №69/20-4429 позивачу повідомлено, що надання військовослужбовцю - учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено у зв`язку з дією особливого періоду (а.с.14).

Додатково відповідачем в листі вказано, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 24 Закону України «Про відпустки» за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні. Виплата грошової компенсації за невикористані дні за іншими видами додаткових відпусток ст. 24 Закону не передбачена (а.с.14).

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом 28.10.2019 р., що підтверджується датою вказаною на відбитку штемпелю поштового відправлення (позовна заява зареєстрована в канцелярію суду 31.10.2019 року) тобто в строк визначений статтею 122 КАС України.

Таким чином посилання представника відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду за захистом порушеного права є необґрунтованими.

Таким чином, позивач не погоджуючись із бездіяльністю в/частини 2269 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як УБД, звернувся до суду з даним позовом.

Отже, у даній справі бездіяльність в/частини 2269 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як УБД є предметом спору, який передано на розгляд адміністративного суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 р. №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до пункту 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 р. №3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Так, статтею 162 Закону України “Про відпустки” від 15.11.1996 р. №504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 – 1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

На підставі частини 8 статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 р. №2011-ХІІ (далі за текстом – Закон №2011) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Частиною 17 статті 101 Закону №2011 визначено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з частини 18 статті 101 Закону №2011 в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

З огляду на частину 19 статті 101 Закону №2011 надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21.10.1993 р. №3543-ХІІ та Законі України “Про оборону України” від 06.12.1991 р. №1932-ХІІ.

Таким чином, під час особливого періоду з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію припиняється надання військовослужбовцям додаткової відпустки передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та статті 162 Закону України “Про відпустки”.

Разом з тим, відповідно до частини 14 статті 101 Закону №2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Із системного аналізу зазначених норм суд дійшов висновку, що припинення надання відпустки під час особливого періоду не свідчить про втрату особою права на таку відпустку, оскільки у разі невикористання додаткової соціальної відпустки протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період. Тобто право на додаткову відпустку може бути реалізовано особою одним із двох способів: шляхом безпосереднього отримання такої відпустки або ж шляхом виплати грошової компенсації за невикористану відпустку.

Суд враховує, що під час дії особливого періоду лише припиняється фактичне надання військовослужбовцям додаткових відпусток, зокрема передбачених пункту 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та статті 162 Закону України “Про відпустки”, що є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на безпосереднє використання додаткової відпустки. Однак обмеження щодо одного із двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, гарантованого пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та статті 162 Закону України “Про відпустки”.

При цьому суд зауважує, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки та невикористані дні додаткової відпустки.

Викладене узгоджується з висновками Верховного Суду наведеними у рішенні від 16 травня 2019 року за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18 (провадження №Пз/9901/4/19) та висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постанові від 21 серпня 2019 року у зазначеній справі.

Судом встановлено, що позивач як учасник бойових дій не використав додаткову відпустку за період з 2014 року по 2018 рік, а тому набув право на отримання грошової компенсації за таку відпустку при звільненні з військової служби.

На час прийняття наказу від23.08.2018 року №175, яким позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, натомість відповідачем не здійснено нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та статті 162 Закону України “Про відпустки” за період з 2014 року по 2018 рік, що суперечить вимогам Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання визнати протиправною бездіяльність військової частини 2269 Національної гвардії України щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби та зобов`язання військової частини 2269 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби, підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Поряд з цим суд враховує, що позивачем та його представником не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.

Приймаючи до уваги обставини даної справи, підстави зобов`язувати суб`єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення відсутні.

Згідно пунктом 5 частини статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір” від 08.07.2011 р. №3674-VI позивач звільнений від сплати судового збору (а.с.18). Доказів понесення інших судових витрат позивачем до суду не надано.

Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 263 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини 2269 Національної гвардії України про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 2269 Національної гвардії України щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 по 2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати військову частину 2269 Національної гвардії України (вул. Діброва, 77/95, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000; код ЄДРПОУ: 14322859) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН: НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2018 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Згідно з оригіналом:

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Г.П. Казанчук