Рішення № 86060914, 03.12.2019, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2019 р. справа № 300/1980/19

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Главач І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини 1241 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 03.10.2019 звернувся до суду з позовом до Військової частини 1241 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за період 2017-2019 роки, компенсації за невикористану частину основної відпустки за 2018 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, надбавки за несення служби в гірському населеному пункті за період з 02.05.2018 по 22.05.2018 та компенсації за неотримане речове майно у розмірі 11292,83 грн. та зобов`язання до вчинення дій.

Позовні вимоги мотивовані тим, що станом на день прийняття наказу про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за період 2017-2019 роки, компенсації за невикористану частину основної відпустки за 2018 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, надбавки за несення служби в гірському населеному пункті за період з 02.05.2018 по 22.05.2018 та компенсації за неотримане речове майно у розмірі 11292,83 грн. Вважаючи у зв`язку з цим свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

04.10.2019 ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 262 КАС України.

Відповідач подав відзив на позов за №50/41-1493 від 24.10.2019, в якому позовних вимог не визнав, просив в задоволенні позову відмовити. Зазначив, що позивач не мав можливості скористатися додатковою відпусткою із збереженням заробітної плати, оскільки пункт 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» забороняє додаткові відпустки військовослужбовців під час особливого періоду. Оскільки позивач не мав права під час особливого періоду на додаткову відпустку (як учасник бойових дій), то і компенсація за її невикористання є неможливою. Також представник відповідача зазначив про відсутність підстав для виплати грошової компенсації за невикористану частину основної відпустки за 2018 рік, оскільки після виходу з лікарняного позивач не написав рапорт на продовження відпустки на період перебування у лікувальному закладі. Щодо невиплаченої матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік вказав про можливість роботодавця здійснювати таку виплату лише в межах фонду оплати праці. Також вказав на відсутності підстав для надбавки за несення служби в гірському населеному пункті за період з 02.05.2018 по 22.05.2018, оскільки військова частина 1241 Національної гвардії України, де проходив службу позивач, розташована в місті Івано-Франківськ, яке не входить до переліку населених пунктів, яким надається статус гірських. Просив у задоволенні позову відмовити. (а.с. 45-46).

Позивачем 08.11.2019 подано відповідь на відзив, в якій зазначив, що твердження відповідача у відзиві є помилковими та просив відхилити відзив (а.с. 48-49).

Судом, розглянувши справу в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до вимог частини 5 статті 262 КАС України без проведення судового засідання та повідомлення і виклику сторін, за наявними у справі матеріалами, встановлено такі обставини.

10.10.2016 між ОСОБА_1 та Міністерством внутрішніх справ України укладено контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України (а.с. 14).

ОСОБА_1 з 01.03.2017 набув статусу учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії МВ НОМЕР_1 від 01.03.2017 (а.с. 13).

Судом встановлено, що в період проходження військової служби ОСОБА_1 28.02.2019 та 17.05.2019 звертався із рапортом до командира військової частини 1241 про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (а.с. 20, зворот а.с. 20), однак не отримав відповідь відповідача щодо результатів розглядів таких рапортів.

Окрім цього, встановлено, що відповідачем за результатами розгляду рапорту позивача від 16.04.2019 вх. №239 щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки надано відповідь від 26.04.2019 за №50/41-588, в якій роз`яснено про право отримання грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у день звільнення з військової служби (а.с. 19).

Також позивач ОСОБА_1 звертався до відповідача із рапортом вх. №350 від 10.06.2019 щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, за результатами розгляду якого листом №50/41-1241 від 02.09.2019 повідомлено позивача, що йому нараховано кошти за неотримане речове майно і подано заявку на їх отримання згідно довідки №10 від 18.07.2019 та при надходження коштів з довольчого органу його буде повідомлено (а.с. 28).

Аналогічну за змістом відповідь було надано ОСОБА_1 відповідачем за результатом розгляду заяви вх.№ Г-16 від 09.09.2019 щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно (а.с.30, зворот а.с. 30).

Згідно з витягом з наказу командира військової частини А 1241 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 08.07.2019 №158 майора ОСОБА_1 , наказом командувача Національної гвардії України від 20.05.2019 №78 о/с звільнено у запас відповідно до підпункту «б» пункту два частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с. 16).

Відповідач за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 08.07.2019 №392 листом від 11.07.2019 №50/41-1013 повідомив позивача про відсутність підстав для компенсації невикористаної додаткової відпустки (а.с. 26).

26.07.2019 ОСОБА_1 звернувся до командира Військової частини 1241 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України із заявою щодо не проведення із ним усіх розрахунків, зокрема зазначив про невиплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за період 2017-2019 роки, компенсації за невикористану частину основної відпустки за 2018 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, надбавки за несення служби в гірському населеному пункті за період з 02.05.2018 по 22.05.2018 та компенсації за неотримане речове майно (а.с. 27).

За результатами розгляду даної заяви позивача від 26.07.2019 відповідач листом №50/41-1188 від 20.08.2019 повідомив ОСОБА_2 про розгляд питання щодо невиплаченої компенсації додаткової відпустки у листі № 50/41-1013 від 26.04.2019, щодо невиплаченої компенсації за основну відпустку за 2018 – у листі №50/41-588 від 26.04.2019. Щодо невиплаченої матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік відповідач зазначив, що така допомога надається в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі військової частини. Також відповідач зазначив про відсутність підстав для виплати надбавки 25% за несення служби в Долинському районі, оскільки військова частина 1241 знаходиться у місті Івано-Франківську (зворот а.с. 27).

Позивач, вважаючи свої права порушеними, звернувся до суду з даним позовом.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі - Закон № 2011-XII), відповідно до статті 1 якого соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з п.12 ст.12 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно з ст.16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з п.8 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Відповідно до частини 5 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, які захворіли під час щорічної основної або щорічної додаткової відпустки, зазначена відпустка продовжується після одужання на кількість невикористаних днів цієї відпустки.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем під час проходження військової служби ОСОБА_1 не заперечувалось право останнього на компенсацію невикористаної щорічної основної відпустки, про що зазначено у листі 26.04.2019 за №50/41-588, в якому роз`яснено про право отримання грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у день звільнення з військової служби (а.с. 19).

Однак у поданому відзиві на позов відповідач заперечив таке право позивача, зокрема зазначив про відсутність підстав для компенсації за невикористану частину основної відпустки за 2018 рік , оскільки після виходу з лікарняного ОСОБА_1 не написав рапорту на продовження відпустки на період перебування у лікувальному закладі.

Відповідно до п.17 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п.18 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII та «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

Згідно з ст.1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону №1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в ст.1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п.19 ст.10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону № 504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Як вже встановлено судом, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 01.03.2017 (а.с. 13).

Посилання відповідача на відсутність підстав для компенсації за невикористану частину основної відпустки за 2018 рік, оскільки після виходу з лікарняного ОСОБА_1 не написав рапорту на продовження відпустки, суд вважає помилковими оскільки, як встановлено під час розгляду справи, продовження відпустки після виходу з лікарняного було неможливим у зв`язку з оголошенням військових зборів та викликом усіх військовослужбовців на службу по тривозі, що не заперечується відповідачем. Непродовження позивачем основної відпустки після лікарняного з незалежних від нього причин не позбавляє його права на отримання компенсації за невикористані дні такої відпустки.

З огляду на зазначене, суд вважає, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2017-2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ, а також компенсацію за невикористану частину основної відпустки за 2018 рік, тому наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати таких компенсацій.

Що стосується невиплати відповідачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, суд зазначає наступне.

За змістом частин першої, другої, четвертої статті 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України".

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Підпунктом 3 пункту 5 цієї постанови надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 7 Постанови № 704, видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення, передбачених у державному бюджеті для утримання державних органів.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260.

Відповідно до пунктів 2, 4 розділу І Порядку № 260, грошове забезпечення включає одноразові додаткові види грошового забезпечення, до яких належать, зокрема, допомоги.

Грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає: одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби.

Згідно із пунктами 1, 7, 9 розділу ХХIV Порядку № 260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

Наказом Міністерства оборони України від 25.01.2019 №30 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2019 рік» передбачено, що матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань виплачувати військовослужбовцям у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (без урахування винагород).

Накази про виплату матеріальної допомоги видавати виключно в межах доведених граничних обсягів видатків та отриманих асигнувань на її виплату з урахуванням порядку, передбаченого пунктом 5 цього наказу після розгляду заяв військовослужбовців.

У заявах про виплату матеріальної допомоги зазначаються конкретні причини (важкий стан здоров`я військовослужбовця або членів його сім`ї, смерть рідних по крові або шлюбу, пожежа або стихійне лихо та інші поважні причини), які стали підставою для порушення клопотання та розмір потреби.

Отже, з аналізу вищенаведених норм вбачається, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців і входить до його складу. Однак цей вид грошового забезпечення надається військовослужбовцям у межах асигнувань та у розмірі, що не перевищує розміру місячного грошового забезпечення, за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника).

Таким чином, виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань віднесена до права роботодавця та здійснюється в межах асигнувань, однак не є обов`язковою виплатою.

Оскільки по справі встановлено, що відповідачем не приймалося рішення про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань відносно позивача під час проходження його служби у військовій частині 1241, відсутні законодавчо визначені підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити вказану виплату стосовно позивача. Зважаючи на викладене, позов в цій частині є необгрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про виплату йому надбавки за несення служби в гірському населеному пункті за період з 02.05.2018 по 22.05.2018, суд вказує на наступне.

Гарантії соціального захисту громадян, що проживають, працюють або навчаються в гірських населених пунктах, визначає Закон України “Про статус гірських населених пунктів”.

Так, стаття 6 Закону України “Про статус гірських населених пунктів” встановлює пільги громадянам, яким надано статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського.

Частинами 1-3 та статті 5 “Про статус гірських населених пунктів” передбачено, що статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.

У разі, коли підприємство, установа, організація розташовані за межами населеного пункту, якому надано статус гірського, але мають філії, представництва, відділення, інші відокремлені підрозділи і робочі місця в населених пунктах, що мають статус гірських, на працівників, які постійно в них працюють, поширюється статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського.

Посвідчення видається також окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів, умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону, а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, обсерваторіях, інших об`єктах, що розташовані поза межами населених пунктів в місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону.

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України “Про статус гірських населених пунктів” розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків. Фінансування збільшення розміру пенсій, передбачене цією частиною, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах» №648 від 11.08.1995 встановлено, що на підприємствах, в установах, організаціях, територіальних органах, територіальних підрозділах та військових частинах, розташованих на території населених пунктів, яким надано статус гірських, тарифні ставки і посадові оклади працівників, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів та підрозділів цивільного захисту та Державної кримінально-виконавчої служби, визначені генеральною, галузевими та регіональними угодами як мінімальні гарантії в оплаті праці, а також встановлені за рішенням Кабінету Міністрів України або за його дорученням, підвищуються на 25 відсотків.

З аналізу зазначених вище положень вбачається, що умовою отримання пільг за службу в гірському населеному пункті є факт постійного проживання чи несення служби на території населеного пункту, якому надано статус гірського та те перебачено порядку надання таких пільг тимчасово у зв`язку з перебуванням особи у відряджені на території населеного пункту, якому надано статус гірського.

Місцезнаходженням Військової частини 1241 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України, де ОСОБА_1 проходив службу є м. Івано-Франківськ, який не віднесений до переліку населених пунктів, яким надано статус гірських.

Таким чином, відсутні підстави для отримання позивачем надбавки за несення служби в гірському населеному пункті за період з 02.05.2018 по 22.05.2018, коли він перебував у відрядженні, тому позовні вимоги в цій частині є необгрунтованими та таким, що не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про протиправну бездіяльність, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно, суд звертає увагу на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 9-1 Закону № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі - Порядок № 178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 вказаного Порядку грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29 червня 2017 року за № 797/30665 (далі - Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого Урядом Порядку № 178.

Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.

З вищенаведених законодавчих приписів випливає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку № 178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.10.2018 у справі №803/756/17 (адміністративне провадження № К/9901/38716/18).

За таких обставин, суд зазначає про наявність підстав для виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно, оскільки ОСОБА_1 звільнений з військової служби та 10.06.2019 за вхідним №350 подав командиру військової частини 1241 рапорт про виплату йому грошової компенсації за неотримане речове майно (а.с.28-30).

Відповідно до абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, (дія якого відповідно до ч. 3 Указу поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Як встановлено судом, станом на день виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини сума заборгованості за неотримане речове майно склала 11292,83 грн., що підтверджується довідкою військової частини №1241 від 18.07.2019 за №10 про вартість речового майна, що належить до видачі майору ОСОБА_1 (а.с. 29).

Суд зазначає, що станом на момент виключення зі списків особового складу ОСОБА_1 у відповідача виник обов`язок щодо виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 11292,83 грн.

Відповідач не надав до суду доказів виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане ним речове майно в сумі 11292,83 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у невиплаті під час звільнення позивача з військової служби у запас, грошової компенсації вартості за неотримане ним речове майно, а тому позовні вимоги в цій частині є обгрунтованими та таким, що підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, шляхом визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за період 2017-2019 роки, компенсації за невикористану частину основної відпустки за 2018 рік та компенсації за неотримане речове майно у розмірі 11292,83 грн.

Водночас суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. За таких обставин, суд вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки із збереженням заробітної плати як учаснику бойових дій за період 2017-2019 роки, компенсації за невикористану частину основної відпустки за 2018 рік та компенсації за неотримане речове майно у розмірі 11292,83 грн.

У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Частиною 2 статті 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», однак позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача понесених судових витрат на правничу допомогу в розмірі 7500,00 грн.

Згідно з частиною 1 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частини 1). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2). Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4).

Системний аналіз наведених вище норм права дає підстави вважати, що на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об`ємів робіт, їх кількості та видів. Окрім того, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася в справі тими особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам. Самі лише докази укладення угоди про надання правової допомоги й її оплати не можуть бути підставою для відшкодування цих витрат.

Так, судом встановлено, що позивач долучив до матеріалів справи: договір про надання правової допомоги №20/09 від 20.09.2019 (а.с. 31), свідоцтво про право на заняття адвокатської діяльністю (а.с. 32), витяг з реєстру адвокатів (а.с. 33), додаткову угоду №1 від 07.11.2019 до договору про надання правової допомоги №20/09 від 20.09.2019 (а.с. 53), квитанцію про оплату послуг №255693 від 07.11.2019 (а.с.54), акт приймання-передачі послуг №07/11 від 07.11.2019 до договору про надання правової допомоги №20/09 від 20.09.2019 (а.с. 55).

Відповідно до зазначеного акту приймання-передачі послуг №07/11 від 07.11.2019 до договору про надання правової допомоги №20/09 від 20.09.2019 адвокатом надавалися Гриніву Р.М. такі послуги: зустріч, консультація клієнта, узгодження правової позиції (0,5 години) – 350 грн.; вивчення та правовий аналіз доказів по справі (0,5 години) – 350 грн.; пошук, вивчення та правовий аналіз судової практики в аналогічних спорах (0,5 годин) – 350 грн.; підготовка адміністративного позову та додатків до нього (7 годин 15 хвилин) – 5050 грн.; вивчення та правовий аналіз відзиву відповідача (0,5 годин) – 350 грн.; підготовка відповіді на відзив (1,5 години) – 1050 грн. Всього позивачем оплачено 7500,00 грн. винагороди адвокату.

Таким чином, враховуючи те, що позов підлягає частковому задовленню, суд дійшов висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача частини понесених позивачем витрат на оплату правничої допомоги в розмірі 4500,00 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 1241 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018 та 2019 роки.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 1241 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану частину основної відпустки за 2018 рік.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 1241 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно у розмірі 11292 (одинадцять тисяч двісті дев`яносто дві) гривні 83 копійки.

Зобов`язати Військову частину 1241 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (код ЄДРПОУ – 14323422, вул. Чорновола, 161, м. Івано-Франківськ, 76005) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати Військову частину 1241 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (код ЄДРПОУ – 14323422, вул. Чорновола, 161, м. Івано-Франківськ, 76005) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористану частину основної відпустки за 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати Військову частину 1241 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (код ЄДРПОУ – 14323422, вул. Чорновола, 161, м. Івано-Франківськ, 76005) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно у розмірі 11292 (одинадцять тисяч двісті дев`яносто дві) гривні 83 копійки.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини 1241 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (код ЄДРПОУ – 14323422, вул. Чорновола, 161, м. Івано-Франківськ, 76005) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4500 (чотири тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач - ОСОБА_1 : РНОКПП – НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 .

Відповідач - Військова частина 1241 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України: код ЄДРПОУ – 14323422, вул. Чорновола, 161, м. Івано-Франківськ, 76005.

Суддя Главач І.А.