Рішення № 86060687, 02.12.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2019 року ЛуцькСправа № 140/2396/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Волдінера Ф. А.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0050156-5013-0301 від 17.07.2019 про стягнення податку на нерухоме майно у сумі 23 720,16 грн.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 10.09.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі, встановлено, що судовий розгляд справи необхідно проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що нежитлове приміщення позивачки, щодо якого відповідачем нараховано податок у оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні призначене для використання у сільськогосподарській діяльності та є відповідно будівлею сільськогосподарського призначення у відповідності до Державного класифікатора будівель та споруд. Вказане нежитлове приміщення використовується ОСОБА_1 як сільськогосподарським товаровиробником.

Рішенням Хмелівківської сільської ради від 02.02.2017 про встановлення ставок оподаткування на нерухоме майно на 2018 рік встановлено ставку 0. Однак, 27.12.2017 Хмелівківська сільська рада, на території якої перебуває будівля, була приєднана до Зимнівської об`єднаної територіальної громади. Рішенням Зимнівської сільської ради № 37/12 від 31.01.2015 була затверджена ставка податку для об`єктів нежитлової нерухомості на 2018 рік.

Рішенням Хмелівківської сільської ради від 02.02.2017 про встановлення ставок оподаткування на нерухоме майно на 2018 рік встановлено ставку 0. Тому, принцип повного правонаступництва в даному випадку не може діяти на підставі частини 8 статті 8 Закону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад», в якій зазначено, що після припинення повноважень сільських, селищних, міських рад, обраних територіальними громадами, що об`єдналися, їхніх виконавчих комітетів, сільського голови, який одноособово виконував функції виконавчого органу сільської ради територіальної громади, що увійшла до об`єднаної територіальної громади, видані ними нормативно-правові акти, невиконані акти індивідуальної дії зберігають чинність на відповідних територіях та для відповідних осіб.

Отже, системний аналіз вказаних вище норм, дає підстави для висновку, що для оподаткування нежитлових приміщень, які знаходились на території в географічних та адміністративних межах села Хмелів в період до 27.12.2017, повинне застосовуватися рішення Хмелівківської сільської ради від 02.02.2017 про встановлення ставок оподаткування на нерухоме майно на 2018 рік.

Враховуючи вищевикладене, податкове повідомлення рішення позивач вважає протиправним та просить його скасувати.

23.09.2019 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, згідно якого останній не погоджується з даним позовом з огляду на наступне. Згідно з абз. «ж», пп.266.2.2. п.266.2, ст.266 ПК України, не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Відповідно до пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власне виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання. Отже, Податковим кодексом України чітко визначено поняття сільськогосподарського товаровиробника як юридичну особу незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та здійснює операції з її постачання. Окрім того, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо стимулювання утворення та діяльності сімейних фермерських господарств» від 10.07.2018 №2497-VIII підпункт 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 доповнено словами «або фізична особа - підприємець». Тобто з моменту набрання чинності цим Законом, законодавець надає статус сільськогосподарського товаровиробника і фізичним особам-підприємцям, які займаються виробництвом сільськогосподарської продукції та здійснюють операції з її постачання. Проте, позивачка не являється фізичною особою-підприємцем та не займається виробництвом сільськогосподарської продукції та не здійснює операції з її постачання.

Ставка податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, встановлювалась за рішенням Зимнівської сільської ради №37/12 від 30.01.2015 в розмірі 18,61 грн. за 1 кв.м.

У відзиві на позовну заяву представник позивача просила розгляд справи проводити за участю сторін.

04.10.2019 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якому останній зазначив, що правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно, у вигляді звільнення від його сплати, є одночасна сукупність наступних умов:

- використання споруди безпосередньо у сільськогосподарській діяльності;

- особа є сільськогосподарським товаровиробником.

Визначення «виробники сільськогосподарської продукції», згідно із змістом статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» є тотожним викладеному пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, та встановлює, такими є юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Домогосподарство - сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Ці особи можуть перебувати у родинних стосунках або стосунках свояцтва, не перебувати у будь-яких з цих її стосунків, або бути і в тих, і в інших стосунках. Домогосподарство може складатися з однієї особи.

Згідно, Господарського кодексу України, домогосподарство - сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життєдіяльності, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти.

Позивач має своє сільськогосподарське домогосподарство, оскільки проживає у сільській місцевості та має у власності земельні ділянки де вирощує тварин, таких як свині і кури (відомості про це наявні у статистичному відділі Володимир-Волинського району та у Зимнівській сільській раді). Про те що у позивача є домогосподарство, яке займається сільськогосподарською діяльністю інспекторам ДФС також було відомо при складанні даного рішення.

Доказом того, що позивач дійсно має сільськогосподарське домогосподарство є довідка № 459 від 26.07.2019, видана Зимнівською сільською радою про те, що станом на 01.01.2018 гр. ОСОБА_1 дійсно утримувала підсобне господарство.

Згідно листа НКРЕ «Щодо надання роз`яснення» від 08.02.2011 № 811/11/17-11 під визначенням «домашнє підсобне господарство» слід розуміти домоволодіння та домогосподарства.

З аналізу наведених норм вбачається, що для цілей застосування податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, від оподаткування цим податком звільняються споруди які використовуються безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, незалежно від того, власником таких споруд є фізична чи юридична особа.

Відповідно до підпункт б пункту 226.1.2 статті 266 ПК України визначено, що в разі перебування об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній сумісній власності кількох осіб, які не поділені в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом. Крім позивача ще п`ятьом особам (членам її сім`ї) на праві приватної спільної сумісної власності без виділення часток належить приміщення свинарника №6, А1, загальною площею 1529, 1 кв.м., розташоване за адресою АДРЕСА_2, згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07.11.2012. У 2017 році помер чоловік позивачки ОСОБА_2 , який теж був співвласником даного майна. Після його смерті належна йому частка перейшла на підставі спадкування одному із співвласників - ОСОБА_3 . Жодної згоди на те, що оплату спірного податку буде здійснювати ОСОБА_1 , ніхто із співвласників ніколи не надавав, ні усної, ні письмової.

Не є правильним твердження відповідача про те, що позивач не звернулась до контролюючого органу із письмовою заявою для проведення звірки даних щодо права на користування пільгою із сплати податку. Однак, відповідач не звернув увагу на те, що вказана вище норма має не імперативний характер, а диспозитивний, оскільки чітко вказує не на обов`язок платника податку, а на право звернутись до контролюючого органу із заявою про проведення звірки даних, тобто дає платнику податку можливість вибору вчинення або не вчинення певної дії на власний розсуд. Тобто, з наведеної норми вбачається, що позивач не зобов`язана була звертатись до контролюючого органу із письмовою заявою про проведення звірки даних щодо права на користування пільгою сплати податку.

У відповіді на відзив представник позивача просив справу розглядати за участю позивача або його представника.

10.10.2019 представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив, згідно якого остання заперечила проти обґрунтувань представника позивача, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Разом із запереченням представник відповідача подала клопотання про заміну відповідача, Головне управління ДФС у Волинській області, його правонаступником - Головне управління ДПС у Волинській області.

Ухвалою суду від 16.10.2019 задоволено клопотання представника відповідача, замінено в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача Головне управління ДФС у Волинській області (ідентифікаційний код 39400859) на правонаступника Головне управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, м. Луцьк, Київський майдан, 4, ідентифікаційний код 43143484).

Щодо клопотань сторін про розгляд справи за їх участі, то суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів частин п`ятої та шостої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Частиною шостою статті 12 КАС України визначено перелік справ незначної складності. Відповідно до пункту 10 вказаної норми справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Частиною четвертою статті 257 КАС України встановлено перелік категорій справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Дана адміністративна справа не підпадає під вказаний перелік.

Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому, беручи до уваги, що сторонами було надано суду заяви по суті справи з достатніми доказами, суд не вбачав підстав для розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, які беруть участь у справі.

29.11.2019 та 02.12.2019 від представника позивача до суду надійшла заява про відшкодування судових витрат на правову допомогу в розмірі 19 500,00 грн.

Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, ОСОБА_1 та ще п`ятьом особам на праві приватної спільної сумісної власності без виділення часток належить приміщення свинарника № 6, А1, загальною площею 1529,1 кв. м., яке знаходиться за адресою АДРЕСА_4, що підтверджується свідоцтвом про право власності (а. с. 15-16).

17.07.2019 Головним управління ДФС у Волинській області винесено податкове повідомлення-рішення № 00500156-5013-0301, відповідно до якого ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2018 рік в сумі 23 720,16 грн.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернулася до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.

Справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, внормовано приписами статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Згідно із підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Отже, за загальним правилом, об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Таким чином, ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлюються відповідним рішенням органу місцевого самоврядування, на території якого перебуває таке майно.

Як слідує з матеріалів справи, нежитлове приміщення, 1/6 частки якого належить позивачу ОСОБА_3 , знаходиться в с. Хмелів Володимир-Волинського району.

Рішенням Хмелівківської сільської ради від 02.02.2017 №13/5 встановлено на території Хмелівківської сільської ради податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та затверджене Положення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно з пунктом 5.2 якого ставка податку для об`єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб встановлюється в розмірі 0 відсотка мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв метр бази оподаткування.

Відтак, оскільки рішенням Хмелівківської сільської ради від 02.02.2017 №13/5 встановлено ставку податку для об`єктів нежитлової нерухомості 0 відсотка мінімальної заробітної плати, тому нарахування позивачу грошового зобов`язання згідно зі спірним рішенням є протиправним.

При цьому суд вважає безпідставними посилання відповідача на ту обставину, що належний позивачу об`єкт нежитлової нерухомості знаходиться на території Зимнівської ОТГ, а тому застосуванню підлягає ставка податку, визначена рішенням Зимнівської сільської ради від 31.01.2015 №37/12, яка встановлена на рівні 0,5 відсотка мінімальної заробітної плати.

Так, відповідно до підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 та підпункту 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у складі податку на майно належить до місцевих податків.

Сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів (п.12.3 ст.12 ПК України).

Рішення рад нормативно-правового характеру відповідно до "Про місцеве самоврядування в Україні" Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено пізніший строк введення цих рішень у дію.

Статтею 12 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" із змінами та доповненнями від 11.09.2003 №1160-IV (далі - Закон №1160) встановлено, що регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (п.п.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України).

Офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених п.п.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України (п.12.5 ст.12 ПК України).

Водночас пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 07.12.2017 №2245-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році" встановлено, що у 2018 році до рішень про встановлення місцевих податків і зборів, прийнятих органами місцевого самоврядування, у тому числі радами об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, після 15 липня 2017 року та у 2018 році, не застосовуються вимоги п.п.4.1.9 п.4.1 та п.4.5 ст.4, п.п.12.3.4 п.12.3, п.п.12.4.3 п.12.4 та п.12.5 ст.12 ПК України та Закону №1160.

Згідно з частиною восьмою статті 8 Закону України "Про добровільне об`єднання територіальних громад" із змінами та доповненнями від 05.02.2015 №157-VIII (далі - Закон №157) після припинення повноважень сільських, селищних, міських рад, обраних територіальними громадами, що об`єдналися, їхніх виконавчих комітетів, сільського голови, який одноособово виконував функції виконавчого органу сільської ради територіальної громади, що увійшла до об`єднаної територіальної громади, видані ними нормативно-правові акти, невиконані акти індивідуальної дії зберігають чинність на відповідних територіях та для відповідних осіб.

Таким чином, якщо радою об`єднаної територіальної громади не прийнято нове рішення про встановлення місцевих податків та зборів, то платники земельного податку застосовують ставки, затверджені рішеннями відповідних сільських, селищних, міських рад, що об`єдналися в територіальну громаду.

Як встановлено судом, 27.12.2017 Хмелівківська сільська рада, на території якої перебуває належна позивачу будівля (її частка), була приєднана до Зимнівської об`єднаної територіальної громади.

Після об`єднання територіальних громад Зимнівською сільською радою прийняте рішення від 22.06.2018 №26/23, яким встановлено, зокрема, ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та зазначено, що дане рішення набирає чинності з 01.01.2019 (а.с.63-77).

Таким чином, до 01.01.2019 на території Зимнівської ОТГ повинні застосовуватись ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, які затверджені відповідними сільськими радами, що увійшли до складу ОТГ.

З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідач при визначенні ОСОБА_1 грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, протиправно застосував ставку податку, яка затверджена рішенням Зимнівської сільської ради від 31.01.2015 №37/12, з огляду на що податкове повідомлення-рішення № 0050156-5013-0301 від 17.07.2019 є незаконним та підлягає скасуванню.

Разом з тим, суд не погоджується з доводами позивача про те, що вона як сільськогосподарський товаровиробник звільнена від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Так, за правилами абз. "ж" підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

У статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18 січня 2001 року №2238-III (далі - Закон №2238) визначено понятті сільськогосподарського товаровиробника, відповідно до якого це фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Крім того, до виробників сільськогосподарської продукції відносять юридичних осіб, фізичних осіб (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності (далі - КВЕД), мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин (ст.1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" від 23 вересня 2008 року №575-VI).

Законом №2238 визначено, що продукція сільського господарства (сільськогосподарська продукція) - це продукція, що виробляється в сільському господарстві та відповідає кодам Державного класифікатора продукції та послуг.

Коди продукції сільського господарства та пов`язані з цим послуги визначені розділом 1 секції А "Продукція сільського господарства, лісового господарства та рибного господарства" Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 №457.

Отже, фізичні особи, які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою КВЕД з урахуванням Державного класифікатора продукції та послуг (ФОП), мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, володіють та використовують будівлі, споруди, що призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, відносяться до сільськогосподарських товаровиробників, з метою визначення об`єкта оподаткування згідно з пп. "ж" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник - це юридична особа незалежно гід організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

З метою однозначного застосування норм Податкового кодексу України та уникнення юридичних колізій статтею 5 ПК України передбачено, що поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 цього Кодексу. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженим наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507, до класу (код 1271) "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" належать будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та інші.

Враховуючи вищевикладене, фізична особа - власник об`єктів нежитлової нерухомості, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, не може належати до сільськогосподарських товаровиробників у розумінні норм ПК України.

Таким чином, враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, а податкове повідомлення-рішення № 0050156-5013-0301 від 17.07.2019 про стягнення податку на нерухоме майно у сумі 23 720,16 грн. скасуванню.

За приписами статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Такий підхід цілком узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Зокрема, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «...адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною другою статті 73 КАС України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 КАС України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно вимог частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності своїх дій та обґрунтованості прийняття оскаржуваного рішення.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 768,40 грн., сплаченого згідно з квитанцією № 33 від 02.08.2019.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Податкового кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області № 0050156-5013-0301 від 17.07.2019 про стягнення податку на нерухоме майно у сумі 23 720,16 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, ідентифікаційний код юридичної особи 39400859) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255, 295 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ф. А. Волдінер