Рішення № 86060323, 03.12.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2019 року ЛуцькСправа № 140/2964/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971), Краматорського прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся з позовом до Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) (далі - Луцький прикордонний загін, відповідач 1), Краматорського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) (далі - Краматорський прикордонний загін, відповідач 2), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача 1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення у періоди з 01 липня 2015 року по 12 жовтня 2015 року та з 27 липня 2016 року по 13 березня 2019 року та щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 27 липня 2017 року по 13 березня 2019 року; зобов`язати відповідача 1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за періоди з 01 липня 2015 року по 12 жовтня 2015 року та з 27 липня 2016 року по 13 березня 2019 року та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 27 липня 2017 року по 13 березня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача 2 щодо невиплати індексації грошового забезпечення у період з 13 жовтня 2015 року по 26 липня 2016 року та щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за вказаний період; зобов`язати відповідача 2 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 13 жовтня 2015 року по 26 липня 2016 року та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за вказаний період, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків військової частини.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу за контрактом у Луцькому прикордонному загоні (військова частина 9971) та Краматорському прикордонному загоні (військова частина 2382). 13 березня 2019 року ОСОБА_1 , звільненого з військової служби в запас наказом начальника 6 прикордонного загону від 28 лютого 2019 року № 101-ос у зв`язку із закінченням строку контракту, виключено зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення. Позивач вказав, що під час проходження військової служби в підрозділах Державної прикордонної служби України у період з 13 жовтня 2015 року по 26 липня 2016 року брав безпосередню участь в проведенні антитерористичної операції. Проте станом на день прийняття наказу про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу ні відповідач 1, ні відповідач 2 не провели з ним повних розрахунків та не виплатили грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, на яку, як стверджує позивач, він має право на підставі пункту 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Позивач звернув увагу, що пункт 19 статті 10-1 цього Закону лише припиняє надання військовослужбовцям додаткової відпустки під час дії особливого періоду, але не скасовує право на грошову компенсацію в разі її не використання при звільненні.

Крім того, відповідачами в порушення норм Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" в період з 01 липня 2015 року по 31 грудня 2018 року не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення. За приписами Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Таким законом є Закон України "Про індексацію грошових доходів населення"; ним та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, встановлено механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

ОСОБА_1 вважає бездіяльність відповідачів щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та невиплати індексації грошового забезпечення протиправною та такою, що порушує його законні права та інтереси, а тому просив задовольнити позов повністю.

Ухвалою від 08 жовтня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідач 1 у відзиві на позов його вимоги заперечив, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню (а.с.28-38). В обґрунтування своєї позиції вказав, що позивач ОСОБА_1 в період з 13 березня 2001 року по 12 жовтня 2015 року та з 26 липня 2016 року по 13 березня 2019 року проходив військову службу в Луцькому прикордонному загоні та йому виплачувалось належне грошове забезпечення, яке обчислювалось та нараховувалось у межах виділених коштів. Відповідач 1 зазначив, що індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів. Разом з тим, проведення індексації грошових доходів населення з 01 січня 2015 року (у зв`язку з внесенням змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Законом України від 28 грудня 2014 року №76-VІІІ) здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Відповідач 1 вказав, що починаючи з липня 2015 року видатки на виплату індексації грошового забезпечення були відсутні, тому нарахування та виплата індексації не здійснювалися. Наголосив, що нарахування індексації доходів за відсутності бюджетних асигнувань у кошторисі вважається порушенням бюджетного законодавства.

Також стосовно позовної вимоги про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій відповідач 1 зазначив, що 14 травня 2015 року Закон України "Про відпустки" доповнено статтею 16-2, згідно з якою учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Вважає, що така відпустка не належить до щорічних та за змістом статті 24 Закону України "Про відпустки" не підлягає грошовій компенсації у випадку звільнення в разі її невикористання. З посиланням на пункт 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" зазначив, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, передбачена пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та статтею 16-2 Закону України "Про відпустки", на час дії особливого періоду не надається, тому правових підстав для виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку немає.

З урахуванням наведеного відповідач просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідач 2 у відзиві на позов викладені в позовній заяві вимоги позивача вважає безпідставними (а.с.57-64). Зазначив, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Краматорському прикордонному загоні з 13 жовтня 2015 року по 26 липня 2016 року. Кошторисними призначеннями Державної прикордонної служби України з липня 2015 року не передбачена виплата індексації грошових доходів персоналу. Тому позивачу з 13 жовтня 2015 року по 26 липня 2016 року Краматорським прикордонним загоном індексація не нараховувалась.

Крім того, відповідач 2 зазначив, що оскільки під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки та деякі додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, їх використання за минулі роки після закінчення особливого періоду законодавством не передбачено. У зв`язку з цим додаткові відпустки, в тому числі й додаткова відпустка, що не надавалася учасникам бойових дій в особливий період, не вважається такою, що є невикористаною. Оскільки відповідно до пунктів 17-19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припинено, то виплата грошової компенсації законом не передбачена.

Відповідач 2 звернув увагу, що на Краматорський прикордонний загін не може покладатися обов`язок з виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, оскільки той проходив військову службу у Краматорському прикордонному загоні лише у період з 13 жовтня 2015 року по 26 липня 2016 року, а був звільнений з військової служби в запас та виключений зі списків особового складу наказом 6 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України у 2019 році. Також вважає, що для звернення до суду з даним позовом встановлюється місячний строк, який був пропущений позивачем.

З наведених підстав у задоволенні позову просив відмовити.

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

Водночас, 22 листопада 2019 року від представника позивача надійшла заява, у якій уточнено найменування відповідача 2 - Краматорський прикордонний загін Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382). Як зазначено у заяві, Краматорський прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби розпочав свою діяльність з 30 жовтня 2015 року. Разом з тим, 14 жовтня 2017 року було утворене Донецько-Луганське регіональне управління Державної прикордонної служби України, у підпорядкування якого перейшов Краматорський прикордонний загін без зміни назви та реквізитів юридичної особи (а.с.71).

Відповідно до частини другої статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Згідно із частиною першою статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відтак, справу розглянуто по суті у межах строків, визначених частиною першою статті 258, частиною другою статті 262 КАС України.

Перевіривши письмовими доказами доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Відповідно до довідки Луцького прикордонного загону від 25 березня 2019 року №130 (а.с.14) ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у військовій частині 9971 у період з 13 березня 2001 року по 12 жовтня 2015 року та з 26 липня 2016 року по 13 березня 2019 року. Так, зокрема, наказом начальника Луцького прикордонного загону від 02 жовтня 2013 року №215-ОС1 старшого прапорщика ОСОБА_1 з 02 жовтня 2013 року призначено старшим техніком групи логістики відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби "Дубровиця" ІІ категорії (тип Б) - а.с.40. Як видно із витягу з наказу начальника 6 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 05 жовтня 2015 року №207-ОС "По особовому складу", старшого прапорщика ОСОБА_1 , старшого техніка-водія 1 прикордонної застави оперативно-бойової прикордонної комендатури "Луцьк-2", виключено зі списків частини, всіх видів забезпечення з 12 жовтня 2015 року та направлено для подальшого проходження військової служби до військової частини 2382 м. Краматорськ на підставі наказу Голови Державної прикордонної служби від 02 жовтня 2015 року №921-ОС (а.с.41).

Відповідно до витягу з наказу начальника Краматорського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 13 жовтня 2015 року №27-ОС "По особовому складу" старшого прапорщика ОСОБА_1 , який наказом Голови Державної прикордонної служби від 02 жовтня 2015 року №921-ОС зарахований у розпорядження начальника 11 прикордонного загону (І категорії) та прибув 13 жовтня 2015 року для подальшого проходження військової служби з 6 прикордонного Волинського загону Північного регіонального управління м. Луцьк, зараховано до списку особового складу, поставлено на всі види забезпечення (а.с.68). Наказом начальника Краматорського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 26 липня 2016 року №301-ОС "По особовому складу" старшого прапорщика ОСОБА_1 звільнено з посади інспектора прикордонної служби 1 категорії 1 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби "Мар`їнка" ІІ категорії (тип А) оперативно-бойової прикордонної комендатури "Кухарівка", який вибуває для подальшого проходження військової служби до 6 прикордонного Волинського загону (І категорії) Північного регіонального управління (м. Луцьк), та виключено з 26 липня 2016 року зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с.67).

Надалі згідно з наказом начальника Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 27 липня 2016 року №162-ос "По особовому складу" старшого прапорщика ОСОБА_1 , який прибув для подальшого проходження служби з військової частини 2382 м. Краматорськ, зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення з 27 липня 2016 року (а.с.42). Наказом начальника 6 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 13 березня 2019 року №125-ос "По особовому складу" старшого прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби-майстра відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби "Дубровиця" ІІ категорії (тип Б), звільненого з військової служби в запас наказом начальника 6 прикордонного загону від 28 лютого 2019 року № 101-ос за підпунктом "а" (у зв`язку із закінченням строку контракту), пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", без права носіння військової форми одягу, виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення; остаточною датою закінчення проходження служби вважається 13 березня 2019 року (а.с.43).

Також судом встановлено, що 19 листопада 2015 року позивач отримав посвідчення серії НОМЕР_1 , згідно з яким він має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.11).

Листом Луцького прикордонного від 09 вересня 2019 року №11/10233 на адвокатський запит представника позивача - адвоката Лягутка О.В. від 02 вересня 2019 року, відповідач 1 повідомив, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Луцькому прикордонному загоні з 13 березня 2001 року по 12 жовтня 2015 року та з 27 липня 2016 року по 13 березня 2019 року. Також вказав, що оскільки під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, то їх використання за минулі роки після особливого періоду законодавством не передбачено. У зв`язку з цим, додаткові відпустки, в тому числі й додаткова відпустка, що не надавалась учасникам бойових дій в особливий період не вважається такою, що є невикористаною. Оскільки відповідно до пунктів 17-19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в особливий період надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припинено, виплата грошової компенсації не передбачена (а.с.13).

З листа-довідки Луцького прикордонного загону вбачається, що в кошторисних призначеннях Державної прикордонної служби України видатки на виплату індексації були передбачені у 2015 році з січня по червень включно; з липня 2015 року (2016, 2017) та до грудня 2018 року включно видатки на виплату індексації не передбачені, у зв`язку з цим нарахування та виплата індексації не здійснювалась (а.с.15). Згідно з довідкою військової частини 2382 від 24 жовтня 2019 року №75 (а.с.66) в лютому 2016 року ОСОБА_1 виплачена індексація грошового забезпечення за період служби з січня 2015 року по червень 2015 року відповідно до грошового атестату від 12 жовтня 2015 року №189 військової частини 9971 у сумі 1866,26 грн; кошторисними призначеннями військової частини 2382 не передбачено виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовцям з липня 2015 року, тому за період служби з жовтня 2015 року по липень 2016 року індексація ОСОБА_1 не виплачувалася.

Позивач, вважаючи бездіяльність відповідачів щодо невиплати індексації грошового забезпечення та невиплати компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій протиправною, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

За приписами частини другої статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-XII).

Згідно зі статтями 18, 19 Закону України від 05 жовтня 2000 року №2017-III "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Закон України від 03 липня 1991 року №1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон №1282-XII) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За приписами статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Статтею 4 Закону №1282-XII встановлено підстави для проведення індексації, зокрема, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Законом України від 24 грудня 2015 року №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" у частині першій статті 4 Закону №1282-XII цифри "101" замінено цифрами "103".

Частинами першою, другою статті 5 Закону №1282-XII встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина шоста статті 5 Закону № 1282-XII).

Статтею 9 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення встановлено Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 №1078 (зі змінами, далі - Порядок №1078).

Як визначено пунктом 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року №491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Згідно з пунктом 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації. У свою чергу, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується Луцький прикордонний загін, кошти на індексацію грошового забезпечення за вказаний у позові період були відсутні.

При вирішенні даного спору відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України суд враховує також висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року у справі №825/694/17, відповідно до яких виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення; звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.

Таким чином, вказані відповідачами у відзивах обставини не позбавляють їх обов`язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.

На підставі наказів по особовому складу, перерахованих вище, інших матеріалів справи слідує, що позивач проходив військову службу в Луцькому прикордонному загоні в період з 13 березня 2001 року по 12 жовтня 2015 року та з 27 липня 2016 року по 13 березня 2019 року, а в період з 13 жовтня 2015 року по 26 липня 2016 року - у Краматорському прикордонному загоні.

З довідки нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з січня 2015 року по березень 2019 року, наданої відповідачем 1 (а.с.52), особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 з 2015 року по березень 2019 року (а.с.47-51) слідує, що Луцьким прикордонним загоном позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення у січні 2015 року - 118,93 грн, у грудні 2018 року - 71,08 грн, у січні та лютому 2019 року по 71,08 грн та в червні 2019 року - 56,39 грн за березень 2019 року. Крім того, з довідки щодо індексації грошового забезпечення від 24 жовтня 2019 року №75, наданої відповідачем 2, вбачається, що в лютому 2016 року ОСОБА_1 виплачена індексація грошового забезпечення за період служби з січня 2015 року по червень 2015 року, відповідно до грошового атестату від 12 жовтня 2015 року №189 військової частини 9971 в сумі 1866,26 грн (а.с.66), що підтверджується також особистою карткою грошового забезпечення (а.с.65).

Однак всупереч вимогам наведених вище нормативно-правових актів позивачу не була нарахована та не виплачена відповідачем 1 індексація грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 12 жовтня 2015 року та з 27 липня 2016 року по 30 листопада 2018 року, а відповідачем 2 - індексація грошового забезпечення за період з 13 жовтня 2015 року по 26 липня 2016 року.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

Виходячи із приписів частини першої статті 10 Закону №1282-ХІІ та пункту 6 Порядку №1078, нарахування та виплата індексації проводиться за місцем проходження військової служби, та відповідна військова частина самостійно здійснює розрахунок розміру індексації. Відтак, з наведених вище мотивів та підстав, виходячи із наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, позовні вимоги належить задовольнити частково шляхом прийняття судом рішення про визнання протиправною бездіяльності Луцького прикордонного загону щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у періоди з 01 липня 2015 року по 12 жовтня 2015 року та з 27 липня 2016 року по 30 листопада 2018 року (за грудень 2018 року, січень-березень 2019 року індексація виплачена) та зобов`язання відповідача 1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за вказані періоди; визнання протиправною бездіяльності Краматорського прикордонного загону щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 13 жовтня 2015 року по 26 липня 2016 року та зобов`язання відповідача 2 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за цей період.

Вирішуючи спір в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та зобов`язання відповідачів нарахувати і виплатити таку грошову компенсацію, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551-XII), відповідно до статті 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.

Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (стаття 5 Закону №3551-XII).

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон №3543-XII) та від 06 грудня 1991 року №1932-XII "Про оборону України" (далі - Закон № 1932-XII).

За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.

Також відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Таким чином, саме у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм за останнім місцем служби виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ, право на які набув військовослужбовець під час військової служби незалежно від місця такої служби та періоду набуття права на відпустку.

Така ж правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №620/4218/18.

19 листопада 2015 року ОСОБА_1 отримав посвідчення серії НОМЕР_1 , згідно з яким має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. Таким чином, позивач набув право на додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ за період 2015-2019 роки під час проходження військової служби у Луцькому та Краматорському прикордонному загонах.

У пункті 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009, вказано, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.

З огляду на те, що ОСОБА_1 було звільнено з військової служби та проведено з ним остаточний розрахунок Луцьким прикордонним загоном, то і виплату компенсації за всі невикористані ним дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ, в період, визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону №2011-XII, мав здійснити саме Луцький прикордонний загін, незважаючи на те, що право на частину відпустки позивач набув у період проходження ним військової служби у Краматорському прикордонному загоні.

Таким чином, суд вважає, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем 1 протиправно не було проведено нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Враховуючи те, що позивача було звільнено з військової служби саме з Луцького прикордонного загону, не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Краматорського прикордонного загону щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 13 жовтня 2015 року по 26 липня 2016 року та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за цей період.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням встановлених судом обставин справи та керуючись повноваженнями, наданими частиною другою статті 9 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2019 роки та зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу таку грошову компенсацію, виходячи з грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на день звільнення з військової служби.

Суд відхиляє доводи відповідача 2 стосовно пропуску позивачем місячного строку звернення до суду та зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).

Так спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком. Відтак, стягнення компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій не обмежене строками звернення до суду. На час відпустки, яка хоча і не пов`язана з виконанням службових обов`язків, за особою зберігається заробітна плата (грошове забезпечення), такі виплати включаються до фонду заробітної плати і є невід`ємною його частиною. Це ж саме стосується і компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 9, 72-77, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) (43005, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Стрілецька, будинок 6, ідентифікаційний код юридичної особи 14321661), Краматорського прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) (84301, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Марата, 16, ідентифікаційний код юридичної особи 14321883) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 12 жовтня 2015 року та з 27 липня 2016 року по 30 листопада 2018 року та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2019 роки.

Зобов`язати Луцький прикордонний загін Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 9971) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 12 жовтня 2015 року та з 27 липня 2016 року по 30 листопада 2018 року та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Визнати протиправною бездіяльність Краматорського прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 13 жовтня 2015 року по 26 липня 2016 року.

Зобов`язати Краматорський прикордонний загін Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2382) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 13 жовтня 2015 року по 26 липня 2016 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Суддя Ж.В. Каленюк