Ухвала суду № 86057757, 29.11.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2-з/760/381/19

Справа 760/32566/19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2019 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Усатової І.А.,

при секретарі - Омелько Г.Т.,

розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Солом`янської районної державної адміністрації м. Києва, Публічного акціонерного товариства "Київгаз" ДП "КиївГазЕнержи" про зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка у листопаді 2019 року звернулася до суду з позовом та просила зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Солом`янської районної державної адміністрації м. Києва забезпечити дотримання її прав на пільги, встановлені п. 5 ч. 1 ст. 14 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», зобов`язати Публічне акціонерне товариство "Київгаз" ДП "КиївГазЕнержи" здійснити перерахунок вартості спожитого газу з врахуванням 50-процентної пільги, встановленої п. 5 ч. 1 ст. 14 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в межах середніх норм споживання, встановлених чинним законодавством України, з 01.07.2017.

Одночасно з позовом позивачкою було подано заяву про забезпечення позову у справі шляхом накладення заборони вчинення Публічним акціонерним товариством "Київгаз" дій по відключенню від газопостачання за адресою: АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову у такий спосіб позивачка зазначає, що вона, ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником Великої Вітчизняної війни, перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Солом`янської районної державної адміністрації м. Києва та внесена у Єдиний державний автоматизований реєстр пільговиків, які мають право на пільги, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Так, зокрема, п. 5 ч. 1 ст. 14 Закону встановлено 50- процентну знижку плати за користування комунальними послугами (газом, електроенергією та іншими послугами) та скрапленим балонним газом для побутових потреб в межах середніх норм споживання.

Позивачка посилалася на те, що вона користувалася пільгами з моменту отримання посвідчення, тобто з 30 грудня 1999 року.У березні 2019 року вона отримала повідомлення ДП «КиївГазЕнерджи» про наявність заборгованості за використаний природний газ у розмірі 31 558,36 грн. Від розрахунково-абонентського відділу дізналася про те, що з липня 2017 року призупинено надання їй пільг, оскільки Управління праці та соціального захисту населення Солом`янської районної державної адміністрації м. Києва не надало відповідну інформацію. Порадили звернутися до Управління (відділу пільг) за роз`ясненням. В Управлінні праці та соціального захисту населення Солом`янської районної державної адміністрації м. Києва підтвердили, що відомості про неї як особу, яка має право на пільги, дійсно не подавалися з липня 2017 року, оскільки в управлінні припинила свою дію база даних про доходи осіб, які мають право на пільги.

Вказала на те, що отримала у Пенсійному фонді Голосіївського району м. Києва і надала до Управління довідки про доходи з 2017 року, на що отримала відповідь, що розміри доходу не позбавляли її права на пільги, встановлені п. 5 ч. 1 ст. 14 Закону. Не зважаючи на ці обставини, в Управлінні повідомили, що її право на пільги з липня 2017 року відновленню не підлягає, як не підлягає перерахунку і плата за спожитий газ. Таким чином, на переконання позивачки, внаслідок бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення Солом`янської районної державної адміністрації м. Києва було прийнято незаконне рішення ДП «КиївГазЕнерджи» щодо припинення надання їй вказаної пільги за користування газом і нарахування заборгованості за спожитий газ з липня 2017 року.

Позивачкою зазначено, що вона здійснювала платежі за спожитий газ з врахуванням її права на пільги та вважає, що не має заборгованості за спожитий газ з липня 2017 року.Представники ПАТ «Київгаз», не зважаючи на її пояснення, не визнають її права на пільги, систематично погрожують відключенням будинку від газопостачання.

Позивачка посилалася на те, що 22 листопада 2019 року вона отримала повідомлення від ПАТ «Київгаз» за №36894/19-1 від 12.11.2019 про відключення будинку від газопостачання, яке відбудеться 02.12.2019 до 17 год.

Пояснено, що 25 листопада 2019 року вона подала позовну заяву до Київського окружного адміністративного суду про визнання протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Солом`янської районної державної адміністрації м. Києва щодо зупинення її права на пільги по оплаті за користування комунальними послугами шляхом ненадання інформації про неї як учасника Великої Вітчизняної війни та про відновлення її права на пільги з 01.07.2017.

Позивачка посилалася на те, що вона є особою похилого віку ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), перебувала на стаціонарному лікуванні у хірургічному відділенні Київської міської клінічної лікарні №18 та дослідженням встановлено наявність онкологічного захворювання. Відключення будинку від газопостачання в опалювальний період призведе до істотного погіршення стану її здоров`я, подальшого порушення її прав учасника Великої Вітчизняної війни, ускладнення їх відновлення.

Розглянувши обґрунтування заяви про забезпечення позову та дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії.

Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9, заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

Суд акцентує увагу позивача на те, що саме на суд покладено обов`язок перевірки обґрунтованості накладення арешту на те чи інше майно задля недопущення порушення прав інших осіб і свавілля в цьому питанні.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» ухвала про забезпечення позову постановляється в порядку, визначеному ст. 209 ЦПК, і повинна включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд (суддя) дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Суд приходить до висновку, що необхідність вжиття заходів забезпечення позову обраним заявником способом, не обґрунтована, оскільки, повідомлені ним обставини не дають підстави вважати, що у разі невжиття заходів забезпечення позову і якщо такий буде задоволено, виконання рішення суду може бути утрудненим або неможливим в майбутньому, оскільки, не є співмірним із заявленими позовними вимогами.

Як вбачається, заходи забезпечення позову є неспівмірними з позовними вимогами, та навіть у випадку задоволення їх, ніяким чином не будуть сприяти виконанню рішення суду у випадку задоволення позовних вимог.

Таким чином, суд приходить до висновку, що заява позивачки задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 149-159, 259, 260, 353, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Солом`янської районної державної адміністрації м. Києва, Публічного акціонерного товариства "Київгаз" ДП "КиївГазЕнержи" про зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: