Рішення № 86038769, 02.12.2019, Господарський суд Рівненської області

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2019 р. м. Рівне Справа № 918/694/19

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Політики Н.А., за участі секретаря судового засідання Андишули Ю.С.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк"

до Фермерського господарства "Вікторія-Копитків",

ОСОБА_1 ,

про стягнення заборгованості в сумі 15 662 грн 17 коп.,

у судове засідання учасники справи не з`явилися.

Відповідно до частини 3 статті 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при розгляді судової справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У вересні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - Банк, позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Фермерського господарства "Вікторія-Копитків" (далі - Господарство, відповідач-1), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач-2) про стягнення заборгованості в сумі 15 662 грн 17 коп., з яких: 6 565 грн 50 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 9 096 грн 67 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Господарством порушено умови кредитного договору, що призвело до виникнення у відповідача-1 перед позивачем заборгованості в сумі 15 662 грн 17 коп., з яких: 6 565 грн 50 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом та 9 096 грн 67 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Оскільки ОСОБА_1 поручився за виконання Господарством умов кредитного договору, Банк просить стягнути заявлену суму боргу солідарно з обох відповідачів на підставі статей 554 та 610 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 176 ГПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, що не є підприємцем, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

В даній позовній заяві відповідачем-2 вказана фізична особа, що не є підприємцем, ОСОБА_1 .

Враховуючи вищенаведене, 30 вересня 2019 року суд звернувся з листом до начальника відділу обліку моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління Державної міграційної служби в Рівненській області Пятака С.М. про надання відомостей про реєстрацію місця проживання та інші персональні дані, що містяться в картотеці відділу обліку моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління Державної міграційної служби в Рівненській області про ОСОБА_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 .

3 жовтня 2019 року від відділу обліку моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління Державної міграційної служби в Рівненській області на адресу суду надійшла інформація (а.с. 52), згідно якої вбачається, що ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та знятий з реєстрації 26.12.2016 р.

Частиною 10 ст. 176 ГПК України визначено, що якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвалою суду від 4 жовтня 2019 року позовну заяву Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" від 12.09.2019 р. прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено судове засідання на 4 листопада 2019 року.

25 жовтня 2019 року від відповідача-1 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від 23 жовтня 2019 року з додатками (а.с. 58-62), в якому останній просить закрити провадження у справі на підставі п. п. 1, 2 ст. 231 ГПК України. Зокрема відповідач-1 зазначає, що справа непідвідомча господарському суду, оскільки однією із сторін у справі є фізична особа, яка не є підприємцем. Також відповідач-1 зазначає, що будь-якої заборгованості у Господарства перед Банком немає, на підтвердження чого надано довідку від 22.10.2019 р.

З приводу закриття провадження у справі суд зазначає наступне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, може бути суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно статті 20 ГПК України визначено справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

З аналізу наведеного вище пункту вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів такі справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

За змістом частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до положень статей 553, 554, 626 ЦК України за договором поруки, який є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Тобто, договір поруки укладається кредитором і поручителем в забезпечення виконання боржником основного зобов`язання.

Виходячи з аналізу змісту та підстав поданого позову, Банк, як кредитор подав до господарського суду позов до фізичної особи, як поручителя за договором поруки, що укладений на забезпечення зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи.

Тобто, між позивачем та відповідачем-2 наявний спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридичні особи, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами ГПК України.

Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України.

Отже, враховуючи викладене, до юрисдикції господарських судів належать спори щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Вказана вище правова позиція узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18.

Щодо наданої довідки Банку про відсутність заборгованості, суд зазначає, що в даній довідці зазначено про відсутність заборгованості за кредитом. В той час, Банк звернувся з позовною заявою про стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом та пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Згідно п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо: спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства; якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, правові підстави для закриття провадження у справі № 918/694/19 відсутні.

4 листопада 2019 року від представника Банку на електронну адресу суду надійшло клопотання про перенесення судового засідання (а.с. 65).

Ухвалою суду від 4 листопада 2019 року розгляд справи відкладено на 25 листопада 2019 року.

19 листопада 2019 року від відповідача-1 на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив від 15 листопада 2019 року з доказами надіслання позивачу (а.с. 71-72), в яких останній просить закрити провадження у справі на підставі п. п. 1, 2 ст. 231 ГПК України. Зокрема відповідач-1 зазначає, що справа непідвідомча господарському суду, оскільки однією із сторін у справі є фізична особа, яка не є підприємцем. Також відповідач-1 зазначає, що будь-якої заборгованості у Господарства перед Банком немає. Крім того, відповідач-1 зазначає, що посилання позивача на те, що після 1 жовтня 2019 року Господарством знову отримано кредитні кошти, не мають відношення до заявленого позову, оскільки предметом судового розгляду можуть бути тільки ті правовідносини, які виникли до пред`явлення позову. Як зазначає відповідач-1, кошти, отримані після 1 жовтня 2019 року, повернуті Банку.

З приводу закриття провадження у справі, судом було зазначено вище.

25 листопада 2019 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив Банку від 31.10.2019 р. № 20191029/1461 (а.с. 76-118). Зокрема у відповіді на відзив Банком викладені пояснення щодо підсудності даної справи господарському суду. Також Банк зазначає, що після 01.10.2019 року відповідач-1 здійснював витрати з кредитного рахунку, внаслідок чого на даний час мається заборгованість за кредитом. Крім того, Банк зазначає, що відповідач-1 до певного часу належним чином виконував свої зобов`язання за кредитом, що свідчить про те, що останній знав про умови кредитування та визнав свої зобов`язання за договором.

У судове засідання 25 листопада 2019 року позивач не з`явився, про дату, час і місце даного засідання належним чином повідомлявся. Крім того, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідач-1 у судове засідання 25 листопада 2019 року також не з`явився, про дату, час і місце даного засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення відповідного поштового відправлення № 3301310335453 (а.с. 70). Крім того, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідач-2 у судове засідання 25 листопада 2019 року також не з`явився, про дату, час і місце даного засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення відповідного поштового відправлення № 3301310335437 (а.с. 69). Крім того, відповідач-2 згідно ч. 10 ст. 176 ГПК України повідомлявся про розгляд справи через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України. Однак, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України).

Згідно з ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач-2 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, а неявка останнього не перешкоджає розгляду цієї справи та вирішенню спору по суті, то за висновками суду справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Враховуючи належне повідомлення учасників справи про судове засідання, призначене на 25.11.2019 р., суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 вказаної статті).

У судовому засіданні 25 листопада 2019 року судом було прийнято рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

27 квітня 2011 року Фермерським господарством "Вікторія-Копитків" (далі - Клієнт) через систему інтернет-клієнт-банкінгу підписано із використанням електронного цифрового підпису анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання послуг "КУБ" (далі - заява).

Як зазначається в даній заяві, підписавши її, Клієнт приєднується і погоджується із умовами, викладеними в Умовах та правилах надання банківських послуг, Тарифах Приватбанку, що розміщені на сайті банку https://www.privatbank.ua.

Згідно вказаної заяви відповідач-1 приєднався до "Умов та правил надання банківських послуг", тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, які на переконання позивача разом із заявою складають Договір банківського обслуговування № б/н від 27.04.2011 р. та взяв на себе зобов`язання виконувати умови Договору.

Позивач вказує, що відповідно до Договору відповідачу-1 було встановлено кредитний ліміт, на поточний рахунок НОМЕР_1 , в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших), що визначено і врегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг".

Свої зобов`язання за договором позивач виконав в повному обсязі, надавши відповідачу-1 кредитний ліміт в розмірі 350 000 грн 00 коп.

На підставі п. 3.18.4.1. Умов та правил надання банківських послуг за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку Клієнта при закритті банківського дня Клієнт сплачує відсотки, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від терміну користування кредитом.

Пунктом 3.18.4.1.1. Умов та правил надання банківських послуг визначено, що за період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнулення дебетового сальдо в одну з дат з наступного 20-го до 25-го числа місяця, розрахунок відсотків здійснюється за процентною ставкою у розмірі, 0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Як вказує п. 3.18.4.1.2. Умов та правил надання банківських послуг при необнуленні дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнулення, протягом 90 днів з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнулення, Клієнт сплачує Банку за користування кредитом відсотки в розмірі 24 (двадцять чотири)% річних, починаючи з останньої дати періоду, в яку дебетове сальдо підлягало обнулення.

У разі непогашення кредиту впродовж 90 днів з дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнулення, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в який дебетове сальдо підлягало обнулення, кредит вважається простроченим, а грошові зобов`язання клієнта з погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні Клієнтом будь-якого з грошового зобов`язання Клієнт сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 48 (сорок вісім)% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. У разі порушення Клієнтом будь-якого з грошових зобов`язань і при реалізації права Банку на встановлення іншого строку повернення кредиту, передбаченого Умовами і правилами надання Банківських послуг, Клієнт сплачує Банку пеню у розмірі 0,1315% від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою порушення зобов`язань (п. 3.18.4.1.3. Умов та правил надання банківських послуг).

Під "непогашенням кредиту" мається на увазі невиникнення на поточному рахунку нульового дебетового сальдо при закритті банківського дня (3.18.4.1.4. Умов та правил надання банківських послуг).

Згідно п. 3.18.4.9. Умов та правил надання банківських послуг розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати.

Клієнт, в силу п. 3.18.4.4. Умов та правил надання банківських послуг сплачує Банку винагороду за використання Ліміту відповідно до п. п. 3.18.1.6., 3.18.2.3.2., 1-го числа кожного місяця в розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існував на кінець банківського дня за попередній місяць, в порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг. Клієнт доручає Банку здійснювати списання винагороди зі своїх рахунків. Сплата винагороди здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, винагорода сплачується в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату сплати.

Позивачем надано розрахунок заборгованості за договором від 27.04.2011 року, укладеного між Банком та Господарством станом на 02.09.2019 року, за якими борг останнього за простроченими процентами складає 6 565 грн 50 коп., пеня - 9 096 грн 67 коп. Загальна сума боргу - 15 662 грн 17 коп.

Окрім того, позивачем в матеріали справи надано Витяг з "Умов та правил надання банківських послуг", розділ 3.18. "Умови обслуговування кредитних лімітів на поточних рахунках корпоративних клієнтів".

З вищевикладеного, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку Банк).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Із наявної заяви від 27.04.2017 року вбачається, що у ній не визначено розміру процентів за користування кредитом, а також не передбачено нарахування будь-яких штрафних санкцій. Натомість, зазначено про те, що порядок встановлення, зміни ліміту, погашення заборгованості та розмір відсоткової ставки за користування кредитним лімітом регламентується Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які розміщені у мережі інтернет, та із якими клієнт погоджується шляхом підписання заяви.

Банк, звертаючись до суду, просить стягнути, зокрема, заборгованість по процентам за користування кредитом та пеню за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. В обґрунтування посилається на Умови та правила надання банківських послуг, інтернет-витяг з яких долучає до позовної заяви.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач, ознайомився та погодився із ним, підписуючи заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 наголосила, що у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (27.04.2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у зазначеній вище постанові наголошує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Відтак, Велика Палата зробила правовий висновок, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача або інших доказів їх визнання останнім, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви. Тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

З вищевикладеного, в огляду на правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного суду України у справі № 342/180/17 від 03.07.2019 року, суд приходить до висновку про недоведеність позивачем підстав для нарахування відповідачу-1 заявлених в даній справі розмірів процентів за користування кредитом та пені, які Банк просить стягнути в солідарному порядку з Господарства та ОСОБА_1

2 листопада 2017 року між ОСОБА_1 та Банком був укладений договір поруки P1509631308606499302.

Предметом цього договору є надання поруки відповідачем-2 перед позивачем за виконання відповідачем-1 зобов`язань за угодами-приєднання до: 1.1.1 розділу 3.2.1 "Кредитний ліміт" Умов та правил надання банківських послуг.

У випадку невиконання Господарством зобов`язань за "Угодою 1", Господарство та ОСОБА_1 відповідають перед Банком, як солідарні боржники (п. 1.5. Договору поруки).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України встановлено, що загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Оскільки судом було встановлено недоведеність нарахування відповідачу-1 заявлених в даній справі розмірів процентів за користування кредитом та пені, то відповідно, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог про солідарне стягнення за договором поруки від 2 листопада 2017 року P1509631308606499302.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до Фермерського господарства "Вікторія-Копитків", ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості в сумі 15 662 грн 17 коп. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Судові витрати згідно статті 129 ГПК України залишаються за позивачем.

Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 129, 178, 202, 222, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних Положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини 5 статті 240 ГПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 2 грудня 2019 року.

Суддя Політика Н.А.

Віддруковано 5 примірників:

1 - до справи;

2-3 - позивачу рекомендованим (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд 1-Д; 49027, м. Дніпро, а/с 1800);

4 - відповідачу-1 рекомендованим (35720, Рівненська обл., Здолбунівський р-н, с. Копиткове, вул. Шкільна, буд. 9).

5 - відповідачу-2 рекомендованим (35720, Рівненська обл., Здолбунівський р-н, с. Копиткове, вул. Шкільна, буд. 9 ).