Ухвала суду № 86038760, 03.12.2019, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

03.12.19 Справа № 917/1857/19

Господарський суд Полтавської області у складі судді Безрук Т. М., розглянувши у відкритому підготовчому засіданні справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Опішнянської селищної ради

про визнання права власності

представники сторін не з`явилися

встановив:

До господарського суду Полтавської області звернулися з позовом Фізична особа -підприємець ОСОБА_3 та Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 до Опішнянської селищної ради про визнання права спільної сумісної власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на самочинно збудоване нерухоме майно - громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, що згідно технічного паспорту складається з: кафетерію, визначеного в технічному паспорті літерою А-1, вбиральні- літера Б-1, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.10.2019р. даний позов був переданий на розгляд судді Безрук Т. М.

За ухвалою господарського суду від 30.10.2019р. було залишено позовну заяву без руху та встановлено строк для усунення недоліків. Позивачі у встановлений судом строк виправили вказані недоліки.

За даним позовом ухвалою Господарського суду Полтавської області від 11.11.2019 відкрито провадження у справі № 917/1857/19, призначено справу до розгляду в підготовче засідання, та встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.

Відповідач суду відзив на позов не надав.

У підготовчому засіданні судом було встановлено наступне.

Позивачами у позові заявлено вимоги про визнання права спільної сумісної власності на самочинно збудоване нерухоме майно за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Тобто, вимоги стосуються фізичних осіб без статусу підприємців.

В підтвердження вказаних вимог позивачем надано технічний паспорт на громадський будинок, виготовлений 04.06.2019 для замовників - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як фізичних осіб без статусу підприємців.

Як доказ користування земельною ділянкою, на якій розташовано спірне нерухоме майно, позивачами надано договір оренди землі від 20.08.2018, укладений між орендодавцем - ОСОБА_5 (фізичною особою без статусу підприємця) та орендарями - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (фізичними особами без статусу підприємців).

Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

У статтях 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (частина перша статті 320 ЦК України).

Тобто фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до частини другої статті 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статус підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Натомість згідно з частиною восьмою статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Судом враховується правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 922/4239/16, про те, що фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур не позбавляється статусу фізичної особи, а набуває до свого статусу фізичної особи нової ознаки - суб`єкта господарювання. Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб`єкт господарювання чи ні, та від визначення цих правовідносин як господарських.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 по справі № 306/2004/15-ц зроблено висновок, що цивільні права й обов`язки фізичної особи, зокрема, право власності та право оренди на земельну ділянку, набуваються та здійснюються у порядку реалізації цивільної дієздатності цієї особи. Наявність у фізичної особи статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту її державної реєстрації як фізичної особи-підприємця вона виступає в такій якості у всіх правовідносинах, зокрема і щодо набуття в оренду чи у власність земельної ділянки.

В ч. 1 ст. 318 ЦК України встановлено, що суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 Цивільного кодексу.

В статті 2 ЦК України зазначено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Згідно зі статтею 325 ЦК України суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

При цьому, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст.320 ЦК України).

Між тим, суб`єктами господарювання визнаються, зокрема, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які зареєстровані відповідно до закону як підприємці, та здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством (стаття 55 Господарського кодексу України).

Враховуючи наведене, слід відмітити, що чинне законодавство не виділяє такого суб`єкта права власності як фізична особа-підприємець та не містить норм щодо права власності фізичної особи-підприємця. Законодавство лише встановлює, що фізична особа- підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Отже, суб`єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. При цьому, правовий статус фізичної особи-підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у його власності.

Таким чином, нерухоме майно має реєструватися за фізичною особою.

Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» також не передбачено можливості проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно за фізичними особами-підприємцями.

В даному випадку предметом позову є вимоги про визнання права власності на самочинно збудоване майно.

В ч. 2 ст. 376 ЦК України встановлено, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно з ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Отже, факт використання позивачами самочинно збудованого майна у їх підприємницькій діяльності не змінює статусу цього майна, та не відміняє того факту, що позивачі не набули на нього права власності.

Право власності на це майно виникне у позивачів лише після визнання цього права за ними за рішенням суду.

При цьому за вимогами ст. 2 та ст. 318 Цивільного кодексу України суб`єктами права власності на спірне майно позивачі можуть бути як фізичні особи (без статусу підприємців). Це також визначено і в статті 325 цього Кодексу, згідно якої суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.

Таким чином, спочатку позивачам, як фізичним особам, слід набути право власності на самочинно збудоване майно. А потім позивачі, як власники, матимуть право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 320 Цивільного кодексу України).

Також, судом враховується, що за положеннями ст. ст. 376 Цивільного кодексу України набуттю права власності на самочинно збудоване нерухоме майно передує набуття права на користування земельною ділянкою, на якій розміщено це майно. Отже, заявлені у позові вимоги стосуються прав власника земельної ділянки, яким згідно позову є фізична особа.

В п. 6 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Оскільки згідно діючого законодавства право власності на нерухоме майно позивачі можуть набути лише як фізичні особи (а не як підприємці), а у позові вимоги заявлені про набуття права власності саме за фізичними особами - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а не за підприємцями), то з огляду на положення п. 6 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України даний спір не відноситься до юрисдикції господарських судів.

В даному випадку позивачі як фізичні особи мають право звернутися з позовом до відповідного загального місцевого суду.

В п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Оскільки спір про визнання права власності на майно за фізичними особами не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, провадження у цій справі слід закрити.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито в зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом).

З огляду на викладене позивачі мають право звернутися до суду з клопотанням про повернення судового збору.

Керуючись ст.ст. 231, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ухвалив:

Закрити провадження у справі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Ухвала може бути оскаржена протягом десяти днів шляхом подання апеляційної скарги через відповідний суд (через Господарський суд Полтавської області) згідно з підп.17.5 п. 17 ч. 1 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Дата підписання ухвали: 03.12.2019

Суддя Т. М. Безрук