Рішення № 86034053, 20.11.2019, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2019 року м. Черкаси справа № 925/869/19

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Чевгуза О.В., з секретарем судового засідання Сахно І.В., за участю представників:

від позивача: Коваль Г.В. - особисто, Каленська С.С. - адвокат,

від відповідача 1: Щербак Н.Л. - за довіреністю;

від відповідача 2: Жила А.А. - адвокат, Татарченко К.В. - адвокат,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Черкаської області у місті Черкаси справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Коваль Галини Василівни, м. Умань, Черкаська область

до Уманської міської ради, м. Умань, Черкаська область

та до Товариства з обмеженою відповідальністю «Редакція газети «Уманська зоря», м. Умань, Черкаська область,

про визнання договору оренди нерухомого майна укладеним, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Коваль Галина Василівна звернулася до Господарського суду Черкаської області з позовом до Уманської міської ради (Відповідач 1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю «Редакція газети «Уманська зоря» (Відповідач 2), в якому просить суд визнати укладеним договір оренди нежитлових приміщень № 3 від 01.01.2016, укладений між Редакцією газети «Уманська зоря» (правонаступник ТОВ «Редакція газети «Уманська зоря») та Фізичною особою-підприємцем Коваль Галиною Василівною.

Позивач просить суд визнати договір укладеним на підставі ст. 638 Цивільного кодексу України (також по тексту - ЦК України). В обґрунтування заявленого позову, позивач зазначає, що Уманська міська рада, новий власник об`єкта оренди, не визнає спірний договір; посилається на те, що належним чином виконує взяті на себе зобов`язання по сплаті орендної плати та інших платежів по договору оренди майна, сторонами договору погоджені всі істотні умови: 1) визначено об`єкт оренди та його ідентифікуючі ознаки (п. 1.1 - 1.5 Договору); 2) погоджено строк, на який укладається договір (п. 1.7. Договору); 3) погоджено ціну договору у вигляді орендної плати, визначено строки її індексації та внесення (п.п. 2.1-2.6 Договору); 4) погоджено збільшення орендної плати з урахуванням індексу інфляції (п. 2.2.); 5) погоджено умови передання та повернення майна (п.п. 3.1.1.; п. 3.1.9.).

Ухвалою від 22 липня 2019 року Господарський суд Черкаської області позовну заяву позивача - Фізичної особи-підприємця Коваль Галини Василівни залишив без руху та надав позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом сплати судового збору у розмірі 1921 грн 00 коп. і подання доказів сплати судового збору до Господарського суду Черкаської області - протягом десяти днів з дня одержання вказаної ухвали.

29 липня 2019 року від позивача - Фізичної особи-підприємця Коваль Галини Василівни до суду надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви, до клопотання додана квитанція про сплату судового збору у сумі 1921 грн 00 коп.

Ухвалою від 30 липня 2019 року Господарський суд Черкаської області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; справу вирішив розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначив на 20 вересня 2019 року; встановив відповідачам строк для надіслання (надання) господарському суду та позивачу відзиву на позов.

13 серпня 2019 року від Відповідача 1 надійшов відзив № 01/01-20/6311/01/01-20 від 09 серпня 2019 року на позовну заяву, у якому він проти позову заперечує, оскільки договір оренди нежитлових приміщень № 3 від 01.01.2016 не відповідає вимогам чинного законодавства; є нікчемним, оскільки не був нотаріально посвідчений; у договорі відсутні обов`язкові істотні умови: вартість майна з урахуванням її індексації, порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством, страхування орендарем взятого ним в оренду майна; оцінка майна не здійснювалася.

02 вересня 2019 року від Відповідача 2 надійшов відзив № 22 від 29 серпня 2019 року на позовну заяву, у якому він проти позову заперечує, оскільки позивач не звертався з пропозицією про нотаріальне посвідчення договору; від нотаріального посвідчення договору не ухилявся; сторонами не досягнуто домовленості з усіх обов`язкових умов договору та той є нікчемним. У відзиві зазначено, що рішенням Господарський суд Черкаської області відмовив у задоволені позову Фізичної особи - підприємця Коваль Галини Василівни до Уманської міської ради про визнання договору оренди нежитлових приміщень № 3 від 01 січня 2016 року дійсним (справа № 925/180/19), отже вважає, що суд вже розглянув справу за позовом з тих самих підстав та з тим самим предметом.

Ухвалою від 20 вересня 2019 року господарський суд розгляд справи у підготовчому засіданні відклав на 15 жовтня 2019 року, встановив позивачу строк для подання відповіді на відзиви.

У відповіді на відзив Відповідача 1 Позивач зазначає, що сторонами відповідно до Договору було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов, з обох сторін вчинено певні фактичні дії, спрямовані на виконання договірних обов`язків.

У відповіді на відзив Відповідача 2 Позивач зазначає, що Договір сторонами виконувався, заперечує про регулювання договірних відносин Законом України «Про оренду державного та комунального майна», оскільки на момент укладення Договору власником майна була Редакція газети «Уманська зоря». Підтверджує, що вона зверталася до суду з позовною заявою, однак не з тим предметом із не з тих підстав, оскільки предметом позовних вимог у справі № 925/180/19 було визнання договору оренди дійсним у відповідності до ст. 220 ЦК України. В даному випадку заявлено позов про визнання договору оренди укладеним на підставі ст. 638 Цивільного кодексу України, що виключає можливість застосування ст. 231 ГПК України.

У судовому засіданні 15 жовтня 2019 року, в якому були присутні позивач та його представник, а також представники відповідачів, суд оголосив перерву до 11 години 40 хвилин 22 жовтня 2019 року, про що під розписку повідомив всіх учасників справи.

Ухвалою від 22 жовтня 2019 року господарський суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 05 листопада 2019 року.

Ухвалою від 05 листопада 2019 року господарський суд розгляд справи відклав на 19 листопада 2019 року.

У судовому засіданні 19.11.2019 суд оголосив про вихід у нарадчу кімнату до 20.11.2019 для ухвалення судового рішення.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України (також по тексту - ГПК України) в судовому засіданні 20.11.2019 підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, судом встановлено такі обставини.

Відповідно до договору оренди від 20.06.2007 № 2 Фізична особа-підприємець Коваль Галина Василівна орендувала у Редакції газети «Уманська зоря» нежитлові приміщення площею 167 кв м, за адресою: вул. Шевченка, 26а (поверх № 1), м. Умань, Черкаська область до 2010 року.

В результаті внесення змін до договору оренди № 2 від 20.06.2007, укладення відповідних додаткових угод та пролонгації договору оренди, Позивач орендувала зазначені приміщення до 2015 року включно.

Про зазначене Позивач надала договір оренди № 2 від 20.06.2007, акт прийому-передачі орендованого приміщення від 23.08.2007, додатки до договору оренди від 21.06.2010, від 01.01.2011, від 15.01.2015 із відповідними відмітками про пролонгацію договору оренди (а.с. 15-21).

Позивач вказала, що відповідно до письмового погодження власника нежитлових приміщень, вона зробила ремонт в орендованих приміщеннях, про що був укладений договір підряду № 1 від 20.06.2007 року із ФОП Мороз Д.В. на загальну суму 105704,00 гривень (а.с. 22-25).

Редакцією газети «Уманська зоря» у 2016 році було надано новий зразок договору оренди нежилого приміщення по вул. Шевченка, 26а, м. Умань, Черкаська область, площею 167 кв м.

Так, 01 січня 2016 року між Редакцією газети «Уманська зоря» (орендодавець за договором) та Фізичною особою - підприємцем Коваль Галиною Василівною (орендар за договором, Позивач у справі) було укладено договір оренди № 3 (далі - Договір) (а.с. 26-27).

Відповідно до пунктів 1.1., 1.2. Договору орендодавець зобов`язався надати орендареві у платне строкове користування приміщення (кімнати), яке розташоване за адресою: вул. Шевченка, 26а, поверх №1, м. Умань, Черкаська область і на момент передачі в оренду знаходиться в стані, придатному для використання в якості офісного приміщення, орендар зобов`язався прийняти об`єкт, необхідний йому для здійснення підприємницької діяльності.

Передавання майна не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається редакція газети «Уманська зоря», а орендар користується ним протягом строку оренди.

Відповідно до пункту 1.7. Договору термін дії договору оренди з моменту його підписання визначений сторонами до 31 грудня 2027 року.

При переході права власності на ОБ`ЄКТ до інших осіб Договір зберігає свою чинність для нового власника на цих же умовах (п. 6.1. Договору).

Акт прийому-передачі сторони підписали 01 січня 2016 року (а.с. 28).

Позивач вказала, що відповідно до рахунків, які надавалися Редакцією газети «Уманська зоря» за період 2016 - 2018 р.р., вона сплачувала орендну плату, витрати за електроенергію, водопостачання та водовідведення.

У 2016 році за рахунками: № 4 від 28.01.16; № 6 від 29.02.16; № 12 від 29.03.16; № 13 від 29.04.2016; № 109 від 31.05.2016; № 27 від 28.06.2016; № 28 від 29.07.2016; № 35 від 31.08.2016; № 39 від 30.09.2016; № 43 від 28.10.2016; № 47 від 28.11.2016; № 51 від 27.12.2016 на загальну суму 89821,47 гривень.

У 2017 році за рахунками: № 1 від 30.01.17; № 8 від 28.02.17; № 13а від 31.03.17; № 15 від 23.04.2017; № 22 № 22а від 31.05.2017; № 23 від 30.06.2017; № 30 та № 30а від 31.07.2017; № 35 від 31.08.2017; № 36 та № 36а від 30.09.2017; № 40 від 30.10.2017; № 42 від 31.10.2017; 47 від 30.11.2017; № 15 від 29.12.2017 на загальну суму 94898,45 гривень.

У 2018 році за рахунками: № 1 від 22.01.18; № 1а від 21.02.18; № 6 від 19.03.18; № 18 від 19.04.2018; № 7 від 03.04.2018; № 18а від 19.04.2018; № 23та № 23а від 21.05.2018; № 27 від 19.06.2018; № 34 від 23.07.2018; № 30 від 05.07.2018; № 38 від 20.08.2018; № 39 та № 39а від 26.09.2018; квитанцією про сплату № 0.0.1199003499.1 від 29.11.2018; № 156 від 12.12.2018; № 298 від 17.01.2019 на загальну суму 95098,31 гривень.

Листом від 05.11.2018 № 24 Відповідач 2 повідомив Позивача про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Редакція газети «Уманська зоря» передало приміщення, які були орендовані Позивачем, на баланс виконавчого комітету Уманської міської ради.

Листами Позивач зверталася до Уманської міської ради щодо надання банківських реквізитів для перерахування коштів з орендної плати та компенсацій витрат на комунальні послуги.

Листом від 08.01.2019 № 02-01/К-13716 Виконавчий комітет Уманської міської посилаючись на статтю 793 Цивільного кодексу України зазначив, що Договір являється нікчемним, оскільки нотаріально не посвідчений, та вказав на необхідність звільнити орендовані приміщення, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Умань в особі Уманської міської ради.

Судовим рішенням від 23.05.2019 у справі № 925/180/19, що набрало законної сили, встановлено, що на момент укладення Договору власником майна була Редакція газети «Уманська зоря», що підтверджується копією Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 02 лютого 2004 року серії САА № 612294.

20 липня 2016 року Уманською міською радою було прийнято рішення за № 2.23-14/7 «Про реформування редакції газети «Уманська зоря».

Даним рішенням було передбачено у встановлений строк з дня прийняття рішення повідомити державного реєстратора про реорганізацію юридичної особи шляхом її перетворення та в подальшому подати в установленому законодавством порядку необхідні документи для внесення до єдиного державного реєстру відповідних записів.

Також рішенням було передбачено, що після державної реєстрації та внесення до єдиного державного реєстру відповідних записів про перетворення редакції укласти з Уманською міською радою договір оренди приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Умань, вул. Шевченка, 26а строком на 15 років з розміром орендної плати, установленої для бюджетної організації.

Загальними зборами засновників редакції газети «Уманська зоря» було прийнято рішення (яке оформлене протоколом № 3 від 19 квітня 2018 року) про виведення зі складу співзасновників Редакції газети «Уманська зоря» Уманську міську раду та вирішено повернути засновнику Уманській міській раді його внесок - об`єкт нерухомого майна: нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: м . Умань , вул. Шевченка, 26а. Опис об`єкта: загальна площа 1130,9 кв.м.; нежитлова будівля з прибудовами, А, 1130,9 кв.м.; гараж, Е.

Вищевказані рішення чинні та у встановленому законом порядку скасовані не були.

Згідно з ч. 2 ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Однак договір оренди від 01 січня 2016 року не був нотаріально посвідчений у визначеному законодавством порядку.

Оскільки позивачем у справі № 925/180/19, Фізичною особою-підприємцем Коваль Галиною Василівною, не надано суду належних доказів звернення до редакції газети (сторони договору) чи до нового власника майна щодо нотаріального посвідчення договору і що саме даними особами йому було відмовлено і в цьому, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання договору оренди дійсним та в задоволенні позову Фізичної особи - підприємця Коваль Галини Василівни до Уманської міської ради про визнання договору оренди нежитлових приміщень № 3 від 01 січня 2016 року дійсним відмовив.

Отже, Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить визнати укладеним договір оренди нежитлових приміщень № 3 від 01.01.2016 на підставі статті 638 ЦК України.

Предметом спору є визнання укладеним договору оренди.

Згідно зі ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За приписом статті 86 цього кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності, керуючись своїм внутрішнім переконанням, враховуючи пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що до задоволення не підлягають, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до абз. 6, 7, 8 п. 2.6. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність (якщо інше прямо не передбачено законом, як-от частиною другою статті 15 Закону України «Про оренду землі»).

При цьому позовна вимога про визнання правочину неукладеним не відповідає передбаченим законом способам захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів, і тому в задоволенні відповідної вимоги має бути відмовлено; в такому разі можуть заявлятися вимоги, передбачені главою 83 ЦК України.

Отже, відсутність нотаріального посвідчення договору оренди нежитлового приміщення, укладеного на три і більше років, свідчить про відсутність укладення договору.

Щодо способу захисту порушених прав, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 8 статті 181 Господарського кодексу України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

За змістом статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання. Кожний суб`єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначеного суб`єкта захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із статтею 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Враховуючи зміст вказаних норм, колегія суддів Верховного Суду у постанові по справі № 907/804/17 від 30.07.2019 зазначає, що вимога про визнання договору неукладеним не є способом захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання (не є способом захисту особою свого особистого немайнового або майнового права та інтересу), який передбачений положеннями Господарського кодексу України або Цивільного кодексу України, не визначена відповідна вимога як такий спосіб і іншими законами України.

Водночас, вимога щодо встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення (така правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16).

По суті вимога про визнання договору неукладеним є вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення. Встановлення судом такого факту відсутності укладення договору може мати місце лише при розгляді іншого господарського спору.

Отже господарський суд дійшов висновку, що вимога Позивача у цій справі про визнання договору оренди нерухомого майна укладеним не відповідає способам захисту прав, встановленим чинним законодавством.

Також, суд вважає за необхідне вказати таке.

Відповідно до частини першої статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно з частиною першою статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності (ч.2 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання, зокрема, про передачу в оренду об`єктів комунальної власності, які забезпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні районних, обласних рад.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є договір.

Спірний Договір за своєю правовою природою є договором оренди, а майно, яке є предметом Договору, на даний час належить до комунальної власності, до спірних правовідносин застосовуються також норми Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» встановлено порядок укладення договору оренди.

Укладення господарського договору, за приписами частини 3 статті 179 Господарського кодексу України, є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язковим для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 10, 11, 19, 21 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» однією із істотних умов договору оренди державного та комунального майна є орендна плата з урахуванням її індексації. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об`єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Укладений сторонами договір оренди державного майна в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна. Типові договори оренди державного майна розробляє і затверджує Фонд державного майна України. Розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. Розмір орендної плати також може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об`єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України. Оцінка об`єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та передує укладенню договору оренди. У разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об`єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об`єкта оренди.

Відповідно до вимог Методики оцінки об`єктів оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1995р. № 629 відповідно до цієї методики проводиться оцінка майна державних підприємств, установ та організацій, цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів. Оцінка обов`язково проводиться перед укладанням договору оренди та перед продовженням (поновленням) договору оренди у разі, коли на момент продовження дії такого договору остання оцінка об`єкта оренди була проведена більш як три роки тому. Оцінка цілісного майнового комплексу підприємства, його структурного підрозділу проводиться після закінчення підготовчого етапу, під час якого проводиться інвентаризація майна підприємства на визначену орендодавцем дату оцінки.

Статтею 23 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що в разі переходу права власності до інших осіб договір оренди зберігає чинність для нового власника.

Оскільки відсутні передбачені законом умови, необхідні для укладення Договору, вимога Позивача у цій справі про визнання договору оренди нерухомого майна укладеним не відповідає способам захисту прав, встановленим чинним законодавством, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання договору оренди нерухомого майна укладеним.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Черкаської області

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги на рішення, рішення набирає законної сили після прийняття судом апеляційної інстанції судового рішення.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Північного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складене та підписане 02.12.2019.

Суддя О.В. Чевгуз