Ухвала суду № 86033836, 26.11.2019, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

УХВАЛА

"26" листопада 2019 р. м. ХарківСправа № 922/2809/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Казмерчук М.Т.

за участю представників:

позивача (прокурор): Хряк О.О., посвідчення № 053701 від 03.09.2019 р.

третя особа: не з`явився

першого відповідача: не з`явився

другого відповідача: Шелулька А.Д., довіреність від 15.02.2019 р.

третього відповідач: не з`явився

за позовом Лозівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах Держави , 3-я особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області до відповідачів Берестівської сільської ради Близнюківського району Харківської області, , Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Берестівська" , державного реєстратора прав на нерухоме майно Лозівської районної державної адміністрації Харківської області Качалової Олександри Миколаївни про визнання незаконним та скасування рішення, скасування запису, зобов`язання повернути земельну ділянку,-здійснюється фіксування судового процесу технічними засобами - програмно-апаратним комплексом "Діловодство суду", серійний номер диска CD-R 922/2809/19

ВСТАНОВИВ:

В провадженні господарського суду Харківської області перебуває справа № 922/2809/19 за позовом Лозівської місцевої прокуратури Харківської області в інтересах держави, 3-я особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, до відповідачів, Берестівської сільської ради Близнюківського району Харківської області, сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Берестівська", державного реєстратора прав на нерухоме майно Лозівської районної державної адміністрації Харківської області Качалової Олександри Миколаївни, в якій прокурор просить суд: визнати незаконним та скасувати рішення Берестівської сільської ради Близнюківського району Харківської області від 10 жовтня 2018 року № 364-VII; скасувати запис про проведену державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно в реєстрі речових прав на нерухоме майно № 29077363; зобов`язати сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Берестівська" повернути земельну ділянку к.н. 6320681001:01:000:0237 площею 0.9533 га на користь Берестівської сільської ради Близнюківського району Харківської області.

18 вересня 2019 року до суду, через канцелярію, від другого відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 22341) із доданими до нього документами, у якому останній просить закрити провадження у справі за відсутності предмета спору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України. 19 вересня 2019 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято до розгляду відзив другого відповідача із доданими до нього документами та долучено їх до матеріалів справи.

23 вересня 2019 року до суду, через канцелярію, від першого відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 22760) із доданими до нього документами, у якому останній просить закрити провадження у справі за відсутності предмета спору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України (відсутній предмет спору). 30 вересня 2019 року, протокольною ухвалою суду, долучено відзив першого відповідача до матеріалів справи.

30 вересня 2019 року до суду, через канцелярію, від третього відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 23381), у якому останній поміж іншого зазначає про відсутність предмета спору у даній справі. Ухвалою господарського суду Харківської області від 01 жовтня 2019 року прийнято до розгляду відзив третього відповідача та долучено його до матеріалів справи.

18 жовтня 2019 року до суду, через канцелярію, від другого відповідача, Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Берестівка”, надійшли заперечення на відповідь на відзив заступника керівника Лозівської міськрайонної прокуратури (вх. № 25009), у яких другий відповідач просить закрити провадження у справі за відсутності предмета спору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Ухвалою господарського суду Харківської області від 21 жовтня 2019 року прийнято до розгляду заперечення Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Берестівка” на відповідь на відзив заступника керівника Лозівської міськрайонної прокуратури та долучено їх до матеріалів справи.

22 жовтня 2019 року через канцелярію, від Берестівської сільської ради Близнюківського району Харківської області, надійшли заперечення (вх. № 25343), у яких останній просить закрити провадження у справі за відсутності предмета спору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України. 28 жовтня 2019 року, протокольною ухвалою суду, залучено заперечення першого відповідача до матеріалів справи.

04 листопада 2019 року до суду надійшли заперечення третього відповідача, державного реєстратора прав на нерухоме майно Лозівської районної державної адміністрації Харківської області Качалової Олександри Миколаївни, у яких останній просить закрити провадження у справі за відсутності предмета спору на підставі п. 1, 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Протокольною ухвалою суду від 05 листопада 2019 року вказані заперечення долучено до матеріалів справи.

В судових засіданнях (протягом 05-26 листопада 2019 року) в межах підготовчого провадження представник другого відповідача підтримав позицію, яка окреслена ним у відзиві вх. № 22341 від 18 вересня 2019 року та запереченнях вх. № 25009 від 18 жовтня 2019 року, просив суд закрити провадження у справі на підставі п. 1, 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Суд, розглянувши клопотання Берестівської сільської ради Близнюківського району Харківської області (відзив вх. № 22760 від 23 вересня 2019 року, заперечення вх. № 25343 від 22 жовтня 2019 року), сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Берестівська" (відзив вх. № 22341 від 18 вересня 2019 року, заперечення вх. № 25009 від 18 жовтня 2019 року) та державного реєстратора прав на нерухоме майно Лозівської районної державної адміністрації Харківської області Качаловій Олександрі Миколаївні (відзив вх. № 23381 від 30 вересня 2019 року, заперечення вх. № 26534 від 04 листопада 2019 року) про закриття провадження у справі № 922/2809/19 на підставі п. 1, 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України – "відсутній предмет; спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства", виходить з наступного.

Поняття “юридичний спір” має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття “спір про право” (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття “спір про право” має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Матеріали справи містять: відзив та заперечення другого відповідача, у якому останні, поміж іншого, просить суд закрити провадження у справі за відсутністю предмета спору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, відзив та заперечення першого відповідача, у якому також висловлена позиції щодо відсутності предмета спору та закриття провадження у даній справі та відзив і заперечення державного реєстратора прав на нерухоме майно Лозівської районної державної адміністрації Харківської області Качалової Олександри Миколаївни (третього відповідача) про закриття провадження у справі за відсутністю предмета спору та непідсудності даного спору господарському суду на підставі п. 1, 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акту державного чи іншого органу тощо).

Норми частин 1 та 2 ст. 16 ЦК України внормовують право звернення до суду за захистом права (немайнового або майнового) та інтересу.

Як роз`яснив Конституційний Суд України своїм рішенням від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У вказаному рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, засадам справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного Рішення Конституційного Суду України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом

Так, у відповідності до матеріалів позовної справи прокурором визначений наступний предмет позову (об`єкт спірних правовідносин, тобто благо, щодо якого виникає спір між позивачем та відповідачами): визнати незаконним та скасувати рішення Берестівської сільської ради Близнюківського району Харківської області від 10 жовтня 2018 року № 364-VII “Про передачу земельної ділянки комунальної власності у приватну власність”; скасувати запис про проведену державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно в реєстрі речових прав на нерухоме майно № 29077363; зобов`язати сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Берестівська" повернути земельну ділянку к.н. 6320681001:01:000:0237 площею 0,9533 га на користь Берестівської сільської ради Близнюківського району Харківської області.

Підставою позову прокурором визначено - порушення вимог земельного законодавства першим відповідачем під час прийняття рішення від 10 жовтня 2018 року № 364-VII “Про передачу земельної ділянки комунальної власності у приватну власність”.

Отже, предмет та підстава позову за цим спором обумовлюються наявністю спору щодо наявності чи відсутності підстав для визнання незаконним та скасування рішення від 10 жовтня 2018 року № 364-VII “Про передачу земельної ділянки комунальної власності у приватну власність”.

В даній справі наявні неврегульовані спірні питання між сторонами, що витікає із позиції прокурора та відповідачів у даній справі.

Таким чином, відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами, а припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Оскільки закриття провадження у справі за відсутності предмета спору згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України має місце у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення спору, однак припинив існування в процесі розгляду справи, що, як вбачається з матеріалів справи не підтверджено відповідачами (доказів скасування оспорюванного рішення тощо останніми не надано), правові підстави для закриття провадження у справі відсутні.

За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання “судом, встановленим законом” зводиться не лише до правової основи самого існування “суду”, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Можна зробити висновок, що юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Положеннями пунктів 6, 10, 15 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті) та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням положень ст. 19 цього ж Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, до адміністративної юрисдикції належить справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність і майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно із частинами другою та третьою ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно із ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами передбачено вказаною нормою та статтями 118, 122 Земельного кодексу України.

В розрізі визначеного, рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку позовну вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 16 Цивільного кодексу України та пред`являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Питання про те, чи підвідомча господарському суду справа у спорі, що виник із земельних правовідносин, повинно вирішуватися залежно від того, який характер мають спірні правовідносини, тобто чи вони є приватноправовими чи публічно-правовими та чи відповідає склад сторін у справі ст. 4 ГПК України.

При вирішенні питання про те, чи мають земельні відносини приватноправовий характер, слід враховувати, що виходячи з положень статей 11, 16, 167, 169, 374 Цивільного кодексу України, 2, 8, 133 Господарського кодексу України, статей 80, 84, 123, 124, 127, 128 ЗК України випливає, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок.

Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права й обов`язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам з урахуванням відповідності суб`єктного складу сторін таких правовідносин.

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору ст. 4, 41, 45, 53 ГПК України, підлягають розгляду господарськими судами.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (аналогічна норма права закріплена ст. 20 Господарського кодексу України).

Захист суб`єктивних цивільних прав здійснюється в межах правовідносин, які виникли між сторонами. При цьому захист майнового чи немайнового права чи законного інтересу шляхом прийняття судом рішення, зокрема про примусове виконання відповідачем певних дій, має містить конкретний перелік дій, які можуть бути використані у примусовому порядку та поновити порушене право позивача.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі (в даній справі прокуророві) можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Предметом позову у цій справі є вимоги прокурора про визнання незаконними та скасування рішення першого відповідача від 10 жовтня 2018 року № 364-VII “Про передачу земельної ділянки комунальної власності у приватну власність”.

Прийняття органом державної влади або місцевого самоврядування ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних правовідносин. Тобто таке рішення є підставою виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків фізичних та юридичних осіб.

У такому разі вимога про визнання рішення незаконним може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно зі ст. 16 ЦК України, якщо фактично підставою пред`явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникли в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Відтак рішення органу державної влади або місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства (аналогічний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 19 червня 2018 року у справі № 916/1979/13).

Особа, законний інтерес або право якої порушено, або прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, може скористатися способом захисту, прямо передбаченим нормою матеріального права. На таких осіб з урахуванням принципу свободи розпорядження власними процесуальними правами не можна покладати обов`язок об`єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення з іншими вимогами.

Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 396/2550/17 (провадження № 11-112апп18), від 21 березня 2018 року у справі № 802/1792/17-а (провадження № 11-109апп18), від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15 (провадження № 11-192апп18), від 11 грудня 2018 року у справі № 826/12968/17 (провадження № 11-851апп18), та висновкам постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 826/1001/15.

У справі, що розглядається, пред`явлений позов фактично стосується оспорювання прокурором права власності другого відповідача на земельну ділянку, передану останньому за рішенням органу місцевого самоврядування, за оспорюваним рішенням від 10 жовтня 2018 року № 364-VII “Про передачу земельної ділянки комунальної власності у приватну власність”. Цей спір не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин і не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Оскільки предмет спору у справі не припинив свого існування (оспорюване рішення не скасовано тощо) і, на переконання прокурора, дане рішення є таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства, беручи до уваги, що вище вказаним рішенням передано земельну ділянку у приватну власність другого відповідача (який є юридичною особою), такий спір є приватноправовим, і відтак, відсутні правові підстави для закриття провадження у справі за відсутністю предмета спору, а за предметним і суб`єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

З метою дотримання принципу юридичної визначеності та забезпечення єдності судової практики, суд при вирішенні даної справи виходить саме з вищевказаних висновків Великої палати та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Керуючись ст. ст. 177, 181, 182, 232-235, 231 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити Берестівській сільській раді Близнюківського району Харківської області у задоволенні клопотання (відзив вх. № 22760 від 23 вересня 2019 року, заперечення вх. № 25343 від 22 жовтня 2019 року) про закриття провадження у справі № 922/2809/19.

Відмовити сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Берестівська" у задоволенні клопотання (відзив вх. № 22341 від 18 вересня 2019 року, заперечення вх. № 25009 від 18 жовтня 2019 року) про закриття провадження у справі № 922/2809/19.

Відмовити державному реєстратору прав на нерухоме майно Лозівської районної державної адміністрації Харківської області Качаловій Олександрі Миколаївні у задоволенні клопотання (відзив вх. № 23381 від 30 вересня 2019 року, заперечення вх. № 26534 від 04 листопада 2019 року) про закриття провадження у справі № 922/2809/19.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню, окремо від рішення суду, не підлягає.

Ухвалу підписано 02 грудня 2019 року

Суддя Н.В. Калініченко

справа № 922/2809/19