Рішення № 86030477, 02.12.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/487

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 грудня 2019 року № 640/13694/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, в якій позивач просив суд:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо виплати позивачу пенсії з 01 червня 2018 року по 30 квітня 2019 року неправомірними;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві виплатити ОСОБА_1 не виплачену пенсію за період з 01 червня 2018 року по 30 квітня 2019 року в сумі 70354,13 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є пенсіонером та отримує пенсію за віком.

У зв`язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції у населеному пунктів, де проживав позивач разом зі своєю сім`єю, останній вимушений був покинути своє постійне місце проживання та переїхати до міста Києва, де позивач став на облік як внутрішньо переміщена особа.

З 01 червня 2018 року по 30 квітня 2019 року, як вказує позивач, йому не виплачувалась пенсія (була призупинена), у зв`язку з виїздом за кордон.

Для відновлення пенсії позивач звернувся з відповідною заявою та з 30 квітня 2019 року останньому поновлено виплату пенсії.

Проте, як вказує позивач, пенсія з 01 червня 2018 року по 30 квітня 2019 року йому виплачена не була.

У зв`язку з чим, позивач звернувся до відповідача з заявою, у відповіді на яку останній повідомив, що пенсія в сумі 70354,13 грн обліковується в органі, що здійснює соціальні виплати, проте, на даний час вказана сума не виплачена.

З вказаними діями відповідача позивач не погоджується, вважає їх протиправними та такими, що порушують його права та свободи, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Також, у відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що для внутрішньо переміщених осіб з окупованої території України встановлений окремий правовий режим, в тому числі, для цілей реалізації державних соціальних гарантій для громадян із зазначених територій.

Крім того, представник відповідача вказав, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві з заявою від 11 березня 2019 року про поновлення виплати пенсії, але у зв`язку з проведенням перевірки Комісією відповідно до пункту 12 Порядку 2 поновлення виплати до отримання результатів перевірки Комісії суперечило законодавчим актам.

29 березня 2019 року на адресу управління надійшло рішення про поновлення виплати пенсії позивачу №135 від 28 березня 2019 року, у зв`язку з чим виплату пенсії позивачу було поновлено.

Суми доплат за минулий період (з 01 червня 2018 року по 30 квітня 2019 року у розмірі 70354,13 грн), які не були виплачені, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати. Виплата вказаної суми було проведена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365.

З урахуванням викладеного, представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи, відстрочено позивачу сплату судового збору у розмірі 768,40 грн до ухвалення судового рішення по суті.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2019 року витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві належним чином засвідчену копію пенсійної справи ОСОБА_1 .

Станом на 02 грудня 2019 року відповідачем виконані вимоги ухвали суду в частині надання суду належним чином засвідченої копії пенсійної справи позивача.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

З наданої суду копії пенсійної справи вбачається, що ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію за віком.

Відповідно до копії паспорту серії НОМЕР_1 , виданого Петровським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ( Т.1 , арк. 32-33).

Згідно з довідкою від 23 березня 2016 року №3006007558 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичне місце проживання ОСОБА_1 зазначено, як АДРЕСА_4 ( Т.1 , арк. 53, 9).

У березні 2019 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві з заявою, в якій просив поновити виплату пенсії як внутрішньо переміщеній особі (Т.1, арк. 57).

Відповідно до копії витягу з рішення комісії №135 від 28 березня 2019 року виплату пенсії ОСОБА_1 поновлено.

Згідно з розрахунком Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 03 квітня 2019 року, ОСОБА_1 за період з червня 2018 року по 30 квітня 2019 року не виплачувалась пенсія.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, у травні 2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою, на яку Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві було надано відповідь від 27 травня 2019 року №111688/02/Д-7472 (Т.1, арк. 12)

Так, зі змісту вказаної відповіді вбачається, що Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повідомило позивача про те, що останній перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві як отримувач пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». виплата пенсії здійснюється згідно з довідкою про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи від 22 березня 2016 року №3006007558 за місцем проживання/перебування в місті Києві за адресою: АДРЕСА_4 .

З 01 червня 2018 року, як вказано у відповіді, ОСОБА_1 призупинено виплату пенсії до з`ясування наявності підстав для скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи.

У квітні 2019 року виплату пенсії відновлено після надходження рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат від 28 березня 2019 року №135 та забезпечено пенсією в місячному розмірі у травні 2019 року. Суми доплат за минулий період (з 01 червня 2018 року по 30 квітня 2019 року у розмірі 70354,13 грн), які не були виплачені, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, і будуть виплачуватись з урахуванням норм постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 «Деякі питання соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» після прийняття окремого порядку.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії

Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20 жовтня 2014 року внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно абзацу 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20 жовтня 2014 року факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Абзацом 1 частини 3 цієї ж статті передбачено, що для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20 жовтня 2014 року визначає, що Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08 червня 2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (надалі - Порядок № 365), який визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У відповідності до пунктів 4,5 Порядку № 365, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування (пункт 4). Для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування. До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред`являється оригінал такої довідки (пункт 5).

Згідно з абзацом 2 пунктом 10 Порядку № 365 питання щодо призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам можуть також розглядатися комісіями, утвореними районними, районними у мм. Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848 «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива» (ЗП України, 1996 р., № 2, ст. 76; Офіційний вісник України, 2000 р., № 5, ст. 178), за умови включення до складу таких комісій представників органів, що здійснюють соціальні виплати.

Пунктом 11 Порядку № 365 передбачено, що Комісія розглядає подання про призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати протягом п`яти робочих днів з дня отримання такого подання.

Пунктом 12 Порядку № 365 передбачено, що за результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім`ї або інших документів, визначених в абзацах другому і третьому пункту 7 цього Порядку, комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати.

Згідно з пунктом 15 Порядку № 365 орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09 липня 2003 року (надалі - Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV) нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Стаття 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV визначає, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Таким чином, у частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Водночас, суд зауважує, що Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як наявність окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Конституційний Суд України у Рішенні № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

За змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Преамбулою Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

При цьому згідно з преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20 жовтня 2014 року цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (частина 1 статті 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20 жовтня 2014 року).

Отже, ураховуючи наведені положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20 жовтня 2014 року, прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в частині 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій адміністративній справі № 805/402/18 від 04 вересня 2018 року.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2013 року № 1382-ІV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Тому, припиняючи соціальні виплати позивачеві, за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив його право на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право особи на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що заборгованість з пенсійних виплат за період з 01 червня 2018 року по 30 квітня 2019 року у сумі 70354,13 грн суперечить Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постановах від 13 березня 2018 року в справі № 235/4162/17, від 20 березня 2018 року в справі № 234/2389/17, а також у рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18.

З огляду на наведене, дійшов висновку про порушення відповідачем вимог статті 19 Конституції України та частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, оскільки невиплата позивачу пенсійних виплат відбулась за відсутності законодавчо встановлених підстав.

З приводу тверджень відповідача щодо невиплати пенсії позивачеві у зв`язку з відсутністю окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, яким повинні бути виплачені суми пенсійних виплат, суд зазначає, що підзаконні нормативно-правові акти, на які посилається відповідач, не є законами, а тому, не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

При цьому, суд також зауважує, що враховуючи те, що позивачу нарахування пенсії здійснювалось то, відповідно до частини 1 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, виплата пенсії має здійснюватись без обмеження будь-яким строком.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа..

Враховуючи, що позивачу відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення суду, позовні вимоги задоволені у повному обсязі, а матеріали справи не містять доказів понесення іншими учасниками справи судових витрат, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розподілу судових витрат між сторонами.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) щодо невиплати ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_5 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) нарахованої за період з 01 червня 2018 року по 30 квітня 2019 року пенсії у розмірі 70354,13 грн (сімдесят тисяч триста п`ятдесят чотири гривні 13 копійок).

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_5 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 01 червня 2018 року пор 30 квітня 2019 року у розмірі 70354,13 грн (сімдесят тисяч триста п`ятдесят чотири гривні 13 копійок).

4. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова