Рішення № 86029465, 02.12.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 грудня 2019 р. № 520/10125/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чудних С.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області про стягнення заробітної плати,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату у вигляді компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати за період з квітня 2016 року по листопад 2016 року включно.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що належна йому заробітна плата за березень 2016 року була виплачена з порушенням строків її виплати, оскільки відповідно до статей 115 КЗпП України та 24 Закону України "Про оплату праці" роботодавець зобов`язаний здійснювати виплату заробітної плати найманим працівникам регулярно в робочі дні у строки, установлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, однак не рідше 2-х разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше 7 днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Згідно виписки за картковим рахунком клієнта за період з 01.09.2016 по 16.02.2017 зарахування вказаних коштів з заробітної плати у сумі 409,01 грн на картковий рахунок АТ "УкрСиббанк" відбулося 30.11.2016, тобто в останній день місяця листопада. За таких обставин, зважаючи на виплату заробітної плати за березень 2016 року лише 30.11.2016 з порушенням строків її виплати та відсутність компенсації всупереч положенням Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та "Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати", позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачам надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачам, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та зазначив, що перерахунок заробітної плати за січень-березень 2016 року в Регіональному відділенні планувалось здійснити у травні 2016 року. Проте, у зв`язку з відсутністю додаткових асигнувань, перерахунок було здійснено за січень - лютий 2016 року в межах фонду оплати праці згідно зі статтею 51 Бюджетного кодексу України. За березень 2016 року планувалось здійснити виплату у червні 2016 року. 01.05.2016 набрав чинності Закон України "Про державну службу", яким значно збільшено посадові оклади працівників Регіонального відділення. З метою приведення у відповідність до затвердженого штатного розпису розмірів посадових окладів у червні 2016 року, здійснений перерахунок заробітної плати, що в свою чергу призвело до перевищення видатків за рахунок збільшення сум окладів, доплат за ранг та вислугу. Загальний дефіцит коштів станом на 01.11.2016 склав 203871,67грн. Враховуючи недостатність асигнувань, фінансовою службою Регіонального відділення розрахунки по заробітній платі здійснювалися у наступному порядку в першу чергу погашення заборгованості за попередній місяць; в другу чергу нарахування обов`язкових виплат за поточний місяць; в третю чергу оплата відпусток та грошової допомоги. Таким чином, відповідач не мав об`єктивної можливості здійснити перерахунок за березень 2016 року через відсутність бюджетних асигнувань.

Також представник відповідача у відзиві на позов просив розглядати дану справу із викликом сторін.

Поряд із тим, суд зазначає, що відповідно до частини 1 та 2 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною 6 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу та якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Враховуючи предмет даної справи, суд приходить до висновку, що клопотання відповідача не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що позивач перебував в трудових відносинах з відповідачем як державний службовець.

Листом від 09.12.2016 № 36-6824 Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області повідомило позивача про те, що у листопаді 2016 року згідно наказу № 2228 від 25.11.2015 та постанови Кабінету Міністрів України № 77 від 09.12.2015 за наявності додаткових асигнувань, ОСОБА_1 здійснено перерахунок заробітної плати за березень 2016 року. Кошти у сумі 409,01 грн перераховані на пластикову картку (рах. НОМЕР_1 ).

Згідно виписки за картковим рахунком клієнта - ОСОБА_1 за період з 01.09.2016 по 16.02.2017 та розрахунковим листком за листопад 2016 року зарахування вказаних коштів з заробітної плати у сумі 409,01 грн на картковий рахунок АТ "УкрСиббанк" № НОМЕР_1 відбулося 30.11.2016.

Враховуючи, що виплата перерахованої заробітної плати за березень 2016 року відбулась лише 30.11.2016 з порушенням строків її виплати та із відсутністю компенсації всупереч положенням Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та "Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати", позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Питання, пов`язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовано Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати, прийнятим з метою реалізації згаданого Закону та затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок №159).

Відповідно до положень статті 1 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Тобто, зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Згідно з ст. 2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до ст.ст. 3, 4 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згадані вище статті 2, 3 цього Закону встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію - один і більше календарних місяців, дається визначення поняття "доходи" для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.

Згідно зі ст. 6 Закону №2050-ІІІ компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Статтею 7 Закону №2050-ІІІ передбачено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Відповідно до статей 115 КЗпП України та 24 Закону України "Про оплату праці" роботодавець зобов`язаний здійснювати виплату заробітної плати найманим працівникам регулярно в робочі дні у строки, установлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, однак не рідше 2-х разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше 7 днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Якщо виплата заробітної плати проводиться на один і більше календарних місяців, то відповідно до статті 34 Закону України "Про оплату праці" та статті 1 Закону України ''Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" роботодавець зобов`язаний нарахувати та виплатити працівникам компенсацію втрати частини заробітної плати.

Крім того, пункти 1, 2 Порядку №159 кореспондуються з положеннями Закону №2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Відповідно до пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків виплачений нарахований дохід, чи виплачений і цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому суд зазначає, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Аналогічний підхід до розуміння зазначених норм права Верховний Суд України висловив у постанові 11.07.2017 (справа №21-2003а16).

З аналізу норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою КМУ від 21.02.2001 № 159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, наведеного у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №336/4675/17 та у справі №522/5664/17, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, визначальними обставинами для виплати компенсації є лише дати нарахування та виплати вказаних доходів.

Як вбачається із листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області від 09.12.2016 № 36-6824 у листопаді 2016 року ОСОБА_1 здійснено перерахунок заробітної плати за березень 2016 року.

Матеріалами справи підтверджено, що зарахування вказаних коштів з заробітної плати у сумі 409,01 грн на картковий рахунок АТ "УкрСиббанк" № НОМЕР_1 відбулося 30.11.2016.

Суд вважає необґрунтованим посилання представника відповідача на те, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області не мало об`єктивної можливості здійснити перерахунок заробітної плати за березень 2016 року через відсутність бюджетних асигнувань, виходячи із наступного.

Як вказано у статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ( 995_004 ) та практику Суду як джерело права.

Суд приймає до уваги висновки рішень Європейського суду з прав людини "Кечко проти України" від 08.11.2005, "Войтенко проти України" від 29.06.2005, "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002, в яких зазначено про неприйняття аргументу Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, а також на те, що для держави є неприпустимим виправдання неможливості виконання судового рішення відсутністю належного фінансування, заявник не повинен страждати через фінансовий стан держави.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено порушення встановленого строку виплати грошового забезпечення, тому у позивача є право на отримання компенсації втрати частини доходу за період з квітня 2016 року по листопад 2016 року включно.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Виходячи з підстав та предмету спору, системного аналізу положень чинного законодавства України та оцінки наявних у матеріалах справи доказів в сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Керуючись статтями 14, 243-246, 258, 262, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (майдан Театральний, буд. 1, м. Харків, 61057, код 23148337) про стягнення заробітної плати - задовольнити.

Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату у вигляді компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати за період з квітня 2016 року по листопад 2016 року включно.

Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області (майдан Театральний, буд. 1, м. Харків, 61057, код 23148337) до спеціального фонду Державного бюджету України (ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) - 899998, рахунок отримувача - UA798999980000031211256026001, код класифікації доходів бюджету - 22030106) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.О.Чудних