Рішення № 86022832, 28.11.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2019 року м. Житомир справа № 240/359/19

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Черноліхова С.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м.Києві про стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить стягнути з Головного управління ДФС у м. Києві 458, 70 грн. грошової компенсації за невикористані дні відпустки за 2005 рік.

В обгрунтування позовних вимог зазначив, що у період з 15 лютого 2000 року по 29 березня 2005 року проходив службу в органах податкової міліції, однак під час звільнення йому всупереч нормам Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, не було виплачено компенсацію за 10 днів невикористаної чергової відпустки за 2005 рік в сумі 458, 70 грн.

На підставі ухвали суду від 08 квітня 2019 року, яка залишена без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року, закрито провадження в адміністративній справі № 240/359/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м.Києві про стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки.

Однак, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2019 року у справі № 240/359/19 скасовано. Справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Вказана адміністративна справа надійшла до Житомирського окружного адміністративного суду 12 листопада 2019 року та відповідно до витягу із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 листопада 2019 року передана для розгляду судді Черноліхову С.В.

Ухвалою суду від 14 листопада 2019 року вказана адміністративна справа прийнята до провадження судді Черноліхова С.В. і призначено відкрите судове засідання на 10:00 28 листопада 2019 року.

Позивач і представник відповідача надіслали до суду клопотання про розгляду справи за їх відсутності.

Представник відповідача також надіслав пояснення по справі, в яких просив у задоволенні позову відмовити. Пояснив, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, у справі № 2-п-357/06 встановлено, що у період з 22 січня 2005 року по 28 березня 2005 року позивач за місцем проходження служби не з`являвся без поважних причин, що стало підставою для його звільнення. За таких обставин у роботодавця відсутні законодавчі підстави для зарахування до трудового стажу, що дає право на щорічну основну відпустку, періоду з 22 січня 2005 року по 28 березня 2005 року, як наслідок - на грошову компенсацію за невикористані дні відпустки.

Суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження у відповідності до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що з 15 лютого 2000 року позивач проходив службу в управлінні податкової міліції Державної податкової адміністрації у м.Києві, правонаступником якого є Головне управління ДФС у м.Києві.

27 грудня 2004 року наказом ДПА у м. Києві № 528-0 позивача звільнено з посади оперуповноваженого в особливо важливих справах відділу боротьби з незаконним відшкодуванням податку на додану вартість управління організації боротьби з фіктивними суб`єктами підприємницької діяльності УПМ ДПА у м. Києві і зараховано у розпорядження ДПА у м. Києві. У зв`язку з перебуванням позивача з 10 по 21 січня 2005 року у відпустці, термін перебування у розпорядженні ДПА у м. Києві позивачу продовжено до 21 січня 2005 року.

Наказом в.о. голови ДПА у м.Києві від 29 березня 2005 року № 97-о "По особовому складу податкової міліції" майора податкової міліції ОСОБА_1 звільнено в запас за підпунктом "є" пункту 64 Положення (за порушення дисципліни).

Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_1 звертався до Подільського районного суду м. Києва з позовом про поновлення на роботі, оплату за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Постановою суду від 30 травня 2006 року по справі № 2-п-357/06, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18 липня 2006 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 грудня 2006 року, ОСОБА_1 в задоволенні вказаного позову відмовлено.

В подальшому ОСОБА_1 звертався до суду з позовом, в якому просив зобов`язати Головне управління ДФС у м. Києві здійснити нарахування за період із 22 січня по 29 березня 2005 року та виплатити грошове забезпечення з розрахунку окладу за спеціальне звання, посадового окладу за останньою основною посадою та відсоткової надбавки за вислугу років в розумінні наказу Державної податкової адміністрації України від 07 лютого 2001 року № 43.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду по адміністративній справі № 806/822/16 від 01 червня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що у період з 22 січня 2005 року по 29 березня 2005 року ОСОБА_1 на службу не виходив без поважних причин, а отже не виконував будь-якої оплачуваної роботи за місцем несення служби, тому підстави для нарахування та виплати йому грошового забезпечення за цей період відсутні.

Згідно з частиною 4 статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з пунктом 51 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (у редакції, чинній на момент виникнення звільнення позивача, далі - Положення), тривалість відпустки осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від вислуги років (у календарному обчисленні), обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсій працівникам органів внутрішніх справ, і передбачається тим, які мають вислугу: менше 10 років - 30 діб щорічно; від 10 до 15 років - 35 діб щорічно; від 15 до 20 років - 40 діб щорічно; від 20 років і більше - 45 діб щорічно.

Чергова відпустка надається особі рядового або начальницького складу, як правило, до кінця робочого року (пункт 52 Положення).

Відповідно до абзацу другого пункту 56 Положення, особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 9 Закону України "Про відпустки", до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховується час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка.

Як вже зазначалося, судовими рішеннями по справам № 2-п-357/06 і №806/822/16 встановлено, що з 22 січня 2005 року по 29 березня 2005 року ОСОБА_1 на службу не виходив без поважних причин, тобто, фактично роботу не виконував.

Таким чином, у роботодавця відсутні законодавчі підстави для зарахування до стажу роботи позивача, що дає право на щорічну основну відпустку, періоду з 22 січня по 28 березня 2005 року, як наслідок - на грошову компенсацію за невикористані дні відпустки.

Крім того, позивач з 10 по 21 січня 2005 року перебував у відпустці, тобто скористався наданим йому нормами Положення правом на відпустку.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина 2 статті 2 КАС України).

Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необгрунтованими і задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246,256 КАС України, суд

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у м.Києві (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 39439980) про стягнення грошової компенсації за невикористані дні відпустки відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Черноліхов