Рішення № 86022525, 18.11.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2019 року Справа № 160/8961/19 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Ніколайчук С.В. розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-а, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправною та скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

13 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, у якій позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу головного управління ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмку) від 12.08.2019 року № Ф-2797-55.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем безпідставно винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 12 серпня 2019 року № Ф-2797-55, оскільки з 09.03.2005 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, а з 15.03.2005 року позивача взято на облік як платника податків в ДПІ у м. Жовті Води за № 0420033880 за кодом КВЕД 69.10 - діяльність у сфері права. 10.09.2019 року підприємницьку діяльність позивача припинено за власним бажанням.

Протягом 2017-2019 роки позивач подавав звітність до відповідача як адвокат, будь-якої звітності як фізична особа-підприємець позивачем не подавалось та жодних повідомлень чи зауважень позивач за вказаний період не отримував .

Позивачем протягом 2017-2018 року було сплачено єдиний внесок в повному обсязі. В 2019 році позивачем подано до податкового органу заяву, в якій зазначено про відсутність доходу за 2019 рік та щодо зупинення та припинення як адвокатської так і підприємницької діяльності.

Проте податковим органом сформована податкова вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2797-55 від 12.08.2019 року, яка, на думку позивача, є протиправною та підлягає скасуванню, у зв`язку з чим він звернувся до суду з даним позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі № 160/7419/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2019 року позивачу відстрочено сплату судового збору за подання позовної заяви до головного управління ДФС у Дніпропетровській області до ухвалення судового рішення у адміністративній справі № 160/8961/19.

Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1, 2 ст.257, ч.1 ст. 260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідно до ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно з приписами ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснювалося.

На виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2019 року на адресу суду від відповідача 08.10.2019 року надійшов відзив на позовну заяву.

В наданому до суду відзиві зазначено, що згідно даних реєстру позивач у 2018 році перебував на обліку як фізична особа-підприємець з 12.03.2014 року та як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність - адвокат з 27.03.2018 року.

Станом на 31.07.2019 року у платника податків по коду платежу 71040000 існує правомірна заборгованість в сумі 21021,59 грн. (не погашені суми недоїмки у порядку календарної черговості їх виникнення починаючи з 09.02.2018 року) та на підставі даних ГУ ДФС у Дніпропетровській області сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12.08.2019 року № Ф-2797-55 , відповідно до вимог чинного законодавства.

У задоволенні позову просило відмовити в повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

Згідно витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських організацій ОСОБА_1 з 09.04.2014 року зареєстрований за кодом КВЕД 69.10. - діяльність у сфері права (основний) та 10.06.2019 року внесено запис про припинення підприємницької діяльності.

Відповідно до рішення Ради адвокатів Дніпропетровської області від 03.04.2007 року №1 позивач з 03.04.2007 року отримав право на здійснення індивідуальної адвокатської діяльності, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру адвокатів.

У 2012 році позивач звертався до відповідача із заявою про взяття його на облік як адвоката, проте листом від 06.03.2012 року позивачу було відмовлено, оскільки він перебуває на обліку у Жовтоводській ОДПІ як фізична особа-підприємець.

Відповідно до довідки від 12.04.2016 року за №666/10/04-0417-11, виданої Верхньодніпровською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, відомо, що позивача було взято на податковий облік в Жовтоводському відділенні Верхньодніпровської ОДПІ як платника податків від 13.03.2004 року, який займається незалежною професійною діяльністю.

Таким чином, з 2016 року позивач перебуває на податковому обліку у відповідача як особа, яка займається незалежною професійною діяльністю - адвокат.

Протягом 2017-2019 років позивач подавав звітність до відповідача, як адвокат, звітності як фізична особа-підприємець позивачем не подавалось на підставі довідки від 12.04.2016 року за №666/10/04-0417-11.

Також, сторонами у справі не заперечується, що протягом 2017-2018 років позивачем було сплачено єдиний внесок у повному обсязі, як самозайнята особа.

На підставі особистої заяви позивача, з 10.06.2019 року право на заняття адвокатською діяльністю зупинено, що підтверджується даними з Єдиного державного реєстру адвокатів.

17.07.2019 року позивачем було подано заяву до Жовтоводської ДПІ Кам`янського управління ГУ ДФС у Дніпропетровській області, якою повідомлено, що протягом 2015-2019 років не здійснював підприємницьку діяльність, та протягом 2019 року не здійснював адвокатську діяльність.

Разом із заявою позивачем були подані документи щодо відсутності доходу за 2019 рік та щодо зупинення адвокатської та підприємницької діяльності.

Того ж дня, 17.07.2019 року позивачу стало відомо, що відповідач самостійно встановив позивачу як фізичній особі-підприємцю ознаку незалежної професійної діяльності до ІКП з КБК 71040000.

В інтегрованій картці платника (по коду платежу 71040000) у ОСОБА_1 , станом на 01.01.2018 року обліковано переплату в сумі 0,85 грн. та по строку 09.02.2018 проведено автоматичне нарахування за 2017 рік в сумі 8448,00 грн. (Розмір мінімальної заробітної плати у 2017 році складав 3200,00 грн., відповідно розмір мінімального страхового внеску дорівнював 704,00 грн. (3200*22%).

З 01.01.2018 року щоквартальні нарахування (розмір мінімальної заробітної плати у 2018 році складав 3723,00 грн., відповідно розмір мінімального страхового внеску дорівнював 819,06 грн. (3723*22%), а саме:

- станом на 19.04.2018 за 1 квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн.,

- станом на 19.04.2018 за 1 квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн.,

- по строку 02.05.201 8 проведено автоматичне нарахування за 2017 рік в сумі 8448,00 грн.,

- станом на 19.07.2018 за 2 квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн.,

- станом на 19.07.2018 за 2 квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн.,

- станом на 19.10.2018 за 3 квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн.,

- станом на 19.10.2018 за 3 квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн.,

- станом на 21.01.2019 за 4 квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн.,

- станом на 21.01.2019 за 4 квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн.,

- звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску форми Д5 за 2018 рік N 3885 від 02.04.2019 терм.спл. 02.05.2019 року фактично сплачено 03.05.2018 року в сумі 2460грн., 03.05.2018 року в сумі 8448 грн., 22.10.2018 року в сумі 4920грн.;

- звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску форми Д5 за 2019 рік проведено автоматичне нарахування (Розмір мінімальної заробітної плати у 2019 році складав 3723,00 грн., відповідно розмір мінімального страхового внеску дорівнював 918,06 грн. (4173*22%);

- станом на 19.04.2019 за 1 квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн.,

- станом на 19.07.2019 за 2 квартал 2019 року в сумі 2754,18 грн.;

- фактично сплачено 22.03.2019 року в сумі 2754,18грн., 22.03.2019 року в сумі 2754,18 грн.;

- звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску форми Д5 (Ліквідаційний) за 2019 рік N 5948 від 17.07.2019 року ліквідаційний звіт форми Д5 подано з помилками та вважається не поданим.

На підставі даних в інтегрованій картці, відповідачем сформована оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2797-55 від 12.08.2019 року, яку було отримано поштою 06.09.2019 року, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно вимоги № Ф-2797-55 від 12.08.2019 року позивачу нараховано сума боргу 21 021,59 грн, у тому числі недоїмка - 21 021,59 грн.

Не погодившись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 12.08.2019 року № Ф-2797-55, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Спірні правовідносини врегульовані Основами законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженими Законом України від 14 січня 1998 року №16/98-ВР, Законом України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року № 435, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 23 квітня 2015 року за № 460/26905, Порядком обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року №1162, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 року за №1553/26330 (далі - Порядок № 1162), Положенням про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування зареєстрованим постановою Правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року №10-1, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян в Україні.

Частиною першою статті 7 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначені особи, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а частиною другою цієї статті встановлено, що перелік, доповнення та уточнення кола осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а також конкретних видів загальнообов`язкового державного соціального страхування, до яких належать особи, визначаються законами України за видами.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI.

Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» ).

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» ).

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

Згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (у редакції Закону №77-VIII від 28.12.2014) платниками єдиного внеску є:

фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Законодавець розмежовує платників єдиного внеску на фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не визначає такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Фізична особа-підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску.

Позивач є платником єдиного внеску - фізичною особою-підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування, тобто є платником єдиного внеску в розумінні пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» облік осіб, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених, зокрема, у пунктах 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (частина друга статті 5 Закону № 2464-VI).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та інших нормативно-правових актів розроблено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року № 1162, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 року за № 1553/26330, (далі - Порядок № 1162), який є нормативно-правовим актом у розумінні частини третьої статті 117 Конституції України та джерелом права, яке застосовується судом, відповідно до частини другої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

Цим Порядком визначаються питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у територіальних органах Державної фіскальної служби України, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску (пункт 2 розділу І Порядку № 1162).

Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах, зокрема, 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464 (пункт 3 розділу І Порядку № 1162).

Дані про взяття на облік платників єдиного внеску в порядку інформаційної взаємодії передаються державному реєстратору в день взяття їх на облік за місцезнаходженням чи місцем проживання із зазначенням: дати взяття на облік, найменування та коду за ЄДРПОУ контролюючого органу, в якому такого платника взято на облік, реєстраційного номера платника єдиного внеску (пункт 3 розділу ІІ Порядку № 1162).

Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб-підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV) (пункт 4 розділу ІІ Порядку № 1162).

Суд встановив, що позивач як фізична особа-підприємець з 15 березня 2005 року перебуває на обліку контролюючого органу як платник єдиного внеску, що підтверджується відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Розділом ІІІ Порядку № 1162 встановлено порядок взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755.

Взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755, контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1, заяви про взяття на облік платника єдиного внеску (члена фермерського господарства) за формою № 12-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 1 розділу ІІІ Порядку №1162).

Платники єдиного внеску, зазначені в пункті 5 частини першої статті 4 Закону № 2464, подають заяву за формою № 1-ЄСВ (додаток 1) протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (пункт 2 розділу ІІІ Порядку №1162).

Платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755, контролюючим органом наступного робочого дня з дня взяття на облік безоплатно надсилається (вручається) повідомлення про взяття їх на облік за формою № 2-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 3 розділу ІІІ Порядку №1162).

Аналіз положень цього Порядку свідчить про те, що взяття контролюючим органом на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, здійснюється виключно за заявою такої особи за формою № 1-ЄСВ. Взяття на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, контролюючим органом за власною ініціативою шляхом встановлення «ознаки незалежної професійної діяльності» Порядок №1162 не передбачає.

Відповідна правова позиція викладена у зразковій справі Верховного суду від 02.09.2019 року №520/3939/19.

З аналізу наведених правових норм, дії відповідача щодо встановлення позивачу технологічного коду для сплати єдиного внеску 71040000 «Єдиний соціальний внесок, що сплачується фізичними особами - підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну діяльність (22 відс.)», є протиправними.

Також, суд зазначає про відсутність обов`язку у позивача сплачувати єдиний внесок одночасно як фізична особа-підприємець, і як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність з наступних підстав.

Відповідно до п.п.14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Статтею 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

З огляду на викладене, судом зробив висновок, що позивач є самозайнятою особою та здійснює як підприємницьку діяльність, так і незалежну професійну діяльність.

Згідно пунктів 63.1, 63.2 ст. 63 Податкового кодексу України облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Взяття на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків.

Взяття на облік у контролюючих органах юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того або іншого податку та збору.

Приписами п. 63.5 ст. 63 Податкового кодексу України визначено, що всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.

Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом.

Згідно з п. 65.2 ст. 65 Податкового кодексу України , облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

Відповідно до п.п. 65.4.4 п. 65.4 ст. 65 Податкового кодексу України, контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Таким чином, Податковий кодекс України передбачає обов`язок самозайнятих осіб стати на облік у контролюючому органі. При цьому, такий обов`язок передбачено у разі коли особа здійснює підприємницьку діяльність, а також у разі, коли особа здійснює незалежну професійну діяльність. При цьому, слід зазначити, що Кодексом передбачено, що контролюючий орган відмовляє у повторному взятті на облік особи, яка вже взята на облік як самозайнята особа, тобто, якщо особа взята на облік як самозайнята особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, вона не повинна повторно ставати на облік та подавати документи як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 1 Закону України № 2464-VI від 08.07.2010 року «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування;

Згідно п.4, п.5 ч.1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності

Відтак, суд зазначає, що порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не передбачений.

В даному випадку позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець згідно Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», а тому до нього не застосовуються положення ч.3 ст.5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Практика Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків, слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява № 39766/05), «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Також дана позиція суду підтверджується практикою Вищого адміністративного суду України, зокрема, постановою від 21.01.2016 року у справі №808/7758/13-а, в якій суд зробив висновок, що особа, яка перебуває на обліку в органі державної податкової служби як фізична особа-підприємець не потребує додаткової реєстрації як самозайнята особа.

Також, суд зазначає, що відповідно до норм ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» необхідними умовами для сплати особою, яка провадять незалежну професійну діяльність єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності.

При цьому, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак, не є підставою та доказом здійснення такої діяльності.

Представником відповідача суду не надано будь-яких пояснень або належних та допустимих доказів того, що позивач здійснює незалежну професійну діяльність та отримує дохід від такої діяльності.

Натомість, позивачем доведено, що він протягом 2019 року не здійснював адвокатської діяльності та не отримував дохід від такої діяльності.

Аналогічна правова позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 28.03.2019 року у справі № 820/6324/17.

Встановлені у справі обставини свідчать про відсутність обов`язку сплати єдиного внеску у позивача як самозайнятої особи.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic» №26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Аналізуючи поняття «якість закону» Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява №77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об`єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1)»), серія А, № 30, пункти 48-49; «Мелоун протии Об`єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), серія А, № 82, пункт 66); «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), серія А, № 226-А, п. 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), серія А № 176-В, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. згадані вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищевикладене та приписи ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувану податкову вимогу з порушенням процедури, діяв не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-а, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправною та скасування вимоги - задоволити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу головного управління ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмку) від 12.08.2019 року № Ф-2797-55.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук