Рішення № 86022518, 25.10.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2019 року Справа № 160/7331/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

01.08.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Петриківського районного сектора Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії/бездіяльність Головного Управління Державної міграційної служби (ГУ ДМС) України у Дніпропетровській області в особі Петриківського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області щодо відмови у вклеюванні до паспорта громадянина України зразка 1994 року, який виданий 31.03.2010 року Петриківським РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області на ім`я ОСОБА_1 , нової фотокартки у зв`язку з досягненням 25 років;

- зобов`язати Головне Управління Державної міграційної служби (ГУ ДМС) України у Дніпропетровській області в особі Петриківського районного сектора Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області вклеїти до паспорта громадянина України зразка 1994 року серія НОМЕР_1 , виданий 31.03.2010 р. Петриківським РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області, який виданий на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - нову фотокартку у зв`язку з досягненням 25 років, чим поновити дію цього паспорту.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач по досягненню 25-річного віку, не зміг протягом місячного терміну з дня настання цього віку звернутись до органу ДМС щодо вклеювання нового фото із заявою про вклеювання фото в існуючий паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Петриківським РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області з причини несення строкової військової служби та на момент 25-річчя з 21 листопада 2018 року був в учбовій військовій частині А3990 в м. Полтава, Полтавської області, а потім, з 28 лютого 2019 року у військовій частині А1214 смт. Черкаське, Новомосковського району Дніпропетровської області, де служить і зараз. 09 квітня 2019 року позивач отримав відпустку, та відразу, 10.04.2019 року, звернувся до Петриківського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області із усним проханням вклеїти фотокартку, не заперечуючи того, що пропустив місячний строк і повинен понести адміністративну відповідальність за це. Але позивачу в цьому було відмовлено в усній формі та запропоновано отримати біометричний паспорт у вигляді пластикової картки ІД -1. Отримавши усну відмову, позивач звернувся 07.03.2019 року до Контакт-центру «Урядова гаряча лінія» стосовно вклеювання фото у його існуючий паспорт громадянина України зразка 1994 р. по досягненню 25-річного віку. На вищезазначене звернення від 07.03.2019 р. ГУДМС України в Дніпропетровській області було надано письмову відповідь, яка, на думку позивача, не вирішувала питання щодо поновлення дії існуючого паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року. Крім того, позивач зауважив, що у вищезазначеній відповіді не зазначається, якими нормами права регулюється обов`язковість обміну існуючого паспорта саме на паспорт у формі картки. Також, позивач зауважив, що він звертався із заявою до Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровської області про вклеювання фотокартки по досягненню 25 років в існуючий паспорт громадянина України, однак, відповідь була надана, на думку позивава, без комплексного розгляду даного питання по суті.

Ухвалою суду від 19.08.2019 року позовна заява була залишена без руху.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.08.2019 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

25.09.2019 року на виконання ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.08.2019 року відповідачем у строк, встановлений судом, було надано відзив, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову, та зазначив, що 08.05.2019 року Петриківським районним сектором Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на адресу ОСОБА_1 направлено лист 1253 за вих. № 858, яким роз`яснено порядок вклеювання фотокарток та обміну паспорта громадянина України відповідно до норм чинного законодавства. Зауважив, що подана позивачем заява в довільній формі не може вважатися заявою про вклейку фотографії, оскільки, для оформлення такого документу, необхідно подати заяву встановленого зразка та інші документи, визначені законодавством. Окрім цього, зауважив, що позивач, досягнувши 25-річного віку 19.01.2019 року, маючи обов`язок звернутися до територіального підрозділу Державної міграційної служби протягом місяця, починаючи з 19.01.2019 року, для вклеювання до паспорта громадянина України фотокартки у зв`язку із досягненням 25-річного віку, звернувся лише 11.04.2019 року із заявою відповідною вимог до ч.1 статті 15 Закону України «Про звернення громадян», не надавши належного пакету документів відповідно до вимог чинного законодавства. Отже, відповідач вважає, що права, свободи або законні інтереси позивача не є порушеними, а вимоги є безпідставними та необгрунтованими.

07.10.2019 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неодноразово звертався до міграційної служби з заявами про вклеювання фотокартки по досягненню 25 років у оформлений на його ім`я паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, а саме:

10.04.2019 року - в усній формі до Петриківського районного сектору Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, позивачу було відмовлено в усній формі та запропоновано отримати біометричний паспорт у вигляді пластикової картки ІД-1;

07.03.2019 р. - до Контакт-центру «Урядова гаряча лінія». На звернення від 07.03.2019 р. до Контакт-центру «Урядова гаряча лінія» територіальним органом ДМС, а саме: ГУДМС України в Дніпропетровській області було надано письмову відповідь (вих. № УКЦ-С-562-19/1201.4.1/6521-19 від 20.03.2019 р.), в якій, з посиланням на постанову КМУ від 25.03.2015 року №302 (в редакції постанови КМУ № 745 від 26.10.2016 р.) «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України», зазначено, що під час звернення вставнолено, що строк після досягнення ОСОБА_1 25-річного віку сплинув та позивачу необхідно здійснювати обмін паспорта громадянина України зразка 1994 року на паспорт громадянина України зразка 2015 року, як передбачено Порядком;

11 квітня 2019 р. позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області з заявою (інд. № 1253 вх. № 259) про вклеювання фотокартки по досягненню 25 років в існуючий паспорт громадянина України № НОМЕР_2 , виданий 31.03.2010 року Петриківським РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області для поновлення дії існуючого паспорту громадянина України, серія НОМЕР_1 , виданого 31.03.2010 року Петриківським РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області на ім`я ОСОБА_1 у формі книжечки зразка 1994 року.

В заяві позивачем було, зокрема, вказано проте, що він не має наміру оформляти паспорт у формі пластикової ID-картки.

Разом із заявою було надано документи для оформлення паспорту:

- свідоцтво про народження на ім`я ОСОБА_1 ;

- дві фотокартки розміром 3,5x4,5 см для здійснення процедури вклеювання фотокартки до існуючого паспорту - для територіального підрозділу ДМС;

- копію існуючого паспорту України № НОМЕР_2 , виданого 31.03.2010 р. Петриківським РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області;

- копію військового квитка серії НОМЕР_4 ;.

- копію довідки з військової частини №А3990;

- копію відпускного квитка від 09.04.2019 р., виданого військовою частиною №А1214.

Оригінали вищезазначених документів також було надано для завірення їх копій.

Головне управління ДМС України в Дніпропетровській області розглянуло заяву позивача та листом інд.1253 вих.№858 від 08.05.2019 року повідомило, що відповідно до підпункту 6 пункту 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №302 від 25 березня 2015 року (в редакції постанови Кабінету Міністрів України №795 від 03 жовтня 2018 року), якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток, здійснюється обмін паспорта. В листі також зазначило, що оскільки позивач не звернувся до міграційної служби в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нової фотокартки, позивачу відмовлено в наданні вказаної адміністративної послуги.

Позивач, не погоджуючись з відмовою міграційного органу у вклеюванні до паспорта громадянина України зразка 1994 року нової фотокартки у зв`язку з досягненням позивачем 25-річного віку, звернувся з даною позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.

Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За приписами ст. 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Відповідно до вимог ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Суд зазначає, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами: Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 7 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).

Аналізуючи викладені вище норми законодавства, суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI), документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України.

Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 Закону № 5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI).

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України (…) містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до вимог п. 3 Положення про паспорт громадянина України, який затверджений постановою Верховної Ради України «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» від 26 червня 1992 р. № 2503-XII (далі - Положення № 2503-ХІІ), бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта (п. 5 Положення № 2503-ХІІ).

Як убачається з п. 6 Положення № 2503-ХІІ, у верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється.

Відповідно до п.8 Положення №2503-ХІІ, термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.

Разом з тим, п. 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 р. № 745) встановлено, що обмін паспорта здійснюється у разі:

1) зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації);

2) отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (РНОКПП) або повідомлення про відмову від прийняття зазначеного номера (за бажанням);

3) виявлення помилки в інформації, внесеній до паспорта;

4) закінчення строку дії паспорта;

5) непридатності паспорта для подальшого використання;

6) якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток;

7) наявності в особи паспорта зразка 1994 року (за бажанням).

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.

За змістом п. 2 Постанови № 302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

- з 1 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;

- з 1 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припиняється (п. 3 Постанови № 302).

Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи. Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні дані особи.

За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (TolstoyMiloslavsky v. theUnitedKingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».

Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок про те, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на наявність паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.

Крім того, перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-MykhaylivskaParafiya v. Ukraine» від 14 червня 2007 року).

Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі «GropperaRadio AG andOthers v. Switzerland» від 28 березня 1990 року).

Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Крім того, відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 р. у справі № 806/3265/17, на яку й послався позивач в обґрунтування позову.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначає, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови особі у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону № 5492-VI.

Разом з тим, при вирішенні спору у вказаній зразковій справі Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.

На час звернення ОСОБА_1 до відповідача діяло два нормативних акта: Положення про паспорт № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов`язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов`язані отримувати новий паспорт у формі картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3 ст. 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі.

При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії відповідача розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнані протиправними.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Крім того, в частині 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" зазначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З урахуванням наведенного вище, суд у даній адміністративній справі також дійшов висновку, що позбавлення позивача права мати та користуватися паспортом у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що відповідачем протиправно було відмовлено позивачу у вклеюванні фотокартки у паспорт громадянина України у формі книжечки при досягнення особи 25-річного віку, яке мало місце вже після прийнятої постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 р. у справі № 806/3265/17, отже порушено права позивача та не дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.

Окрім цього, суд зауважує, що, виходячи зі змісту листів від 20.03.2019 року та від 08.05.2019 року, доводи відповідача про неподання позивачем повного пакету документів, не були підставою для відмови позивачу у вклеюванні фотографії до наявного у нього паспортного документу, у зв`язку з чим, наведені доводи не беруться судом до уваги.

Також, суд зазначає, що, як вбачається з матеріалів справи, позивачем пропущено місячний строк звернення до міграційного органу для вклеювання фотокартки до паспорта громадянина України зразка 1994 року з моменту виповнення 25 років з поважних причин, а саме, у зв`язку із несенням ним строкової військової служби у лавах Збройних сил України.

При цьому, на думку суду, за наявності норми, що регулює можливість/необхідність вклеювання нового фото у паспорт громадянина України у формі книжечки при досягненні певного віку, недоцільно позбавляти особу такого права лише у зв`язку із пропуском нею строку звернення та враховуючи, що така особа не має бажання отримувати паспорт нового зразка і це не спричиняє загрозу національній безпеці, економічному добробуту або правам людини.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд приходить до висновку, що відповідач, відмовляючи ОСОБА_1 у вклеюванні нової фотографії до паспортного документу у формі книжечки, та вказуючи на можливість оформлення позивачу належного паспортного документу у формі ID-картки, хоча й діяв відповідно до пункту 6 Порядку № 302, разом з цим без урахування всіх обставин, які мали значення для вчинення ним відповідних дій, не врахувавши приписи Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, не дотримавшись справедливого балансу між приписами Порядку № 302 та інтересами позивача, тобто з порушенням принципу пропорційності, що є неприпустимим в демократичному суспільстві.

Суд вважає за необхідне зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Враховуючи викладене, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне з метою ефективного захисту прав позивача визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області щодо відмови у вклеюванні фотографії в паспорт у формі паспортної книжки при досягненні ОСОБА_1 25- річного віку та зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області вклеїти в паспорт ОСОБА_1 у формі паспортної книжки фотографію ОСОБА_1 після досягнення ним 25-річного віку.

В силу вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду, в розмірі 768,40 грн., що документально підтверджується квитанцією № N0ОРА3619М від 21.06.2019 року.

Отже, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 768,40 грн. підлягає стягненню на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області в частині відмови у вклеюванні до паспорта громадянина України із серією та номером НОМЕР_1 зразка 1994 року, який виданий на ім`я ОСОБА_1 31.03.2010 року Петриківським РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області, нової фотокартки у зв`язку з досягненням 25 років відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області вклеїти до паспорта громадянина України із серією та номером НОМЕР_1 зразка 1994 року, який виданий на ім`я ОСОБА_1 31.03.2010 року Петриківським РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області, нову фотокартку у зв`язку з досягненням 25 років відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області сплачені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 768,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Кальник