Рішення № 86021920, 29.11.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

29 листопада 2019 р. Справа № 120/3105/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

26.09.2019 у Вінницький окружний адміністративний суд надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області відповідач). У позовній заяві позивач просить визнати протиправним та скасувати наказ №2-6786/15-19-СГ від 08.05.2019 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок» (далі - Наказ № 2-6786/15-19-СГ від 08.05.2019) та зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства державної форми власності, орієнтовною площею 2.0 гектари на території Яланецької сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту), кадастровий номер земельної ділянки - 0523986800:01:000:0685 (загальна площа: 16,4956 га, землі запасу).

Обґрунтовуючи протиправність Наказу № 2-6786/15-19-СГ від 08.05.2019, позивач зазначає, що спірним рішенням відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою. Свою відмову суб`єкт владних повноважень мотивував тим, що земельна ділянка перебуває у безперервному користуванні інших громадян, на підставі рішення Яланецької сільської ради.

Наведена підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, на думку позивача, є незаконною оскільки відсутні документи, які підтверджують право власності чи користування будь-яких громадян на спірну земельну ділянку.

Позивач наголошує, що ч. 7 ст. 118 ЗК України визначено виключний перелік підстав для відмови у надані дозволу на розроблення проекту, щодо відведення земельної ділянки.

ОСОБА_1 також зазначає, що оскільки спірна земельна ділянка є сформованою (присвоєно кадастровий номер, визначено її площу, межі), тому за таких обставин, крім статті 118 ЗК України слід також застосовувати ч. 6 ст. 79-1 ЗК України, як спеціальну норму. Так, зазначеною нормою визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Позивач також наголошує, посилаючись на практику Великої Палати Верховного Суду, (зокрема на постанову від 30.05.2018 у справі № 826/5737/16), що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності не означає позитивного рішення про передачу її в користування, а направлене на ідентифікацію земельної ділянки, яка в подальшому може стати предметом передачі.

Надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язку (не є підставою для виникнення зобов`язання перед особою, яка розробила проект землеустрою) щодо надання цієї земельної ділянки у власність чи користування. Суб`єкт владних повноважень може відмовити у затвердженні проекту та наданні земельної ділянки у власність чи користування з підстав, визначених законом.

Не врахувавши висновків Верховного Суду відповідач, на думку позивача, порушив вимоги ч.5 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Ухвалою від 30.09.2019 відкрито провадження у цій справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Цією ж ухвалою надано відповідачу 15-денний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою від 30.09.2019 відмовлено позивачу у клопотанні про витребування доказів.

Цією ж ухвалою, за ініціативою суду, витребувано у Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області та зобов`язано подати до суду у строк для подання відзиву на позовну заяву належним чином засвідчену копію клопотання ОСОБА_1 від 18.04.2019 із додатками; документи, що підтверджують обставини, на які відповідач посилався приймаючи наказ від 08.05.2019 № 2-6786/15-19-сг, в тому числі документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки, витяг з ДЗК про земельну ділянку, копію Поземельної книги на земельну ділянку за кадастровим номером: 0523986800:01:000:0685; копію рішення Яланецької сільської ради із додатками, на які посилається відповідач в оскаржуваному наказі від 08.05.2019 № 2-6786/15-19-СГ.

У строк визначений судом відповідачем подано відзив на позовну заяву та витребувані документи.

Заперечуючи проти позову, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області зазначає таке.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 08.05.2019 № 2-6786/15-19-СГ відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою. Відповідач вважає, що його рішення узгоджується із нормами статті 118 ЗК України, оскільки земельна ділянка перебуває у безперервному користуванні інших громадян, на підставі рішення Яланецької сільської ради. Зокрема відповідач зазначив, що земельна ділянка, яка зазначена в графічних матеріалах, згідно рішень сесії Яланецької сільської ради від 11.06.1992, 03.04.1993, 28.01.1994, 29.04.1996, 11.04.1997, 19.05.1998, 26.03.1999, 25.09.1999, 13.10.2000, 25.05.2001 надана в користування іншим особам.

Відповідач наголошує, що відповідно до Указу Президента України «Про забезпечення економічних інтересів і соціального захисту працівників соціальної сфери села та вирішення окремих питань, що виникли в процесі проведення земельної реформи» від 14.04.2000 № 584/2000 сільські, селищні ради своїми рішеннями на підставі заяв працівників соціальної сфери та пенсіонерів з їх числа та інших громадян відповідних сіл чи селищ надавали у користування земельні ділянки із земель резервного фонду, рілля для ведення особистого підсобного господарства у постійне користування, без оформлення відповідної документації із землеустрою.

Що стосується позовної вимоги позивача про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства державної форми власності, орієнтовною площею 0,2 гектари на території Яланецької сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту), кадастровий номер земельної ділянки - 0523986800:01:000:0685 (загальна площа: 16,4956 га, землі запасу), відповідач зазначає таке.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питання, які належать до компетенції такого органу, оскільки такі дії виходять за межі, визначених законодавцем повноважень.

Суд вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази встановив таке.

Із клопотанням від 18.04.2019 про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2 га до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області звернувся ОСОБА_1 .

Відповідно до зазначеного клопотання та графічного зображення земельної ділянки (додатку до клопотання від 18.04.2019), бажаним місцем розташування земельної ділянки, яку позивач має намір отримати у власність є частина сформованої земельної ділянки із кадастровим номером: 0523986800:01:000:0685 (загальна площа: 16,4956 га, землі запасу).

Наказом відповідача № 2-6786/15-19-СГ від 08.05.2019 відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Свою відмову суб`єкт владних повноважень мотивував тим, що земельна ділянка перебуває у безперервному користуванні інших громадян, на підставі рішення Яланецької сільської ради. Крім цього, у наказі відповідач зазначає, що земельна ділянка, яка зазначена в графічних матеріалах, згідно рішень сесії Яланецької сільської ради від 11.06.1992, 03.04.1993, 28.01.1994, 29.04.1996, 11.04.1997, 19.05.1998, 26.03.1999, 25.09.1999, 13.10.2000, 25.05.2001 надана в користування іншим особам.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання його протиправним та скасування.

Надаючи правову оцінку наказу №2-6786/15-19-СГ від 08.05.2019 суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч.7 ст. 118 ЗК України).

Судом встановлено, що позивач звертаючись до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства просить надати дозвіл, саме на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства державної форми власності, орієнтовною площею 2,00 (два) га на території Яланецької сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту), яка вже є сформованою та їй присвоєно кадастровий номер 0523986800:01:000:0685 (загальна площа - 16,4956 га).

Згідно частин першої та другої статті 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Виходячи з аналізу положень частин п`ятої-десятої статті 79-1 ЗК України можна дійти висновку, що підставою для формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, є технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, а не проект землеустрою щодо відведення земельної згоду на виготовлення якого просить надати позивач у клопотанні.

Відтак, за даних обставин справи, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина шоста статті 79-1 ЗК України, яка встановлює, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, здійснюється на підставі відповідної технічної документації із землеустрою.

Крім того, згідно з ч.1 ст. 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Отже, формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Наведені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 30.08.2018 у справі № 802/928/17-а, що підлягають врахуванню судом відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України та ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивач помилково звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а не із клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, що суперечить вимогам ч. 6 ст. 79-1 ЗК України та виключає передбачені Земельним кодексом України підстави для позитивного вирішення клопотання ОСОБА_1 .

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства державної форми власності, орієнтовною площею 2.0 гектари на території Яланецької сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту), кадастровий номер земельної ділянки - 0523986800:01:000:0685 (загальна площа: 16,4956 га, землі запасу), то така не підлягає задоволенню із наступних мотивів.

По - перше суд зазначає, що вимога зобов`язального характеру вимога є похідною від першої, а тому, з огляду на відсутність підстав для скасування наказу відповідача, відсутні й підстави для зобов`язання суб`єкта владних повноважень надавати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою, щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Крім цього, як встановлено судом, позивач звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а не із клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, щодо її поділу та об`єднання. Однак, враховуючи, що земельна ділянка - 0523986800:01:000:0685 (загальна площа: 16,4956 га) мету із набуття прав на частину якої переслідує позивач є сформованою, позивач повинен був клопотати про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, щодо її поділу та об`єднання. Невідповідність клопотання позивача вимогам ч. 6 ст. 79-1 ЗК України, а звідси і ст. 118 ЗК України вказує як на наявність підстав для відмови у задоволенні клопотання, так і виключає підстави для зобов`язання відповідача вчиняти дії з метою надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки.

Щодо аргументів позивача про помилкове мотивування наказу № 2-6786/15-19-СГ від 08.05.2019 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок» суд зазначає таке.

Відповідач в оскаржуваному Наказі зазначив, що земельна ділянка, яка визначена в графічних матеріалах, згідно рішень сесії Яланецької сільської ради від 11.06.1992, 03.04.1993, 28.01.1994, 29.04.1996, 11.04.1997, 19.05.1998, 26.03.1999, 25.09.1999, 13.10.2000, 25.05.2001 надана в користування іншим особам з урахуванням того, що земельні ділянки перебувають у відкритому і безперервному користуванні на підставі ч.7 ст. 118 та ст.119 ЗК України.

Відповідно до ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» державній реєстрації, зокрема, підлягають: право власності чи право користування земельною ділянкою.

Частиною 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Відповідно до статей 22 та 23 ЗК України від 18.12.1990 в редакції від 13.03.1992 право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності

або право користування землею, забороняється.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України (Ст. 23 ЗК України від 18.12.1990 в редакції від 13.03.1992.).

Декретом Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26.12.1992 (далі - Декрет від 26.12.1992) зупинено дію норми ст. 23 ЗК України від 18.12.1990 та визначено наступне: "Сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених Земельним кодексом України" (ст. 1 Декрету від 26.12.1992).

Установити, що передача громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок для цілей, вказаних у статті 1 цього Декрету, провадиться один раз, про що обов`язково робиться місцевими Радами народних депутатів відмітка у паспорті або документі, який його замінює (ст. 2 Декрету від 26.12.1992).

Право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю (п. 3 Декрету від 26.12.1992).

З наведених норм вбачається, що право власності або право постійного користування земельними ділянками, яке виникло за законодавством, що діяло раніше, повинно підтверджуватися відповідними документами.

З аналізу витребуваних у відповідача доказів: копій документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки, витягу з ДЗК №НВ-0501252652013 від 25.11.2013, копій Поземельної книги на земельну ділянку за кадастровим номером 0523986800:01:000:0685; копій рішення Яланецької сільської ради із додатками, на які посилається відповідач в оскаржуваному наказі від 08.05.2019 № 2-6786/15-19-СГ, вбачається, що державна реєстрація права власності чи права користування спірної земельної ділянки не проводилася ні до 01.01.2013, ні після 01.01.2013.

Крім цього суд зазначає про розбіжність між даними, які містяться в наданих відповідачем документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки з кадастровим номером 0523986800:01:000:0685 та Поземельній книзі на земельну ділянку (кадастровий номер 0523986800:01:000:0685).

Так, згідно з інформації зазначеній у документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки за кадастровим номером 0523986800:01:000:0685, громадянам села Яланець виділено земельні ділянки на підставі таких рішень (протоколів) Яланецької сільської ради: від 11.06.1992, 10-ої сесії 21 скликання та від 03.04.1993 13-ої сесії 21 скликання.

Згідно з даних, які містяться в Поземельній книзі на земельну ділянку за кадастровим номером: 0523986800:01:000:0685, остання розподілена між громадянами села Яланець на підставі таких рішень Яланецької сільської ради: від 29.04.1996 7-ої сесії 22 скликання, від 11.04.1997 9-ої сесії 22 скликання, від 26.03.1999 4-ї сесії 23 скликання, від 13.10.2000 №18, 25.05.2001 15-ї сесії 23 скликання.

Наведені розбіжності в інформації щодо однієї і тієї ж земельної ділянки не дає можливості суду стверджувати про набуття іншими особами речових прав на земельну ділянку (її частини).

Також суд наголошує про невідповідність наданих відповідачем на виконання ухвали суду від 30.09.2019 доказів вимогам ст. 94 КАС України.

Важливою вимогою використання копії письмового доказу як допустимого доказу у справі є її належне засвідчення.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Як вбачається з матеріалів справи, копії письмових доказів, надані відповідачем не засвідчені в установленому законом порядку, що унеможливлює їх використання на підтвердження обставин, що входять до предмету доказування у цій справі.

Суд також критично оцінює посилання відповідача на Указ Президента України «Про забезпечення економічних інтересів і соціального захисту працівників соціальної сфери села та вирішення окремих питань, що виникли в процесі проведення земельної реформи» від 14.04.2000 № 584/2000, оскільки такий набрав чинності після прийняття рішень Яланецької сільської ради на які посилається відповідач і, відповідно поширював свою дію на земельні правовідносини, які виникали після його прийняття.

Враховуючи встановлені обставини та надану їм правову оцінку, суд частково погоджується із твердженнями позивача про помилкове мотивування відповідачем спірного наказу. Однак, вимоги адміністративного позову задоволенню не підлягають, оскільки позивач звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а не із клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою, щодо її поділу та об`єднання. Невідповідність клопотання позивача вимогам ч. 6 ст. 79-1 ЗК України, а звідси і ст. 118 ЗК України вказує як на наявність підстав для відмови у задоволенні клопотання, так і виключає підстави для зобов`язання відповідача вчиняти дії з метою надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що у зв`язку із відмовою в задоволенні позовних вимог, сплачена позивачем при зверненні до суду сума судового збору відшкодуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні вимог адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 );

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (адреса: 21027, місто Вінниця вул. Келецька, 63, код ЄДРПОУ 39767547).

Суддя Богоніс Михайло Богданович Богданович