Рішення № 86015878, 15.11.2019, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/3549/18

Провадження № 2/638/5050/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

/заочне/

15.11.2019 Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:

Головуючого судді- Омельченко К.О.

за участю секретаря Юрченко Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дзержинського районного суду м. Харкова в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

Харківська міська рада в особі представника Ворожбянова А.М. звернулась до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 607 973,16 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, Харківською міською радою відповідно до ст.189 ЗК України здійснені заходи самоврядного контролю з питань законності використання та охорони земель комунальної власності територіальної громади м. Харкова та додержання вимог земельного законодавства при використанні земельних ділянок комунальної власності.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 02.03.2018 № 116025842 право власності на нежитлову будівлю літ. «А-1» загальною площею 234,0 м2 по АДРЕСА_1 з 26.02.2008 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 04.02.2008 № 626.

Речові права відповідача на земельну ділянку по АДРЕСА_1 не зареєстровані, а тому земельна ділянка площею 0,0651 га по АДРЕСА_1 перебуває у власності територіальної громади міста Харкова.

Відповідач у період з 01.02.2015 по 31.01.2018 року ОСОБА_1 не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг у себе майно - грошові кошти.

Зазначені законодавчі приписи та фактичні обставини стали для Харківської міської ради підставою для звернення до суду із цим позовом про повернення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки комунальної власності по АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Таким чином, на думку позивача, відповідач зберіг кошти, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, тим самим збільшує вартість власного майна, а позивач втрачає належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження саме коштів у розмірі орендної плати відповідачем за рахунок позивача. Розмір безпідставно збережених відповідачем коштів, розрахований позивачем, складає 607 973,16 грн., виходячи з розміру орендної плати за землю. Внаслідок використання відповідачем вищевказаної земельної ділянки без укладення договору оренди землі, територіальна громада міста Харкова в особі Харківської міської ради позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду, чим порушені охоронювані законом права та інтереси позивача щодо неодержаної грошових коштів у розмірі орендної плати за землю.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.04.2018 року провадження по вищевказаній справі було відкрито та розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.

Представник позивача в судове засідання не з`явився але надав через канцелярію суду клопотання про розгляд справи без його участі та не заперечував проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи повідомлявся у встановленому законом порядку, про причини своєї неявки суду не повідомив та відзиву на позов до суду не подав.

За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного .

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідного до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтями 77, 78 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Судом встановлено, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 02.03.2018 № 116025842 право власності на нежитлову будівлю літ. «А-1» загальною площею 234,0 м2 по АДРЕСА_1 з 26.02.2008 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 04.02.2008 № 626.

Статтею 181 ЦК України встановлено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно, користування, володіння та розпорядження зазначеною нерухомістю неминуче призводить до фактичного використання земельної ділянки, на якій така нерухомість знаходиться. Іншими словами, неможливо здійснювати правомочності власника будівлі не використовуючи земельної ділянки під такою будівлею.

Положеннями ст. 120 ЗК України визначено, що виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення договору оренди земельної ділянки.

Водночас за змістом ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Зважаючи на ці положення, новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Відповідно до вищезазначеної інформації, листа Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області від 07.06.2016 № 19-20-0.23. 08-628/116-17 та листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 22.06.2017 № 4056/0/225-17 речові права ОСОБА_1 на земельну ділянку по АДРЕСА_1 не зареєстровані.

Таким чином, відповідач, набувши право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці комунальної форми власності, належним чином не оформив правовідносин щодо користування земельною ділянкою.

Отже, враховуючи відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав та з урахуванням ст. ст. 12, 80, 83 Земельного кодексу України земельна ділянка площею 0,0651 га по АДРЕСА_1 перебуває у власності територіальної громади міста Харкова.

Відповідач у період з 01.02.2015 по 31.01.2018 року не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, у зв`язку з чим безпідставно зберіг за рахунок позивача кошти за використання даної земельної ділянки всупереч вимог земельного законодавства.

Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 02.03.2018 року здійснено обстеження земельної ділянки та встановлено, що відповідач по справі використовує земельну ділянку площею 0,0651 га по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «А-1», право власності на яку зареєстровано за Відповідачем.

За результатами обстеження складено акт обстеження земельної ділянки, визначення її меж, площ та конфігурації. Земельна ділянка огороджена парканом, вільний доступ до неї обмежений. Прохід на територію здійснюється через ворота. Межі земельної ділянки визначені відповідно до меж паркану та будівлі.

Відповідно до ст.206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що платою за землю є обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідач не є ані власником, ані постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14.1.72 ПК України).

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5 ПК України).

З часу виникнення права власності на нерухоме майно у відповідача виник обов`язок сплачувати грошові кошти за використання земельної ділянки у встановленому законодавством розмірі.

Отже , в період з 01.02.2015 по 31.01.2018 року відповідач не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі.

Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності, право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Тобто, відповідач правомірно володіє нерухомим майном

по АДРЕСА_1 . Проте з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у відповідача виник обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, яка знаходиться під нежитловою будівлею, проте речове право відповідачем на земельну ділянку не зареєстровано.

Згідно з положеннями частини першої статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Безпідставне набуття Відповідачем спірної земельної ділянки не є результатом протиправного діяння, а є наслідком законних дій, а саме отримання відповідачем у власність нежитлових приміщень на підставі договорів дарування, які безпосередньо пов`язані із земельними ділянками.

Правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. Новий власник будинку (будівлі, споруди) у зв`язку з цим не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень».

Таким чином, речові права відповідача на земельну ділянку

не реєструвались, він не набув належних прав власності або користування щодо земельної ділянки, а тому використовує земельну ділянку без достатніх правових підстав.

Предметом позову у цій справі є стягнення з власника об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій об`єкт нерухомого майна розташований.

При цьому виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 ЗК України

не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Отже, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Для кондикційних зобов`язань важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).

Такі висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року

у справі № 922/3412/17 та від 24 квітня 2019 року у справі № 642/4792/17.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».

Згідно з пунктами 34, 35 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції міської ради належить вирішення на пленарних засіданнях питань регулювання земельних відносин; зокрема, затвердження відповідно до закону ставок земельного податку.

Орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України (частини 1, 2 статті 21 Закону України «Про оренду землі»).

Системний аналіз норм законодавства України дає підстави для висновку про те, що орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (частина перша статті 21 Закону України «Про оренду землі», підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України), з іншого - є однією з форм плати за землю як загальнодержавного податку нарівні із земельним податком (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Згідно з положеннями статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки, та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки, крім випадків визначення орендаря на конкурентних засадах.

За змістом пункту 289.1 статті 289 ПК України і частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку земель» для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов`язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами (стаття 1 Закону України «Про оцінку земель»).

Положеннями пункту 2 частини 1 статті 13, частини 1 статті 15 Закону України «Про оцінку земель» визначено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 27 ПК України базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом ХІІІ ПК України.

У разі зміни нормативної грошової оцінки землі, яка є базою оподаткування для плати за землю, змінюється річна сума податкового зобов`язання по земельному податку та орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до розрахунку, розмір безпідставно збережених Відповідачем коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки по АДРЕСА_1 за заявлений у позові період склав 607 973,16 грн.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім того, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 9 119,60 грн.

На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Законом України «Про оцінку земель», ст.ст. 181,1214 ЦК України, ст.ст. 120,125,206 ЗК України, ст.ст. 4,5,13,76-83,141,265,280-283 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Харківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення суми - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Харківської міської ради (м-н Конституції, 7, м. Харків, 61003, код ЄДРПОУ: 04059243; за реквізитами: код класифікації доходів бюджету - 24062200, номер рахунку (ІВАN) - UA158999980000031419611020002, код отримувача (ЄДРПОУ) - 37999649, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), отримувач - УК м. Харкова) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 607 973,16 грн. та витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у сумі 9 119,60 грн. (дев`ять тисяч сто дев`ятнадцять грн. 60 коп.)

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Роз`яснити сторонам у справі, що згідно з вимогами ч. 1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Тобто суб`єктом подання заяви про перегляд заочного рішення є виключно відповідач, а не інші особи, які беруть участь у справі. Повторне заочне рішення сторони можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивачем апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається у відповідності з п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, а якщо апеляційну скаргу подано- після закінчення апеляційного провадження.

Головуючий суддя: