Рішення № 86013065, 02.12.2019, Запорізький районний суд Запорізької області

Провадження № 2/317/484/2019

Справа № 317/2593/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2019 року м. Запоріжжя

Запорізький районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Громової І.Б.,

при секретарі Коваль В.В.,

за участі

представника позивача ОСОБА_5

представника відповідача Білеки Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжя у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ДІЄСА» про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати розрахункових,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою діяльністю "ДІЄСА" заборгованості з виплати заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати розрахункових, компенсації за невикористані відпустки, який обґрунтувала наступним.

З 13.11.2009 по 11.06.2015 позивачка працювала на посаді старшого касира ТОВ "ДІЄСА" в магазині, що розташований в місті Запоріжжя. В травні 2015 року вона вирішила звільнитись з роботи за власним бажанням, направивши на адресу Відповідача заяву про звільнення та заяву про виплату компенсації. Не отримавши відповіді, Позивачка повторно направила заяви 28.05.2015 на поштову адресу роботодавця, що підтверджується копією експрес накладної № 590000112009341.

Позивач зазначає, що жодних розрахунків з нею проведено не було, трудову книжку не повернуто, наказів про звільнення не отримано.

Також позивачка вказала, що не отримала заробітну плату за останні два місяці перед звільненням (квітень, травень 2015 року), а також 12 днів червня 2015 року.

З урахуванням уточнених позовних вимог, просила стягнути з ТОВ "ДІЄСА" на свою користь 185065, 59 гривень, з яких 19173, 60 гривень - компенсації за невикористані відпустки за період 2010 рік по 2015 грн., 152357, 31 гривень - середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 12 червня 2015 року по 11 липня 2018 року, 9272, 89 гривень - заборгованість з заробітної плати за період з 01 квітня 2015 року по 12 червня 2015 року, 4261, 79 гривень - розмір індексації заробітної плати за період з квітень 2015 року по січень 2019 року.

Відповідач подав відзив на позов, в якому проти позову заперечував. Зазначив, що ОСОБА_1 на підставі наказу № 1370-К від 14.11.2009 прийнята на посаду старшого касиру торговельного залу. 11.10.2013 з ОСОБА_1 укладено Договір по повну індивідуальну матеріальну відповідальність. 04.04.2015 в магазині "Ельдорадо" ТОВ "ДІЄСА", розташованого за адресою м. Запоріжжя, проспект Леніна, 53 проведено інвентаризацію та виявлено недостачу близько мільйона грн., внаслідок чого товариство звернулось до правоохоронних органів.

04.04.2015 Жовтневим РВ ЗМУ ГУМВС України у Запорізькій області було розпочато кримінальне провадження № 12015080020001178 по факту виникнення недостачі в магазині, розташованому за адресою: м. Запоріжжя, проспект Леніна , 53. В рамках даного кримінального провадження розслідується діяльність ОСОБА_1 , яка є відповідальною особою щодо обороту грошових коштів магазину відповідача. Для уникнення подальшої розтрати грошових коштів ТОВ "ДІЄСА" ОСОБА_1 видано наказ № 143-К від 08.04.2015 про відсторонення від роботи директора магазину та старшого касира на період перевірки фактів на причини виникнення недостачі товарно-матеріальних цінностей, про що було ознайомлено позивачку шляхом виклику до магазину та ознайомлення із змістом наказу. На підставі викладеного, відповідач вважає що, Позивачка не могла бути звільненою за власним бажанням, оскільки протягом місяця була відсторонена від роботи та не виконувала покладені на трудові обов`язки. Так як позивач не виконувала трудової функції , вона не мала права на заробітну плату. Також Відповідач зазначив, що заробітну плату за період березень і квітень 2015 року виплатив Позивачці в повному обсязі.

Позивач була звільнена з ТОВ "ДІЄСА" на підставі наказу № 2802-К від 25.09.2017 у зв`язку з втратою довіри (п.2 ст. 41 КЗПП України), при звільненні їй були виплачені усі належні платежі, включно з компенсацією за невикористані відпустки.

Позивач подала до суду відповідь на відзив, в якому зазначила, що наказ № 143-К від 08.04.2015 про її відсторонення вона не отримувала, про існування вказаного документу дізналась з заперечень Відповідача після ознайомлення з матеріалами цивільної справи. Вказаний наказ всупереч положенням ст. 46 КЗПП України підписано не власником або уповноваженою нею особою, а директором з персоналу ОСОБА_2 . Матеріали справи не містять доказів того, що вона уповноважена на видання наказів про відсторонення працівників від роботи. До того ж, відсторонення працівників від роботи регламентовано виключно Законом України "Про державну службу", а так як позивач не належить до категорії державних службовців, вона не може бути відсторонена від роботи. Зазначає, що стаття 46 КЗПП України не надає право Відповідачу відсторонювати її від роботи з підстав, визначених Відповідачем в наказі № 143-К від 08.04.2015 - перевірка фактів та причин виникнення недостачі товарно-матеріальних цінностей.

Щодо наказу про звільнення № 2 802-К від 25.09.2017 - Позивач зазначає, що про вказаний наказ дізналась з матеріалів цивільної справи, з ним її Відповідач не ознайомлював. Позивач вважає, що так як вона подала заяву про звільнення за власним бажанням - 18.05.2015, вона попередила власника про своєї звільнення письмово за два тижні. Проте, власник не провів з нею остаточний розрахунок, не надав наказ про звільнення і не повернув трудову книжку.

Ухвалою суду від 02.10.2017 відкрито провадження по зазначеній цивільній справі.

Ухвалою суду від 20.12.2017 частково задоволено клопотання Позивача про витребування доказів, витребувано у ТОВ "ДІЄСА" належним чином завірена копія договору оренди від 16.07.2014 № 202-о. Копія ухвали направлена ТОВ "ДІЄСА" для виконання.

Ухвалою суду від 07.11.2018 справу передано на розгляд Павлоградському міськрайонному суду Дніпропетровської області з огляду на реєстрацію місця проживання Позивачки у місті Павлограді Дніпропетровської області (т.1, а.с. 5). Вказана ухвала скасована постановою Запорізького апеляційного суду від 09.01.2019, якою направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції - Запорізького районного суду Запорізької області.

07.03.2019 Позивачем засобами поштового зв`язку направлено на адресу суду заяву про уточнення позовних вимог, згідно з якими ціна позову складає 185 065, 59 грн. 15.05.2019 представником Позивача подано суду докази сплати судового збору в розмірі 1850, 67 грн.

15.03.2019 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у зв`язку з недоведеністю. Постановою Запорізького апеляційного суду від 07.05.2019 ухвалу суду залишено без змін.

Ухвалою суду від 19.11.2019 в третє відмовлено ТОВ "ДІЄСА" в задоволенні клопотання про зупинення провадження до набрання законної сили рішенням по справі 317/200/18 Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "ДІЄСА" про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи. При відмові в зупиненні провадженні по справі суд виходив з того, що Відповідачем не доведено неможливість розгляду цивільної справи до вирішення іншої справи. Також судом враховані імперативні вимоги ч.3 ст. 210 ЦПК України, які прямо забороняють зупиняти провадження під час розгляду справи по суті за п.6 ч.1 ст. 251 ЦПК України.

Суд неодноразово призначав розгляд справи по суті в режимі відеоконференції з Печерським районним судом міста Києва, Подільським районним судом міста Києва (ухвали від 20.12.2017, 25.04.2018, 11.07.2018, 12.09.2018, 09.10.2018). З огляду на неналежну якість зображення та звуку, переривання зв`язку в режимі відеконференції, судом прийнято рішення визнати явку представника Відповідача обов`язковою в судове засідання.

В судовому засіданні 19.11.2019, 26.11.2019 представник Позивача ОСОБА_5 наполягав на задоволенні позову в повному обсязі з підстав, викладених в ньому та в відповіді на відзив, проти розгляду справи за відсутності представника Відповідача не заперечував. Представник Відповідача не з`явився в судове засідання 09.10.2019, 19.11.2019, незважаючи на належне повідомлення судом про день, час та місце розгляду справи, не повідомив про причини своєї неявки в суд, не надав докази неможливості прибуття в судове засідання, а тому з урахуванням принципу змагальності і розумності строків судом прийнято рішення проведення судового засідання за відсутності представника Відповідача.

Дослідивши обставини справи та надані сторонами докази, заслухавши пояснення сторін та доводи, викладені в заявах по суті справи, судом встановлено наступне.

На підставі наказу № 1370-К від 14.11.2009 ОСОБА_1 прийнята на посаду старшого касира торгівельного залу ТОВ "ДІЄСА".

В подальшому, 18.05.2015 ОСОБА_1 подала ТОВ "ДІЄСА" заяву про звільнення з посади старшого касира у відповідності до ст. 38 КЗПП України, заяву на виплату компенсації невикористаної щорічної відпустки (т.1, а.с. 35-36).

Вказані заяви направлені на адресу ТОВ "ДІЄСА" 01023, м. Київ, пл. Спортивна 1-а, башня А, що підтверджується описами вкладення до цінного листа з відбитками календарного штемпеля від 18.05.15, поштове відділення "Запоріжжя - 104", чеком ЗД УДДПЗ "УКРПОШТА" ВПЗ м. Запоріжжя - 104, вул. Чумаченко, 37 від 18.05.2015 (т.1,а.с.34).

Також матеріали справи містять копію експрес - накладної ТОВ "НОВА ПОШТА" № 59000112009341 від 28.05.2015 від ОСОБА_1 на ім`я ТОВ "ДІЄСА" ( м.Київ, вул. Спортивна, 1, БЦ Гулівер, вежа А, 3 поверх), яка отримана представником одержувача 29.05.2015.

Оригінали заяв про звільнення, про виплату компенсації, опису вкладення, чека, експрес-накладної оглянуто в судовому засіданні 19.11.2019, судом встановлено відповідність копій оригіналам документів.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ч.3, 4 ст .12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

На виконання ухвали суду про витребування доказів від 20.12.2017 Відповідачем надано копію договору оренди від 16.07.2014 № 202-О. За умовами вказаного договору ТОВ "ДІЄСА" приймає в строкове платне користування в ТОВ "ТРИ О" приміщення за адресою: м. Київ, площа Спортивна 1-а (т. 1 , а.с 106-129).

В матеріалах справи наявна роздрукована з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвала Шевченківського районного суду міста Києва по справі 761/250/17 від 20.01.2017, згідно з якою скаргу ТОВ "ДІЄСА" на бездіяльність слідчого СУ ГУ НП в м.Києві по к/п № 42016100000000558, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна (ноутбуків) під час обшуку за адресою: м. Київ , вул. Спортивна, 1 А задоволено частково. Зобов`язано слідчого СУ ГУ НП в м.Києві, на досудовому розслідуванні якого знаходиться кримінальне провадження за номером ЄРДР № 42016100000000558 повернути директору ТОВ «Дієса» тимчасово вилучене під час обшуку 25.11.2016 року, в офісному приміщенні, розташованому за адресою:м.Київ, пл. Спортивна, 1 А, в якому знаходиться офіс ТОВ «Дієса», майно. Обгрунтовуючи вказану ухвалу, слідчий суддя виходив з того, що ТОВ «Дієса», на підставі договору оренди від від 16.07.2014 р № 202-0, фактично здійснює свою господарську діяльність у приміщеннях №1 та №2, які розташовані у вежі «А» бізнес-центру «Гулівер», розташованого за адресою: м.Київ, пл.Спортивна, 1 А.

За таких обставин, дослідивши вище наведені письмові докази у їх нерозривній сукупності, суд вважає доведеним юридичний факт повідомлення ОСОБА_1 свого роботодавця - ТОВ "ДІЄСА" про своє звільнення з посади старшого касира торгівельного залу за два тижні з останнім робочим днем 11.06.2015 в порядку, передбаченому ч.1 ст. 38 КЗПП України.

Відповідач в ході судового розгляду як в заявах по суті спору, так і в усних поясненнях не ставив під сумнів та не заперечував факт отримання ним заяв від Позивачки про звільнення та про компенсацію при звільненні. Також Відповідач не заперечував, що здійснює свою господарську діяльність за адресою, на яку Позивачка направляла заяву про звільнення та виплату компенсації. Матеріали справи не містять жодного доказу на спростування викладених Позивачем обставин щодо повідомлення Відповідача про звільнення за власним бажанням.

Заперечуючи проти позову в частині виплати компенсації при звільненні та стягнення заборгованості за час затримки розрахунку, Відповідач зазначив у відзиві, що Позивач не могла звільнитись за власним бажанням, так як на цей час була відсторонена на підставі наказу № 143-К від 08.04.2015.

Проте, з вказаною позицією Відповідача погодитись не можна.

Згідно з ч.1 ст. 38 КЗПП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

За змістом вказаної норми працівник наділений правом повідомляти роботодавця про розірвання трудового договору за власною ініціативою без пояснення причин свого звільнення. Вказана норма закону не вимагає згоди роботодавця на звільнення працівника, оскільки звільнення за ч.1 ст. 38 КЗПП України відбувається саме за ініціативою працівника, а не роботодавця.

Згідно з ст. 46 КЗПП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Суд зауважує, що вказана норма не обмежує працівника в праві звільнятися за власним бажанням за ст. 38 КЗПП України. Також Відповідач не обґрунтував правову підставу відсторонення Позивача від роботи, визначену ст. 46 КЗПП України або іншою нормою законодавства.

Позивач в відповіді на відзив зазначала, що про її відсторонення Відповідачем повідомлено не було. На усунення вказаних обставин, Відповідач не надав жодних належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження повідомлення про відсторонення від роботи на підставі наказу № 143-К від 08.04.2015. В самому наказі відсутній підпис ОСОБА_1 , що вона повідомлена про зміст цього документу.

За змістом ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачем не усунуті сумніви щодо повноважень ОСОБА_2 , яка підписала наказ про відсторонення від роботи Позивача. Матеріали справи не містять доказів наявності її повноважень на відсторонення від роботи працівників ТОВ "ДІЄСА".

За таких обставин, висновок Відповідача про неможливість звільнення працівника за власним бажанням через відсторонення від посади в порядку ст. 46 КЗПП України не ґрунтується на вимогах закону та не може бути перешкодою для її звільнення за власним бажанням.

Згідно з ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 4 Європейської конвенції з прав людини нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов`язкову працю.

На думку суду, неможливість звільнення Позивача з роботи за власним бажанням та неповернення їй трудової книжки, що необхідна для працевлаштування на іншій роботі, може становити загрозу порушення положень статті 43 Конституції України та статті 4 Європейської конвенції з захисту прав людини.

Згідно з правовою позицією Касаційного цивільного суду Верховного суду, викладеною в постанові від 10.10.2018 по справі 359/2642/16 власник або уповноважений ним орган за законом не наділяється правом щодо висунення будь-яких вимог до працівника при звільненні його за власним бажанням. Неподання обхідних листків, незавершення дорученої роботи, інші обставини не звільняють власника або уповноважений ним орган від обов`язку припинити трудовий договір і провести з працівником повний розрахунок та видати йому оформлену трудову книжку. Якщо ж, наприклад, працівник має заборгованість перед підприємством, то до нього можуть бути застосовані пункти 2 або 5 частини першої статті 134 КЗпП України, які передбачають матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної підприємству. Тому роботодавець має право (за потреби) звернутися до суду з позовом про стягнення з працівника завданої шкоди у порядку цивільного судочинства.

За змістом правової позиції Касаційного цивільного суду Верховного суду, викладеної в постанові від 12.04.2018 по справі 545/2544/13 відповідно до наведених правил трудові відносини можуть бути продовжені з працівником, який подав заяву про звільнення у порядку, передбаченому частиною першою статті 38 КЗпП України, лише в разі наявності одночасно двох умов, коли працівник не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору та за умови, коли на його місце не запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору,. Працівник не залишив роботу й продовжує виконувати покладені на нього трудові обов`язки та не вимагає розірвання трудового договору.

За встановлених фактичних обставин справи, які не заперечуються сторонами, позивач перестала виходити на робоче місце, що визначалось її роботодавцем, не продовжувала виконання трудових обов`язків, не відкликала раніше подані заяви про звільнення, не висловлювала іншим чином намірів про бажання продовження трудових відносин а тому трудовий договір був розірваний з моменту спливу двох тижнів після отримання Відповідачем заяви про звільнення.

Позивач вказала останнім робочим днем в позові 11.06.2015, яке обґрунтовується спливом двох тижнів з 29.05.2015, дати отримання Відповідачем повторної заяви про звільнення, направленої експрес-накладною ТОВ "Нова пошта" (т. 1, а.с. 34-36) Відповідач не надав жодних заперечень проти вказаної дати, а тому в суду відсутні підстави для відступлення від зазначеного моменту припинення трудових правовідносин.

За таких обставин, Позивач звільнилася з посади старшого касиру торгівельного залу за власним бажанням (ч.1 ст. 38 КЗПП України) з 12.06.2015, а тому в Відповідача виник позитивний обов`язок виплатити Позивачці усі належні їй суми при звільненні.

Посилання відповідача на те, що Позивач була звільнена у зв`язку з втратою довіри (п.2 ст. 40 КЗПП України) на підставі наказу 2 802-к від 25.09.2017 (т.1, а.с.54 ) не відповідають встановленим судом обставинам справи, а саме - факту звільнення Позивачки за власним бажанням з 12.06.2015. Також суд враховує, що Відповідач не довів факту ознайомлення Позивача з наказом звільнення за п.2 ст. 40 КЗПП України, не видав трудової книжки з записом про звільнення з зазначеною підставою.

Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (частина четверта статті 235 КЗпП України).

Відповідачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів видачі Позивачу трудової книжки в момент звільнення за власним бажанням - 12.06.2015, так і станом на момент розгляду справи по суті. Відповідач не надав жодного доказу на підтвердження того, що ним взагалі вживались заходи для вручення Позивачу оформленої трудової книжки.

Досліджуючи питання звернення Позивача в строк, передбачений законом, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1, 2 ст. 233 КЗПП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що позивач пропустив місячний строк на звернення до суду з позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Проте, відповідачем не враховано, що предметом позовних вимог є стягнення заборгованості з заробітної плати, компенсації невикористаних відпусток, середнього заробітку за час затримки розрахунку, які в силу ч.2 ст. 233 КЗПП України не обмежені строком звернення до суду.

Вказані позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем законодавства про оплату праці.

За змістом ч.1 ст. 21 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Отже, так як позивачем заявляються вимоги про стягнення недоотриманої заробітної плати, компенсації при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку, строк звернення до суду не пропущений.

Посилання відповідача на вчинення позивачкою кримінальних правопорушень (повідомлення про вчинення кримінального правопорушення від 07.04.2015 ОСОБА_4 , акти про результати інвентаризації грошових коштів та інші документи) не беруться судом до уваги в силу положень ст. 62 Конституції України, згідно з якими особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів притягнення позивачки до кримінальної відповідальності в передбачений законом спосіб. Судом не встановлено наявність обвинувальних вироків, що набрали законної сили, відносно позивачки. Також, на думку суду, наявність кримінальних проваджень відносно працівника не перешкоджають його праву звільнитися з роботи за власним бажанням, отримувати оплату своєї у праці в розмірі та на умовах, встановлених законом, трудовим договором.

Якщо відповідач вважав, що Позивач завдав своїми діями чи бездіяльністю збитків підприємству, він мав право ініціювати притягнення працівника до повної матеріальної відповідальності в порядку, передбаченому 130, 134, 136 КЗПП України, з урахуванням обмежень ч.3 ст .233 КЗПП України.

Згідно з ч.1, 3 ст 136 КЗПП України покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, а керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

Відповідно до ч.3 ст. 233 КЗПП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Матеріали справи не містять доказів притягнення позивачки до повної матеріальної відповідальності в порядку, визначеному законом. В суду відсутні підстави вважати зворотне. Також суд критично сприймає надані відповідачем акти про результати інвентаризації грошових коштів, оскільки з вказаних документів неможливо достеменно встановити вину саме позивачки, а не інших осіб, в правопорушеннях, пов`язаних з касовою дисципліною. Вказані докази самі по собі не свідчать про вчинення нею інкримінованих правопорушень та не можуть перешкоджати звільненню працівника за власним бажанням, виплати належних йому сум при звільненні.

Обґрунтовуючи розмір позовних вимог, Позивач просить суд стягнути на її користь 19 173, 60 гривень - компенсації за невикористані відпустки за період 2010 рік по 2015 грн., 152 357, 31 гривень - середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 12 червня 2015 року по 11 липня 2018 року, 9 272, 89 гривень - заборгованість з заробітної плати за період з 01 квітня 2015 року по 12 червня 2015 року, 4 261, 79 гривень - розмір індексації заробітної плати за період з квітень 2015 року по січень 2019 року.

Заперечуючи проти позову, Відповідач не оспорював розмір сум, на задоволенні яких наполягала Позивач. До відзиву не надано іншого розрахунку заборгованості з заробітної плати, індексації, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації невикористаних відпусток.

Відповідачем не надав доказів на підтвердження факту виплати ним та отримання позивачкою будь-яких грошових сум, починаючи з квітня 2015 року. Представник позивача заперечив проти факту отримання позивачкою грошових переказів від відповідача як в готівковий, так і безготівковий спосіб.

Обґрунтовуючи стягнення заробітної плати в розмірі 9 272, 89 гривень за період з 01 квітня 2015 року по 12 червня 2015 року, Позивач зазначала, що за вказаний період вона не отримувала заробітну плату.

До позову надано копію відомостей з центральної бази даних Державну реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в період з 01.01.2012 по 31.03.2017. Згідно з вказаною інфорацією ОСОБА_1 отримала за 2 квартал 2015 року 208, 57 гривень заробітної плати в ТОВ "ДІЄСА".

Відповідач не надав доказів виплати Позивачці заборгованості з заробітної плати за період з квітня 2015 року по 12 червня 2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст .115 КЗПП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Позивач зазначила, що її середньомісячна заробітна плата становила 3853,33 гривень. Доказів зворотного відповідач не надав.

Таким чином, заробітна плата Позивачки за квітень 2015 року становить 3853 гривень, заробітна плата за травень 2015 року - 3853, 33 гривень, за 12 календарних днів (9 робочих днів) червня 2015 року - 1734 гривень. Загальна заборгованість заробітної плати за період з 01.04.2015 по 12.06.2015 з урахуванням виплати 167,77 гривень складає суму в розмірі 9272,89 гривень, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як встановлено судом, відповідач не виплатив позивачу усі належні їй суми при звільненні, а тому зобов`язаний компенсувати заборгованість за час затримки розрахунку.

Позивач надала суду розрахунок, згідно з яким заборгованість за час затримки розрахунку становить 152357, 31 гривень за період з 12 червня 2015 року по 11 липня 2018 року.

Відповідач не надав заперечення проти вказаного розрахунку, а тому в суду відсутні підстави відступати від розрахунку, наданого позивачем.

Також позивач просить стягнути на її користь компенсації за невикористані відпустки в розмірі 19173, 60 гривень.

Відповідач зазначив, що виплатив позивачці компенсацію за невикористані відпустки при її звільненні у зв`язку з втратою довіри 25.09.2017. Проте, відповідачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів отримання позивачкою грошових коштів від відповідача, починаючи з квітня 2015 року. Обов`язок відповідача по сплаті компенсації невикористаних відпусток не доведений, а позивачем - не визнаний.

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача користь 19 173, 60 гривень - компенсації за невикористані відпустки за період 2010 рік по 2015 грн., 152357, 31 гривень - середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 12 червня 2015 року по 11 липня 2018 року, 9272, 89 гривень - заборгованість з заробітної плати за період з 01 квітня 2015 року по 12 червня 2015 року, 4261, 79 гривень - розмір індексації заробітної плати за період з квітень 2015 року по січень 2019 року.

Відповідно до ч.1, 2 ст .133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За змістом ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Так як суд дійшов висновку про задоволення позову, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на її користь з відповідача.

Згідно з ч.1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Так як судом задоволено позовні вимоги про стягнення заборгованості з заробітної плати за період з 01.04.2015 по 12.06.2015, суд зобов`язаний допустити негайне виконання рішення в межах стягнення заробітної плати за один місяць.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. 12,13, 78-81, 131, 137, 139,141 , 263-265, 430 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" (ідентифікаційний код юридичної особи 36483471, місцезнаходження 03150, м. Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 45) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 19 173, 60 гривень (дев`ятнадцять тисяч сто сімдесят три гривні шістдесят копійок) - компенсації за невикористані відпустки за період 2010 рік по 2015 рік.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" (ідентифікаційний код юридичної особи 36483471, місцезнаходження 03150, м. Київ, Велика Васильківська, будинок 45) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 152 357, 31 гривень (сто п`ятдесят дві тисячі триста п`ятдесят сім гривень тридцять одна копійка) - середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 12 червня 2015 року по 11 липня 2018 року

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" (ідентифікаційний код юридичної особи 36483471, місцезнаходження 03150, м. Київ, Велика Васильківська, будинок 45) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 9 272, 89 гривень (дев`ять тисяч двісті сімдесят дві гривні вісімдесят дев`ять копійок) - заборгованість з заробітної плати за період з 01 квітня 2015 року по 12 червня 2015 року

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" (ідентифікаційний код юридичної особи 36483471, місцезнаходження 03150, м. Київ, Велика Васильківська, будинок 45) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 4 261, 79 гривень (чотири тисячі двісті шістдесят одна гривня сімдесят дев`ять копійок) - розмір індексації заробітної плати за період з квітень 2015 року по січень 2019 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" (ідентифікаційний код юридичної особи 36483471, місцезнаходження 03150, м. Київ, Велика Васильківська, будинок 45) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 1850, 67 гривень (одна тисяча вісімсот п`ятдесят гривень шістдесят сім копійок).

Допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 355 ЦПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

У відповідності до п.п.п. 15.5 п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України (в редакції від 03.10.2017), до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повний текст рішення буде виготовлено 02.12.2019 р.

Суддя І.Б. Громова