Рішення № 86012994, 28.11.2019, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

Справа № 331/6315/17

Провадження № 2/331/1270 /2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2019 року м. Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі

головуючого судді: Жукової О.Є.

за участю секретаря : Качан К.К.

представника позивача: ОСОБА_1

позивача: ОСОБА_2

відповідача: ОСОБА_3

представника відповідача: ОСОБА_4

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради , Запорізька міська рада про визнання особи такою, що втратила право користування житлом,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 , усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні квартирою шляхом зняти відповідача з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона, відповідач та її малолітні доньки ОСОБА_5 , 2017 року народження, ОСОБА_6 , 2008 року народження, зареєстровані у спірному житлі. Квартира перебуває у комунальній власності. Оскільки відповідач з 2005 року не проживає в квартирі, не оплачує комунальні послуги, вона вимушена звернутися до суду з вказаним позовом.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 жовтня 2017 року провадження по справі відкрите.

Ухвалою суду від 22 січня 2018 року по справі замінено третю собу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору з районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району на Запорізьку міську раду.

Ухвалою суду від 11 червня 2019 року заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26.03.2018 року у цій справі скасовано та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

09 липня 2019 року ОСОБА_3 надав відзив на позов, в якому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 просив відмовити . В обгрунтування наданих заперечень ОСОБА_3 зазначив, що він є наймачем квартири АДРЕСА_1 . За цією ж адресою зареєстровано місце його проживання і він в цій квартирі проживав, там зберігалися його речі. Дійсною причиною його не проживання у квартирі АДРЕСА_1 з грудня 2017 року є перешкоджання йому з боку позивача ОСОБА_2 у користуванні та проживанні у вказаній квартирі, які почали виникати у нього з серпня 2015 року, після того як його донька привела до квартирі свого співмешканця. Вони удвох почали цькувати його, влаштовувати сварки з приводу його користування цим житлом. Цивільний чоловік його доньки ОСОБА_2 неодноразово виганяв його, погрожував фізичною розправою. Крім того, у грудні 2017 року позивач та її чоловік змінили замки у квартирі АДРЕСА_1 , після чого він не зміг потрапити до свого житла.

30 липня 2019 року третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору Запорізька міська рада надала пояснення , в яких з огляду на обставини викладені у відзиві та надані до нього докази, просила в задоволенні позову відмовити.

У вступному слові позивачка та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі , наполягали на задоволенні позовних вимог з підстав вказаних у позові.

Представник відповідача адвокат Дащенко О.В. у вступному слові в задоволенні позовних вимог просила відмовити з підстав викладених у відзиві.

Представники третіх осіб Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради та Запорізької міської ради в наданих клопотаннях просили справу розглядати у їх відсутність.

Суд, вислухавши вступне слово учасників справи , показання свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , дослідивши письмові докази, приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 47 Конституції Україникожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

За змістом статей 71, 72 ЖК Української РСР наймач або члени його сім`ї можуть бути визнані судом такими, що втратили право користування жилою площею, зокрема, коли вони в ньому не проживають без поважних причин понад шість місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймачем, а в разі спору - судом.

Як роз`яснено у п. п. 10, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК Української РСР ), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил статті 212 ЦПК України щодо оцінки доказів.

В ході розгляду справи встановлено, що позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 .

Вказана квартира не приватизована, основним квартиронаймачем спірного житлового приміщення був відповідач ОСОБА_3 ..

Позивачка ОСОБА_2 в позовній заяві посилається на ту обставину, що відповідач, який є її батьком, не проживає в спірному житлі більше 12 років без поважної причини.

В свою чергу відповідач вказує на те, що до серпня 2015 року проживав в квартирі, а після того як туди заселився теперішній чоловік позивача ОСОБА_10 через конфлікти та перешкоди у проживанні не мав можливості мешкати за місцем реєстрації.

Відповідно до вимог ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обовязків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Як встановлено в ході розгляду справи, у грудні 2017 року позивач та її чоловік змінили замки у квартирі АДРЕСА_1 , після чого ОСОБА_3 більше не зміг потрапити до свого житла . Зазначений факт самовільної зміни замка на вхідних дверях, без повідомлення про заміну замка ОСОБА_3 та відмови надати ключі ОСОБА_3 особисто підтвердив чоловік позивача свідок ОСОБА_10 ..

Крім того, позивач вимушений був звернутися за юридичною допомогою до адвоката юридичної консультації Жовтневого району ОСОБА_15 , яка склала та направила від його імені до ОСОБА_2 листа від 12.12.2017 року з тим, щоби остання передала відповідачу ключі від спірної квартири та сараю, де зберігалися інструменти відповідача. Для передачі ключів ОСОБА_2 було запропоновано зустрітися у спірній квартирі 20.12.2017 року о 12-00 годині. Наведений лист був отриманий особисто позивачем 18.12.2017 року (арк.с.160).

У призначений день відповідач зі своїм сватом ОСОБА_16 та його дружиною ОСОБА_8 прибули до квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 зі своїм чоловіком вже чекали у призначений час на порозі квартири. Проте, ОСОБА_2 та її чоловік до дому відповідача не впустили та навідріз відмовилася надати дублікат ключів від самовільно зміненого нею та її чоловіком замку на вхідній двері квартири, влаштувавши при цьому чергову сварку. Наведені обставини було підтверджено свідком ОСОБА_10 у судовому засіданні, а також свідком ОСОБА_8 .

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_3 , як наймач квартири, у 2017 та 2018 роках звертався до ОСОБА_17 комісії при виконавчому комітеті Запорізької міської ради з приводу перешкоджання йому з боку ОСОБА_2 у користуванні та проживанні у квартирі АДРЕСА_1 (арк.с.161,162,163 ).

Тобто, відповідач ОСОБА_3 перестав проживати та користуватися спірною квартирою з грудня 2017 року не з власної волі, а виключно внаслідок конфлікту та перешкоджання йому у цьому з боку позивача та її чоловіка.

Отже, доводи позивача про те, що відповідач добровільно покинув квартиру , не заслуговують на увагу, оскільки встановлено, що між учасниками справи існують конфліктні відносини щодо користування квартирою, обґрунтованими є обставини щодо поважності причин не проживання відповідача у зазначеній квартирі.

Відповідач не має іншого житла та іншої реєстрації його проживання.

Наявність в матеріалах справи акту від 11.09.2015 року, складеного працівниками Центру обслуговування абонентів № 2 Єдиної абонентської служби (арк.с. 9), про не проживання ОСОБА_3 , у квартирі АДРЕСА_1 , не є доказом на підтвердження факту не проживання відповідача в квартирі більше 6 місяців без поважної причини. Цей акт фактично складений зі слів двох свідків. Зміст цього акту не відображає обставин, які мають правове значення для правильного вирішення справи. В ньому взагалі не зазначено з якого часу ОСОБА_3 вибув і за яких обставин, причини його відсутності за місцем реєстрації. Також цей акт не містить відомостей про наявність або відсутність у цій квартирі належних ОСОБА_3 , речей, не зазначено коли припинився його зв`язок з квартирою і за яких обставин. Зі змісту цього акту взагалі не вбачається, чи відбулося обстеження квартири складом комісії, чи цей акт був складений виключно зі слів свідків ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , які в ході розгляду справи допитані не були.

Також, не є належним доказом по справі довідка Центру обслуговування абонентів № 2 Єдиної абонентської служби від 14.09.2015 року № 1637 (а.с. 8), оскільки її зміст викликає обґрунтовані сумніви у достовірності викладених в ній відомостей щодо не проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_2 з березня 2005 року. По-перше, зазначена довідка від 14.09.2015 року № 1637 складена згідно наведеного вище акту від 11.09.2015 року. Більше того, ця довідка вже містить дату, з якої ОСОБА_3 , начебто, не проживає у квартирі АДРЕСА_1 , а саме: з березня 2005 року.

Отже, зазначені обставини підтверджують, що ОСОБА_3 не втратив інтересу до спірного житла, іншого житла не має, позбавлений права користування спірною квартирою за не залежним від нього обставинам ,що також підтвердили свідки ОСОБА_14 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , а саме у зв`язку з наявністю конфлікту та перешкод для нього в користуванні спірною квартири з боку позивачки, оскільки позивачка змінила замки і чинить перешкоди в користуванні квартирою.

Суд вважає, що в ході розгляду справи позивачем не було надано належних допустимих доказів тієї обставини, що відповідач по справі з власної волі не проживає за місцем своєї реєстрації, оскільки втратив інтерес та необхідність у наведеному житловому приміщенні, що там відсутні його речі.

Так, позивачем ОСОБА_2 не були спростовані у передбачений законом спосіб надані ОСОБА_3 суду належні письмові докази, які беззаперечно доводять факт перешкоджання з боку позивача та її чоловіка у користуванні відповідачу спірним житлом намагання відповідача відновити свої порушені права в позасудовому порядку

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав, відповідно до статті 71 ЖК України для визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування зазначеним житлом.

Доводи позивачки ОСОБА_20 та показання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , що позивач не проживає у спірній квартирі з 2005 року без поважних причин спростовуються встановленими судом обставинами, зокрема фактом заміни вхідних дверей і замків у квартирі та зайняття кімнати позивача через постійні конфлікти, які виникали між сторонами .

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

Частинами 1, 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З квитанції № 179593 від 11 листопада 2019 року вбачається, що ОСОБА_21 за договором від 12.04.2019 року було отримано 12 000 гривень за надання юридичних послуг.

З договору про надання правової допомоги від 12 квітня 2019 року вбачається, що договір укладений між адвокатом Четверик М.Ю. та ОСОБА_3 . Згідно п.4.3 договору розмір гонорару за юридичні послуги визначається у додатковій угоді до договору.

Відповідно до п. 2 додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги від 12.04.2019 року розмір гонорару за надані адвокатські послуги під час розгляду цивільної справи № 331/6315/17 становить 12 000 гривень.

Згідно ордеру про надання правової допомоги серії ЗП № 053262 , який виданий адвокатом ОСОБА_21 , адвокат Четверик М.Ю. представляє інтереси відповідача ОСОБА_3 на підставі договору про надання правової допомоги від 12 квітня 2019 року.

Відповідачем надано суду детальний розрахунок обсягу та вартості послуг та розмір компенсації витрат по наданню правової допомоги за договором від 12.04.2019 року.

Згідно акту наданих послуг за договором, вартість наданих ОСОБА_3 послуг на професійну правничу допомогу склала 1200,00 гривень, з яких: консультація клієнта- 1000,00 гривень; ознайомлення з матеріалами справи в суді , вивчення наданих клієнтом матеріалів, опрацювання судової практики з аналогічних питань - 4000,00 гривень; підготовка заяви про перегляд заочного рішення- 3000,00 гривень; підготовка відзиву- 3500,00 гривень; підготовка клопотання про виклик свідків, заяви про ознайомлення з матеріалами справи - 500,00 гривень.

Згідно ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд звертає увагу на наявні у матеріалах справи докази ознайомлення адвоката Четверик М.Ю, з матеріалами цивільної справи , заяву про перегляд заочного рішення суду, клопотання , відзив на позов, які свідчать про виконану адвокатом роботу, крім того, вважає, що доводи цього відзиву та надані адвокатом докази були оцінені та враховані при постановленні судового рішення за результатами розгляду справи.

Зазначені положення кореспондуються з європейськими стандартами, зокрема п. 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7, в якому передбачено, що, за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Враховуючи, що відповідачем надано до суду опис виконаних адвокатом робіт та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, сума витрат на оплату послуг адвоката є співмірною з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, зазначена сума підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 ..

На підставі ст. ст. 71, 72 ЖК України, керуючись 3,4,11-13, 19, 259, 263, 265 , 279 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради , Запорізька міська рада про визнання особи такою, що втратила право користування житлом відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( місце проживання : АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 ( місце проживання : АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на правову допомогу в сумі 12 000 гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст судового рішення складений 02 грудня 2019 року.

Суддя: О.Є. Жукова

28.11.2019