Рішення № 86011621, 27.11.2019, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/762/18

провадження №: 2/398/110/19

РІШЕННЯ

Іменем України

"27" листопада 2019 р. м. Олександрія

Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі: головуючого - судді Коліуш Г.В., з участю секретарів судового засідання Замкової Ю.С., Шандор О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань цивільну справу за позовом позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олександрійська зернова компанія» про стягнення заборгованості за невикористану відпустку, витрат на відрядження та середнього заробіту за час затримки розрахунку при звільненні,

з участю

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - Ковальова А.І., Ковальової Т.Ю.

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ТОВ «Олександрійська зернова компанія» заборгованості за невикористану відпустку в розмірі 9388 грн., витрат на відрядження в розмірі 143782,24 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 18776,00 грн.

Позов обґрунтований тим, що з 26.06.2013р. по 07.06.2017р. позивач працював водієм у ТОВ «Олександрійська зернова компанія», за чотири роки роботи він ніколи не користувався відпусткою та при звільненні не отримав гроші за невикористану відпустку в повному обсязі. Після звільнення з роботи він неодноразово звертався до відповідача з вимогою виплатити всі передбачені законом суми, однак йому було відмовлено. Також позивач письмово звертався до позивача з вимогою про надання йому довідки про суму заборгованості при звільненні, однак відповіді не отримав. Позивач вважає, що за чотири роки сума компенсації за невикористану відпустку складає 9388 грн. (2347грн. х 4 роки). Оскільки при звільнені йому не була виплачена в повному обсязі компенсація за невикористану відпустку, то з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 18776,00 грн. (2347грн. х 8 міс)=18776грн. 01.12.2017р. позивач звернувся зі скаргами до Міністерства праці та соціальної політики України та до Управління держпраці у Кіровоградській області. В відповіді Управління держпраці у Кіровоградській області від 03.01.2018р. зазначено, що ТОВ «Олександрійська зернова компанія» при звільненні виплатила йому всі передбачені законом належні кошти, але цей факт не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки у видаткових касових ордерами розписалась інша особа. Крім того, в період роботи позивач за сумісництвом виконував роботу експедитора, але добові на відрядження виплачувалися відповідачем в розмірі 65 грн. на день, хоча сума добових повинна становити 0,1 розміру мінімальної заробітної плати, що передбачено Податковим кодексом України, тому заборгованість за витратами на відрядження складає 143782,24 грн. (за 2013р. - 229грн.40коп.; за 2014р. - 243грн.60коп.; за 2015р. - 243грн.60коп.; за 2016р. - 275грн..60коп.; за 2017р. - 320грн.

В судовому засіданні 14.01.2019 року представником відповідача надано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, в якій зазначено, що відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ОСОБА_1 звільнився з роботи 07 червня 2017 року, а отже, саме тоді довідався про нібито порушення його права на виплату сум на відрядження у неповному обсязі. Таким чином, позивач вправі був звернутися до суду з позовною вимогою про стягнення з ТОВ «Олександрійська зернова компанія» заборгованості за виплатами на відрядження у строк до 07 вересня 2017 року, що є підставою для застосування строку позовної давності. Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та пояснив, що з 26.06.2011 року по 20 червня 2017 року працював в ТОВ «Олександрійська зернова компанія» водієм, також на нього були покладені обов`язки експедитора з встановленням доплати 180 грн. на місяць, але ці суми він не отримував, також він жодного дня не був у відпустці та компенсація за невикористану відпустку йому при звільненні не була виплачена, в видаткових касових ордерах про отримання виплат при звільненні він не розписувався. не заперечував той факт, що отримував добові на відрядження в 2013-2014 роках - по 75 гривень на день, а потім - по 100 гривень на день.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, пояснила, що сума компенсації за невикористану відпустку, виплачену відповідачем, розрахована невірно, 180 грн. доплати за сумісництво повинні були виплачуватися окремо, з відомостей, наданих відповідачем неможливо дійти висновку, що ця доплата входить до складу заробітної плати, добові за відрядження повинні були розраховуватися в розмірі 0,1 розміру мінімальної заробітної плати, як це Передбачено Податковим кодексом України.

Представник відповідача Ковальов А.І. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі, пояснив, що всі належні до виплати при звільненні суми позивачу були розраховані у відповідності до вимог діючого законодавства та виплачені в строк у повному обсязі, посилання про те, що видаткові касові ордери про отримання сум при звільненні підписані не позивачем, а іншою особою, не підтверджені жодними доказами, розмір сум добових виплат на відрядження для підприємств приватного сектору жодними нормативними актами не визначений, розмір добових на відрядження, визначений в ст.170.9.1 Податкового кодексу України стосується визначення розміру оподаткованого доходу платника податку, підтримав заяву про застосування строків позовної давності за вимогою про стягнення виплат на відрядження, звернув увагу, що Управлінням Держпраці у Кіровоградській області була проведена перевірка за зверненням позивача та порушень трудового законодавства щодо розрахунку з позивачем при його звільненні не встановлено. Представник відповідача Ковальова Т.Ю в судовому засіданні проти позову заперечувала, підтримала позицію представника Ковальова А.І .

Вислухавши вступне слово учасників, дослідивши письмові докази, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до таких висновків.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

За змістом ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами трудового законодавства, а саме Кодексом законів про працю України.

Судом встановлено, що позивач перебував у трудових правовідносинах з відповідачем з 26.06.2013 року на підставі наказу №143-к, яким прийнятий на посаду водія автотранспортних засобів ТОВ «Олександрійська зернова компанія», та звільнений 20.06.2017 року.

01.09.2013 року між ТОВ «Олександрійська зернова компанія» та ОСОБА_1 було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, відповідно до якого працівник обіймає на підприємстві посаду водія та експедитора (за суміщенням) по перевезенню вантажів.

Відповідно до наказу №197/1-к від 20.08.2013 року «Про запровадження суміщення посад» ОСОБА_1 було доручено виконання додаткової роботи на умовах суміщення за посадою транспортний експедитор, без увільнення від основної роботи, як водія автотранспортного засобу (додаток №1) з щомісячною доплатою у розмірі 180 гривень з 01.09.2013 року. Згідно додатку №1 до наказу №197/1-к від 20.08.2013р. ОСОБА_1 був ознайомлений з даним наказом та додатком 23.08.2013 року.

Відповідно до заяви від 23.08.2013 року ОСОБА_1 просить доручити йому виконання додаткової роботи за вакантною посадою транспортного експедитора з доплатою 10% посадового окладу в порядку суміщення посади з 01.09.2013 року.

Наказами№2 к/тм від 02.01.2017р., №34 к/тм від 28.01.2017р., №62-2 к/тм від 25.02.2017р., №77 к/тм від 25.03.2017р., №105 к/тм від 20.05.2017р. «Про направлення в відрядження» водіїв, в тому числі ОСОБА_6 , направлено в відрядження.

З товарно-транспортних накладних вбачається, що в період трудової діяльності ОСОБА_1 виконував роботу водія та експедитора.

З довідки за вих. №88/18 від 09.07.2018 року вбачається, що ОСОБА_1 при перебуванні у відрядженні добові виплачені, згідно чинного законодавства.

Згідно з довідкою про середню заробітну плату (дохід) №38 від 09.07.2018р. ОСОБА_1 , працював з 26 червня 2011р. по 20 червня 2017 року на посаді водія в ТОВ «Олександрійська зернова компанія», заборгованості по заробітній платі на дату звільнення не має.

Відповідно до довідки №63 від 21.11.2018 року ОСОБА_1 , працював на посаді водія автотранспортних засобів в ТОВ «Олександрійська зернова компанія» з 31.12.2016р. по 20.06.2017 року. Дохід за період з 01.05.2017р. по 21.06.2017р. склав 12368,29грн, заробітна плата нарахована в повному обсязі, заборгованості по заробітній платі немає.

Згідно з довідкою за вих. №189/18 від 21.11.2018 року, ОСОБА_1 відпускні виплачені у вигляді компенсації при звільненні, а саме - 20.06.2017 року.

Згідно з довідкою за вих. №190/18 від 21.11.2018 року, ОСОБА_1 витрати по відрядженню (добові) виплачені в повному обсязі за весь час перебування у відрядженні.

З довідок, виданих ТОВ «Олександрійська зернова компанія» вбачається, що ОСОБА_1 працював в ТОВ «Олександрійська зернова компанія» з 26.06.2013р. на посаді водія автотранспортних засобів, дохід за період з 26.06.2013р. по 31.12.2013р. склав 12149,05грн., за період з 01.01.2014р. по 31.12.2014р. -25184,45грн., за період з 01.01.2015р. по 31.12.2015р. склав 27454,32грн., з 01.01.2016р. по 31.12.2016р. - 29142,61грн., за період з 01.01.2017р. по 21.06.2017р. - 25168,29грн..

Відповідно до картки-рахунку ОСОБА_1 20.06.2017 року на підставі видаткового касового ордеру 00000000283 від 20.06.2017р. нараховано та виплачено виплату розрахункових в сумі 7223,65 грн. та підставі видаткового касового ордеру 00000000284 від 20.06.2017р. нараховано та виплачено виплату компенсації а невикористану відпустку при розрахунку в сумі 232,00грн..

Згідно картки-рахунку за період з 2016р. по 2013р. ОСОБА_1 20.06.2017 року проводились нарахування та виплати розрахункових сум.

Відповідно до касового ордеру від 20 червня 2017 року ОСОБА_1 нараховані та виплачені 156,83 грн. як розрахунок при звільненні.

Відповідно касового ордеру від 20 червня 2017 року ОСОБА_1 нараховані та виплачені розрахункові в сумі 156,83грн..

Відповідно до касового ордеру від 20 червня 2017 року ОСОБА_1 нараховані та виплачені компенсацію за невикористану відпустку за 93 дні основної та додаткової відпустки при звільненні в сум 6991,65 грн.

Під час розгляду справи позивачем було подано клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи, судом було роз`яснено право на призначення експертизи та те, які обставини справи входять в предмет доказування, але в судовому засіданні представник позивача просила залишити без розгляду зазначене клопотання.

Відповідно до ч.3 ст.13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно з довідкою за вих. №235/19 від 18.11.2019 року, у ОСОБА_1 відсутня заборгованість за період його роботи за сумісництвом, так як дані кошти в сумі 180грн. (доплата за сумісництво) виплачувались додатково до посадового окладу та разом з основною заробітною платою.

Відповідно до довідки за вих. №235/19 від 18.11.2018 року ОСОБА_1 витрати по відрядженню (добові) виплачені в повному обсязі за весь час перебування на роботі.

Згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 20 червня 2017 року він був звільнений з роботи за власним бажанням на підставі Наказу №111-к від 20.06.2019 року.

Стосовно невиплати компенсації за невикористану відпустку при звільненні позивача суд зазначає таке.

За приписами ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до статті 110 КЗпП України при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати. Вказана норма права кореспондується із ч. 1 ст. 30 ЗУ «Про оплату праці», а другою частиною цієї статті встановлено обов`язок роботодавця забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

За частиною 11 ст. 10 Закону України «Про відпустки», конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Частиною 1 статті 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Відповідно при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

З досліджених судом доказів вбачається, що позивачу у повному обсязі та у встановлений законодавством строк були виплачена грошова компенсація за невикористані 93 дні відпустки, тому в цій частині позов не підлягає задоволенню.

Твердження представника позивача про те, що в розмір заробітної плати не увійшла доплата 180 грн. за сумісництво, тому невірно вирахована грошова компенсація суд не приймає до уваги, оскільки відсутність порушень з боку відповідача щодо виплати всіх сум при звільнені підтверджено дослідженими доказами, зокрема, висновками Управління Держпраці у Кіровоградській області. Також суд звертає увагу на невідповідність розрахунку грошової компенсації за невикористану відпустку, яка міститься в позові, Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Постановою КМУ від 08.02.1995 року №100.

Стосовно вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку суд виходить з того, що положеннями ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Оскільки судом не встановлено порушення відповідачем трудового законодавства стосовно виплати компенсації за невикористану відпустку, тому й відсутні правові підстави для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Щодо стягнення заборгованості за виплатами на відрядження суд зазначає наступне.

Частинами 1, 2 статті 121 КЗпП України встановлено, що працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв`язку з службовим відрядженням. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлених законодавством.

Пунктом 1 розділу І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59 у редакції наказу Міністерства фінансів України 17.03.2011 № 362 (далі - Інструкція), службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади (поїздка державного службовця - за розпорядженням керівника державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв`язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Підприємство, що відряджає працівника, забезпечує його коштами для здійснення поточних витрат під час службового відрядження (авансом). Аванс відрядженому працівникові може видаватися готівкою або перераховуватися у безготівковій формі на відповідний рахунок для використання із застосуванням платіжних карток (п. 4 розділу І Інструкції).

Згідно п.п. 8-11 розділу І Інструкції на працівника, який перебуває у відрядженні, поширюється режим робочого часу того підприємства, до якого він відряджений. Замість днів відпочинку, не використаних за час відрядження, інші дні відпочинку після повернення з відрядження не надаються. Якщо працівник спеціально відряджений для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, то компенсація за роботу в ці дні виплачується відповідно до чинного законодавства. Якщо працівник відбуває у відрядження у вихідний день, то йому після повернення з відрядження в установленому порядку надається інший день відпочинку.

Якщо наказом про відрядження передбачено повернення працівника з відрядження у вихідний день, то працівникові може надаватися інший день відпочинку відповідно до законодавства у сфері регулювання трудових відносин.

Пунктом 15 розділу І Інструкції визначено, що окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати (витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи, понесені у зв`язку з таким відрядженням). Суми добових витрат для працівників підприємств затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 р. N 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» гранична норма добових витрат для відряджень у межах України встановлена в розмірі 30 грн., а з 19.04.2017 (в редакції постанови від 05.04.2017 N 241 ) - 60 грн.

Суд зазначає, що норми добових витрат в зазначеній Інструкції стосуються державних службовців, а також працівників підприємств, установ та організацій, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, розмір норм добових витрат для відрядження для підприємств приватного сектору на законодавчому рівні не визначений. Посилання представника позивача на розмір добових витрат на відрядження, визначений в ст.17.9.3 Податкового кодексу України суд не приймає до уваги, оскільки дані норми стосуються питань оподаткування, а не визначення розміру норм добових витрат для відрядження.

Враховуючи викладене та відсутність доказів невиплати добових на відрядження у повному обсязі, вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт першийстатті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Зважаючи на вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність порушень відповідача при здійснені розрахунку з позивачем при звільнені та про відмову в задоволенні позову.

В п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду трудових спорів» зазначено, Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з`ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і

обов`язки сторін.

Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено по суті спору, суд не вбачає підстав для застосування строку позовної давності в частині стягнення заборгованості за виплатами на відрядження.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України в зв`язку з відмовою в задоволенні позову судові витрати позивача стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 264, 265, 352, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олександрійська зернова компанія" (місцезнаходження: Кіровоградська область, м. Олександрія, вул. Свердлова, 43/2, код ЄДРПОУ 31907615) про стягнення заборгованості за невикористану відпустку, витрат на відрядження та середнього заробіту за час затримки розрахунку при звільненні,- відмовити в повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду області через Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Товариство з обмеженою відповідальністю "Олександрійська зернова компанія", місце знаходження: Кіровоградська область, м. Олександрія, вул. Свердлова, 43/2, код ЄДРПОУ 31907615;

Ковальов Андрій Ігорович , адреса робочого місця: АДРЕСА_3 .

Ковальова Тетяна Юріївна , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4

Повне рішення складено 02 грудня 2019 року.

Суддя Коліуш Г.В.