Ухвала суду № 86009793, 15.11.2019, Мар'їнський районний суд Донецької області

Номер справи 237/6123/19

Номер провадження 1-кп/237/873/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.11.19 року м. Курахове

Мар`їнський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Кучко Я.Ю.,

при секретарі Махно Ю.В.,

за участю:

прокурора Чернишова Я.Ю.,

обвинуваченої ОСОБА_1 ,

захисника Верченко О.О.,

розглянувши у підготовчому відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Курахове Мар`їнського району Донецької області клопотання прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Донецької області Чернишова Я.Ю. про продовження обраного запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відносно ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 12019050000000448 від 15.07.19 року, за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

11.11.2019 року до Мар`їнського районного суду Донецької області надійшло кримінальне провадження № 12019050000000448 від 15.07.19 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.

Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Маріуполя від 13 серпня 2019 року відносно ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком до 13 жовтня 2019 року. Вказаний запобіжний захід 10.10.2019 ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя було продовжено до 16 листопада 2019 року.

12 листопада 2019 року прокурором Чернишовим Я.Ю. було подано письмове клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту. В обґрунтування необхідності продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту прокурор зазначає про наявність ризиків переховування обвинуваченої від суду, незаконного впливу на свідків та можливості перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.

Прокурор у судовому засіданні подане ним клопотання підтримав у повному обсязі, просив продовжити відносно обвинуваченої запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з підстав, що наведені в клопотанні.

Захисник Верченко О.О. проти задоволення клопотання прокурора заперечувала та просила обрати відносно її підзахисної більш м`який запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання або ж у випадку продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту захисник просила змінити проміжок часу в межах якого обвинуваченій забороняється залишати житло за своїм місцем мешкання.

В обґрунтування своєї позиції зазначила, що свідки із числа знайомих ОСОБА_1 є свідками захисту, а не обвинувачення, суд може заборонити спілкуватися зі свідками сторони обвинувачення, щодо заборони спілкування зі свідками сторони захисту суд не має таких повноважень. Також захисник вказує, що прокурором не зазначено, чому саме прокурор вважає, що обвинувачена саме вночі спробує переховуватись від суду, яка в такий час не працює та необґрунтовано чому саме вночі обвинувачена буде вчиняти спроби впливати на свідків.

Обвинувачена у судовому засіданні підтримала свого захисника та просила змінити обраний відносно нього запобіжний захід на особисте зобов`язання або ж у випадку продовження домашнього арешту змінити проміжок часу з якого вона не має права покидати житло.

Заслухавши сторони кримінального провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження, які маються в розпорядженні суду, суд приходить до висновку, що клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ч. 2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Приписами ч. 1 ст. 199 КПК України визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

Клопотання прокурора відповідає вимогам ст. 184, 199 КПК України та містить необхідні відомості, які є обов`язковими в розумінні Закону.

Згідно вимог ст.177 КПК України єдиною та виключною метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.

Приписами ч. 6 ст. 194 КПК України визначено, що обов`язки, передбачені частинами п`ятою та шостою ст. 194 КПК України, можуть бути покладені на підозрюваного, обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому статтею 199 КПК України.

Обсяг обставин, визначених необхідними для доведення в порядку розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою передбачений ч. 5 ст. 199 КПК України згідно якої слідчий суддя зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

При цьому судом враховується правова позиція в справі ЄСПЛ «Манчіні проти Італії», де зазначено, що за наслідками та способами застосування як тримання під вартою, так і домашній арешт прирівнюються до позбавлення волі для цілей статті 5 § 1(с) Конвенції.

При вирішення питання щодо продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту суд вбачає обґрунтовані підстави для продовження обвинуваченій запобіжного заходу у виді домашнього арешту, оскільки заявлені стороною ризики, передбачені ч. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України на момент розгляду справи у суді не зменшилися та продовжують існувати з огляду на наступне.

Так, ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України у вигляді можливості переховування ОСОБА_2 від суду встановлений судом з врахуванням наступного. За вчинення злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_2 передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком до 10-ти років у зв`язку з чим в розумінні приписів ст. 12 КК України вказаний злочин відноситься до категорії тяжких злочинів. ОСОБА_2 під страхом суворого покарання за вчинений тяжкий злочин може спробувати переховуватися в межах м. Харкова, або ж у іншому населеному пункті, як на території України, так і за її межами від суду, тому що суворість покарання за вчинений злочин, наслідки та ризик втечі для обвинуваченої у цьому випадку можуть бути визнаними як менш небезпечними ніж покарання і процедура його виконання.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Летельєр проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначені ризики, які дають підстави для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу, коли тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства, які виправдовують попереднє ув`язнення.

Відповідно до п. 36 рішення «Москаленко проти України» №37466/04 від 20.05.2010 року Європейський Суд з прав людини нагадав, що суворість покарання, яке може бути призначено, є належним елементом при оцінці ризику переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Суд визнає, що, враховуючи серйозність висунутих щодо заявника обвинувачень, державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує.

В рішеннях Європейського суду з прав людини зазначені ризики, які дають підстави для обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу, а саме ризик неявки підозрюваного на судовий розгляд у справі «Штегмюллер проти Австрії» від 10 листопаді 1969 року, ризик перешкоджання з боку підозрюваного процесу здійснення правосуддя у справі «Вемгофф проти Німеччини» від 27 червня 1968 року.

Ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України у вигляді можливості незаконного впливу ОСОБА_2 на свідків у цьому кримінальному провадженні знаходить своє вираження в тому, що всі свідки на даній стадії наразі судом не допитані у зв`язку з чим ОСОБА_2 з метою уникнення кримінальної відповідальності за скоєне може чинити тиск на вказаних осіб шляхом їх вмовлянь або залякування з метою давати покази на свою користь, оскільки показання свідків мають значення для встановлення істини у даному кримінальному провадженні, що дає обґрунтовані підстави вважати наявними ризики, передбачені п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Ризик щодо можливості перешкоджання ОСОБА_2 кримінальному провадженню суд оцінює з критичного боку, оскільки його існування можливе лише тоді, коли є певна інформація про даний факт та яка повинна мати процесуальне закріплення у виді доказу, однак таких доказів прокурором під час розгляду клопотання надано не було, як не було і конкретизовано яким же саме чином можливе перешкоджання кримінальному провадженню.

При цьому судом враховується, що у п.52 рішенні Європейського суду з прав людини у справі Ливада проти України від 26 червня 2014 року за заявою № 21262/06 Суд вказує, що аргументи за і проти» звільнення, включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному здійсненню провадження, не мають прийматися абстрактно (in abstracto), а повинні підтверджуватися фактичними доказами.

Під час вирішення питання про продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, крім наявності ризиків, передбачених п. 1 та 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд враховує і інші обставини, в тому числі: тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченій у разі визнання її винною у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого вона обвинувачується, тобто за ч. 3 ст. 268 КК України, яке в розумінні статті 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, вік обвинуваченої, стан її здоров`я, репутацію, майновий стан, міцність її соціальних зв`язків.

Вищевикладені обставини в сукупності свідчать про високі ризики того, що обвинувачена може ухилятися від суду, впливати на достовірність показань по даному кримінальному провадженню, які в розумінні суду, з урахуванням обставин даної справи, є значними суспільними ризиками, що, в даному випадку, переважають над правом особистої свободи обвинуваченої і є достатніми для продовження строку домашнього арешту, який є співмірним із наявними ризиками.

Судом не встановлено стримуючих факторів чи обставин, які б слугували гарантіями уникнення встановлених ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинуваченої ОСОБА_2 та усунення зазначених ризиків.

Суд враховує той факт, що вчинене кримінальне правопорушення має високий ступінь суспільної небезпеки, наявність ризиків, передбачених п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а також те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченої, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.

З огляду на ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є, в тому числі, забезпечення балансу між правами і інтересами окремої особи (обвинуваченого) та суспільними інтересами (захист особи суспільства і держави), а також застосування належної правової процедури.

Отже, на даному етапі, обмеження прав особи, що має процесуальний статус обвинуваченої, та продовження запобіжного заходу, про що клопоче прокурор, спрямовано виключно на досягнення дієвості кримінального провадження, і не становить надмірного втручання у права і свободи цієї особи, з урахуванням наявності встановлених ризиків.

Вирішуючи питання про задоволення клопотання прокурора, суд виходить з того, що продовження запобіжного заходу у виді домашнього арешту має найменший вплив на реалізацію прав і свобод людини та не становить непропорційного порушення прав людини.

На думку суду, на даний час, жоден із більш м`яких запобіжних заходів, не може запобігти ризикам, врахованим судом під час продовження обвинуваченій запобіжного заходу, жодних обставин, які б свідчили про можливість зміни обвинуваченій запобіжного заходу, не встановлено.

При цьому, судовий розгляд з об`єктивних причин неможливо закінчити до спливу строку запобіжного заходу, а, отже, виникає необхідність продовження запобіжного заходу, оскільки в судовому засіданні встановлено, що ризики передбачені п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України присутні та не зменшилися.

Разом з цим суд, при продовженні запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, вважає за можливе змінити проміжок часу, впродовж якого обвинуваченій заборонено залишати житло, а саме з 19:00 по 07:00 та встановити даний період в наступних межах, а саме з 22:00 по 06:00, оскільки саме такий проміжок часу забезпечуватиме як мету продовження запобіжного заходу, а саме виконання обвинуваченою покладених на неї процесуальних обов`язків, так і кореспондуватться з соціальними потребами обвинуваченої та забезпечить найменший вплив на права і свободи обвинуваченої.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 177, 199, 202, 331 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Донецької області Чернишова Я.Ю., про продовження обраного запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відносно ОСОБА_1 у кримінальному провадженню №12019050000000448, відомості про яке 15.07.2019, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України - задовольнити частково.

Продовжити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді домашнього арешту строком на два місяці, а саме до 15 січня 2020 року та покладені на обвинувачену відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України обов`язки:

- не залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 , з 22:00 по 06:00 крім відвідування у разі необхідності медичної установи;

- прибувати по першому виклику до прокурора та суду на визначений час;

- не відлучатися з м. Харкова без дозволу прокурора або суду;

- повідомляти прокурора і суд про зміну місця проживання і роботи;

- продовжити зберігання у відповідних органах державної влади паспорт (паспорти) ОСОБА_1 для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

- утримуватись від спілкування зі свідками, експертами, спеціалістами у вказаному кримінальному провадженні.

Строк дії ухвали щодо продовження обвинуваченій ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді домашнього арешту становить два місяці, тобто до 15 січня 2020 року.

Роз`яснити обвинуваченій ОСОБА_1 , що в разі не виконання покладених на неї обов`язків, до неї може бути застосовано більш жорсткий запобіжний захід і накладено грошове стягнення.

Контроль за виконанням ухвали покласти на орган Національної поліції за місцем проживання ОСОБА_1 .

Ухвалу про застосування відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту передати для виконання до відповідного органу Національної поліції України за місцем проживання обвинуваченої, який зобов`язаний поставити на облік ОСОБА_1 , про що повідомити суд.

Працівникам Національної поліції України з метою здійснення контролю за поведінкою обвинуваченої ОСОБА_1 , стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту надається право з`являтися в житло обвинуваченої, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та вимагати надання усних та письмових пояснень з питань, пов`язаних із виконанням покладених на неї зобов`язань.

Ухвала оскарженню не підлягає, заперечення проти ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судові рішення, які можуть бути оскаржені.

Повний текст ухвали складено 19 листопада 2019 року.

Суддя Я.Ю. Кучко