Рішення № 86003618, 19.11.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.11.2019 справа № 914/936/19

За позовом: Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», м. Київ,

до відповідача 1: Радехіввської міської ради, м. Радехів Львівської обл.,

до відповідача 2: Виконавчого комітету Радехівської міської ради, м. Радехів Львівської обл.,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, м. Київ,

про: визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Радехівської МР від 09.03.2005р. №36; визнання незаконним та скасування Свідоцтва про право власності на нерухоме майно САА329129 від 14.06.2005р., видане Виконавчим комітетом Радехівської МР; визнання незаконним та скасування реєстрації права власності на нерухоме майно (будинку №7 по вул.Л.Українки в м. Радехів) за Радехівською МР; визнання за ДП «Центр державного земельного кадастру» права господарського відання на нерухоме майно (будинку №7 по вул.Л.Українки в м. Радехів Львівської області).

Суддя Козак І.Б.

При секретарі Пришляк Ю.-М.

Представники:

Від позивача: Мисик-Семен М.М. - представник (довіреність № 476 від 26.07.2019 р.),

Від відповідача 1: Стрілецька Р.А. - представник (довіреність № 970 від 23.07.2019 р.),

Від відповідача 2: Стрілецька Р.А. - представник (довіреність № 1157 від 16.09.2019 р.),

Від третьої особи: не з`явився.

На розгляд господарського суду Львівської області Державним підприємством «Центр державного земельного кадастру» подано позов до Радехівської міської ради, Виконавчого комітету Радехівської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення 14 сесії Радехівської МР від 10.06.2004р. в частині віднесення будинку №7 по вул.Л.Українки в м. Радехів до переліку пам`яток архітектури місцевого значення, які не підлягають приватизації; визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Радехівської МР від 09.03.2005р. №36; визнання незаконним та скасування Свідоцтва про право власності на нерухоме майно САА329129 від 14.06.2005р., видане Виконавчим комітетом Радехівської МР; визнання незаконним та скасування реєстрації права власності на нерухоме майно (будинку №7 по вул.Л.Українки в м. Радехів) за Радехівською МР; визнання за ДП «Центр державного земельного кадастру» права господарського відання на нерухоме майно (будинку №7 по вул.Л.Українки в м. Радехів Львівської області).

Ухвалою суду від 20.05.2019р. залишено позовну заяву без руху. 05.06.2019р. позивачем подано заяву про усунення недоліків позову та заяву про відмову від частини позовних вимог, у якій просить про: визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Радехівської МР від 09.03.2005р. №36; визнання незаконним та скасування Свідоцтва про право власності на нерухоме майно САА329129 від 14.06.2005р., видане Виконавчим комітетом Радехівської МР; визнання незаконним та скасування реєстрації права власності на нерухоме майно (будинку №7 по вул.Л.Українки в м. Радехів) за Радехівською МР; визнання за ДП «Центр державного земельного кадастру» права господарського відання на нерухоме майно (будинку №7 по вул.Л.Українки в м. Радехів Львівської області). 15.07.2019 р. відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та підготовче судове засідання призначено на 30.07.2019 р. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду по даній справі. Ухвалою суду від 15.10.2019р. закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 12.11.2019р. Оголошувалася перерва у судовому засіданні до 19.11.2019р.

Позиція позивача.

У судове засідання 19.11.2019р. представник позивача з`явився, позовні вимоги підтримав. Позовні вимоги обґрунтовуються наступним. Будинок №7 по вул.Л.Українки у м. Радехові Львівської області 02.08.1999 році передано з балансу територіального центру обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян на баланс Радехівського районного філіалу Державного підприємства «Львівський регіональний центр державного земельного кадастру», що підтверджується Актом передачі. Оскільки Центр ДЗК належить до сфери управління Держгеокадасту та є державним органом, за яким закріплено право господарського відання на спірну будівлю, у Радехівської МР не було повноважень для вирішення питання щодо оформлення права власності на цей будинок, оформлення свідоцтва про право власності, оскільки таке право Радехівській МР не належало як органу місцевого самоврядування. Відтак, просить визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Радехівської МР від 09.03.2005р. №36; визнати незаконним та скасувати Свідоцтва про право власності на нерухоме майно САА329129 від 14.06.2005р., видане Виконавчим комітетом Радехівської МР; визнати незаконним та скасувати реєстрацію права власності на нерухоме майно (будинку №7 по вул.Л.Українки в м. Радехів) за Радехівською МР, а також визнати за ДП «Центр державного земельного кадастру» право господарського відання на нерухоме майно (будинку №7 по вул.Л.Українки в м. Радехів Львівської області).

Позиція відповідача 1 та відповідача 2.

Представник відповідача 1 та відповідача 2 у судове засідання 19.11.2019р. з`явилася, у письмових поясненнях, поданих 12.11.2019р., заперечила проти заявлених позовних вимог повністю, зазначивши, що передавальний баланс, на який посилається позивач як на підставу отримання спірного нежитлового приміщення, є лише бухгалтерським документом, та не визначає правових підстав знаходження майна у юридичної особи. Крім того, відповідно до положень ЗУ «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» передача майна з комунальної у державну власність і навпаки відбувається за наявності відповідної згоди органу місцевого самоврядування у формі рішення, якого у даній справі немає, а розпорядження, на яке посилається позивач (розпорядження міського голови м.Радехова від 27.07.1999р.), не тільки відсутнє у матеріалах справи, а й суперечить цьому Закону.

Позиція третьої особи.

Третя особа у судове засідання 19.11.2019р. не з`явилася, свою позицію щодо заявлених позовних вимог виклала у поясненні (вх.№30813/19 від 30.07.2019р.), підтримавши повністю позовні вимоги ДП «Центр державного земельного кадастру».

Обставини справи.

На підставі розпорядження міського голови м. Радехова від 27.07.1999р. №49-3 передано Будинок №7 по вул.Л.Українки у м. Радехові Львівської області з балансу територіального центру обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян на баланс Радехівського районного філіалу Державного підприємства «Львівський регіональний центр державного земельного кадастру», що підтверджується Актом передачі від 02.08.1999р. (а.с.10, т.1).

На виконання наказу державного комітету України по земельних ресурсах №135 від 23.05.2003р. ДП «Львівський регіональний центр державного земельного кадастру» приєдналося до ДП «Центр державного земельного кадастру».

Передаточним балансом ДП «Львівський регіональний центр державного земельного кадастру» станом на 07.07.2004р. спірний будинок №7 передано до ДП ««Центр державного земельного кадастру».

Рішенням сесії Радехівської міської ради від 10.06.2004р. спірний будинок №7 віднесено до переліку майна, що не підлягає приватизації.

Рішенням Виконавчого комітету Радехівської міської ради №36 від 09.03.2005р. вирішено оформити право власності на цілу нежитлову будівлю №7 по вул.Л.Українки в місті Радехові за територіальною громадою міста в особі Радехівської міської ради; видати Радехівській міській раді свідоцтво про право власності на вищезгаданий будинок; Червоноградсьму МБТІ провести державну реєстрацію права власності на будинок.

14.06.2005р. Територіальній громаді в особі Радехівської міської ради видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САА №329129 на нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: буд.7, вул.Л.Українки, м. Радехів Львівської області, форма власності - комунальна.

Листом №04-2/115 від 27.08.2018р. Львівська регіональна філія ДП «Центр державного земельного кадастру» повідомила генерального директора Центру ДЗК про перебування спірної будівлі на балансі Львівської регіональної філії Центру ДЗК на підставі передаточного балансу.

Листом №843 від 05.10.2018р. Радехівська МР повідомила генерального директора ДП «Центр державного земельного кадастру» про те, що спірний будинок перебуває у комунальній власності, тому відсутні правові підстави для оформлення права власності за Центром.

Відповідно до п.3.2 Статуту ДП «Центр державного земельного кадастру» це підприємство є державним комерційним підприємством та входить до сфери управління Державної служби України з питань геодезії, картографіі та кадастру.

Згідно з листом Архівного відділу Радехівської РДА Львівської області №49 від 22.10.2019р., на зберігання у архівний відділ за період 1987-1999роки не передавалися на зберігання розпорядження міського голови Радехова за 1999 рік.

Оцінка суду.

Способи захисту порушених прав визначено статтею 20 Господарського кодексу України та статтею 16 Цивільного кодексу України. До них належать, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

При цьому для вирішення питання щодо наявності правових підстав для визнання незаконним і скасування рішення ради та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно суду необхідно встановити їх невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав ці акти.

Також обов`язковою умовою визнання цих актів недійсними є порушення у зв`язку з їх прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Згідно з абзацами 2, 3 пункту 3.5 вказаного Рішення Конституційного Суду України, відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, способами захисту інтересів, зокрема, є: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Інтерес може бути як охоронюваним законом, правоохоронюваним, законним, так і незаконним, тобто таким, що не захищається ні законом, ні правом, не повинен задовольнятися чи забезпечуватися ними, оскільки такий інтерес спрямований на ущемлення прав і свобод інших фізичних і юридичних осіб, обмежує захищені Конституцією та законами України інтереси суспільства, держави або не відповідає Конституції чи законам України, загальновизнаним принципам права.

Тобто, інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного Рішення Конституційного Суду України.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Як убачається з Акту передачі від 02.08.1999р. (а.с.10, т.1), будинок №7 по вул.Л.Українки у м. Радехові Львівської області передано з балансу територіального центру обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян на баланс Радехівського районного філіалу Державного підприємства «Львівський регіональний центр державного земельного кадастру».

За змістом статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з частиною 1 статті 59 цього Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території (частина 1 статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Аналогічне положення закріплено у частині 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Зі змісту зазначених норм убачається, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства і визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення у зв`язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Відповідно до п.51 ст.26 ЗУ «Про місцеве самоврядування» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються зокрема, але не виключно, питання надання згоди на передачу об`єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об`єктів з комунальної у державну власність, а також щодо придбання об`єктів державної власності.

Також відповідно до п.4 ст.29 цього ж закону до повноважень органів місцевого самоврядування належить підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм; подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна.

Згідно з частиною 1 статті 133 ГК основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України. При цьому зміна правового режиму майна суб`єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом (частина 2 статті 145 ГК).

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України - права володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власникові.

Відповідно до ст.136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Суд звертає увагу позивача на те, що власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб`єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Як зазначено позивачем у самій позовній заяві та підтверджено представником у судовому засіданні 12.11.2019р., спірна нежитлова будівля є державною власністю та належить позивачу відповідно до п.4.1 Статуту (ст.48, т.1) на праві господарського відання, то власником є держава в особі уповноваженого органу Кабінету Міністрів України, тому за захистом порушеного права на це майно має звертатися саме власник такого майна, а не юридична особа, що володіє правом господарського відання. Оскільки позивачем Державним підприємством «Центр державного земельного кадастру» не доведено, що оскаржуване рішення порушують його права на спірне майно (будинок №7) як власника будівлі, у задоволенні позовної вимог про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Радехівської МР від 09.03.2005р. №36 суд відмовляє.

Щодо позовної вимоги про визнання незаконним та скасування Свідоцтва про право власності на нерухоме майно САА329129 від 14.06.2005р., виданого Виконавчим комітетом Радехівської МР, то тут суд звертає увагу на висновок Касаційного господарського суду Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.10.2019р. у справі №916/780/19, а саме: Свідоцтво про право власності на нерухоме майно лише посвідчує наявність відповідного права, і не породжує, не змінює і не припиняє певні права та обов`язки, тобто не є правочином. Однак, свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину і такий посвідчуваний документ є чинним, якщо є дійсною правова підстава його видачі. Чинність документа, в даному випадку свідоцтва є показником, який характеризує його юридичну силу, тобто якщо правова підстава (правочин), у зв`язку з якою був виданий документ, визнана недійсною, то такий правочин не породжує в його сторін прав, а відтак свідоцтво, як посвідчувальний документ, втрачає свою юридичну силу, і не може підтверджувати право, яке вже відсутнє. Тобто, визнання недійсним свідоцтва про право власності можливе за умови наявності порушення права позивача таким документом, а також у разі припинення існування правової підстави його видачі.

Оскільки судом встановлено факт відсутності порушеного права власності позивача на спірну будівлю, відсутні підстави для задоволення цієї позовної вимоги про визнання незаконним та скасування Свідоцтва про право власності на нерухоме майно САА329129 від 14.06.2005р.

Щодо позовної вимоги про визнання незаконним та скасування реєстрації права власності на нерухоме майно (будинку №7 по вул.Л.Українки в м. Радехів) за Радехівською МР, то ця вимога є похідною від попередньої, а тому в її задоволенні суд теж відмовляє.

Щодо вимоги про визнання за ДП «Центр державного земельного кадастру» права господарського відання на нерухоме майно (будинку №7 по вул.Л.Українки в м. Радехів Львівської області), то суд зазначає таке.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач, відповідно до частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав.

Крім того, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 визначено, що частина 2 статті 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб`єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України.

Відтак, сторона при зверненні до господарського суду повинна довести, що її суб`єктивне право порушено, не визнано чи оспорюється, а об`єктом захисту є її охоронюваний законом інтерес.

Аналізуючи ч. 1 ст. 136 ГК України, суд звертає увагу позивача на те, що право господарського відання - це право юридичних осіб, які здійснюють підприємницьку господарську діяльність, похідне від права власності, з обмеженням повноваження розпоряджатися окремими видами майна за згодою власника. Тобто, "право господарського віддання" не є тотожним поняттю - права власності, оскільки перше є правовою формою реалізації права державної і комунальної власності спеціально створеними суб`єктами різних організаційно-правових форм, які у встановленому порядку набувають статусу юридичної особи. При цьому власником майна залишається держава або відповідна територіальна громада.

Відповідно до п.3.2 Статуту ДП «Центр державного земельного кадастру» це підприємство є державним комерційним підприємством та входить до сфери управління Державної служби України з питань геодезії, картографіі та кадастру.

Відповідно до п.4.2 Статуту позивача майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Здійснюючи право господарського відання підприємство володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, з обмеженням правомочностей розпорядження щодо окремих видів майна за згодою Держгеокадастру у випадках, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами України.

Також, варто зауважити, що перебування майна, у тому числі споруд, будинків на балансі підприємства (організацій) ще не є безспірною ознакою його права власності (господарського відання). Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов`язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження у власності (володінні) підприємства. Одним з основних критеріїв визначення законності володіння майном і відображення його на балансі підприємства є джерела фінансування (централізоване або власні кошти підприємства), передача підприємству у володіння майна безпосередньо власником (уповноваженим ним органом) чи підприємством, яке володіє майном на праві повного господарського відання.

Матеріалами справи не підтверджено і позивачем не доведено факт належності спірної будівлі Державному підприємству «Центр державного земельного кадастру» на праві господарського відання, факт передачі підприємству у господарське відання цього майна безпосередньо власником. Зазначені обставини є підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання за позивачем права господарського відання на нерухоме майно (будинку №7 по вул.Л.Українки в м. Радехів Львівської області).

Судові витрати.

Судові витрати в силу вимог ст. 129 ГПК України залишаються за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 219-221, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Судові витрати залишити за позивачем.

3. Відповідно до ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

4. Апеляційну скаргу на рішення суду можна подати в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

5. Інформацію у справі, яка розглядається, можна отримати за такою веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 29.11.2019р.

Суддя Козак І.Б.