Рішення № 86002654, 25.11.2019, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 листопада 2019 р. Справа № 903/327/19

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участі секретаря судового засідання Русинчук М.М., розглянувши справу №903/327/19

за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк", м.Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГМЕГАМАРТ", м. Луцьк

про стягнення 104 671 440,20 грн.

за участю представників:

від позивача: Кузін Є.В. - довіреність №5522-К-0 від 30.09.2019

від відповідача: Понедільник І.А. - тимчасово виконуючий обов`язки директора, наказ №3 від 20.05.2019.

Встановив: Позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГМЕГАМАРТ" про стягнення 104 671 440 грн. 20 коп. заборгованості, з них: 46 190 613 грн. 71 коп. - прострочена заборгованість по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна; 38 003 018 грн.38 коп. - прострочена заборгованість за відсотковою винагородою за користування майном; 20 477 808 грн. 11 коп. - пеня за порушення грошового зобов`язання.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору фінансового лізингу за №4Т16075ЛИ від 20.08.2016р. в частині оплати.

Ухвалою господарського суду від 10.05.2019р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, із підготовчої стадії.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 27.05.2019р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 09.08.2019р. та оголошено перерву до 24.06.2019.

Ухвалою господарського суду від 24.06.2019 призначено судову експертизу документів фінансово-кредитних операцій, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (03057, місто Київ, вулиця Смоленська, будинок 6), провадження у справі зупинено.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.08.2019 ухвалу господарського суду від 24.06.2019 про зупинення провадження у справі скасовано, справу передано для продовження розгляду Господарським судом Волинської області.

Ухвалою Верховного Суду від 02.09.2019 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгмегамарт" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.08.2019 по справі №903/327/19.

Ухвалою суду від 23.09.2019 провадження у справі поновлено, підготовче засідання призначено на 07.10.2019.

Ухвалою суду від 07.10.2019 відкладено підготовче засідання на 06.11.2019 р.

Ухвалою суду від 06.11.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.11.2019.

Представник позивача в судовому засіданні та в письмових поясненнях за вх.№01-57/13095/19 від 19.01.2019. позовні вимоги підтримав та просить суд задоволити в повному об`ємі з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечив та просить суд відмовити в позові з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та в письмових поясненнях.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено у сторін виникли цивільні права та обов`язки на підставі договору лізингу, а саме 20.08.2016 між ПАТ КБ "Приватбанк", правонаступником якого є АТ КБ "Приватбанк", що підтверджується п.1.7. Статуту (нова редакція), затвердженого наказом Міністерства фінансів України №519 від 21.05.2018, погодженого НБУ 11.06.2018, , та ТзОВ "Торгмегамарт" як лізингоодержувачем було укладено договір фінансового лізингу №4Т16075ЛИ (надалі- договір), згідно з п. 1.1. якого банк передає лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач приймає майно від банка в платне користування, а після виплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені даним договором строки, на умовах фінансового лізингу.

У пункті 1.2. договору сторони узгодили, що вартість майна становить 234 022 447,00 грн.

За змістом п. 3.1. договору передача банком та прийом лізингоодержувачем майна в лізинг здійснюється згідно з актом прийому-передачі майна, зазначеним у додатку №3.

Відповідно до п. 6.2.11. договору лізингоодержувач зобов`язався сплачувати банку: винагороду за відкриття рахунку "Фінансовий лізинг (оренда)"; лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна); відсоткову винагороду за користування майном; інші витрати банку, безпосередньо пов`язані з цим договором.

Пунктом 6.2.8. договору на лізингоотримувача покладено обов`язок не зменшувати сум лізингових платежів, а також не затримувати виплату чергового лізингового платежу, якщо дані зміни не погоджені сторонами та не передбачені договорами про внесення змін до цього договору.

Розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються додатком №2 (п. 2.1. договору).

За змістом п. 2.3.2. договору лізингоодержувач сплачує банку винагороди на рахунок, зазначений у п. 1.4. договору, зокрема, відсоткову винагороду за користування майном у розмір 12% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу, який зазначений у додатку №2.

Додатковою угодою від 25.08.2016 внесено зміни до п. 4.2 договору та визначено, що протягом усього терміну дії цього договору лізингоодержувач має право передавати в оренду предмет лізингу; лізингоодержувачу забороняється без згоди банка передавати майно у сублізниг, у позику, або будь-яким іншим способом третій стороні (за виключенням оренди), передавати в заставу або відчужувати у будь-якій спосіб. Лізингоодержувач (боржник) у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою банку. За згодою банку виконання обов`язків лізингоодержувача може бути покладено на іншу особу. У разі невиконання або неналежного виконання обов`язку лізингоодержувача іншою особою цей обов`язок лізингоодержувач повинен виконати сам.

Разом з тим, додатковою угодою до договору фінансового лізингу сторони внесли зміни у п.п 2.3.2 та виклали у такій редакції: відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 12% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу зазначений в додатку2; та фіксований розмір винагороди за користування майном, що складає 37 356 000 грн в термін сплати останньої суми лізингового платежу зазначений в додатку 2.

Відповідно до додаткової угоди від 04.11.2016 року сторони узгодили зміну з 07.11.2016 року розміру відсоткової винагороди на 10,5% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу зазначений в додатку №2 та фіксований розмір винагороди за користування майном, що складає 37 356 000 грн. в термін сплати останньої суми лізингового платежу зазначений в додатку 2, та п.п 2.3.3 виклали у такій редакції: «у випадку порушення лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим договором, відсоткова винагорода за користування майном складає 21 % річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно додатку №2.»

Як встановлено, АТ КБ "Приватбанк" свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, передавши відповідне майно лізингоодержувачу, що підтверджується актом приймання-передачі майна від 25.08.2016 року (додаток №3 до договору).

Договір фінансового лізингу та акт приймання-передачі майна були підписані із використанням електронного цифрового підпису, про що сторони домовились в угоді використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 19.08.2016 року, що узгоджується з приписами ч. 3 ст. 207 Цивільного кодексу України.

Графіком лізингових платежів (додаток №2 до договору) передбачена сплата лізингоодержувачем лізингових платежів з 25.09.2016 - 25.02.2019 щомісяця до 25.07.2024 року.

Як вбачається з виписок по рахунку НОМЕР_1 , НОМЕР_2 (а.с. 70- 72), та зі стовпчиків №3 (залишок поточної заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна), №4 (залишок простроченої заборгованості по сплаті лізингових платежів в рахунок вартості майна) відповідач з 23.09.2016 та 23.08.2017 вніс своєчасно та у повному обсязі, проте в подальшому лізингові платежі відповідачем сплачувались з порушенням умов договору, зокрема, встановлених строків для їх оплати та не у повному розмірі, чим допустив прострочення сплати лізингових платежів.

Відповідно до ст. 806, 807, 809 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом. Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші природні об`єкти, а також інші речі, встановлені законом. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу.

Статтею 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" визначено, що Лізингодавець зобов`язаний: 1) у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору; 2) попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі властивості та недоліки предмета лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров`я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого предмета лізингу під час користування ним; 3) відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов`язання щодо утримання предмета лізингу; 4) відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та/або договором.

Згідно ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов`язаний: 1) прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору; 2) відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов`язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані; 3) своєчасно сплачувати лізингові платежі; 4) надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання; 5) письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі; 6) письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу, - негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання вищезазначених подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором; 7) у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором. Умови ремонту і технічного обслуговування предмета лізингу можуть визначатися окремим договором. Лізингоодержувач може мати інші права та обов`язки відповідно до умов договору лізингу, цього Закону та нормативно-правових актів.

Судом встановлено, що об`єкт лізингу був переданий позивачем відповідачу у придатному для використання стані 25.08.2016.

Відповідач сплачував лізингові платежі, що підтверджується банківськими виписками, однак не у повному обсязі згідно графіку платежів, затвердженого обома контрагентами, у зв`язку з чим станом на 01.03.2019 виникла прострочена заборгованість по лізинговому платежу в сумі 46 190 613,70 грн., яка відповідачем в судовому засіданні не спростована та підлягає до стягнення в повному обсязі.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Строки оплати лізингових платежів узгоджені сторонами в графіку лізингових платежів, що є додатком до договору і містить чіткі дати оплати кожного платежу.

Відповідач - ТзОВ «Торгмегамарт» в порушення умов договору №4Т16075ЛИ від 20.08.2016 зобов`язання щодо сплати щомісячних лізингових платежів виконував з порушенням встановлених додатком №2 "Графік сублізингових платежів" до договору №4Т16075ЛИ строків, у зв`язку з чим позивач нарахував відповідачу до сплати: 38 003 018,38 грн. передбаченої п. 2.3.2, 2.3.3, 6.2.11 договору №4Т16075ЛИ простроченої заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном; 20 477 808,11 грн. передбаченої п. 7.1. договору №4Т16075ЛИ пені за порушення грошового зобов`язання.

Пунктом 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з п.п.2.3.3. договору фінансового лізингу визначено, що у випадку порушення лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, відсоткова винагорода за користуванням майном складає 24 % від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно додатку №2.

Відповідно до додаткової угоди від 04.11.2016 року сторони узгодили зміну з 07.11.2016 року розміру відсоткової винагороди на 10,5% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу зазначений в додатку №2 та фіксований розмір винагороди за користування майном, що складає 37 356 000 грн. в термін сплати останньої суми лізингового платежу зазначений в додатку 2, та в пункті 2.3.3 внесли зміни, що у випадку порушення лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим договором, відсоткова винагорода за користування майном складає 21 % річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно додатку №2.

Позивач доводить, що згідно виписки по рахунку № НОМЕР_3 та з розрахунку (а.с.46-47) станом на 01.03.2019 несплачена заборгованість відповідача за винагородою за користування предметом лізингу, яка мала бути сплачена по останній день місяця, складає 38 003 018,38 грн.

Між тим, відповідач такий розрахунок вважає помилковим та подав власний контррозрахунок .

Суд перевіривши доводи позивача та відповідача встановив, що за умовами договору, відсоткова винагорода за користування майном повинна нараховуватись банком на суму залишку несплаченої вартості майна. Проте, як слідує з розрахунку заборгованості банком суми погашення лізингових платежів зараховувались на наступний календарний день, а в не день погашення, хоча умовами договору це не передбачено. Окрім того, в розрахунку заборгованості взагалі не вказані дати та суми погашення лізингових платежів.

-згідно розрахунку в рядку за 23.09.2016 проведено нарахування відсоткової винагороди за користування предметом лізингу (графа 8) у розмірі 12% річних (графа 5) за 7 днів (графа2) виходячи від залишку несплаченої вартості майна (графа 3 ) в сумі 234022447,00 грн.

-у виписці по рахунку № НОМЕР_3 нарахування відсоткової винагороди за користування предметом лізингу за 23.09.2016 проведено виходячи від залишку несплаченої вартості майна в розмірі 234 022 447,0 грн.

- 23.06.2016 ТзОВ «Торгмегамарт» було сплачено лізинговий платіж в сумі 2 753 205, 26грн., що підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_1 , і станом на 23.09.2016 залишку несплаченої вартості майна становив 231 269241,70 грн що зазначено в графі 3 рядка за 23.09.2016.

- за 23.08.2017 проведено нарахування відсоткової винагороди за користування предметом лізингу (графа 8) у розмірі 10,5% річних (графа5) за 4 дні (графа 2) виходячи від залишку несплаченої вартості майна (графа 3) в сумі 231 269 241,70 грн.

При тому, що на 23.08.2017 відповідачем було сплачено лізинговий платіж в сумі 2 753205,26грн., що підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_1 , і станом на 23.08.2017 залишку несплаченої вартості майна становив 228 516 036,5 грн., що відображено в графі 3 рядка за 23.08.2017.

Крім того, додатковою угодою до договору від 04.11.2016 внесено зміни до пунктів 2.3.2 та 2.3.3 розділу 2 « 2 лізингові платежі», якими встановлено, що з 07.11.2016 відсоткова винагорода за користування майном становить 10,5% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, а у випадку порушення лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, відсоткова винагорода за користування майном складає 21% річних від суми залишку несплаченої вчасно вартості майна, згідно додатку №2.

Проте, згідно розрахунку в рядку за 07.11.2016 позивачем проведено нарахування відсоткової винагороди за користування предметом лізингу в сумі 770 897,47 грн. (графа 8) за 10 днів (графа 2) із застосуванням відсоткової ставки 12% річних.

Аналогічно у виписці по рахунку № НОМЕР_3 нарахування відсоткової винагороди за користування предметом лізингу за 07.11.2016 проведено із застосуванням відсоткової винагороди за користування предметом лізингу за 07.11.2016 проведено із застосуванням відсоткової ставки 12% річних від залишку несплаченої вартості майна.

Однак, відповідно до додаткової угоди до договору від 04.11.2016 з 07.11.2016 відсоткова винагорода за користування майном становить 10,5% річних.

Між тим, відповідно до розрахунку позивача нарахування відсоткової винагороди за користування майном від залишку несплаченої вчасно частини вартості майном, в розмірі 21% річних, розпочато з 27.09.2017 проте, в матеріалах справи відсутні виписки чи інші докази, що підтверджували б нарахування позивачем відсоткової нагороди за користування майном від залишку несплаченої вчасно частини вартості майна розмірі 21% річних за період з 27.09.2017 по 10.12.2017.

Отже суд з врахуваннями досліджених та арифметично перевірених розрахунків нарахування розміру простроченої заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном дійшов висновку про підставність її стягнення відповідно до контррозрахунку відповідача в сумі 38 000 360,39 грн., в частині суми 2 657,99 слід відмовити, як безпідставно заявленій.

Крім того, звертаючись з позовом до суду, позивач просить також стягнути з відповідача 20 477 808,11 грн. пені за порушення грошового зобов`язання - несвоєчасну сплату лізингових платежів в рахунок вартості майна та несвоєчасну сплату винагороди за користування майном за період з 29.07.2019 по 01.02.2019.

За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові насліди встановлені договором або законом, зокрема, зміна умов зобов`язання та сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом та іншими законами та договором.

Частиною 1 статті 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом частин 1 та 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У пункті 7.1. договору сторони узгодили, що у випадку порушення лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, по сплаті винагород, лізингоодержувач сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, яка розраховується у відсотках річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Нарахування пені передбачено п.7.10. договору, згідно з яким нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов`язань здійснюється протягом 15 років від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане лізингоодержувачем.

Однак, в наданих банківських виписках не відображено нарахування пені на суми відсоткової винагороди за користування майном та відсоткової винагороди від залишку несплаченої вчасно частини вартості майна у розмірі 21%.

В свою чергу, з розрахунку заборгованості не можливо визначити базу для нарахування пені, оскільки в розрахунку відсутні дні щодо розміру відсотків винесених на прострочення.

Крім того, згідно наданої банківської виписки база, з якої проводиться нарахування пені по відсотках, щоденно зростає, що не відповідає умовам договору, так як відповідно до пункту 2.3.2 розділу 2 « 2 лізингові платежі» договору фінансового лізингу, з урахуванням змін внесених додатковою угодою від 04.11.2016, лізингоодержувач сплачує банку відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 10,5 % річних щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця.

Водночас п.2, ст.218 ГК України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Вирішуючи питання щодо стягнення неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

При застосуванні господарсько-правової відповідальності необхідним є враховування умов такої відповідальності. Умови господарсько-правової відповідальності складаються з чотирьох елементів :

-наявність господарського правопорушення тобто порушення норм закону, договору тощо;

-протиправність поведінки господарського порушника. Така умова визначається у господарському праві, як дія або бездіяльність, що порушують правову норму умови договору тощо;

-причинний зв`язок між протиправною поведінкою порушника і завданими потерпілому збитками;

-вина господарського правопорушника;

Для стягнення неустойки (штрафу,пені) досить лише двох із них факту господарського правопорушення та протиправності поведінки порушника.

Саме тому в ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи за порушення правил здійснення господарської діяльності. Проте існують обставини, що становлять виключення з цього правила. По перше - суб`єкт господарювання може бути звільнений від господарсько-правової відповідальності, якщо доведе, що ним було вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. По друге, такою обставиною може бути дія непереборної сили тобто надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності.

Згідно п.п 4.2 договору передбачено, що протягом усього терміну дії цього договору лізингоодержувачу забороняється без згоди банка передавати майно у сублізинг, оренду, у позику, або будь-яким іншим способом третій стороні, передати в заставу або відчужувати у будь-якій спосіб. Лізингоодержувач (боржник) у зобов`язанні може бути змінений іншою особою (передавання боргу) лише за згодою банку. За згодою банку виконання обов`язків лізингоодержувача може бути покладено на іншу особу. У разі невиконання або неналежного виконання обов`язку лізингоодержувача іншою особою цей обов`язок лізингоодержувач повинен виконати сам

Як слідує із матеріалів справи, відповідач звертався до позивача з листами, а саме:

-за №10 від 28.09.2017 з проханням зменшити розміри лізингових платежів за договором фінансового лізингу;

-за №11 від 20.10.2017 з проханням надати згоду (дозвіл) на передачу майна отриманого за договором фінансового лізингу у сублізинг на ПАТ «Укрнафта».

Разом з тим, ПАТ «Укрнафта» зі своєї сторони також зверталось з листами за № 05-10 від 20.10.2017, №05-15 від 30.11.2017 до АТ КБ «Приватбанк» з пропозицією передати у фінансовий лізинг майно - АЗС, що є предметом даного договору фінансового лізингу.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Між тим, матеріали справи не містять доказів належного реагування на дані пропозиції з боку позивача- АТ «Приватбанк».

Крім того, представник позивача в судовому засіданні пояснив, що надання такої відповіді не є обов`язком лізингодавця.

Такі дії відповідача свідчать про намір ТзОВ «Торгмегамарт» належним чином виконувати умови договору та забезпечити своєчасну сплату лізингових платежів і доводить, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, що виключають його вину, як складову для покладення на нього відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій (пені).

За таких обставин, ненадання банком згоди (дозвіл) на передачу майна отриманого за договором фінансового лізингу у сублізинг унеможливило належне виконання відповідачем зобов`язань по договору, в свою чергу ігнорування звернень ТзОВ «Торгмегамарт» свідчить про те, що позивач відмовився прийняти належне виконання зобов`язань, запропонованим лізингоодержувачем.

З врахуванням досліджених обставин щодо нарахування пені та наявності правових підстав для її стягнення суд дійшов висновку про відмову в цій частині в позові.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню частково.

За приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача пропорційно задоволених вимог.

Керуючись , ст.ст. 129, 236-242 ГПК України, господарський суд

в и р і ш и в:

1. Позов задоволити частково

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГМЕГАМАРТ" (43020, Волинська обл., місто Луцьк, вул. Електроапаратна, будинок 3, код ЄДРПОУ 39680592) на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) 84 190 974,10 грн. з них: 46190613,71 грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів; 38000 360,39 грн. простроченої заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном та 672 350 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повне рішення складено: 02.12.2019.

Суддя В. М. Дем`як