Рішення № 86002650, 25.11.2019, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 листопада 2019 р. Справа № 903/766/19

Господарський суд Волинської області в складі судді Дем`як В. М., за участю секретаря судового засідання Русинчук М. М., розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Електротермометрія", м.Луцьк

до відповідача Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" , м.Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області

про зобов`язання вчинити дії

за участю представників сторін:

від позивача: Лялюга Лілія Вольдемарівна, довіреність № 249/1-19 від 20.12.2018

від відповідача: Кузін Євген Володимирович, довіреність № 5522-К-О від 30.09.2019

від третьої особи: не прибув;

Встановив: Позивач - Публічне акціонерне товариство "Електротермометрія" звернувся до господарського суду з позовом до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" в якому просить суд:

- зобов`язати АТ "Комерційний банк "Приватбанк" виконувати розпорядження Публічного акціонерного товариства "Електротермометрія" про перерахування коштів на виплату заробітної плати, сплати єдиного соціального внеску, військового збору, податку на доходи фізичних осіб незалежно від наявності арешту на кошти на рахунках, що належить товариству.

Ухвалою господарського суду від 01.10.2019 позовну заяву Публічного акціонерного товариства "Електротермометрія" до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про зобов`язання вчинити дії залишено без руху. Надано позивачу не пізніше 10-ти календарних днів з дня вручення ухвали усунути недоліки позовної заяви

Через відділ документального забезпечення та контролю Господарського суду Волинської області від 15.10.2019 вх. №01-57/11345/19 подав заяву про усунення недоліків, якою долучив:

-квитанцію №1743-6191-1769-0532 від 10.10.2019 про сплату судового збору;

-клопотання про залучення третьої особи - Відділу примусового стягнення ДВС ГТУ юстиції у Волинській області;

-опис вкладення та накладну 4302520033476 від 10.10.2019 про відправку копії клопотання третій особі в порядку ст.. 51 ГПК України;

-правове обґрунтування про підсудність справи Господарському суду Волинської області;

-скріншот офіційного сайту НБУ з відомостями про статус та місцезнаходження філії.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 17.10.2019 прийнято позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.11.2019., та залучено третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області.

Ухвалою суду від 04.11.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду справи по суті .

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просить суд задоволити в повному об`ємі з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечив та просить суд відмовити в позові з підстав викладених у відзиві на позовну заяву .

Представник третьої особи в судове засідання не прибув, вимог ухвал суду не виконав, хоча належним чином була повідомлена про час та дату судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено цивільні права та обов`язки у сторін виникли на підставі договору банківського рахунка, який регулюється главою 72 Цивільного кодексу України.

Між ПАТ «Електротермометрія» та АТ КБ «Приватбанк» укладено договір банківського рахунка за №23134, відповідно до п.п 1.1 визначено, що банк відкриває клієнту поточний (поточні) рахунок (рахунки) у національній та іноземній валюті (у тому числі ) картковий та інші рахунки зі спеціальним режимом використання та здійснює його розрахункове та касове обслуговування відповідно до чинного законодавства України, нормативних актів Національного банку України та умов цього договору.

Згідно п.п 1.2, 1.3 договору передбачено, що банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнту, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та здійснювати інші операції за рахунком у порядку та на умовах передбачених цим договором. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Нарахування відсотків на залишки вільних коштів на рахунку клієнта (розміри, порядок оплати та строки) здійснюються згідно з тарифами банку, зазначеними у додатку 1, який є невід`ємною частиною даного договору.

Пунктом 1.4 договору визначено, що якість послуг повинна відповідати законодавству України, нормативним актам НБУ, які регулюють розрахункові правовідносини.

Відповідно до п.п 2.1.6 банк приймає та виконує розрахункові документи згідно з чинним законодавством та виключно в межах залишку грошових коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено іншими договорами між банком і клієнтом.

08.09.2008 між ПАТ «Електротермометрія» та АТ КБ «Приватбанк» укладено додаткову угоду до договору про розрахунково-касове обслуговування підприємства по видачі заробітної плати з використанням платіжних карток№ 65В/066 від 04.12.2000.

Даний договір та додаткова угода підписані уповноваженими особами та скріплені печатками, у встановленому порядку не оспорені, не розірвані та не визнано недійсними, а отже є дійсними, укладеними належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

Як слідує з матеріалів справи, на кошти боржника, які обліковуються на розрахунковому рахунку № НОМЕР_1 накладено арешт згідно постанови органом ДВС від 13.02.2019 в межах виконавчого провадження №58339819.

Дана постанова позивачем не оскаржена та день розгляду справи є чинною, за доводами ПАТ «Електротермометрія» загальна сума коштів, які підлягають стягненню з позивача значно перевищують залишок на вказаному рахунку № НОМЕР_1 .

Однак, вжиття заходів для примусового виконання боргових зобов`язань на підставі п.7, ч.3, ст. 18 Закон України «Про виконавче провадження» та відсутність достатніх коштів на рахунку позивача спричинило неможливість виконання розпоряджень про перерахування коштів на виплату заробітної плати, сплати єдиного соціального внеску, військового збору, податку на доходи фізичних.

Тому позивач звернувся до відповідача зі скаргою за вх.№ 151/1-19 від 31.10.2017 з проханням здійснювати розрахункові операції по рахунках ПАТ «Електротермометрія», щодо сплати заробітної плати та інших платежів незалежно від наявності арешту на рахунках, виконавчих служб та приватних виконавців. (а.с. 27)

В обґрунтування своїх доводів позивач вказує, що згідно ст. 2 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 р. №95, ратифікованою Україною 04.08.1961, Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватись заробітна плата.

Статтею 11 Конвенції заробітній платі надано привілейований статус навіть в разі банкрутства або ліквідації за рішенням суду, і зазначено, що заробітну плату повинно бути повністю виплачена до того, як звичайні кредитори зможуть зажадати власну частку.

Відповідно до ч.5 ст. 79 Кодексу законів про працю України встановлено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Крім того, ч.6 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Аналіз зазначених норм права у їх сукупності приводить до висновку про те, що держава гарантує та захищає право громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю. Оскільки своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості, заробітна плата має бути виплачена в тому числі і в тому випадку, коли в роботодавця існують невиконанні зобов`язання з будь-яких інших платежів, в тому числі, які стягуються примусово.

Отже, позивач доводить, що у його випадку, попри обставин, що кошти на рахунках товариства арештовані для здійснення стягнення в користь інших кредиторів, платежі на оплату праці працівників є пріоритетними, захищеними, а тому повинні бути проведені банком.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010, банки приймають від платників єдиного внеску, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 даного Закону платіжні доручення та інші розрахункові документи н видачу (перерахування) коштів для виплати заробітної плати, на які відповідно до Закону нараховується єдиний внесок та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умовами одночасно подання розрахункових документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум єдиного внеску.

Згідно п.1, ч.1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування » платниками єдиного внеску є : 1) роботодавці : підприємства, установи та організації, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту).

Крім того, відповідно до ст. 168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначеному в ст. 167 ПК України.

Сплата (перерахування) податку до бюджету здійснюється під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банком приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умовами одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету, п.п 168.1.2, ст. 168 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п 1.4, п. 161, підрозділу 10, розділ ХХ Податкового кодексу України визначено, що нарахування, утримання та сплата (перерахування) військового збору до бюджету здійснюється за ставкою 1,5 % у порядку установленому ст. 168 ПК України, тобто за тими ж правилами, що й ПДФО.

Отже позивач стверджує, що заробітна плата має бути виплачена незалежно від наявності заборгованостей перед іншими кредиторами, а її виплата неможлива, внаслідок приписів наведених вище законів, без одночасної сплати єдиного соціального внеску, військового збору та податку на доходи фізичних осіб відповідно вони також мають виконуватись банками в першочерговому порядку.

Відповідно до ч. 12, ст. 9 Закону України «Про єдиний соціальний внесок » визначено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника, за наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов`язаннями із сплати єдиного внеску зобов`язань із сплати податків, інших обов`язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами зобов`язання із сплати єдиного внеску вкинуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов`язаннями, крім зобов`язань з виплати заробітної плати (доходу).

Згідно додаткової угоди до договору про розрахункове-касове обслуговування №65В/066 від 04.12.2000, укладеного з відповідачем для забезпечення зарахування банком зарплати, підприємство перераховує на транзитний рахунок № НОМЕР_2 в Приватбанку кошти на заробітну плату, звідки вона спрямовується банком на карткові рахунки працівників.

Позивач доводить, що цей рахунок є транзитним, не є самостійним, на нього кошти можуть бути зараховані виключно з поточного рахунку. Виручка не може надійти на транзитний рахунок, якщо кошти на поточному рахунку арештовані і банк блокує перерахування, відповідно за доводами позивача заробітну плату виплатити неможливо. В підтвердження статусу рахунку позивач подав лист Приватбанку від 02.07.2018 за №20.1.0.0.0/7-20180623/1446

Водночас, відповідач доводить, що його дії є правомірними при цьому посилається на Інструкцію про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, що затверджена постановою правління Національного банку України від 17.06.2004 №280 відповідно до, якої визначено порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку та визначено характеристику і коротке призначення рахунків для відображення інформації за типовими операціями відповідно до їх економічної суті, а тому 2924 - транзитний рахунок і використовується безпосередньо банком, а рахунок 2600 обліковує кошти суб`єктів господарювання. Отже, при зарахуванні грошового переказу, відповідно до регламенту Інструкції кошти надходять на рахунок 2600, а вже в подальшому з 2600 на транзитний рахунок 2924****1012.

Крім того, відповідач звертає увагу суду на те, що постанова № 58339819 від 13.02.2019 старшого держаного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області про накладення арешту коштів на рахунок № НОМЕР_1 боржника - ПАТ «Електротермометрія» на підставі виконавчого листа Луцького міськрайонного суду Волинської області за №161/1527/18 від 28.02.2018 є чинною та в установленому законом порядку не скасована, а відтак обслуговування рахунку здійснюється із врахуванням обтяження шляхом накладення арешту на кошти.

Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Норми ст. 16 Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Однак, суд не має право забороняти щось на майбутнє з двох причин:

-по-перше: суду необхідний факт його порушення, а чи відбудеться це у майбутньому - невідомо;

-по-друге: способи захисту порушеного права не абстрактні і формулюються позивачем, як завгодно, а визначені виключно законом.

Тому, якщо законом не передбачено такого способу захисту права «як зобов`язання вчиняти певні дії в майбутньому», то у задоволенні такої позовної вимоги суду слід відмовити.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

В ст. 1074 Цивільного кодексу України унормовано, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 7 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

У відповідності до ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Разом з тим, ч.4, ст. 1074 Цивільного кодексу України передбачено притягнення банківської установи до відповідальності у випадку виконання розпорядження клієнта щодо списання з рахунку грошових коштів без попередньої згоди обтяжувача.

Як уже зазначено вище, постанова № 58339819 від 13.02.2019 старшого держаного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління держаної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області про накладення арешту коштів на рахунок № НОМЕР_1 боржника - ПАТ «Електротермометрія» на підставі виконавчого листа Луцького міськрайонного суду Волинської області за №161/1527/18 від 28.02.2018 є чинною та установленому законом порядку не скасована.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази щодо інформації про зняття арешту з коштів по рахунку № НОМЕР_1 .

Позивачем не надано належних та допустимих доказів, що поточний рахунок № НОМЕР_1 відноситься до спеціальних рахунків, кошти на яких не можуть бути предметом звернення стягнення в силу Закону.

Отже, обраний позивачем спосіб судового захисту про зобов`язання АТ "Комерційний банк "Приватбанк" виконувати розпорядження Публічного акціонерного товариства "Електротермометрія" про перерахування коштів на виплату заробітної плати, сплати єдиного соціального внеску, військового збору, податку на доходи фізичних осіб незалежно від наявності арешту на кошти на рахунках, що належить товариству, спрямований на майбутнє, не містить в собі доводів підтверджених доказами щодо конкретного випадку порушеного його права, а відтак позовна вимога є абстрактною та спрямованою на майбутнє.

Водночас, в силу приписів п. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, а тому в позові слід відмовити.

Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати належить покласти на позивача та не стягувати.

Враховуючи викладене, господарський суд, керуючись ст.ст. 74, 86, 129, 237-238, 239, 240-241, 331 Господарського процесуального кодексу України,-

вирішив:

1. В позові відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.

Повний текст рішення

складено 02.12.2019.

Суддя В. М. Дем`як