Рішення № 86002636, 20.11.2019, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" листопада 2019 р. Cправа № 902/594/19

Господарський суд Вінницької області у складу судді Маслія І.В., при секретарі судового засідання Кузьменко В.В.

За участю представників:

позивача Черкашин О.А., посвідчення адвоката № 000334 від 20.09.2018;

відповідача Павлік І.П. ордер серії КВ № 426821 від 16.08.2019 р.;

третьої особи 1 не з'явився;

третьої особи 2 Калачик Н.М., довіреність № 8 від 03.01.2019

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали справи

за позовом: Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" (вул. Ю.Іллєнка, 40, м. Київ, 04119)

до: Приватного акціонерного товариства "Київський річковий порт" (вул. Верхній Вал, буд. 70, м. Київ, 04071)

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Міністерство інфраструктури України (проспект Перемоги, 37, буд. 14, м. Київ, 01135).

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Вінницька міська рада (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21100).

про передачу майна вартістю 3724565 грн.

В С Т А Н О В И В :

23.07.2019 до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява №01/05-490 від 18.07.2019 Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" до Приватного акціонерного товариства "Київський річковий порт" з позовною вимогою про зобов'язання Приватне акціонерне товариство "Київський річковий порт" передати Державному підприємству "Адміністрація річкових портів" нежитлові будівлі, що складаються з адміністративного будинку площею 891,4 кв.м. та складу площею 31,5 кв.м. які знаходяться за адресою: м. Вінниця, вул. Миколи Оводова (колишня Козицького), буд. 64.

Ухвалою від 29.07.2019 року відкрито провадження у справі №902/594/19 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 21 серпня 2019 р.

16.08.2019 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату та відзив на позовну заяву. Згідно довідок №б/н від 16.08.2019 р., складених відповідальним працівником Господарського суду Вінницької області, вказані документи не містять електронного цифрового підпису.

Ухвалами від 19.08.2019 клопотання про відкладення розгляду справи та відзив на позовну заяву повернуті без розгляду на підставі ч 4 ст. 170 ГПК України.

21.08.2019 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач спростовує доводи викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою від 21.08.2019 залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Міністерство інфраструктури України, підготовче засідання відкладено на 12.09.2019 та зобов'язано позивача направити на адресу третьої особи позовну заяву з додатками.

23.08.2019 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає що ДП "Адміністрація річкових портів" є неналежним позивачем у даній справі, в зв'язку з чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою від 12.09.2019 продовжено строк підготовчого провадження по справі № 902/594/19 на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 09.10.2019.

03.10.2019 до суду від Міністерства інфраструктури України надійшли пояснення щодо позову, в яких останній підтримав позов в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

09.10.2019 до суду від представника Вінницької міської ради надійшло клопотання про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Ухвалою від 09.10.2019 залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Вінницьку міську раду, підготовче засідання відкладено на 21.10.2019 та зобов'язано позивача направити на адресу третьої особи позовну заяву з додатками.

21.10.2019 до суду від позивача надійшли докази направлення позовної заяви з додатками третій особі Вінницькій міській раді.

Від Вінницької міської ради 21.10.2019 до суду надійшли пояснення з додатками.

Ухвалою від 21.10.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу № 902/594/19 для судового розгляду по суті на 28 жовтня 2019 р.

21.10.2019 від Вінницької міської ради до суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів направлення сторонам пояснень третьої особи 2.

24.10.2019 до суду від третьої особи-1 надійшла заява про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом господарської справи та зазначено, що розгляд здійснити без участі представника.

Ухвалою від 28.10.2019 відкладено розгляд справи по суті на 20.11.2019, з підстав зазначених у відповідній ухвалі.

На визначену судом дату з'явились представники сторін, крім третьої особи 1, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та в установлений законом спосіб, разом з тим, суд зважає на заяву третьої особи1 від 24.10.2019 про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом господарської справи в якій зазначено, що розгляд здійснити без участі представника.

Частиною першою ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Представник позивача в судовому засіданні до судових дебатів, подав заяву про судові витрати понесені позивачем на професійну правничу допомогу.

Представник відповідача заперечила щодо задоволення заяви про судові витрати позивача.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача позовні вимоги не визнала та просила суд відмовити в задоволені позову з підстав викладених у відзиві.

Представник третьої особи 2 підтримав викладені в позовній заяві обставини з підстав викладених у поясненнях.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 20.11.2019 судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 28.02.2013 року у справі № 7/93/2012/5003 (залишене в силі судами апеляційної та касаційної інстанцій) визнано право власності за державою Україна в особі Міністерства інфраструктури України на нежитлові об'єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: м. Вінниця, вул. Козицького, буд. 64, і складаються з адміністративного будинку та складу.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 136900892 від 07.09.2018 р., нежитлові будівлі за адресою: м. Вінниця, вул. Миколи Оводова (колишня Козицького), буд. 64, на підставі вищевказаного судового рішення, були зареєстровані на праві державної власності за Міністерством інфраструктури України.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 136903938 від 07.09.2018 р., нежитлові будівлі за адресою: м. Вінниця, вул. Миколи Оводова (колишня Козицького), буд. 64, за позивачем було зареєстроване похідне право на зазначені об'єкти,, а саме право господарського відання.

Листом № 01/05-415 від 18.06.2019 р. позивач звернувся до відповідача, в якому зазначено, що за ДП «Адміністрація річкових портів» зареєстровано право господарського відання на об'єкти нерухомого майна, що належать до державної форми власності (інформація є загальнодоступною у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), а саме на нежитлові будівлі складаються з адміністративного будинку літ. «А» площею 891,4 кв.м., та складу літ. «В» площею 31,5 кв.м. за адресою: Вінницька обл., м.Вінниця, вул. Оводова Миколи, будинок, 64. Станом на 14.06.2019р. ДП «Адміністрація річкових портів» не має доступу до вищевказаного майна, зокрема через дії осіб, які посилаються на те, що об'єкти перебувають у володінні ПАТ «Київський річковий порт». Між ДП «Адміністрація річкових портів» та ПАТ «Київський річковий порт» немає будь-яких договірних відносин щодо вищевказаного майна, отже, товариство володіє ним безпідставно. Враховуючи вищевикладене, вимагаємо негайно передати державне майно (нежитлові будівлі що складаються з адміністративного будинку літ. «А» площею 891,4 кв.м., та складу літ. «В» площею 31,5 кв.м. за адресою: Вінницька обл., м.Вінниця, вул. Оводова Миколи, будинок, 64) ДП «Адміністрація річкових портів», а також надати засвідчені належним чином копії документів (договорів, угод, тощо) наявних у товариства, пов'язаних із експлуатацією вказаних будівель, зокрема, але не виключено, щодо електропостачання, водопостачання (водовідведення), теплопостачання та інше. Також, з огляду на той факт, що особи які на даний час перебувають у будівлях, посилаються на наявність договірних відносин щодо користування (оренди, тощо) окремими приміщеннями, просимо надати засвідчені належним чином копії відповідних договорів (угод, тощо) наявних у товариства.

Відповідач листом від 18.06.2019 р. № 01-29-300 надав відповідь позивачу на лист № 01/05-415 від 18.06.2019 р. в якому зазначив, що Рішенням Господарського суду Вінницької області від 28.02.2013 по справі № 7/93/2012/5003 визнано право власності за державою Україна в особі Міністерства інфраструктури України, пр-т Перемоги, 14, м. Київ, 01135 (ідентифікаційний код - 37471967) на нежитлові об'єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: м. Вінниця, вул. Козицького, 64 і складаються з адміністративного будинку літ."А" площею 891,4 кв. м. та складу літ. "В" площею 31,5 кв. м. У рішенні Господарського суду Вінницької області від 28.02.2013 по справі № 7/93/2012/5003, Державне підприємство «Адміністрація річкових портів» не є стороною. В зв'язку із зазначеним вище, ПрАТ «Київпорт» не може виконати зазначене вище рішення Державному підприємству «Адміністрація річкових портів», оскільки такі дії будуть суперечити чинному законодавству України. Також зазначаємо, що ПрАТ «Київпорт» готовий виконати рішення суду, але виключно належній стороні, особі, на користь якої воно було прийняте, а саме: Міністерству інфраструктури України.

З огляду на викладені обставини, позивач на підставі ст. 321, 387 ЦК України та ч. 3 ст. 136 ГК України звернувся до суду з позовною вимогою зобов'язати Приватне акціонерне товариство "Київський річковий порт" передати Державному підприємству "Адміністрація річкових портів" нежитлові будівлі, що складаються з адміністративного будинку площею 891,4 кв.м. та складу площею 31,5 кв.м. які знаходяться за адресою: м. Вінниця, вул. Миколи Оводова (колишня Козицького), буд. 64.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступного висновку.

В силу приписів статей 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом права власності, визначеного у статті 317 ЦК України, власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (пункт 1 статті 321 вказаного Кодексу).

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Позитивний аспект права власності означає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, а негативний - усунення всіх інших осіб від речі і захист її від всіх цих осіб.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Згідно ч. 3 ст. 136 ГК України, щодо захисту права господарського відання, застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Таким чином, норма статті 387 ЦК України встановлює право власника витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (віндикаційний позов).

Однією з особливостей цього позову, як правило, є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі. В протилежному випадку власник має право звернутися до суду з двома вимогами - про визнання права власності на майно та усунення перешкод у здійсненні щодо нього правомочностей.

Віндикаційний позов має місце, коли у власника зберігається право власності, але він не може його здійснювати, оскільки річ вибула із його володіння і перебуває у неправомірному (незаконному) володінні іншої особи. Тобто віндикаційний позов - це позов неволодіючого власника до незаконно володіючого невласника з метою відновлення порушеного володіння річчю шляхом вилучення її у натурі.

Важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин.

Крім того, при розгляді віндикаційного позову позивач повинний підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. На підтвердження наявності у позивача суб'єктивного права на витребуване майно позивач повинен надати суду відповідні докази. (Відповідна правова позиція відображена в постанові Вищого господарського суду України від 19.07.2011 р. у справі № 5002-18/3226.1-2010).

Отже, умовами задоволення такого позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів вбачається, що в провадженні Господарського суду Вінницької області перебувала справа № 7/93/2012/5003 за позовом Заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України до Приватного акціонерного товариства "Київський річковий порт", за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонду державного майна України про визнання права власності, ціна позову 131 000,00 грн.

Рішенням від 28.02.2013 у справі № 7/93/2012/5003 позов задоволено повністю та визнано право власності держави в особі Міністерства інфраструктури України на нежитлові об'єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: м. Вінниця, вул. Козицького, 64 і складаються з адміністративного будинку літ. "А" площею 891,4 кв.м. та складу літ. "В" площею 31,5 кв.м. Дане рішення залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.04.2013 та постановою Вищого господарського суду України від 16.07.2013.

Підставою позовних вимог, у вище зазначеній справі, є посилання прокурора та позивача на наступні обставини: - оспорюване майно під час приватизації не передавалось Фондом державного майна України до статутного фонду відповідача, а його включення останнім до статутного фонду відбулось незаконно; - рішення постійно діючого Вінницького Третейського суду при ТБ "Всеукраїнська" від 02.08.2006 року скасовано в судовому порядку.

При прийняті рішення у справі № 7/93/2012/5003 судом, крім іншого враховано наступне:

25.01.2006 року Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження № 29-р "Про передачу державного майна, яке не ввійшло до статутних фондів річкових портів та акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" до сфери управління Мінтрансзв'язку" відповідно до якого прийнято пропозицію Мінтрансзв'язку щодо передачі державного майна, яке не ввійшло до статутних фондів річкових портів і акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" (згідно з додатком), до сфери управління зазначеного Міністерства.

Мінтрансзв'язку своїм наказом № 86 від 26.01.2006 року "Про впорядкування управління державним майном", майно, яке передавалось до сфери управління Мінтрансзв'язку, відповідно до вищезазначеного розпорядження, закріпив на праві господарського відання за державним підприємством "Адміністрація річкових портів".

23.05.2007 року Кабінетом міністрів України було прийнято розпорядження № 306-р "Про передачу державного майна до сфери управління Мінтрансзв'язку" відповідно до якої погоджено пропозицію Мінтрансзв'язку щодо передачі державного майна, яке не увійшло до статутних фондів відкритих акціонерних товариств "Київський річковий порт" і "Кременчуцький річковий порт" згідно з додатком, до сфери управління цього Міністерства, а також передачу Фондом державного майна в установленому порядку зазначеного майна до сфери управління Мінтрансзв'язку.

В подальшому Фондом державного майна України та Мінтрансзв'язку, за погодженням з Мінфіном та Мінекономіки, було прийнято спільний наказ № 1211/614 від 19.07.2007 року "Про передачу державного майна".

На виконання цього спільного наказу Мінтрансзв'язок видало наказ № 721 від 17.08.2007 року "Про впорядкування управління державним майном", відповідно до якого останній закріпив державне майно, яке не ввійшло до статутних фондів ВАТ "Київський річковий порт" та ВАТ "Кременчуцький річковий порт" за Державним підприємством "Адміністрація річкових портів" на праві господарського відання.

19.09.2007 року в сферу управління Мінтрансзв'язку та на баланс підприємства було прийнято державне майно, яке не ввійшло до статутних фондів ВАТ "Київський річковий порт" та ВАТ "Кременчуцький річковий порт".

25.11.2009 року було прийнято розпорядження КМУ № 1485-р "Про визначення органу управління об'єктами державної власності, які не ввійшли до статутних фондів ВАТ "Київський річковий порт" та ВАТ "Кременчуцький річковий порт", яким визначено Міністерство транспорту та зв'язку органом управління об'єктами державної власності, які не ввійшли до статутних фондів ВАТ "Київський річковий порт" та ВАТ "Кременчуцький річковий порт".

Органом державної влади, уповноваженим здійснювати управління об'єктами державної власності, які не ввійшли до статутних фондів ВАТ "Київський річковий порт" є Міністерство транспорту і зв'язку України правонаступником якого є Міністерство інфраструктури України.

Згідно ч. 4 ст.74 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи зазначене, встановлені рішенням Господарського суду Вінницької області від 28.02.2013 у справі № 7/93/2012/5003 обставини мають преюдиційне значення для вирішення даного спору, в якому встановлені обставини щодо відповідача.

Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України, статті 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до ч.5 ст. 22 ГК України, держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора i здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Наказом Мiнiнфраструктури від 23.12.2013 №1039 «Про закріплення майна» за Державним підприємством «Адміністрація річкових портів» закріплено на праві господарського відання нежитлові об'єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: м. Вінниця, вул. Козицького, 64 i складаються з адміністративного будинку лiт."А" площею 891,4 кв.м. та складу лiт. "В" площею 31,5 кв.м.

Статтею 136 ГК України визначено, що право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користуються i розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Власник майна, закрапленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №136900892 від 07.09.2018 р., нежитлові будівлі за адресою: м. Вінниця, вул. Миколи Оводова (колишня Козицького), буд. 64, на підставі вищевказаного судового рішення, були зареєстровані на праві державної власності за Міністерством інфраструктури України.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №136903938 від 07.09.2018 р., нежитлові будівлі за адресою: м. Вінниця, вул. Миколи Оводова (колишня Козицького), буд. 64, за ДП «Адміністрація річкових портів» було зареєстроване похідне право на зазначені об'єкти, а саме право господарського відання.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Факт наявності майна у незаконному володінні відповідача та відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном встановлено рішенням господарського суду Вінницької області № 7/93/2012/5003 від 28.02.2013 та не спростовано відповідачем при розгляді даної справи.

З огляду на викладені вище норми законів та встановлені судом обставини ДП «Адміністрація річкових портів» є належним позивачем у даній справі, а вимога про зобов'язання Приватне акціонерне товариство "Київський річковий порт" передати Державному підприємству "Адміністрація річкових портів" нежитлові будівлі, що складаються з адміністративного будинку площею 891,4 кв.м. та складу площею 31,5 кв.м. які знаходяться за адресою: м. Вінниця, вул. Миколи Оводова (колишня Козицького), буд. 64 - є належним способом захисту порушеного права.

Наведене вище спростовує доводи відповідача, зокрема щодо неналежного позивача, а також щодо відсутності доказів, які б вказували на користування майном саме відповідачем.

Згідно п. 2.2.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов'язаннях (у тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки такий обов'язок покладається на позивача.

З огляду на викладене, позивачем визначено вартість спірного майна з якого і сплачено судовий збір, як зі спору майнового характеру, і суд не зобов'язаний визначати вартість даного майна самостійно, що спростовує твердження відповідача викладені у відзиві на позовну заяву.

Враховуючи викладене позовні вимоги підлягають задоволенню.

В зв'язку з задоволенням позовних вимог витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються судом на відповідача.

Що стосується заявлених третьою особою судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом господарської справи суд зазначає наступне

Ухвало суду від 21.08.2019 залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Міністерство інфраструктури України та запропоновано останньому надати пояснення щодо позову та докази на підтвердження обставин, викладених у поясненнях.

03.10.2019 на виконання ухвали суду Міністерством інфраструктури України подано до суду письмові пояснення та докази на підтвердження обставин, викладених у поясненнях.

Дане пояснення направлено Міністерством інфраструктури України на адреси позивача та відповідача, докази направлення пояснень сторонам долучено до пояснень.

24.10.2019 до суду від Міністерства інфраструктури України надійшла заява про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом даної справи. Заява мотивована тим, що під час розгляду даної справи Міністерством інфраструктури України як третьою особою, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача понесено судові витрати в розмірі 38,48 грн, які виникли в зв'язку надісланням сторонам по справі пояснень.

Відповідно до статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, але не виключно, витрати пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Як зазначено в ч. 13 ст. 129 ГПК України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягується на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані із розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

На обґрунтування понесених судових витрат, пов'язаних із розглядом справи Міністерством інфраструктури України надано суду розрахунок загальної суми судових витрат та фіскальних чеків АТ «Укрпошта» про надіслання поштових відправлень сторонам від 01.10.2019 в загальному розмірі 38,48 грн.

З огляду на викладене, судові витрати Міністерства інфраструктури України - як третьої особи підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України.

Що стосується заявлених до стягнення з відповідача втрат на професійну правничу допомогу в розмірі 33000,00 грн, які позивач просить йому відшкодувати з огляду на укладений з адвокатом договір про надання правової (правничої) допомоги від 20.08.2019, господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, але не виключно, витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ст. 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до ч. 4 вищезазначеної статті ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Слід зазначити, що на обґрунтування відшкодування витрат по оплаті послуг адвоката при підготовці даного позову до суду, позивачем було надано копію договору про надання правової (правничої) допомоги від 20.08.2019, укладеного між Державним підприємством «Адміністрація річкових портів» та адвокатом Черкашиним О.А., копію Акту прийому-передачі наданих послуг від 27.08.2019 на суму 8000,00 грн, копію Акту прийому-передачі наданих послуг від 13.09.2019 на суму 5000,00 грн, копію Акту прийому-передачі наданих послуг від 10.10.2019 на суму 5000,00 грн, копію Акту прийому-передачі наданих послуг від 25.10.2019 на суму 5000,00грн, копію Акту прийому-передачі наданих послуг від 18.11.2019 на суму 5000,00 грн, ордер серії ВН № 087684 від 20.08.2019 на ведення справи та копії платіжних доручень № 1007 від 03.09.2019, на суму 6000,00 грн, № 978 від 28.08.2019 на суму 2000,00 грн, № 1083 від 13.09.2019 на суму 5000,00 грн, № 1274 від 11.10.2019 на суму 5000,00 грн, № 1460 від 18.11.2019 на суму 5000,00 грн.

Крім того, в поданій в судовому засіданні 20.11.2019 заяві про судові витрати представника позивача, зазначено, що гонорар за актом Акту прийому-передачі наданих послуг від 18.11.2019 не сплачений адвокату, але має бути сплачений до 28.11.2019 та Акт прийому-передачі наданих послуг від 20.11.2019 на суму 5000,00 грн на день розгляду справи відсутній, оскільки буде складений за результатами судового засідання 20.11.2019, через що не поданий до суду. Завірена копія вказаного акту після оформлення і підписання буде надана суду в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України протягом п'яти днів після ухвалення рішення.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України передбачено, що до витрат на професійну правничу допомогу відносяться: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; компенсації витрат адвоката.

Згідно позиції Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 03.10.2019 р. у справі № 922/445/19, за змістом п.1 ч.2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України).

25.11.2019, під час складання повного тексту рішення, від представника позивача до суду надійшов лист з копією Акту прийому-передачі наданих послуг від 21.11.2019 на суму 5000,00 грн.

Оглянувши матеріали справи та оцінивши обсяг послуг, що були надані адвокатом при підготовці ним позову, зважаючи, що відповідачем у даній справі не було подано до суду обґрунтованого клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката у розмірі суми, що є меншою від заявленої позивачем до відшкодування, господарський суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у сумі 33000,00 грн по даній справі є обґрунтованими та співрозмірними об'єму наданих і отриманих позивачем юридичних послуг, тому керуючись ч. 4 ст. 129 ГПК України, господарський суд дійшов висновку, що останні підлягають відшкодуванню позивачу в повному обсязі відповідачем.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 7, 8, 10-15, 18, 42 45, 46, 73, 74, 76-80, 86, 91, 113, 118, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 252, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Зобов'язати Приватне акціонерне товариство "Київський річковий порт" (вул. Верхній Вал, буд. 70, м. Київ, 04071, код ЄДРПОУ 03150071) передати Державному підприємству "Адміністрація річкових портів" (вул. Ю.Іллєнка, 40, м. Київ, 04119, код ЄДРПОУ 33404067) нежитлові будівлі, що складаються з адміністративного будинку площею 891,4 кв.м. та складу площею 31,5 кв.м. які знаходяться за адресою: м. Вінниця, вул. Миколи Оводова (колишня Козицького), буд. 64.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Київський річковий порт" (вул. Верхній Вал, буд. 70, м. Київ, 04071, код ЄДРПОУ 03150071) на користь Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" (вул. Ю.Іллєнка, 40, м. Київ, 04119, код ЄДРПОУ 33404067) 55868,48 грн. витрат пов'язаних із сплатою судового збору та 33000,00 витрат пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги.

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Київський річковий порт" (вул. Верхній Вал, буд. 70, м. Київ, 04071, код ЄДРПОУ 03150071) на користь Міністерства інфраструктури України (проспект Перемоги, 37, буд. 14, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ 37472062) 38,48 грн - витрат пов'язаних із розглядом справи.

5. Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.

6. Копію повного судового рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).

Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст.ст. 256, 257 та п.17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено 02 грудня 2019 р.

Суддя Маслій І.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Ю.Іллєнка, 40, м. Київ, 04119)

3 - відповідачу (вул. Верхній Вал, буд. 70, м. Київ, 04071)

4 - третій особі 1 (проспект Перемоги, 37, буд. 14, м. Київ, 01135)

5 - третій особі 2 (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21100)