Рішення № 86000837, 29.11.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2019 року № 320/4175/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

о б с т а в и н и с п р а в и :

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 13.02.2019 №Ф-5097-53-У.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 08 серпня 2005 року позивач перебувала на обліку Головного управління ДФС у Київській області як фізична особа-підприємець. 06.03.2006 позивачем припинено підприємницьку діяльність, про що було зроблено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємцем ( номер запису 23370060002000436). Однак, 13.02.2019 позивач отримала вимогу від 13.02.2019 №Ф-5097-53-У про сплату боргу (недоїмки) у сумі 2 457,18 грн. На переконання позивача, оскаржувана вимога є протиправною, оскільки з 2006 року вона підприємницькою діяльністю не займалася, а отже і обов`язок сплачувати єдиний внесок з 2006 року в неї відсутній.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

11 вересня 2019 року через службу діловодства суду відповідачем поданий відзив на позову заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що ОСОБА_1 має сплачувати ЄСВ не залежно від наявності чи відсутності доходу від підприємницької діяльності. Також відповідач зазначає, що вимога про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування сформована та надіслана позивачу у відповідності до норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а тому підстав для задоволення позову не має.

Розглянувши подані документи і матеріали, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справі і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

08 серпня 2005 року ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа підприємець. Основними видами діяльності за КВЕД визначено: 51.19 посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту; 52.1 роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах.

06.03.2006 ОСОБА_1 припинено здійснення підприємницької діяльності, про що свідчить відповідний запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності (23370060002000436) з Витягу з Єдиного державного реєстру фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Судом встановлено, що станом на 31.12.2018 року згідно інформаційної картки платника по коду класифікації доходів бюджету 71040000 для фізичних осіб підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність за позивачем рахувалась заборгованість у сумі 2457.18 гри. як недоїмка за єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, витяги з якої долучені до матеріалів справи.

Головним управлінням ДФС у Київській області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу від 13.02.2019 №Ф-5097-53-У про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування станом на 31.01.2019 в розмірі 2457,18 грн., з якої недоїмка складає 2457,18 грн.

Вважаючи протиправним нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування, а вимогу про сплату такою, що підлягає скасуванню, позивач з даним позовом звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України № 2464-УІ.

Відповідно до вимог статті 1 Закону України №2464-УІ єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України №2464-УІ платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

З 01.10.2013 року функції адміністрування єдиного соціального внеску передані від Пенсійного фонду України до Міністерства доходів і зборів України, яке перетворено шляхом реорганізації у ДФС України (Постанова КМУ від 21.05.2014 №160 «Про утворення Державної фіскальної служби»).

Законом України від 06.12.2016 №1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону України №2464, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2 ч.1 ст.7 Закону України №2464).

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Законом України від 21.12.2016 №1801 -VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік», установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 - 3200,00грн., з 1 січня 2018 року - 3723 грн.

Частиною п`ятою статті 8 Закону України №2464 для зазначеної категорії платників встановлена обов`язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.

Право на звільнення від сплати єдиного внеску у 2017-2018 роках за себе мали фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина четверта ст.4 Закону України №2464).

Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДФС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.

Враховуючи обов`язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, зобов`язані сплатити до 09.02.2018 за звітний 2017 рік, щонайменше 8448грн. (3200.00*12*22%).

Крім того, з прийняттям Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» внесені зміни до Закону України № 2464, що діють з 01.01.2018, зокрема щодо строків сплати зобов`язань фізичними особами-підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування.

Так, з 01.01.2018 року всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону України №2464 категорії страхувальників, зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац третій ч.8 ст.9 Закону України №2464). Законом України від 07.12.2017 №2246-УІІІ «Про Державний бюджет України на 2018 рік», установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2018 - 3723,00 грн.

Відповідно, щоквартальний платіж складає 2457,18 грн. (3723,00*3*22%), поквартально:

До 19.04.2018р. - за 1 квартал 2018 року - 2457,18грн.

До 19.07.2018р. - за 2 квартал 2018 року - 2457,18грн.

До 19.10.2018р. - за 3 квартал 2018 року - 2457,18грн.

Статтею 6 Закону України №2464 визначено обов`язок платника єдиного внеску

своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок;

Відповідно до пунктів 6,7 статті 13 Закону України №2464 та розділу VI Інструкції «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Статтею 25 цього ж Закону визначено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.

Враховуючи вищевикладене, на підставі Закону України Закон №2464-УІ та Інструкції № 449, контролюючим органом нараховано позивачу недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 2457,18 грн., оформлену вимогою №Ф-5097-53-У від 13.02.2019.

До вимоги увійшли: єдиний внесок за IV квартал 2018 року в сумі 2457,18 грн.

Заперечуючи проти вимоги №Ф-5097-53-У від 13.02.2019 позивач зазначає, що припинила підприємницьку діяльність у 2006 році про зо свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 17-19).

Так, відповідно до частини третьої статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.03.2003 №755-ІУ(в редакції чинній станом на 2006 рік)(далі Закон України №755-ІУ) фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Державний реєстратор у день державної реєстрації припинення фізичної особи- підприємця у порядку, визначеному статтями 47-50 Закон України №755-ІУ, зобов`язаний надіслати відповідним органам статистики, державної податкової служби, пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем та відомості реєстраційної картки про проведення державної реєстрації припинення фізичної особи- підприємця (ст. 51 вищезазначеного Закону).

Отже, з огляду зазначені норми Закону, припинення підприємницької діяльності пов`язано з позбавленням статусу підприємця внаслідок внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, а відтак у позивача відсутній обов`язок сплачувати єдиний соціальний внесок за IV квартал 2018 року .

Принагідно суд зауважує, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач знятий з обліку Головного управління ДФС у Київській області, Вишгородське управління, Іванківсько-Поліська Державна податкова інспекція (Іванківський район) 15.04.2019, номер зняття з обліку 1910110700101, разом з тим, вказана обставина не є підставою для нарахування позивачу недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 2 457,18грн.

Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог ч. З ст. 242 КАС України обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем. Надані відповідачем доводи правомірності своїх дій позивачем спростовано.

Отже, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкової вииог від 13.02.2019 №Ф-5097-53-У є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн. згідно з квитанцією № 95562 від 31 липня 2019 року.

Суд, керуючись частиною першою статті 139 КАС України, беручи до уваги результат вирішення спору щодо задоволення позовних вимог, присуджує позивачу 768,40 грн. понесених витрат з оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства

України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та

проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших

процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно з вимогами частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із з частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною шостою статті 134 КАС України передбачено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим, суд звертає увагу, що стаття 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини п`ятої статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Крім того, у справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі Ботацці проти Італії, заява №34884/97, п.30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Позивачем на підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 грн. додано копію квитанції до прибуткового касового ордеру №18 від 16.08.2019 на суму 3500,00грн., договір про надання професійної допомоги адвокатом б/н від 22.07.2019

Дослідивши вищевказані документи, враховуючи складність адміністративної справи та обсяг та зміст позовної заяви з доданими до неї документами, суд вважає, що позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області на рахунок позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн.

Керуючись статями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області від 13.02.2019 №Ф-5097-53-У.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 768,40 (сімсот шістдесят вісім гривен 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (код ЄДРПОУ 39393260, адреса: 03151, м. Київ-151, вул. Народного Ополчення, 5а).

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) витрати на правову допомогу у розмірі 2000,00грн. (дві тисячі гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (код ЄДРПОУ 39393260, адреса: 03151, м. Київ-151, вул. Народного Ополчення, 5а).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст судового рішення складений 29.11.2019

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.