Рішення № 85997781, 27.11.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2019 року м. Чернігів Справа № 620/3207/19

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Клопота С.Л.,

за участю секретаря Шевченко А.В.,

представника відповідача Дрогана С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівського прикордонного загону (військова частина 2253) Північного регіонального управління (1 категорії) Державної прикордонної служби України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась з позовом до Чернігівського прикордонного загону (військова частина 2253) Північного регіонального управління (1 категорії) Державної прикордонної служби України та просить: стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01 червня до 24 вересня 2019 року у розмірі 59 704,04 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що на момент звільнення зі служби, з позивачкою не було проведено остаточний розрахунок. А саме не було виплачено індексацію грошового забезпечення з 01 липня 2015 року по 28 лютого 2018 року в сумі 25 218.12 грн.

Вказана сума була виплачена позивачці лише 24 вересня 2019 року.

За таких підстав, в силу приписів ст., ст. 116, 117 КЗпП України відповідач зобов`язаний виплатити їй середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01 червня до 24 вересня 2019 року у розмірі 59 704,04 грн.

Позивач в позовній заяві просила розглядати справу без її участі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на заперечення, які викладені у відзиві на позовну заяву, що приєднаний до матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, суд вважає позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

З 1994 позивачка проходила військову службу за контрактом у Чернігівському Державної прикордонної служби України.

Наказом начальника 105 прикордонного загону від 31 травня 2019 року № 265-ос її було виключено зі списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення.

Після звільнення позивачка звернулася до відповідача з заявою про проведення індексації грошового забезпечення та просила повідомити про проведені розрахунки та можливі борги частини.

Згідно з наданою Чернігівським прикордонним загоном (військова частина 2253) Північного регіонального управління (1 категорії) Державної прикордонної служби України довідкою від 1.3 червня 2019 року № 176 кошторисні призначення Державної прикордонної служби України не дозволяють здійснити видатки па виплату індексації грошових доходів військовослужбовцям Державної прикордонної служби України за минулі періоди, починаючи з 01 липня 2015 року по 28 лютого 2018 року. У зв`язку з вказаним нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року но 28 лютого 2018 року позивачці не проводилося.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2019 року (справа № 620/1718/19) позов ОСОБА_1 до Чернігівського прикордонного загону військової частини 2253, Північного регіонального управління (1 категорії) Державної прикордонної служби України задоволено повністю. Визнано протиправними дії Чернігівського прикордонного затону (військова частина 225.3) Північного регіонального управління (1 категорії) Державної прикордонної служби України щодо невиплати позивачці індексації грошового забезпечення з 01 липня 2015 року по 28 лютого 2018 року. Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01 липня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно.

Рішення суду набуло чинності.

Вказане рішення суду виконано у повному обсязі 24 вересня 2019 року шляхом зарахування відповідачем на картковий рахунок позивачки грошових коштів у розмірі 25218,12 грн., що підтверджуються довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 31 жовтня 2019 року.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов`язані діяти .інше на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до абзацу 1 частини І статті 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлене трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки значені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з вимогами статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок, про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум належних працівникові при звільненні, власник або повноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або повноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені її статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У рішенні Конституційного Суде України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у праві за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117. 237-1 цього Кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статі 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або повноваженого, ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Окрім іншого, у вказаному рішенні Конституційний Суд України зробив висновок, що невиплата звільненим працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може зазначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа №21-1765а15) вказав, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

У силу вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС) рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2019 року набрало законної сили.

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У зв`язку з наведеним, обставини щодо належності позивачці на день звільнення заробітної плати у розмірі 25218.12 грн. доведенню не підлягають.

З мстою досудового врегулювання спору у жовтні 2019 року позивачка звернулася до Чернігівського прикордонного загону військової частини 2253 Північного регіонального управління (1 категорії) Державної прикордонної служби України з заявою про виплату середнього заробітку за весь час затримки виплати індексації грошового забезпечення, а саме: з 01 червня по 24 вересня 2019 року згідно зі статтею 117 КЗпП України.

Відповідач листом від 16 жовтня 2019 року № 11/32.36 відмовив ОСОБА_1 у виплаті грошових коштів.

З поданих суду доказів вбачається, що заробітна плата у розмірі 25 218.12 грн. перерахована відповідачем на картковий рахунок позивачки 24 вересня 2019 року.

Таким чином, остаточний розрахунок з нею було проведено 24 вересня 2019 року.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Обчислення середнього заробітку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (зі змінами та доповненнями).

Відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та Інструкції «Про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України», затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 25 червня 2018 року № 558, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за № 854/32306, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, необхідно проводити шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Період затримки з 01 червня до 24 вересня 2019 року складає 116 календарних днів.

Середньоденна заробітна плата на день її звільнення становила 514,69 грн. про по свідчить довідка відповідача від 16 жовтня 2019 року № 364.

Таким чином, середній заробіток за час затримки виплати належних мені коштів за період з 01 червня до 24 вересня 2019 року становить 59 704,04 грн. (116 календарних днів * 514.69 грн).

Вказану суму необхідно стягнути на користь позивачки.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При вказаних обставинах суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій та рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Чернігівського прикордонного загону (військова частина 2253) Північного регіонального управління (1 категорії) Державної прикордонної служби України (вул. Квітнева, 3-в, м.Чернігів,14026) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Чернігівського прикордонного загону (військова частина 2253) Північного регіонального управління (1 категорії) Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ 14321765) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 01 червня до 24 вересня 2019 року у розмірі 59 704,04 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення виготовлено 29 листопада 2019 року.

ОСОБА_2 С.Л. Клопот