Рішення № 85997729, 04.11.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2019 року № 826/25132/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Донця В.А., секретар судового засідання Новаковська І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Головного управління Національної поліції у м. Києві, Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, Печерського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди,

за участю:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник ГУМВС України в м. Києві та ГУНП у м. Києві - Кухаревська Н.О.

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом:

- визнати незаконним та скасувати наказ ГУМВС України в м. Києві від 06.11.2015 №1021 о/с у частині звільнення ОСОБА_1 державного службовця 14 рангу з посади слідчого слідчого відділу Печерського районного управління;

- поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого слідчого відділу Печерського управління поліції ГУНП у м. Києві з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу при розрахунку станом на день постановлення рішення;

- стягнути на корись ОСОБА_1 40.000,00 грн. моральної та матеріальної шкоди;

- зобов`язати Державне казначейство України в м. Києві виплатити зазначену моральну та матеріальну шкоду, а також середній заробіток за час вимушеного прогулу при розрахунку станом на день постановлення рішень;

- допустити до негайного виконання постанови в частині поновлення на роботі, оплати за час вимушеного прогулу, завданої моральної та матеріальної шкоди.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2016 в задоволені позовних вимог відмовлено. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2017 позовні вимоги задоволено частково: зобов`язано ГУНП у м. Києві вирішити питання щодо прийняття ОСОБА_1 на службу до Національної поліції України відповідно до пункту 9 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію"; стягнуто з ГУНП у м. Києві на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5.000,00 грн.

Постановою Верховного Суду від 20.03.2019 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2016 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2017, справу №826/25132/15 направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалами суду: від 19.04.2019 - справу прийнято до провадження, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, встановлено строки для подання заяв по суті; від 24.06.2019 - закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті; від 07.10.2019 - залучено до участі в адміністративній справі №826/25132/15 Печерське РУГУ МВС України в м. Києві в якості відповідача. Розгляд справи відкладався в зв`язку з витребуванням доказів та залученням відповідача. Судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказ ГУМВС України в м. Києві від 06.11.2015 №1021 о/с у частині звільнення ОСОБА_1 державного службовця 14 рангу з посади слідчого слідчого відділу Печерського районного управління прийнято з порушенням вимог Кодексу законів про працю України, незаконно, що призвело до моральних страждань.

Представник ГУМВС України в м. Києві та ГУНП у м. Києві проти позову заперечила, з підстав, викладених у письмових запереченнях, зазначивши, що у Головного управління в силу вимог закону не виник обов`язок пропонувати ОСОБА_1 роботу в зв`язку з повною ліквідацією органу без правонаступництва.

Головним управлінням Державної казначейської служби України у м. Києві подано відзив, відповідно до якого представник просить відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не перебувала в трудових відносинах з Головним управлінням, тому права позивача ним порушені не були.

Заслухавши пояснення позивача, представника ГУМВС України в м. Києві та ГУНП у м. Києві, дослідивши письмові докази, суд установив.

Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві №921 о/с від 10.12.2013 ОСОБА_1 прийнято на службу в органи внутрішніх справ .

Наказом ГУМВС України в м. Києві від 06.11.2015 №1021о/с згідно з пунктом 8 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" та пунктом 1 статті 40 КЗпП України в зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, скорочення чисельності або штату працівників звільнено державного службовця 14-го рангу ОСОБА_1 , слідчого (спеціаліста) слідчого відділу Печерського районного управління.

Позивач, вважаючи звільнення незаконним звернулась до суду з позовом.

Вирішуючи спір, суд виходить з такого.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції, Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 справа №826/25132/15 вказав, що оскільки позивачу, яка на дату опублікування Закону України "Про національну поліцію" займала посаду слідчого (спеціаліста) слідчого відділу Печерського РУГУМВСУ в м. Києві та була державним службовцем, не було присвоєно спеціального звання, вона не вважалась працівником міліції у розумінні статті 16 Закону "Про міліцію" та під час її звільнення не могли бути застосовані норми пунктів 9-10 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону "Про національну поліцію" і "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ", затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114.

Відносини щодо проходження громадянами державної служби, звільнення з державної служби врегульовувались Законом України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-ХІІ (з наступними змінами та доповненнями в редакції, чинній на час звільнення позивача).

За змістом статті 30 Закону України "Про державну службу" державна служба припиняється з підстав, передбачених КЗпП України.

Як убачається зі змісту оскаржуваного наказу від 06.11.2015 №1021 о/с позивача звільнено з посади на підставі пункту 8 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" та пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з вказаної підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49-2 КЗпП України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці (частина перша). При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (частина друга). Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. <...> (частина третя).

Отже, за змістом наведених норм на роботодавця покладається обов`язок вчинити дії з працевлаштування працівника у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, шляхом попередження працівника за два місяці про наступне звільнення з одночасним пропонуванням працівнику всіх вакантних посад, які відповідають кваліфікації такого працівника.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.01.2019 справа №826/3806/17 власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі наявні вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював; оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися в установі протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

У відзиві представник зазначив, що наказом МВС України від 06.11.2015 №1388 про організаційно-штатні зміни було ліквідовано всі штатні посади в міліції, ГУНП в м. Києві не є правонаступником ГУМВС України в м. Києві.

До матеріалів судової справи додано наказ ГУНП у м. Києві від 07.11.2015 №2 "Про оголошення тимчасових штатів апарату, органів і підрозділів Головного управління Національної поліції у м. Києві". Згідно з цим наказом оголошено тимчасові штати апарату, органів і підрозділів ГУНП у м. Києві.

Згідно з тимчасовим штатом Печерського УПНП у м. Києві кількість штатних посад - 69, з яких 1 посада державного службовця - слідчого.

Згідно з штатним розписом Печерського РУГУМВС України в м. Києві, слідчий відділ налічував 22 посади, серед яких 1 посада слідчого спеціаліста.

На думку суду, оскільки функції органів внутрішніх справ (міліції) перейшли до органів поліції, Держава не відмовилась від функцій, якими наділялись органи внутрішніх справ, відповідно відбулась реорганізація цих органів, правонаступниками яких слід визнати органи Національної поліції, зокрема у правовідносинах щодо забезпечення прав осіб на працю та гарантії від незаконного звільнення згідно зі статтею 43 Конституції України. Наприклад, постанова Верховного Суду України від 17.10.2011 справа №21-237а11, в якій зазначено, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) з працевлаштування працівників ліквідованої установи. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду в постанові від 17.01.2019 справа №591/3045/16-а.

Отже, позивачу мала бути запропонована посада слідчого державного службовця. При цьому суд зазначає, що прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про національну" встановлено процедуру, за якою колишні працівники органів внутрішніх справ, виявивши бажання можуть бути прийняті на службу до поліції на рівнозначні, вищі або нижчі посади. Відсутність правового регулювання та неналежність позивача до працівників органів внутрішніх справ не може бути підставою для незастосування положень КЗпП України, який регулює питання звільнення працівників у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Оскільки позивач була державним службовцем, на неї не поширювались положення пункту 8 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію", відповідно до якого з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів. Як уже зазначалось, Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 справа №826/25132/15 дійшов висновку про помилковість застосування до позивача пункту 8 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію".

Відтак про наступне звільнення позивач мала бути попереджена за два місяці до звільнення, їй мала бути запропонована робота. Матеріали судової справи таких доказів не містять. Відповідачі не обґрунтували необхідність звільнення позивача саме з 06.11.2015, неможливості її залишення на роботі, на час здійснення ліквідації органу, та дотримання вимог КЗпП України щодо попередження про звільнення за два місяці та вчинення дій з метою виконання обов`язку з працевлаштування. На думку суду, позивачу мала бути запропонована посада державного службовця - слідчого або інша робота. Представником відповідачів не зазначено та не надано доказів, які б доводили, що за своєю кваліфікацією позивач не могла обійняти посаду слідчого.

Враховуючи встановлені обставини, суд доходить висновку про недотримання ГУМВС України в м. Києві обов`язку, встановленого частиною другою статті 40 та частиною третьою статті 49-2 КЗпП України щодо попередження про звільнення за два місяці, вчинення всіх необхідних дій для залишення працівника на роботі, зокрема, обов`язку запропонувати всі вакантні посади, які могла обійняти позивач відповідно до своєї кваліфікації.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України: в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Оскільки ГУМВС України в м. Києві не дотримано процедури звільнення позивача, внаслідок чого вона звільнена незаконно, обґрунтованими є вимоги про визнання незаконним та скасування наказ ГУМВС України в м. Києві від 06.11.2015 №1021 о/с у частині звільнення ОСОБА_1 державного службовця 14 рангу з посади слідчого слідчого відділу Печерського районного управління.

Отже, позивач підлягає поновленню на посаді, з якої її було звільнено - слідчого (спеціаліста) слідчого відділу Печерського РУГУМВС України в м. Києві з 07.11.2015 (наступний день за днем звільнення). З цих підстав не підлягає задоволенню вимога про поновлення позивача на посаді слідчого слідчого відділу Печерського управління поліції ГУНП у м. Києві.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З урахуванням висновку про незаконність звільнення позивача, поновлення позивача на посаді, підлягає задоволенню вимога про стягнення з Печерського РУГУМВС України в м. Києві середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07.11.2015 (наступний день за днем звільнення) по 04.11.2019 (день ухвалення судом рішення).

До матеріалів судової справи додано довідку про доходи ОСОБА_1 , згідно з якою середньоденна заробітна плата становила 270,11 грн. Позивачем заперечень щодо цієї суми не висловлено. З урахуванням 1018 робочих днів вимушеного прогулу на користь позивача слід стягнути 274.971,98 грн., за виключенням податків та обов`язкових платежів, які підлягають стягненню роботодавцем з зазначеної суми.

Згідно з частиною першою статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (пункт 2); поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3). Відтак, негайному виконанню підлягає рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 5942,42 грн., за виключенням податків та обов`язкових платежів.

Щодо вимоги позивача про стягнення на її корись 40.000,00 грн. моральної та матеріальної шкоди, то суд вважає таку вимогу необґрунтованою. У позові зазначено, що незаконне звільнення спричинило значну моральну шкоду, порушення життєвих зв`язків, невпевненість у майбутньому, необхідність позичати кошти для забезпечення родини та сплати споживчого кредиту. На думку суду, позивачем не обґрунтовано в чому полягало порушення життєвих зв`язків внаслідок звільненням. Як вказала позивач, вона пропрацювала слідчим чотири роки, однак, які зв`язки нею здобуті за цей час і як професійні зв`язки вплинули на приватне життя в позові не зазначено. Не змогла пояснити позивач чому не скористалась правом на звернення до центру зайнятості, що дало б їй змогу отримувати відповідну допомогу, тому доводи позивача про необхідність позичати кошти в звязку зі звільненням суд не бере до уваги.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивач звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI (з наступними змінами та доповненнями).

Отже, відсутні підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору.

Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 06 листопада 2015 року №1021 о/с у частині звільнення ОСОБА_1 державного службовця 14 рангу з посади слідчого (спеціаліста) слідчого відділу Печерського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.

Поновити ОСОБА_1 на посаді слідчого (спеціаліста) слідчого відділу Печерського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, з 07 листопада 2015 року.

Стягнути з Печерського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07 листопада 2015 року по 04 листопада 2019 року в розмірі 274971,98 грн. (двісті сімдесят чотири тисячі дев`ятсот сімдесят одна гривня 98 копійок), з відрахуванням з цієї суми податків та обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних відмовити.

Виконати негайно рішення суду в частині:

- поновлення ОСОБА_1 на посаді слідчого (спеціаліста) слідчого відділу Печерського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві з 07 листопада 2015 року;

- стягнення з Печерського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07 листопада 2015 року по 04 листопада 2019 року в межах суми стягнення за один місяць - 5942,42 грн. (п`ять тисяч дев`ятсот сорок дві гривні 42 копійки), з відрахуванням з цієї суми податків та обов`язкових платежів.

Позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Відповідач - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (ідентифікаційний код 08592201, місцезнаходження: 01601, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 15).

Відповідач - Головне управління Національної поліції у м. Києві (ідентифікаційний код 40108583, місцезнаходження: 01601, місто Київ, вулиця Володимирська будинок 15).

Відповідач - Печерське управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві (ідентифікаційний код Головного управління Національної поліції у м. Києві 40108583, місцезнаходження: 01010, місто Київ, вулиця Московська, будинок 30).

Відповідач - Печерське районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (ідентифікаційний код 08672911 місцезнаходження: 01010, місто Київ, вулиця Московська, будинок 30).

Відповідач - Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (ідентифікаційний код 37993783, місцезнаходження: 01601, місто Київ, вулиця Терещенківська, 11-А).

Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. З дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Пунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147- VIIІ передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повний текст рішення складено 28 листопада 2019 року.

Суддя В.А. Донець