Рішення № 85997698, 28.11.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 листопада 2019 року № 640/18378/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Балась Т.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) з позовом до Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (відповідач), у якому просить суд:

- зобов`язати Департамент соціальної політики виконавчого органу Київської ради (Київської міської державної адміністрації) видати ОСОБА_1 посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4 відповідного зразка.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він, як особа, яка станом на 01.01.1993 постійно проживала на території посиленого радіоекологічного контролю більше чотирьох років, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII) та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян» від 11.07.2018 № 551 (далі - Порядок №551) має право на отримання посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії.

Відповідач позов не визнав, у відзиві на позовну заяву зазначив, що Департамент соціальної політики виконавчого органу Київської ради (Київської міської державної адміністрації), відмовляючи позивачу у віднесенні його до осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, та видачі посвідчення встановленого зразка діяв цілком обґрунтовано та відповідно до вимог чинного законодавства, у тому числі відповідно до Порядку № 551, яким не передбачено визначення статусу особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років та видачу їм посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» категорії 4 серії В.

Відповідач також звертав увагу суду на те, що з 01.01.2015 чинна редакція Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.1991 № 791а-XII, передбачає виключення зони посиленого радіоекологічного контролю з числа зон, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, що позбавляє позивача отримати статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи 4 категорії.

Позивач надав відповідь на відзив, у якому вказував, що право отримати посвідчення з визначенням статусу особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи у нього виникло до 01.01.2015, відтак відмова відповідача є необґрунтованою та такою, що позбавляє його права на користування пільгами, встановленими чинним законодавством.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.10.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є громадянином України, що зареєстрований та проживає у м. Київ, що підтверджується копією паспорта № НОМЕР_1 та довідкою про реєстрацію місця проживання (а.с. 8, 50).

Як убачається з матеріалів справи, 08.04.2019 ОСОБА_1 звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою, в якій просив направити документи на розгляд Комісії для розгляду питань, пов`язаних із встановленням статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи щодо видачі йому дублікату посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4 (а.с.13).

19 квітня 2019 року за результатами розгляду матеріалів особової справи Комісією з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян позивачу відмовлено у видачі посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4 серії В, оскільки відповідно до пункту 12 Порядку №551 повторне посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4 серії В видається на підставі довідки встановленого зразка, особистої заяви (із зазначенням номера та дати видачі посвідчення, пояснення обставин втрати або зіпсування) та опублікованого в пресі повідомлення про визнання посвідчення недійсним (а.с.14).

21 червня 2019 року позивач повторно звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про направлення на розгляд Комісії для розгляду питань, пов`язаних із встановленням статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи питання щодо видачі йому посвідчення «Потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4 (первинне) (а.с. 17).

26 липня 2019 року розглянувши матеріали особової справи ОСОБА_1 , Комісією з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян позивачу відмовлено у видачі посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4 серії В, у зв`язку з тим, що Порядком №551 не передбачено визначення статусу особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років та видачу їм посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» категорії 4 серії В (а.с.31).

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ).

Так, частинами першою та другою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

У преамбулі Закону № 796-ХІІ закріплено, що він визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 796-ХІІ, він спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 9 Закону № 796-ХІІ особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Пунктом 4 частини першої статті 11 Закону № 796-XII передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, крім іншого особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

В силу пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 796-XII, держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов`язується відшкодувати її за пошкодження здоров`я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Частина перша статті 14 Закону № 796-XII для встановлення пільг і компенсацій визначає наступні категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: 4) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.

Відповідно до частини третьої статті 15 Закону №796-XII підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Згідно з частиною першою статті 65 Закону №796-XII учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Частиною третьою статті 65 Закону №796-XII встановлено, що посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина четверта статті 65 Закону №796-XII).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян (далі - Порядок № 551, який був чинним в період виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 551 посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом №796-XII, іншими актами законодавства.

Рішення про видачу або відмову у видачі посвідчення приймається у місячний строк з дня надходження необхідних документів до уповноважених органів.

З наведених правових норм убачається, що підставою для надання особі статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії є довідка про період проживання, роботи чи навчання особи на території посиленого радіоекологічного контролю.

Поряд з цим, законом встановлено обов`язкову умову для набуття особою статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, зокрема зазначена особа повинна станом на 1 січня 1993 року проживати, працювати або постійно навчатися у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше чотирьох років.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 04.01.1965 по 23.01.1992 проживав та був зареєстрований у АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою від 04.06.2019 № 13-01/930 (а.с.15)

Довідкою від 13.06.2019 №35, виданою Києво-Святошинською районною державною адміністрацією, також підтверджується, що ОСОБА_1 проживав з 26.04.1986 по 23.01.1992 у м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області (а.с.16).

Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106, якою затверджено перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи (додаток № 1), встановлено м. Боярка відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Наведене дає підстави для висновку, що позивач станом на 01 січня 1993 року постійно проживав та був зареєстрований на території зони посиленого радіоекологічного контролю не менше чотирьох років.

Доводи відповідача про те, що наразі відсутні підстави для видачі посвідчення постраждалого від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, оскільки м. Боярка відносилось до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона) лише до 31.12.2014 суд оцінює критично з огляду на наступне.

Визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій містилося у статті 2 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Згідно з вказаною нормою, до зон радіоактивного забруднення належать: зона відчуження, зона безумовного (обов`язкового) відселення, зона гарантованого добровільного відселення та зона посиленого радіоекологічного контролю.

Аналогічне визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій містилося у статті 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Дійсно, 01.01.2015 набув чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 № 76-VIII, яким статтю 2 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» було виключено, а також виключено абз. 5 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», який визначав зону посиленого радіоекологічного контролю як одну із зон радіоактивно забруднених територій.

Натомість, суд звертає увагу, що Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пов`язує встановлення особі статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи 4 категорії з фактом постійного проживання чи навчання на території зони посиленого радіоекологічного контролю станом на 10 січня 1993 року, а не на час звернення до відповідача із заявою про встановлення відповідного статусу та видачу посвідчення.

Таким чином, висновки яких дійшов відповідач, пов`язуючи виключення такої зони як зона посиленого радіоекологічного контролю із можливістю отримати відповідний статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4, є безумовно помилковими.

Ураховуючи наведене суд приходить до переконання про те, що позивач відповідає всім критеріям, наявність яких обумовлює право особи на встановлення статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії.

Як убачається з витягу з протоколу засідання Комісії з визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інших категорій громадян від 26.07.2019 №6, підставою для відмови позивачу у визначенні статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та видачі відповідного посвідчення 4 категорії слугувало те, що Порядком від 11.07.2018 №551 не передбачено визначення статусу особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років та видачу їм посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» категорії 4 серії В (а.с.31).

Аналіз положень Закону № 796-XII дає підстави для висновку про те, що законодавець чітко визначив коло осіб, які належать до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та передбачив перелік категорій для встановлення пільг і компенсацій.

Суд звертає увагу на те, що жодної відсилочної норми вказана стаття не містить, а також не передбачає посилання на те, що категорії та перелік осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, можуть бути встановлені підзаконними актами.

Ураховуючи зазначене доводи відповідача з посиланням як на підставу відмови у видачі посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи 4 категорії на те, що Порядком від 11.07.2018 № 551 не передбачено видачу вказаного посвідчення, суд вважає безпідставним, оскільки згідно з частиною 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Відтак, приписи Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян від 11.07.2018 № 551 суперечать положенням статті 14 Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а тому застосуванню підлягає саме Закон, оскільки має вищу юридичну силу.

Крім того суд зазначає, що положеннями пункту 12 Порядку від 11.07.2018 № 551 встановлено, що у разі втрати або зіпсування посвідчення замість нього видається повторне посвідчення на підставі раніше поданих документів, зазначених у пункту цього Порядку, в тому числі посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (категорія 4) серії В на підставі довідки встановленого зразка (додаток 11), особистої заяви (із зазначенням номера та дати видачі посвідчення, поясненням обставин втрати або зіпсування) та опублікованого в пресі повідомлення про визнання посвідчення недійсним.

У разі зміни прізвища, імені, по батькові особи посвідчення видається на підставі раніше поданих документів, зазначених у пункту 11 цього Порядку, в тому числі посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (категорія 4) серії В на підставі довідки встановленого зразка (додаток 11), особистої заяви із зазначенням номера та дати видачі посвідчення, свідоцтва про шлюб та інших документів.

Тобто, зазначеними положеннями підзаконного нормативно-правового акту передбачена можливість видачі посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи 4 категорії.

В контексті наведеного суд зауважує, що Закон № 796-XII у редакції, чинній після 01.01.2015, передбачає надання особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4, певних пільг та компенсацій. Зокрема, статті 51, 56 вказаного Закону передбачають надання особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4, додаткової пенсії та пільг щодо обчислення стажу роботи (служби).

Отже, право на компенсації та пільги постраждалих, віднесених до категорії 4, передбачено чинним законодавством.

Ураховуючи викладене суд не знайшов правових підстав вважати правомірною відмову Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у встановленні ОСОБА_1 статусу особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи та видачі відповідного посвідчення 4 категорії.

Щодо вимог позивача про зобов`язання Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видати посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи 4 категорії суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Відтак, дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Водночас, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Суд зазначає, що дискреційні функції Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) як суб`єкта владних повноважень щодо надання особі статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії на етапі, коли особа, яка звернулась, має докази на підтвердження постійного проживання на території зони посиленого радіоекологічного контролю станом на 01 січня 1993 року не менше чотирьох років, досить жорстко обмежені в законодавчому порядку.

Відтак зазначена відмова не належить до передбачених законом підстав відмови в наданні позивачу статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії та видачі відповідного посвідчення.

З урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії в розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, позаяк право позивача на отримання статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії підтверджується матеріалами справи, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача видати позивачеві посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи 4 категорії.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, у яких обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, належних і достатніх доказів, які б свідчили про правомірність позбавлення позивача права на отримання статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, не надав.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду 26.09.2019 було сплачено судовий збір в розмірі 768,40 грн. (а.с.3а).

Враховуючи задоволення позовних вимог, сплачений позивачем за звернення з позовною заявою судовий збір у сумі 768,40 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Зобов`язати Департамент соціальної політики виконавчого органу Київської ради (Київської міської державної адміністрації) (ідентифікаційний код 37441694, місцезнаходження: 03165, м. Київ, проспект Комарова, 7) видати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) посвідчення особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4 відповідного зразка.

3. Стягнути з Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської ради (Київської міської державної адміністрації) (ідентифікаційний код 37441694, місцезнаходження: 03165, м. Київ, проспект Комарова, 7) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя Т.П. Балась