Рішення № 85997623, 19.11.2019, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/2731/19

РІШЕННЯ

іменем України

19 листопада 2019 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Салюка П.І.

за участю:секретаря судового засідання Свинобой О.В., позивача ОСОБА_1 , представника позивача Підлісного О.В., представника відповідача Чорної А.А. розглянувши адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Хмельницькій області про визнання протиправною та скасування постанови від 27 серпня 2019 року № 22/213,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до правління Держпраці у Хмельницькій області, в якому просить:

визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 22/213 від 27 серпня 2019 року, якою накладено на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 876 330,00 грн.;

судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на підставі акту документальної виїзної перевірки Головного управляння ДФС у Хмельницькій області від 09 серпня 2019 року №0602/22-01-13-03/ НОМЕР_1 Держпраці у Хмельницькій області виесено постанову про накладення штрафу №22/13 від 27 серпня 2019 року, відповідно до якої на позивача накладено штраф у розмірі 876330,00 грн., за використання праці 7 найманих працівників без належного оформлення трудових відносин, на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.

Позивач вказує, що ознайомившись з актом перевірки 28 серпня 2019 року подав заперечення на акт перевірки. Зокрема, в запереченні на акт перевірки пояснив, що окрім 6 найманих працівників, оформлених згідно укладених трудових договорів, використовував працю ще 5 працівників, з якими не укладатись трудові договори, а укладались цивільно-правові угоди про надання послуг, зокрема з: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Як зазначає позивач, вказані особи залучались на основі цивільно-правових договорів в зв`язку з тим, що силами найманих осіб, не міг виконати вчасно заявки своїх контрагентів по перевезенню вантажів, а тому, змушений був залучати сторонніх водіїв на основі цивільно-правових договорів.

Позивач вважає оскаржену постанову незаконною, такою що не ґрунтується на фактичних обставинах справи та підлягає до скасування, тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 вересня 2019 року відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду за правилами загального позовного провадження.

26 липня 2019 року представником Головного управління ДФС у Хмельницькій області подано до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позовних вимог у повному обсязі та зазначає, що у ході перевірки посадових осіб ДФС було встановлено, що ФОП ОСОБА_1 в період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року періодично використовувалася праця семи працівників: ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .

Дані працівники здійснювали перевезення вантажу на автомобілях ФОП ОСОБА_1 за кордон. Відомості про перетин митного кордону вказаними працівниками, які значилися як водії ФОП ОСОБА_1 , були отримані перевіряючими із офіційних баз даних митниці й значилася в митних деклараціях. З жодним із вказаних працівників позивач не укладав трудових договорів. Цивільно-правові договори також були відсутні під час перевірки.

Підприємець не звітував (ні за трудові ні за цивільно-правові угоди) й не сплачував за них податки. Тобто, юридично між позивачем та вищепереліченими особами відносини не були жодним чином оформлені.

Як зазначає відповідач, позивачем не надано до суду будь-яких підтверджень про те, що за актами виконаних робіт здійснено проплату виконавцям.

04 жовтня 2019 року представником позивача подано до суду відповідь на відзив, в якій зазначено, що позивач просив про відкладення розгляду справи про накладення штрафу у зв`язку з тим, що перебуває на лікарняному та просив розгляд справи проводити за його участю, з метою надання доказів, які спростовують підозри відповідача щодо використання роботи не оформлених працівників. Однак, відповідач не відкладав розгляду справи, у зв`язку з тим, що заява позивача була адресована не керівнику Управління держпраці - Глушакову О.О., а його першому заступнику Логвину О.О.

Крім цього, представник позивача у відповіді на відзив вказує на те, що після отримання акту документальної виїзної перевірки Головного управляння ДФС у Хмельницькій області від 09 серпня 2019 року №0602/22-01-13-03/ НОМЕР_1 , позивачем було надано на нього заперечення разом із копіями цивільно-правових договорів про надання послуг та актів приймання-передачі наданих послуг (5-тьох особах).

Тобто, отримавши усі договори та інші документи похідні документи, такі документи були взяті до уваги та враховані під час винесення податкових-повідомлень рішень. Зокрема, органом ДФС було винесено податкові повідомлення рішення: № 0000071303 від 12 вересня 2019 року по податку з доходів фізичних осіб на суму 4098,05 грн. (в т.ч. 2250,00 грн. - за податковим зобов`язанням, 1147,50 грн. - за штрафними санкціями, 700,55 грн. - пеня); №0000081303 від 12 вересня 2019 року по військовому збору на суму 341,51 грн. (в т.ч. 187,50 грн. - за податковим зобов`язанням, 95,63 грн, - за штрафними санкціями, 58,38 грн. - пеня).

Крім того, позивач визнає, що по зазначеним вище 5-ьом особам не сплатив відповідні податки за надані послуги, як податковий агент, за що уже несе відповідне покарання у вигляді сплати по винесених податкових-повідомленнях рішеннях.

Разом з тим, ані висновки в акті документальної виїзної перевірки Головного управляння ДФС у Хмельницькій області від 09 серпня 2019 року №0602/22-01-13-03/ НОМЕР_1 , ані визнання своєї вини позивачем щодо несплати податків за надані послуги (як податкового агента) - не встановлює та не вказує на використання останнім роботи працівників без відповідного оформлення.

Протокольною ухвалою проголошеною у судовому засіданні 24 жовтня 2019 року, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали повністю та просили суд позов задоволити з підстав викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідач заперечувала проти задоволення заявлених позовних вимог, вказувал на правомірність дій відповідача та просила відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, заперечення представника відповідача, здійснивши допит свідків, повно та всебічно дослідивши матеріали справи у їх взаємному зв`язку та сукупності, суд встановив наступне.

Суд встановив, що посадовою особою ГУ ДФС у Хмельницькій області проведена документальна позапланова виїзна перевірка суб`єкта господарської діяльності - фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 з питань укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, своєчасності, достовірності, повноти нарахування податку на доходи фізичних осіб, військового збору до бюджету, правильності нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт документальної виїзної перевірки Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 09 серпня 2019 року № 0602/22-01-13-03/ НОМЕР_1 .

Відповідно до висновків вказаного Акту документальної позапланової виїзної перевірки, встановлено порушення використання праці 7 найманих працівників без належного оформлення трудових відносин, які були допущені до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, чим ФОП ОСОБА_1 порушено: ст. 2, ст. 3, ст. 21, ч. 1 ст. 24, ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України.

28 серпня 2019 року позивач подав заперечення на вказаний Акт перевірки до якого додав: копію договору №03/02/2016 р. про надання послуг від 03 лютого 2016 року укладеного з ОСОБА_2 ; копію акту приймання-передачі наданих послуг від 10 лютого 2016 року за договором про надання послуг № 03/02/2016 від 03 лютого 2016 року укладеного з ОСОБА_2 ; копію договору №19/04/2016 р. про надання послуг від 19 квітня 2016 року укладеного з ОСОБА_2 ; копію акту приймання-передачі наданих послуг від 10 травня 2016 року за договором про надання послуг № 04/05/2016 від 04 травня 2016 року укладеного з ОСОБА_3 ; копію договору №06/06/2016 р. про надання послуг від 06 червня 2016 року укладеного з ОСОБА_3 ; копію акту приймання-передачі наданих послуг від 14 червня 2016 року за договором про надання послуг № 06/06/2016 від 06 червня 2016 року укладеного з ОСОБА_3 ; копію акту приймання-передачі наданих послуг від 21 червня 2016 року за договором про надання послуг № 06/06/2016 від 06 червня 2016 року укладеного з ОСОБА_3 ; копію договору №06/06/2016р. про надання послуг від 06 червня 2016 року укладеного з ОСОБА_4 ; копію акту приймання-передачі наданих послуг від 14 червня 2016 року за договором про надання послуг № 06/06/2016 від 06 червня 2016 року укладеного з ОСОБА_4 ; копію акту приймання-передачі наданих послуг від 20 червня 2016 року за договором про надання послуг № 06/06/2016 від 06 червня 2016 року укладеного з ОСОБА_4 ; копію договору №16/06/17 про надання послуг від 16 червня 2017 року укладеного з ОСОБА_5 ; копію акту приймання-передачі наданих послуг від 21 серпня 2017 року за договором про надання послуг № 11/08/2017 від 11 серпня 2017 року укладеного з ОСОБА_5 ; копію договору №12/02/18 про надання послуг від 12 лютого 2018 року укладеного з ОСОБА_6 ; копію акту приймання-передачі наданих послуг від 19 лютого 2018 року за договором про надання послуг № 12/02/2018 від 12 лютого 2018 року укладеного з ОСОБА_6 ; копію акту приймання-передачі наданих послуг від 25 квітня 2016 року за договором про надання послуг № 19/04/2016 від 19 квітня 2016 року укладеного з ОСОБА_2 ; копію договору №04/05/2016р. про надання послуг від 04 травня 2016 року укладеного з ОСОБА_9 ; копію акту приймання-передачі наданих послуг від 21 червня 2017 року за договором про надання послуг № 16/06/2017 від 16 червня 2017 року укладеного з ОСОБА_10 ; копію договору №11/08/17 про надання послуг від 11 серпня 2017 року укладеного з ОСОБА_5 .

За результатом розгляду вищевказаного заперечення ГУ ДФС у Хмельницькій області було винесено податкові повідомлення рішення: № 0000071303 від 12 вересня 2019 року по податку з доходів фізичних осіб на суму 4098,05 грн. (в т.ч. 2250,00 грн. - за податковим зобов`язанням, 1147,50 грн. - за штрафними санкціями, 700,55 грн. - пеня); №0000081303 від 12 вересня 2019 року по військовому збору на суму 341,51 грн. (в т.ч. 187,50 грн. - за податковим зобов`язанням, 95,63 грн, - за штрафними санкціями, 58,38 грн. - пеня).

Крім того, 14 серпня 2019 року Головним управлінням ДФС у Хмельницькій області направлено в Управління Держпраці у Хмельницькій області на розгляд та для прийняття рішення про накладення фінансової санкції акт документальної виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 від 09 серпня 2019 року №0602/22-01-13-03/ НОМЕР_1 .

За результатами розгляду акту перевірки, першим заступником начальника Управління Держпраці у Хмельницькій області Логвином О.О. було прийнято рішення від 15 серпня 2019 року №186 щодо розгляду справи про накладення штрафу.

16 серпня 2019 року ФОП ОСОБА_1 було направлено рекомендований лист з повідомленням про розгляд справи з накладення штрафу №5019/19 від 15 серпня 2019 року.

Згідно вказаного повідомлення розгляд справи було призначено на 27 серпня 2019 року о 09.00 годині.

27 серпня 2019 року о 08 год. 32 хв., тобто до початку розгляду справи, ФОП ОСОБА_1 подано в канцелярію Управління Держпраці у Хмельницькій області клопотання на ім`я першого заступника керівника Логвина О.О. про перенесення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з хворобою, що підтвердив наданим листом непрацездатності серія АДЦ №595975 від 26 серпня 2019 року.

Однак, розгляд справи за клопотанням ОСОБА_1 не було перенесено та 27 серпня 2019 року о 09.00 годині відповідачем здійснено розгляд справи про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 без його участі.

В результаті вказаного розгляду Управління Держпраці у Хмельницькій області винесло постанову №22/213 від 27 серпня 2019 року про накладення на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу у розмірі 876330,00 грн.

Не погоджуючись із спірною постановою, позивач звернувся до суду про визнання її протиправною та скасування.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає закон України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05 квітня 2007 року № 877-V (далі Закон № 877-V).

Статтею 1 Закону № 877-V визначено, що державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Частиною четвертою статті 2 Закону № 877-V передбачено, що заходи контролю здійснюються, зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону (частина 5 статті 2 Закону № 877-V).

Відповідно до статті 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 р. №509 (далі Порядок №509).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи можуть бути накладені на підставі акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Статтею 75 Податкового кодексу України визначені види перевірок.

Згідно з підпунктом 75.1. статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Пунктом 75.1.2. статті 75 Податкового кодексу України передбачено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до пункту 75.1.3. статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Згідно з пунктами 80.1. та 80.6. статті 81 Податкового кодексу України, фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи). Під час проведення фактичної перевірки в частині дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), в тому числі тим, яким установлено випробування, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з`ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Для з`ясування факту належного оформлення трудових відносин з працівником, який здійснює трудову діяльність, можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші документи, які дають змогу її ідентифікувати (посадове посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо).

Пунктом 83.1. статті 83 Податкового кодексу України для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.6. податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Суд встановив, що підставою для прийняття оскаржуваної постанови слугував акт документальної виїзної перевірки Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 09 серпня 2019 року №0602/22-01-13-03/ НОМЕР_1 .

Згідно з ч. 1, 3 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 та ч. 1 ст. 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з ч.1 ст. 843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Згідно з ч. 1-2 ст. 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

У пунктах 40-42 постанови Верховного Суду від 26 вересня 2018 року по справі №822/723/17 зроблено правовий висновок про те, що основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду. З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Визначальним для вирішення даної справи є встановлення наявності існування трудових відносин між позивачем та фізичними особами, оскільки за умови відсутності існування таких відносин відсутня й передумова для притягнення позивача до відповідальності згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України. При цьому, такі фактичні обставини повинні підтверджуватися допустимими та належними доказами.

Суд встановив, що підставою для притягнення позивача до відповідальності слугувало те, що у ході перевірки посадових осіб ДФС було встановлено, що ФОП ОСОБА_1 в період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року періодично використовувалася праця семи працівників: ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , Cojocaru Iurie.

При цьому, суд також встановив, що окрім 6 найманих працівників, оформлених згідно укладених трудових договорів, ФОП ОСОБА_1 використовував працю ще 5 працівників, з якими не укладатись трудові договори, а укладались цивільно-правові угоди про надання послуг, зокрема з: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Вказані особи залучались на основі цивільно-правових договорів на тимчасовій, разовій основі по перевезенню вантажів.

Зазначене також підтверджується цивільно-правовими угодами укладеними між ФОП ОСОБА_1 та: ОСОБА_2 , договір від 03 лютого 2016 року №03/02/16, договір від 19 квітня 2016 року №19/04/16, ОСОБА_3 , договір від 04 травня 2016 року №04/05/16, договір від 06 червня 2016 року №06/06/16; ОСОБА_4 , договір від 22 квітня 2016 року №22/04/16, договір від 06 червня 2016 року №06/06/16, ОСОБА_5 , договір від 16 червня 2017 року №16/06/17, договір від 11 серпня 2017 року №11/08/17, ОСОБА_6 , договір від 12 лютого 2018 року №12/02/18.

Стосовно використання праці ще двох не оформлених працівників, а саме ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , позивач надав пояснення та вказав, що вказані особи йому взагалі не відомі і жодного разу з ним не працювали, не співпрацювали і не наймалися на жодні роботи. Вказані доводи позивача не були спрстовані відповідачем жодними довадами та, як і не було надано жодних доказів в підтвердження висновків відповідача.

Позивач заперечує факт наявності перебування у трудових відносинах із вказаними особами, на підтвердження чого надав укладені між ним (замовник) та фізичними особами (виконавці) цивільно-правові договори, які зазначені вище.

Крім цього, позивач надав акти приймання-передачі наданих послуг за вищевказаними договорами, які вказують на періодичність використання позивачем найманої праці вказаних осіб, тобто не на постійній основі, а разово по мірі необхідності.

Частинами 1-3 включно ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з ст. 902 ЦК України, виконавець повинен надати послугу особисто.

У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Отже, основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини, що виникли на підставі договору, від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, сам організовує і виконує свою роботу.

Таким чином, у разі надання послуг не на підставі трудового договору, а відповідно до договору про надання послуг (цивільно-правового договору), трудові відносини не виникають.

Таким чином, з огляду на предмет укладених договорів та поняття трудового договору, не встановлення інших доказів щодо організації процесу трудової діяльності, аргументи відповідача про трудовий характер відносин між позивачем та вказаними особами не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду даної справи.

Статтею 204 ЦК України, закріплено презумпцію правомірності правочину, яка передбачає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Цивільно-правові договори, укладені позивачем, не були визнані недійсними чи неукладеними у порядку встановленому законом.

Крім цього, варто зазначити, що під час розгляду питання про притягнення позивача до відповідальності за встановлені порушення, ГУ ДФС у Хмельницькій області були враховані надані позивачем копії цивільно-правових договорів про надання послуг та актів приймання-передачі наданих послуг, в результаті чого органом ДФС було винесено податкові повідомлення рішення: № 0000071303 від 12 вересня 2019 року по податку з доходів фізичних осіб на суму 4098,05 грн. (в т.ч. 2250,00 грн. - за податковим зобов`язанням, 1147,50 грн. - за штрафними санкціями, 700,55 грн. - за пенею), №0000081303 від 12 вересня 2019 року по військовому збору на суму 341,51 грн. (в т.ч. 187,50 грн. - за податковим зобов`язанням, 95,63 грн., - за штрафними санкціями, 58,38 грн. - за пенею).

Згідно вказаних розрахунків штрафних санкцій до зазначених податкових -повідомлень рішень, розрахунок органом ДФС проводився тільки за червень 2017 року, серпень 2017 року та лютий 2018 року, що також вказує на відсутність трудових відносин між позивачем та найманими працівниками.

Суд також здійснив допит свідків, а саме: ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , які підтвердили, що дійсно час від часу наймалися на на виконання певної роботи до ФОП ОСОБА_1 відповідно до умов цивільно-правових договорів про надання послуг та отримували за таку роботу платню, а також зазначили що робота була періодична і вони не перебували у трудових відносинах з позивачем.

З матеріалів справи також встановлено, що позивач просив про відкладення розгляду справи про накладення штрафу у зв`язку з тим, що перебуває на лікарняному, та просив розгляд справи проводити за його участю, з метою надання доказів, які спростовують підозри відповідача щодо використання роботи не оформлених працівників.

Проте, відповідач не відкладав розгляду справи, у зв`язку з тим, як зазначив сам відповідач у відзиві, що заява позивача була адресована не керівнику Управління держпраці - Глушакову О.О., а його першому заступнику Логвину О.О.

Такі доводи на переконання суду є необгрунтованим та безпідставними, з огляду на те, що в усіх документах, які надійшли на адресу позивача було зазначено саме першого заступника Управління держпраці Логвина О.О., зокрема у повідомленні про розгляд справи з накладення штрафу від 15 серпня 2019 року №5019/19 та у рішенні щодо розгляду справи про накладення штрафу від 15 серпня 2019 року.

Більше того, саме перший заступник керівника Управління держпраці Логвин О.О. у рішенні щодо розгляду справи про накладення штрафу від 15 серпня 2019 року призначив розгляд справи про накладення штрафу на позивача, тому позивач цілком логічно звертався із заявою про відкладення розгляду справи саме до нього.

Суд також критично оцінює доводи відповідача стосовно того, що позивач не належним чином обґрунтував підстави відкладення, так як позивач захворів в день розгляду справи, з огляду на наступне.

Пунктом 7 Порядку №509, передбачено, що справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

При цьому, в порушення зазначеної норми, відповідач отримавши клопотання позивача про відкладення розгляду справи проігнорував його та здійснив такий розгляд без участі позивача, чим позбавив останнього права подавати докази та бути присутнім при розгляді справи, що стосується притягнення позивача до відповідальності, що на переконання суду є грубим порушенням, оскільки позбавляє позивача права на захист.

Слід звернути увагу на те, що клопотання про відкладення розгляду справи позивач подав вчасно до розгляду справи і відповідачем вказаний факт не заперечується.

Неможливість приймати участь у розгляді справи про накладення штрафу обґрунтовувалось незадовільним станом здоров`я на момент такого розгляду справи, що підтверджується лікарняним листком непрацездатності серія АДЦ №595975 від 26 серпня 2019 року, доданим до адміністративного позову.

Зазначені обставини на думку суду свідчать про передчасність прийнятої Управлінням Держпраці у Хмельницькій області оскарженої постанови, оскільки відповідач був вчасно повідомлений про неможливість участі позивача при розгляді справи, який на розсуд суду цілком обґрунтовано просив її відкласти.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу (ч. 1 ст. 77 КАС України).

В той же час згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про правомірність його рішень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені та зазначені вище обставини справи, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ФОП ОСОБА_1 слід задоволити у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов - задоволити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Хмельницькій області №22/213 від 27 серпня 2019 року про накладення на Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу у розмірі 876330,00 грн.

Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 8763 (вісім тисяч сімсот шістдесят три) грн. 30 коп. судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Хмельницькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 29 листопада 2019 року

Позивач:Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) Відповідач:Управління Держпраці у Хмельницькій області (вул. Камянецька, 74, Хмельницький, Хмельницька область, 29013 , код ЄДРПОУ - 39793137)

Головуючий суддя П.І. Салюк