Рішення № 85997127, 25.11.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/3339/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сич С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Солтис О.О.,

представника позивача - Сови В.В.,

представника відповідача - Бабак Д.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

04 вересня 2019 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою, з урахуванням уточненої позовної заяви /а.с. 49-52/, до Головного управління ДФС у Полтавській області (надалі - відповідач, ГУ ДФС у Полтавській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у Полтавській області від 30.05.2019 №75467-5413-1618 на суму 1077,27 грн., №75466-5413-1618 на суму 1077,27 грн., №75420-5413-1618 на суму 1077,27 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки винесені контролюючим органом з порушенням вимог податкового законодавства України. Зокрема, позивач вважає, що податковий орган не мав правових підстав для винесення рішення про визначення податкових зобов`язань за 2017 рік у 2019 році, за межами строку, який діяв для визначення податкових зобов`язань у 2017 році, оскільки Закон №2245-VІІІ від 07.12.2017 набрав чинності з 1 січня 2018 року, у зв`язку з чим не може регулювати правовідносини за 2017 рік. Вказує, що контролюючим органом раніше вже було визначено позивачу плату за землю за 2018 рік податковим повідомленням-рішенням від 19.03.2018 №16456-13-1618, яке на даний час не скасовано та є чинним. Зазначає, що за даними податкового обліку за 2017 - 2018 роки станом на 31.07.2018 у ОСОБА_1 були відсутні податкові зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2019 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/3339/19, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання, витребувано докази.

15 жовтня 2019 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву /а.с. 89-90/, у якому представник ГУ ДФС у Полтавської області просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що оспарюваними податковими повідомленнями-рішеннями, які вручені позивачу 07.06.2019, громадянці ОСОБА_1 нараховано земельний податок на земельну ділянку комерційного призначення площею 0,0107 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за 2017-2019 роки. Зауважує, що при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідачем дотримано вимог Податкового кодексу України.

Протокольними ухвалами суду від 17 жовтня 2019 року витребувано докази та на підставі 4 частини 6 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України оголошено перерву у підготовчому засіданні до 12:00 12 листопада 2019 року.

Протокольною ухвалою суду від 12 листопада 2019 року витребувано докази від відповідача та встановлено строк для їх надання до суду до 19 листопада 2019 року.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 10:30 25 листопада 2019 року.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши вступне слово представників сторін, дослідивши письмові докази, встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

30.05.2019 ГУ ДФС у Полтавській області винесено:

- податкове повідомлення рішення №75467-5413-1618, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб" за 2017 рік у розмірі 1077,27 грн. /а.с. 10/;

- податкове повідомлення рішення №75466-5413-1618, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб" за 2018 рік у розмірі 1077,27 грн. /а.с. 11/;

- податкове повідомлення рішення №75420-5413-1618, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб" за 2019 рік у розмірі 1077,27 грн. /а.с. 12/.

Детальний розрахунок сум податкового зобов`язання, визначених позивачу зазначеними вище податковими повідомленнями-рішеннями, наявний у матеріалах справи /а.с. 142/, зі змісту якого вбачається, що податок на землю визначено на одну земельну ділянку площею 0,0107 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач подав до ДФС України скаргу про перегляд податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС у Полтавській області від 30.05.2019 №75467-5413-1618, №75466-5413-1618, №75420-5413-1618 /а.с. 13-15/.

Рішенням ДФС України від 19.08.2019 №ІС/99-99-11-05-01-25 про результати розгляду скарги (вих. №6975/С/99-99-11-05-01-25 від 23.05.201819.08.2019) залишено без змін податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Полтавській області від 30.05.2019 №75467-5413-1618, №75466-5413-1618, №75420-5413-1618, а скаргу ОСОБА_1 - без задоволення /а.с. 17-19/.

Позивач не погодився з податковими повідомленнями-рішеннями Головного управління ДФС у Полтавській області від 30 травня 2019 року №75467-5413-1618, від 30 травня 2019 року №75466-5413-1618, від 30 травня 2019 року №75420-5413-1618, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням Головного управління ДФС у Полтавській області від 30 травня 2019 року №75467-5413-1618, від 30 травня 2019 року №75466-5413-1618, від 30 травня 2019 року №75420-5413-1618, суд дійшов наступних висновків.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.п. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).

Визначення землекористувачів наведено у п.п. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, за яким землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Пунктом 269.1 статті 269 Податкового кодексу України передбачено, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Статтею 270 Податкового кодексу України передбачено, що об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Згідно з приписами п. 271.1 ст. 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Відповідно до ст. 285 Податкового кодексу України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Таким чином, земельний податок справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також землекористувачів, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди, за земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Пунктом 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України встановлено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Відповідно до пунктів 287.5 - 287.8 ст. 287 Податкового кодексу України податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

У разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

За визначенням, наведеним у статті 21 Закону України "Про оренду землі", орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Судом встановлено, що 11.10.2004 за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на магазин змішаної торгівлі за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 33.1 кв.м. на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 , 11.10.2004, Виконавчий комітет Лубенської міської ради, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження на нерухоме майно щодо суб`єкта №152338092, сформованою 11.01.2019 /а.с. 133-135/.

Позивачем не було укладено договору оренди на земельну ділянку під магазином змішаної торгівлі за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 33.1 кв.м. Доказів укладення договору оренди землі на вказану земельну ділянку відповідачем до суду не надано.

Пунктом 1 ч. 1 ст.2 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" /надалі - Закон/ визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 11.02.2010 №1878-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України" встановлено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно в порядку, визначеному цим Законом, здійснюється з 1 січня 2013 року.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частиною 3 ст. 3 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Право власності чи право користування на земельну ділянку площею 107 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , за яку контролюючим органом позивачу визначено оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями податкове зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб за 2017-2019 роки, за ОСОБА_1 не зареєстровано, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження на нерухоме майно щодо суб`єкта №152338092, сформованою 11.01.2019 /а.с. 133-135/, та щодо об`єкта нерухомого майна №185278659, сформованою 18.10.2019 /а.с. 195-197/.

Обґрунтовуючи правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень представник відповідача як на підставу для нарахування позивачу земельного податку з фізичних осіб посилався на приписи ст. 377 Цивільного кодексу України, відповідно до частини 1 якого, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Оцінюючи вказане твердження відповідача, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 1 Цивільного кодексу України встановлено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Натомість, п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України передбачено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Проте, за ОСОБА_1 не зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 107 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , за яку контролюючим органом позивачу визначено оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями податкове зобов`язання з земельного податку з фізичних осіб за 2017-2019 роки, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження на нерухоме майно щодо суб`єкта №152338092, сформованою 11.01.2019 /а.с. 133-135/, та щодо об`єкта нерухомого майна №185278659, сформованою 18.10.2019 /а.с. 195-197/.

Доказів реєстрації права власності на земельну ділянку площею 107 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 відповідачем до суду не надано.

За наведених обставин суд критично оцінює доводи представника відповідача про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з посиланням на статтю 377 Цивільного кодексу України.

За приписами п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з приписами ст. 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Відповідачем при нарахуванні позивачу оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями земельного податку з фізичних осіб за земельну ділянку площею 107 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , за 2017-2019 роки, дані державного земельного кадастру не використовувалися, доказів нарахування земельного податку на підставі саме даних державного земельного кадастру відповідачем до суду не надано.

Відповідачем також не надано до суду доказів на підтвердження того, що магазин змішаної торгівлі загальною площею 33,1 кв.м., власником якого є ОСОБА_1 , знаходиться у багатоквартирному житловому будинку.

Відповідачем не обґрунтовано та не надано суду належних та достовірних доказів на підтвердження виникнення у ОСОБА_1 права власності чи права користування на земельну ділянку площею 107 кв.м. (0,0107 га) за адресою: АДРЕСА_1 , за яку оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями позивачу визначено земельний податок.

Щодо тверджень відповідача про користування ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 107 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , суд зауважує, що постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284 затверджено Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, пунктами 1, 2 якого передбачено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв`язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок. Розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад.

За нормами вказаного Порядку, відшкодуванню підлягають, зокрема, інші збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обгрунтовані. При цьому, неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Тобто, у разі заподіяння збитків, такі збитки відшкодовуються або у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом, а обставини щодо фактичного користування земельною ділянкою, у тому числі і щодо площі такої земельної ділянки, можуть бути предметом дослідження у справі про відшкодування збитків.

Суд також зазначає, що 19.03.2018 ГУ ДФС у Полтавській області винесено податкове повідомлення-рішення №16456-13-1618, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язанням за платежем "земельний податок з фізичних осіб" за 2018 рік в розмірі 1077,27 грн. /а.с. 66/ за земельну ділянку площею 0,0107 га за адресою АДРЕСА_1 /а.с. 68/.

Згідно з приписами п. 60.1 ст. 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо:

сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення;

контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов`язання або податкову вимогу;

контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов`язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі;

рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі;

рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов`язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі №440/775/19, яке набрало законної сили 19.06.2019 /а.с. 113-117/, визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області №32009-17 від 21 вересня 2018 року.

Відтак, зважаючи на приписи п. 60.5 ст. 60 Податкового кодексу України податкова вимога Головного управління ДФС у Полтавській області №32009-17 від 21 вересня 2018 року вважається відкликаною у день набрання законної сили відповідним рішенням суду, тобто 19.06.2019.

Натомість, податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Полтавській області від 19.03.2018 №16456-13-1618 не було предметом спору у справі №440/775/19, вказане податкове повідомлення-рішення у судовому порядку не скасоване та не оскаржується позивачем у даній справі, доказів скасування в адміністративному порядку податкового повідомлення-рішення від 19.03.2018 №16456-13-1618 відповідачем до суду не надано, тому на даний час податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Полтавській області від 19.03.2018 №16456-13-1618 є чинним.

Проте, 30.05.2019 ГУ ДФС у Полтавській області винесено нове податкове повідомлення рішення №75466-5413-1618, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб" за 2018 рік у розмірі 1077,27 грн. /а.с. 11/, тобто оскарженим у даній справі податковим повідомленням-рішенням позивачу повторно визначено податкове зобов`язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб" за 2018 рік у розмірі 1077,27 грн. на ту ж саму земельну ділянку, за яку податкове зобов`язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб" за 2018 рік було раніше визначено податковим повідомленням-рішенням ГУ ДФС у Полтавській області від 19.03.2018 №16456-13-1618.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даній справі відповідачем не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 30 травня 2019 року №75467-5413-1618, від 30 травня 2019 року №75466-5413-1618, від 30 травня 2019 року №75420-5413-1618.

Підсумовуючи все вищевикладене, зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення від 30 травня 2019 року №75467-5413-1618, від 30 травня 2019 року №75466-5413-1618, від 30 травня 2019 року №75420-5413-1618, - прийняті Головним управлінням ДФС у Полтавській області не на підставі, не у спосіб, що визначені законодавством України, та без урахування всіх обставин, що мають значення для їх прийняття, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

При прийнятті рішення суд враховує, що хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, пункт 29).

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп., що підтверджується квитанцією №14920 від 20.09.2019 /а.с. 5/ та випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України /а.с. 85/.

У заяві від 22.11.2019 позивач просить відшкодувати судові витрати, пов`язані з підготовкою справи до розгляду, а саме: витрати про професійну правничу допомогу в сумі 600 грн. та витрати на оплату послуг поштового зв`язку за надіслання поштового відправлення в сумі 19 грн.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Частинами 1, 2, 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частинами 4, 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, пов`язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У матеріалах справи наявні докази понесення позивачем витрат на пересилання до суду позовної заяви (фіскальний чек АТ "Укрпошта" від 02.09.2019 на суму 19 грн.) /а.с. 187/.

Представництво інтересів позивача ОСОБА_1 у даній справі здійснювалося адвокатом Совою Вікторією Валеріївною на підставі ордеру на надання правової допомоги серії ПТ №085895 а.с. 109/.

Сова Вікторія Валеріївна (свідоцтво № НОМЕР_2 , видане Радою адвокатів Полтавської області 29.11.2016) включена до Єдиного реєстру адвокатів України (https://erau.unba.org.ua/profile/13979).

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 (клієнт) та Совою Вікторією Валеріївною (адвокат) укладено договір про надання правової допомоги від 16.10.2019 /а.с. 110/, предметом якого є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів, зокрема при розгляді справи №440/3339/19 у Полтавському окружного адміністративному суді.

Відповідно до п.п. 2.1.2 п. 2.1 цього договору адвокат зобов`язується представляти права і законні інтереси клієнта в органах державної влади, місцевого самоврядування, перед третіми особами, а також у судах України загальної юрисдикції та здійснювати професійну діяльність адвоката згідно з умовами цього договору з усіма правами представника, які передбачені Цивільним процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2020 року (п. 3.1 договору).

За умовами п. 4.2 договору гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та складає 600 грн.

Протоколами судових засідань у даній справі підтверджено, що адвокат Сова В.В. брала участь у судових засіданнях 17.10.2019 /а.с. 119-121/, 12.11.2019 /а.с. 154-156/, 25.11.2019 /а.с. 198-200/, тобто загалом у трьох судових засіданнях.

Позивачем сплачено адвокату Сові В.В. кошти за надання правової допомоги у справі №440/3339/19 у сумі 600 грн., що підтверджується квитанцією № 9179 від 22.11.2019 /а.с. 188/.

Зважаючи на вищевикладене, беручи до уваги розмір витрат на оплату адвоката та його співмірність зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на їх виконання (надання), обсягом наданих адвокатом послуг, а також співмірністю з ціною позову, при задоволенні позову ОСОБА_1 суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 768 грн. 40 коп. та витрати, пов`язані з розглядом справи, в розмірі 619 грн. (600 грн. +19 грн.).

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 3, 6-10, 132, 134, 138, 139, 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , АДРЕСА_4 ) до Головного управління ДФС у Полтавській області (ідентифікаційний код 39461639, вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36014) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 30 травня 2019 року №75467-5413-1618.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 30 травня 2019 року №75466-5413-1618.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 30 травня 2019 року №75420-5413-1618.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 768 грн. 40 коп. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) та витрати, пов`язані з розглядом справи, в розмірі 619 грн. (шістсот дев`ятнадцять гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.

Повне рішення складено 29 листопада 2019 року.

Суддя С.С. Сич